розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року у складі судді Шереметьєвої Л. А. та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона з ОСОБА_2 перебувала у фактичних подружніх відносин, від яких сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказувала на те, що до 2014 року вони проживали в місті Луганську, відповідач не займався матеріальним утриманням їхньої сім`ї і вона сама утримувала сина. Після переїзду до міста Києва виявилось, що відповідач і його мати мали намір виїжджати разом із нею та сином для того, щоб вона забезпечувала їх матеріально. До січня 2017 року відповідач неодноразово вимагав у неї гроші, з цією метою в присутності сина вчиняв скандали та бив її. У березні 2017 року ОСОБА_2 обманом проник до квартири, в якій вона мешкає, де побив її, пограбував і взяв у заручники їх малолітнього сина, вимагаючи гроші та інші матеріальні цінності за те, що поверне дитину. Фактично дитину він повернув у незадовільному санітарно-гігієнічному і психологічному стані лише 18 квітня 2017 року, коли зрозумів, що грошей від неї не отримає.

Також вказувала на те, що вона зверталась за захистом до Служб у справах дітей Солом`янської та Дарницької районних в м. Києві державних адміністрацій, органів поліції, щоб їй допомогли повернути дитину та притягнули відповідача до кримінальної відповідальності за побої та грабіж, однак жоден з державних органів не зміг їй допомогти, тому що ОСОБА_2 не позбавлений батьківських прав і тому не вважається, що він викрадав дитину.

Зазначала, що відповідач веде асоціальний спосіб життя, не працював і не працює, вживав наркотичні засоби, агресивний, ніколи не займався вихованням дитини, якщо не позбавити його батьківських прав, може знову відібрати дитину і вивезти у невідомому напрямку.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та стягнути з нього на її користь аліменти на утримання малолітнього сина у розмірі 1/4 частини від всіх видів його заробітку (доходу) до досягнення дитиною повноліття.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року, позов ОСОБА_1 частково задоволено.

Стягнуто із відповідача на користь позивача аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 28 вересня 2017 року і до його повноліття.

В частині позбавлення відповідача батьківських прав у позові відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач офіційно працевлаштований та має стабільний дохід, бажання спілкуватися з дитиною і утримувати її, з приводу чого надав докази переказу грошових коштів на користь ОСОБА_1, також звертався до органів опіки з заявою про повідомлення йому адреси проживання дитини, до дошкільного навчального закладу, який відвідує дитина, із метою спілкування з нею та отримання інформації щодо перебування і виховання дитини у навчальному закладі, до органів поліції щодо перешкоджання з боку ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною, у період спільного проживання із ОСОБА_1 приводив і забирав дитину із дошкільного навчального закладу та із занять у творчому гуртку, а ОСОБА_1 обмежує відповідача у спілкуванні з дитиною та не надала належних та допустимих доказів винної поведінки або свідомого нехтування батьківськими обов`язками відповідача щодо дитини, а також доказів вжиття щодо відповідача заходів реагування з приводу неналежного виконання батьківських обов`язків.

Також судами враховано, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Враховуючи те, що дитина перебуває на повному утриманні матері, а відповідач працездатний та може утримувати свою дитину, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з батька аліментів на дитину в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 28 вересня 2017 року і до його повноліття.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У березні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні її позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав.

Вирішуючи спір, суди не врахували, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, а саме: не забезпечує дитину необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, оскільки проживає за іншою адресою, має інші погляди на життя в розумінні сім`я, постійно ображає та принижує її в присутності малолітньої дитини, неодноразово наносив тілесні ушкодження їй та малолітній дитині, забирав останні грошові кошти, які необхідні були для харчування дитини; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, оскільки немає постійного доходу для утримання дитини, грошові кошти, які необхідні були для відпочинку дитини, витрачав на особисті потреби; не турбується та не приймає участі в культурних та духовних потребам малолітньої дитини, які необхідні для дитини відповідного віку; не сприяє засвоєнню інтересу дитини до її внутрішнього світу, оскільки не приймає участі в організації виховання дитини та роз`ясненні дитині про позитивні та негативні наслідки, які відбудуться після вчинення тих чи інших дій дитиною; не створює умов для отримання дитиною освіти, навичок, оскільки не турбується вихованням дитини; не приймає участі в забезпеченні дитиною різноманітних гуртків, спортивних секцій, які необхідні для хлопчиків, садочків дошкільного віку та інше.

Також суди не надали належної оцінки доказам того, що відповідач неодноразово наносив їй тілесні ушкодження у присутності малолітньої дитини, а саме: заяві до Дарницького управління поліції від 12 березня 2017 року, зверненню до Київської міської клінічної лікарні № 1, витягу з кримінального провадження внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100020002811 від 13 березня 2017 року щодо нанесення їй тілесних ушкоджень відповідачем, витягу з кримінального провадження внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017100090002887 від 17 березня 2017року щодо викрадення у неї невстановленою особою грошових коштів із застосуванням насильства.

Крім того, суди залишили поза увагою висновок психолога Міжнародного гуманітарного центру "Розрада" ОСОБА_4, результати якого свідчать про наявність у дитини тривоги через те, що дитина була свідком жорстокого фізичного та психологічного насильства щодо своєї матері з боку свого батька, також дитина стривожена ситуацією свого примусового перебування з батьком протягом певного часу, сценами вилучення на його очах грошей батьком у матері, її побиттям в його присутності. Батько ОСОБА_5 спричинив шкоду його матері, чим призвів до його психологічного та фізичного травмування.

Також суди не врахували висновок органу опіки та піклування Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації від 04 травня 2018 року № 108-6858, в якому зазначено про доцільність позбавити відповідача батьківських прав щодо малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судові рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення аліментів не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення його батьківських прав без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року залишено без руху для надання доказів поважності пропуску строку на касаційне оскарження.

У квітні 2019 року заявником у встановлений судом строк зазначений недолік касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

25 січня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 взяті на облік як внутрішньо переміщені особи з міста Луганськ, фактичне місце проживання/перебування - квартира АДРЕСА_1 .

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_2, у 2010 році сума заробітку становила 3 000,00 грн, у 2012 році - 4 028,28 грн, в 2013 році - 13 343,48 грн, в 2014 році - 13 866,79 грн.

Відповідно до довідки ТОВ "Радугар" від 02 травня 2018 року № 0205/18, ОСОБА_2 дійсно працює в ТОВ "Радугар" на посаді менеджера з організації консультативних послуг з 02 квітня 2018 року з окладом 4 000,00 грн згідно з штатним розписом по теперішній час.

Згідно з результатами дослідження психоемоційного стану ОСОБА_3, ОСОБА_1 та оцінки їх дитячо-батьківських відносин, які виконані психологом Центру практичної психології МГЦ "Розрада" 25 січня 2018 року за № 24, результати дослідження психоемоційного стану ОСОБА_5 свідчать про наявність в нього тривоги через те, що він був свідком жорстокого фізичного та психологічного насильства щодо своєї мами з боку батька. Він також стривожений ситуацією свого примусового перебування з батьком протягом певного часу, сценами вилучення на його очах грошей батьком у матері, її побиттям в його присутності. Насильство, яке вчиняв батько ОСОБА_5 щодо матері хлопчика, у відповідності з діючим законодавством кваліфікується як кримінальний злочин, і кривдник повинен відповідати за свої вчинки перед законом. Батько дитини спричинив шкоду матері ОСОБА_5, призвів до її психологічного та фізичного травмування. Після останнього випадку насильства щодо ОСОБА_1 та її фактичного пограбування батько дитини не з`явився та не зробив жодних спроб вибачитись та допомогти своїй дитині пережити жахливу ситуацію насильства. Існуюча ситуація є небезпечною для дитини. Необхідно перервати ланцюг насильства та допомогти хлопчику та його матері позбутися небезпеки.

Відповідно до рецензії доцента кафедри загальної психології факультету психології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка на результати дослідження психоемоційного стану ОСОБА_3, ОСОБА_1 та оцінки їх дитячо-батьківських відносин, інформація щодо ситуації отримана винятково зі слів матері, що в умовах гострого сімейного конфлікту робить дослідження одностороннім та упередженим; висновки, які робить працівник ТОВ "Розрада", є у багатьох місцях такими, що не витікають безпосередньо із результатів діагностичного обстеження, а є значною мірою суб`єктивними, часто навіть в одному реченні містяться судження, які є взаємовиключними; досить упереджено формується перебільшено позитивний образ та поведінка матері на фоні необґрунтованого нічим, крім слів матері, демонізованого образу батька, що ставить під сумнів об`єктивність висновків взагалі.

Згідно з довідкою будинку дитячої та юнацької творчості "Дивосвіт" Дарницького району м. Києва від 21 лютого 2018 року № 15, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, дійсно навчався в ансамблі народного танцю "Промені Хорса" з 01 вересня 2016 року по 05 січня 2017 року. Мати ОСОБА_5 протягом навчання ніколи заняття та заходи не відвідувала, не контактувала з педагогами. Дитину приводив та забирав на заняття та заходи батько.

Відповідно до довідки дошкільного навчального закладу (ясла-садок) № 5 Дарницького району м. Києва, ОСОБА_5 відвідував навчальний заклад з 22 вересня 2015 року по 30 листопада 2016 року. Дитину приводили і забирали батько ОСОБА_2, мати ОСОБА_1 та бабуся ОСОБА_8 .

Згідно з довідки дошкільного навчального закладу освіти № 460 від 27 грудня 2017 року № 53, ОСОБА_3 відвідує спеціальний дошкільний навчальний заклад для дітей з порушенням опорно-рухового апарату № 460 м. Києва з 09 жовтня 2017 року і по теперішній час.

Згідно з педагогічної характеристики на дитину, складеної співробітниками ДНЗ № 460, зі слів вихователя батько в дитячому садочку не був. Всі питання щодо виховання ОСОБА_5 вирішувались з мамою ОСОБА_1 .

Відповідно до педагогічної характеристики на дитину ОСОБА_3, складеної 21 травня 2018 року співробітниками ДНЗ № 460, заяви ОСОБА_1 щодо можливості забирати дитину іншими особами не було подано; ОСОБА_2 (батько ОСОБА_5 ) 11 травня 2018 року відвідав дитячий садок з метою побачити сина та поспілкуватись з вихователем, а також звернувся до адміністрації з пропозицією допомогти у благоустрою території ДНЗ. Весь об`єм робіт було виконано. ОСОБА_2 (батько ОСОБА_5 ) 11 травня 2018 року, та ОСОБА_8 (бабуся ОСОБА_5 ) 23 березня, 08 травня та 11 травня 2018 року зверталися до керівництва та вихователя ДНЗ № 460 з метою отримання інформації щодо перебування та виховання дитини у навчальному закладі.

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Дарницького управління поліції із заявою про нанесення їй умисних тілесних ушкоджень 12 березня 2017 року з боку ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2, та до Солом`янського управління поліції із заявою про відкрите заволодіння її майном (гроші в сумі 300 євро) 12 березня 2017 року невстановленою особою із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, за адресою: АДРЕСА_3 .

29 квітня 2017 року провадження за заявою ОСОБА_1 з приводу умисного нанесення тілесних ушкоджень закрито на підставі частини першої статті 284 КПК України, тобто за відсутністю події.

12 березня 2017 року ОСОБА_1 зверталася до Київської міської клінічної лікарні № 1 з приводу забою м`яких тканин голови.

Згідно з виснком органу опіки та піклування Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації від 04 травня 2018 року № 108-6858, орган опіки та піклування, керуючись статтями 19, 164 СК України, виходячи з наявних матеріалів справи, враховуючи рішення комісії з питань захисту прав дитини при Солом`янській районній в м. Києві державній адміністрації, вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітнього ОСОБА_3, 2012 року народження.

Відповідно до листа Служби у справах дітей Даринцької районної в м. Києві державної адміністрації від 20 березня 2018 року № 101/46-К-203-90, ОСОБА_2 надав службі у справах дітей письмові пояснення по суті питань, порушених у зверненні ОСОБА_1, в яких зазначив, що готовий співпрацювати із спеціалістом-медіатором Центру сім`ї та психологом Дарницького центру соціальних служб для сім`ї дітей та молоді.

13 квітня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Служби у справах дітей Солом`янської районної державної адміністрації в м. Києві із запитом, в якому просив повідомити, на підставі чого Служба відмовила йому в наданні адреси проживання його сина ОСОБА_3, на що Службою надано відповідь, що ОСОБА_1 на акті обмеження умов проживання зазначила застереження щодо неповідомлення йому адреси проживання її разом із сином у цілях безпеки.

27 квітня 2017 року начальником Печерського УП ГУНП у м. Києві затверджено висновок за заявою ОСОБА_2 про те, що 18 квітня 2017 року за адресою: АДРЕСА_4, його колишня цивільна дружина ОСОБА_1 забрала їх сина та перешкоджає бачитись з дитиною. В ході перевірки встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склалися виключно цивільно-правові відносини, розгляд яких вирішується в судовому порядку.

05 листопада 2018 року ОСОБА_2 здійснив переказ готівки на користь ОСОБА_1 із зазначенням призначення платежу "аліменти" у розмірі 2 000,00 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення в частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ).

Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пунктом 3 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він жорстоко поводяться з дитиною.

Жорстоке поводження полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо.

Пунктом 4 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він є хронічними алкоголіками або наркоманами.

Хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У частині першій статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій правильно не погодились з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, навівши обґрунтовані мотиви, оскільки він не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, тому цей висновок є необґрунтованим.

Установивши, що відповідач офіційно працевлаштований та має стабільний дохід, бажання спілкуватися з дитиною і утримувати її, також звертався до органів опіки та піклування з заявою про повідомлення йому адреси проживання дитини, до дошкільного навчального закладу, який відвідує дитина, із метою спілкування з нею та отримання інформації щодо перебування і виховання дитини у навчальному закладі, до органів поліції щодо перешкоджання з боку ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною, у період спільного проживання із ОСОБА_1 приводив і забирав дитину із дошкільного навчального закладу та із занять у творчому гуртку, а ОСОБА_1 обмежує відповідача у спілкуванні з дитиною та не надала належних та допустимих доказів винної поведінки або свідомого нехтування батьківськими обов`язками відповідача щодо дитини, а також доказів вжиття щодо відповідача заходів реагування з приводу неналежного виконання батьківських обов`язків, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо його малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також суди правильно виходили із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків. Достатні підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, зокрема жорстокого поводження з дитиною, судами не встановлені.

Доводи касаційної скарги про те, що при вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав суди не дослідили обставин справи та не надали оцінку наявним у матеріалах справи доказам, які вказували на свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків та підтверджували необхідність позбавлення його батьківських прав, не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до необхідності переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).