розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області в складі судді Курус Р. І. від 25 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду в складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Струс Л. Б. від 13 серпня 2019 року,

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до суду з позовом в порядку цивільного судочинства до Держави Україна в особі Дрогобицького управління державної казначейської служби України у Львівській області за рахунок державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 1 486 341,85 грн заподіяної майнової шкоди законом, що визнаний неконституційним.

В обґрунтування позову посилається на те, що рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 (v011p710-18) року визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII (192-19) . Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат".

Указує, що він є суддею у відставці і отримує довічне грошове утримання судді у відставці 90 відсотків від винагороди працюючого на відповідній посаді судді, яке йому виплачується з державного бюджету, розмір якого встановлюють органи Пенсійного фонду України.

Зазначає, що за час дії неконституційного закону, який обмежив його законні права, йому було не доплачено згідно розрахунку у позовній заяві довічне грошове утримання на суму 1 486 341,35 грн, чим йому заподіяно майнової шкоди у вказаному розмірі.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 січня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження у вказаній справі.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що зазначений спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Львівського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 січня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зазначив про те, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що спори пов`язані з визначенням розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання і їх виплатою є такими, що пов`язані з проходженням та звільненням з публічної служби, а тому на них поширюється юрисдикція адміністративного суду.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року, у якій заявник посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати зазначені судові рішення та передати справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 у своїй позовній заяві не заявляв вимоги про визнання протиправним рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень або інших порушень прав, свобод та інтересів публічно-правових відносин, тому даний спір повинен вирішуватись у порядку цивільного судочинства.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу

442/454/19 з Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин, розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК (1618-15) України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується з принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIІ "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також срав про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктивний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктивний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ провадиться за правилами іншого судочинства.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень пункт 7 частини першої статті 4 КАС України.

Публічно правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення -публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб`єктний критерій.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно- правових спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.

Згідно з положеннями частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII (192-19) посадовий оклад судді місцевого суду встановлений в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Наведене положення було чинним для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання (пункт 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402).

Предметом судового розгляду у цій справі є вимога судді у відставці про стягнення з держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби майнової шкоди в сумі 1 486 341,35 грн, завданої положеннями частини третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", що були визнаними неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року (v011p710-18) у справі за конституційним поданням Верховного Суду України № 1-7/2018 (4062/15).

З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби.

Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц (провадження № 14-360цс18) та у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162цс19), яка також стосується стягнення збитків з держави на користь судді у відставці у зв`язку із прийняттям конституційного акта.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних висновків судів.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визначає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.