відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія", державний виконавець Тиврівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Фролова Людмила Миколаївна, приватний нотаріус Тиврівського нотаріального округу Вінницької області Максименко Олег Анатолійович,

третя особа - орган опіки та піклування Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 06 вересня 2019 року у складі судді Кіосак Н. О. та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Войтка Ю. Б., Стадника І. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" (далі - ТОВ "ФК "Довіра та гарантія"), державного виконавця Тиврівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (далі - Тиврівський ВДВС) Фролової Л. М., приватного нотаріуса Тиврівського нотаріального округу Вінницької області Максименка О. А., третя особа - орган опіки та піклування Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області, про відновлення становища, яке існувало до порушення права шляхом визнання недійсним та скасування акту державного виконавця, свідоцтв про право власності на житловий будинок та земельні ділянки, скасування реєстрації прав на нерухоме майно та зобов`язання приватного нотаріуса відновити реєстрацію нерухомого майна.

Позовна заява мотивована тим, що на виконанні Тиврівського ВДВС перебувало зведене виконавче провадження № 47786822 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ ФК "Довіра та гарантія" боргу у сумі 883 315,52 грн за виконавчими листами № 2-1959/2009 та № 2 -754/09, виданими 06 серпня 2009 року.

У процесі виконання, 28 лютого 2017 року, головним державним виконавцем Фроловою Л. М. складено акт про реалізацію предмета іпотеки, затверджений начальником Тиврівського ВДВС Магдалюк Н. Г., згідно з якими майно ОСОБА_1 : житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями і спорудами загальною площею 177,5 кв. м, житловою площею 96 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель; земельну ділянку площею 0,1820 га для ведення особистого підсобного господарства розташовані за тією ж адресою, передано стягувачу відповідачу - ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" у рахунок погашення боргу. На підставі цього акту приватним нотаріусом Тиврівського районного нотаріального округу Вінницької області Максименком О. А. видано свідоцтва про право власності від 27 квітня 2017 року на це нерухоме майно та здійснено його державну реєстрацію за відповідачем.

Вважали, що така передача належного ОСОБА_1 нерухомого майна є незаконною, оскільки ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" набуло статусу стягувача у зведеному виконавчому провадженні на підставі ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 16 вересня 2014 року про заміну сторони виконавчого провадження з виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці у справі № 2-1959/09 з Акціонерного комерційного банку (далі - АКБ) "Східно-Європейський банк" на ТОВ "ФК "Довіра та гарантія", яка була скасована постановою Апеляційного суду Вінницької області від 06 листопада 2018 року, а у задоволенні заяви про заміну стягувача відмовлено, а тому всі наступні дії стягувача у цьому виконавчому провадженні є незаконними. З цих підстав передача державним виконавцем майна ОСОБА_1 є незаконною.

Також, вказували, що передача майна здійснена у порушення пункту 28 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5 (z1302-16) (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки здійснена без попереднього дозволу органів опіки і піклування, який мав бути наданий з огляду на те, що на день передачі житлового будинку стягувачу за актом державного виконавця, право користування житловим будинком мали неповнолітні діти: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1, ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3, ОСОБА_4 просили суд: відновити становище, яке існувало до порушення їх права, а саме визнати недійсними та скасувати:

- акт головного державного виконавця Тиврівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Фролової Л. М. від 28 лютого 2017 року про реалізацію предмета іпотеки, затвердженого 28 лютого 2017 року начальником Тиврівського ВДВС Магдалюк Н. Г. про передачу майна ОСОБА_1 стягувачу - ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія";

- свідоцтва від 27 квітня 2017 року про право власності ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" на майно, що складається з:

житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами загальною площею 177,5 кв. м, житловою площею 96 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що раніше належало ОСОБА_1 на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на житловий будинок, виданого Селищенською сільською радою народних депутатів 03 червня 1994 року; земельної ділянки, площею 0,25 га, кадастровий номер 0524585600:03:001:0113, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, в межах згідно з планом, що розташована у АДРЕСА_1, що раніше належало ОСОБА_1 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії 1-ВН № 013636, виданого Селищенською сільською радою народних депутатів 30 січня 2001 року; земельної ділянки, площею 1,1820 га, кадастровий номер 0524585600:03:001:0114, з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, у межах згідно з планом, що розташована у АДРЕСА_1, що раніше належало ОСОБА_1 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії 1-ВН № 013636, виданого Селищенською сільською радою народних депутатів 30 січня 2001 року, виданих приватним нотаріусом Тиврівського районного нотаріального округу Вінницької області Максименком О. А. та зареєстрованих у реєстрі за номерами 232, 233, 234;

- рішення приватного нотаріуса Тиврівського районного нотаріального округу Вінницької області Максименка О. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" (з відкриттям розділу): індексний номер: 34976916 від 27 квітня 2017 року, 15:35:27, номер запису про право власності: 20183278, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1235740705245, щодо реєстрації права власності на житловий будинок, загальна площа (кв. м): 177,5, житлова (кв. м): АДРЕСА_1 ; індексний номер: 34978981 від 27 квітня 2017 року, 16:17:28, номер запису про право власності: 20184613, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1235838805245, щодо реєстрації права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0524585600:03:001:0113, площею (га): 0,25, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_1 ; індексний номер: 34980136 від 27 квітня 2017 року, 16:43:23, номер запису про право власності: 20185765, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1235901905245, щодо реєстрації права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0524585600:03:001:0114, площею (га): 0,182, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель, адреса: АДРЕСА_1 .

Крім того, просили зобов`язати державного реєстратора - приватного нотаріуса Тиврівського районного нотаріального округу Вінницької області Максименка О. А. відновити реєстрацію нерухомого майна за попереднім власником - ОСОБА_1, на вказане вище майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 06 вересня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підставі ухвали Вінницького районного суду від 23 грудня 2014 року, ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" є стягувачем у виконавчому провадженні № 45692644, яке входить до зведеного виконавчого провадження № 47786822, про стягнення з ОСОБА_1 боргу за кредитним договором на користь АКБ "Східно-Європейський банк" у сумі 693 756 грн за виконавчим листом № 2-754/09.

Наданий приватному нотаріусу Максименку О. А. акт від 28 лютого 2017 року про передачу майна стягувачу містить всі необхідні відомості, передбачені порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) , дії нотаріуса щодо видачі свідоцтв відповідають положенням частини першої статті 47 Закону України "Про іпотеку", чинне законодавство не містить вимог необхідності надання нотаріусу постанови виконавця про передачу майна стягувачу у рахунок погашення заборгованості боржника, у разі якщо прилюдні торги не відбулися.

Здійснення державним виконавцем передачі нерухомого іпотечного майна на реалізацію не потребувало попереднього дозволу органів опіки і піклування, оскільки ні ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ні ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, під час укладення договору іпотеки не проживали та не були зареєстровані у спірному будинку та не мали права на користування ним.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Іващука В. А., залишено без задоволення, а рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 06 вересня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши всі обставини справи, надавши належну оцінку наявним у справі доказам, дійшов правильного висновку, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Рішення районного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно встановили обставини, не надали належної оцінки та не відповіли на всі доводи позовної заяви.

Зазначає, що суди не врахували, що ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" безпідставно отримало статус стягувача у зведеному виконавчому провадження № 2-1959/09, а тому набуття ним цього права не може тягнути за собою правових наслідків у виконавчому провадженні, зокрема, передачі йому майна боржника.

Вважає, що суди неправильно застосували норми права щодо примусової реалізації нерухомого майна, яким користуються діти, не врахувавши, що при його реалізації обов`язково повинен був бути отриманий дозвіл органу опіки та піклування.

Вказує, що суд апеляційної інстанції не спростував усіх доводів апеляційної скарги, тому його судове рішення, є необґрунтованим.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2020 року ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що суди повно та правильно встановили обставини справи, надали їм правильну правову оцінку та ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, тому просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 червня 2009 року у справі № 2-1959/09 з ОСОБА_1 стягнуто на користь АКБ "Східно-Європейський банк" заборгованість у сумі 187 829 грн та судові витрати.

На виконання вказаного рішення, 06 серпня 2009 року Замостянським районним судом м. Вінниці видано виконавчий лист № 2-1959-2009 (том 2, а. с. 18).

Ухвалою Вінницького міського суду від 16 вересня 2014 року замінено сторону у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення суду № 2-1959/09 з АКБ "Східно-Європейський банк" на ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" (том 2, а. с. 23).

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 06 листопада 2018 року ухвалу Вінницького міського суду від 16 вересня 2014 року у справі № 2-1959/09 скасовано, у задоволенні заяви ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" про заміну сторони виконавчого провадження відмовлено. Судом апеляційної інстанції встановлено, що за договором купівлі-продажу права вимоги від 25 квітня 2014 року № 23/ФК-14 ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" не набуло права вимоги до ОСОБА_1 за договором від 09 листопада 2007 року № 258/2007.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 21 липня 2009 року у справі № 2-754/09 з ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на користь АКБ "Східно-Європейський банк" стягнуто солідарно заборгованість за споживчим кредитом від 18 травня 2007 року № 071/2007 у сумі 692 026 грн та судові витрати -1 730 грн.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 18 травня 2007 року № 071/2007 між АКБ "Східно-Європейський банк" та ОСОБА_1 18 травня 2007 року було укладено іпотечний договір, за яким іпотекодавець - ОСОБА_1, передав банку в іпотеку житловий будинок з господарськими будівлями у АДРЕСА_1, що належав йому на підставі Свідоцтва № 142 про право власності, виданого Селищенською сільською Радою народних депутатів 03 червня 1994 року на підставі рішення виконкому Тиврівської районної ради народних депутатів від 19 липня 1990 року № 133. Право власності іпотекодавця на зазначений предмет договору зареєстроване у КП "ВООБТІ" 03 червня 1994 року, також іпотекодавець в іпотеку передав земельну ділянку, площею 0,3882 га за вказаною адресою, що належала іпотекодавцю на підставі Державного акта на право приватно власності на землю серії І-ВН № 013636, виданого Селищенською сільською радою народних депутатів 30 січня 2001 року на підставі рішення 6 сесії 22 скликання Селищенської сільської ради народних депутатів від 11 жовтня 1996 року, зареєстрованого у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 295, кадастрові номери земельної ділянки № 0524585600-03-001-0113 і 0524585600-03-001-0114, цільове призначення - обслуговування житлового будинку та господарських будівель і ведення особистого підсобного господарства. Договір зареєстровано у реєстрі за № 1670 (том 2, а. с. 38).

Згідно з договором купівлі-продажу від 25 квітня 2014 року № 23/ФК-14, укладеним між ТОВ "Брокінвестгруп" (який діяв на підставі договору з АКБ "Східно-Європейський банк" від 13 грудня 2012 року № 32) та ТОВ "ФК "Довіра та гарантія", останній набув права вимоги до ОСОБА_5 за його зобов`язаннями за кредитним договором від 18 травня 2007 року № 071/2007 (том 1, а. с.138-146).

Згідно з договором від 22 травня 2014 року АКБ "Східно-Європейський банк" відступив ТОВ ФК "Довіра та гарантія" права іпотекодержателя за іпотечним договором від 18 травня 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 (іпотекодавцем) та АКБ "Східно-Європейський банк" (іпотекодержателем). За цим договором ТОВ ФК "Довіра та гарантія" одержало право вимагати від ОСОБА_1 належного виконання умов кредитного договору від 18 травня 2007 року № 071/2007, укладеного між АКБ "Східно-Європейський банк" та ОСОБА_5 (пункти 1.1, 2.1 договору від 22 травня 2007 року). Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Верповською О. В., зареєстровано в реєстрі за № 3568.

Іпотеку за договором від 18 травня 2007 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотек за ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" 22 травня 2014 року, що підтверджується відповідними витягами (том 2, а. с. 49-52).

03 грудня 2014 року головним державним виконавцем Тиврівського ВДВС Фроловою Л. М. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-1959-2009, виданого 06 серпня 2009 року про стягнення з ОСОБА_1 боргу у сумі 189 559,52 грн (виконавче провадження № 45692981) (том 2, а. с. 19).

03 грудня 2014 року головним державним виконавцем Тиврівського ВДВС Фроловою Л. М. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-754/09 про стягнення з ОСОБА_1 боргу на користь АКБ "Східно-Європейський банк" боргу у розмірі 693 756 грн (ВП № 45692644).

Постановами державного виконавця від 11 грудня 2014 року виконавчі провадження № 45692644 та № 45692981 приєднано до зведеного виконавчого провадження № 47786822 (том 2, а. с. 22).

Ухвалою Вінницького районного суду від 23 грудня 2014 року у справі № 2-754/09 замінено сторону виконавчого провадження - стягувача, з АКБ "Східноєвропейський банк" на ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" (том 1, а. с. 100-101).

На підставі цієї ухвали головним державним виконавцем Тиврівського ВДВС Фроловою Л. М. винесено постанову від 02 квітня 2015 року про заміну сторони виконавчого провадження у ВП № 4562644 (том 2, а. с. 24).

Відповідно до звіту про оцінку вартості майна, наданого ТОВ "Експертний консалтинговий центр" 01 серпня 2018 року вартість житлового будинку з господарськими будівлями та земельних ділянок у АДРЕСА_1, належних ОСОБА_1, становить 502 916 грн (том 2, а. с. 29).

З огляду на протокол № 232013 проведення електронних торгів 30 січня 2017 року, Тиврівським ВДВС було передано на реалізацію предмет іпотеки - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, земельні ділянки площею 0,25 га та 0,182 га за адресою: АДРЕСА_1 за стартовою ціною 502 916 грн. Через відсутність допущених учасників торгів торги не відбулись (том 2, а. с. 32).

ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" виявило бажання придбати предмет іпотеки після перших торгів по лоту у рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом № 2-754/09, виданим 06 серпня 2009 року Вінницьким районним судом, на підставі чого, відповідно до вимог частини дев`ятої статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" головним державним виконавцем Тиврівського ВДВС Фроловою Л. М. було винесено постанову від 28 лютого 2017 року про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, а також складено акт про реалізацію предмета іпотеки від 28 лютого 2017 року, який був затверджений начальником Тиврівського ВДВС Магдалюк Н. Г. 28 лютого 2017 року (том 2, а. с. 52-53).

27 квітня 2017 року приватним нотаріусом Тиврівського районного нотаріального округу Максименком О. А. відповідно до статті 61 Закону України "Про виконавче провадження", статті 49 Закону України "Про іпотеку", на підставі акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, затвердженого начальником Тиврівського ВДВС Магдалюк Н. Г. 28 лютого 2017 року видані свідоцтва про право власності ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" зареєстровані у реєстрі за номерами 232, 233, 234 на майно, що складається з:

-житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами загальною площею 177,5 кв. м, житловою площею 96 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що раніше належало ОСОБА_1 на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на житловий будинок, виданого Селищенською сільською радою народних депутатів 03 червня 1994 року;

-земельної ділянки, площею 0,2500 га, кадастровий номер 0524585600:03:001:0113, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, в межах згідно з планом, що розташована у АДРЕСА_1, що раніше належала ОСОБА_1 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії 1-ВН № 013636, виданого Селищенською сільською радою народних депутатів 30 січня 2001 року;

-земельної ділянки, площею 0,1820 га, кадастровий номер 0524585600:03:001:0114, з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, у межах згідно з планом, що розташована у АДРЕСА_1, що раніше належало ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії 1-ВН № 013636, виданого Селищенською сільською радою народних депутатів 30 січня 2011 року (том 1, а. с. 188, 190, 192).

У цей же день право власності на вказані об`єкти нерухомого майна зареєстровано за ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформацією з реєстру від 15 травня 2018 року (том 1, а. с. 48-50).

Постановами державного виконавця від 04 травня 2017 року виконавчий лист № 2-1959-2009, виданий 06 серпня 2009 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКБ "Східно-Європейський банк" 189 559,52 грн повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки відсутнє інше майно на яке можливо звернути стягнення, здійснені заходи щодо його розшуку виявилися безрезультатними, а виконавче провадження № 45692981 виведено із зведеного виконавчого провадження № 47786822 (том 2, а. с. 17, 56 зворот).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Закон України "Про виконавче провадження" (1404-19) покладає на виконавця обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Статтею 30 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Згідно із частинами першою та другою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. Разом із житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику.

Частинами першою, восьмою та дев`ятою статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.

У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.

Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 41 Закону України "Про іпотеку" реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , з дотриманням вимог цього Закону.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи. Закон України "Про виконавче провадження" (1404-19) визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Розділом VII цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 48 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стаття 48 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Положеннями статті 51 Закону України "Про виконавче провадження" визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною сьомою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку" (898-15) .

Отже, за змістом цієї статті підставою для застосування положень Закону України "Про іпотеку" (898-15) до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження".

Таким чином, норми Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого рішення суду на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику.

Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності - на об`єкти нерухомості.

Оскільки статтею 575 ЦК України іпотеку визначено як окремий вид застави, норми Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, норми Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України "Про іпотеку" (898-15) .

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій належно встановили обставини справи, визначилися з правовідносинами, які виникли, та законом, який їх регулює, зокрема, встановивши, що на підставі ухвали Вінницького районного суду від 23 грудня 2014 року, ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" є стягувачем у виконавчому провадженні № 45692644, яке входить до зведеного виконавчого провадження № 47786822, про стягнення з ОСОБА_1 боргу за кредитним договором на користь АКБ "Східно-Європейський банк" у сумі 693 756 грн за виконавчим листом № 2-754/09, дійшли правильного висновку про те, що позивачі не довели обґрунтованості своїх позовних вимог, тому правильно відмовили у задоволенні їх позову.

Доводи касаційної скарги з посиланням на те, що ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" безпідставно отримало статус стягувача у зведеному виконавчому провадження № 2-1959/09, є безпідставними.

Так, суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" на підставі ухвали Вінницького районного суду Вінницької області 23 грудня 2014 року у справі № 2-754/09 набуло статусу стягувача у виконавчому провадженні № 45692644, яке входило до зведеного виконавчого провадження № 47786822, з виконання виконавчого листа № 2-754/09 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКБ "Східно-Європейський банк" заборгованості за кредитним договором від 18 травня 2007 року № 071/2007 року у сумі 692 026 грн та судових витрат - 1 730 грн.

ОСОБА_1 є майновим поручителем - іпотекодавцем за кредитним договором № 2-754/09, предметом іпотеки є нерухоме майно, яке в ході виконавчих дій було допущено до реалізації на електронних торгах 30 січня 2017 року за стартовою ціною 502 916 грн, що не перевищує суму заборгованості за виконавчим листом № 2-754/09. У зв`язку з тим, що торги не відбулися іпотекодержатель ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" реалізувало своє право на придбання предмета іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна після перших прилюдних торгів.

Суд апеляційної інстанції правильно вказав, що сама по собі обставина, що зведене виконавче провадження № 47786822 здійснювалося на загальну суму 883 315,52 грн, і по одному із виконавчих листів ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" не має статусу стягувача, не може бути підставою для непроведення виконавчих дій з виконання інших виконавчих листів, оскільки це порушує права стягувачів на виконання рішення суду. Водночас, загальна сума заборгованості у зведеному виконавчому провадженні відноситься до боржника, а відповідно до пункту 1 частини першої статті 46 Закону України "Про виконавче провадження" вимоги кредиторів, забезпечених заставою задовольняються першочергово.

Отже, передача іпотечного майна стягувачу ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" за актом від 28 лютого 2017 року в процесі виконання виконавчого листа № 274/09, який входив до зведеного виконавчого провадження № 47786822, була здійснена відповідно до норм Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) та відповідно до порядку реалізації майна, встановленого Законом України "Про іпотеку" (898-15) , норми якого підлягають застосовуванню у спірних правовідносинах.

Не заслуговують на увагу й доводи заявника про те, що суди не врахували, що при реалізації спірного нерухомого майна, у даному випадку, обов`язково повинен був бути отриманий дозвіл органу опіки та піклування.

Апеляційний суд обґрунтовано відхилив аналогічний довід апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Іващука В. А., вказавши, що малолітня ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 і була зареєстрована у будинку на АДРЕСА_1 уже після проведення торгів з реалізації іпотечного майна - 28 лютого 2017 року.

А щодо неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, який зареєстрований у спірному будинку з 01 червня 2016 року, то ОСОБА_1, який є власником майна, що відчужувалося у виконавчому провадженні, є його дідом, не є його опікуном, тому на нього не поширюються обмеження, передбачені статтею 71 ЦК України.

Отже, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що згода органу опіки і піклування на продаж житла, у якому зареєстрований неповнолітній, але яке не належить її батькам, непотрібна.

Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( 23 рішення у справі "Проніна проти України").

Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на те, що суди попередніх інстанцій не забезпечили належного дослідження обставин справи та не відповіли на всі аргументи позовної заяви, тому їх судові рішення не можна вважати обґрунтованими, оскільки вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини справи у достатньому обсязі для ухвалення правильного по суті, законного та обґрунтованого судового рішення.

Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.