розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України на рішення Краматорського міського суду Донецької області в складі судді Чернобай А. О. від 05 листопада 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду в складі колегії суддів Санікової О. С., Агєєва О. В., Будулуци С. С. від 28 березня 2019 року,

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Державної казначейської служби України, третя особа - про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 08 квітня 2003 року Краснолиманським МВ УМВС України в Донецькій області було порушено кримінальну справу № 57-14592 стосовно ОСОБА_1 за статтею 356 КК України. Старшим слідчим з особливо важливих справ ГУ УМВС України в Донецькій області Осипець С. А. 05 червня 2004 року в рамках кримінальної справи в с. Резніківка був проведений обшук, в ході якого було вилучено майно СФГ "Добробут", де засновником є позивач. Крім того, в порушення вимог частини першої статті 186 КПК України, що передбачає вилучення тільки тих предметів і документів, які мають значення у справі і майна підозрюваного з метою забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна, при проведенні обшуку Осипець С. А. вилучив не тільки техніку, на яку незаконно претендувала інша сторона по справі, але і особисте майно ОСОБА_1, права на яке ніхто не оскаржував. Частина вилученої техніки була передана слідчим директору СООО "Україна" ОСОБА_3 для збереження, частина майна згідно вироку Краснолиманського міського суду передана ОСОБА_4 Протягом досудового і судового слідства ОСОБА_1 не мав доступу до вилученої техніки, не міг експлуатувати та утримувати вилучене у нього нерухоме майно. 15 листопада 2016 року постановою слідчого Лиманського відділення поліції Слов`янського відділу поліції ГУНП в Донецькій області кримінальне провадження було закрите за відсутності події злочину, однак, вилучене майно ОСОБА_1 не повернуте, що свідчить про нанесення ОСОБА_1 майнової шкоди. На даний час майно, що належить ОСОБА_1 розкрадене, об`єкти нерухомості зруйновані та не можуть бути використані за призначенням.

Таким чином, незаконними діями (рішеннями) органів досудового слідства позивачу завдано майнової та моральної шкоди. Сума завданих збитків та шкоди, нанесеної ОСОБА_1 незаконними діями органів досудового слідства та суду, з урахуванням вартості реальної оцінки складає 142 079 361,48 грн.

У 2004 році кримінальна справа № 57-14592 у відношенні позивача з обвинувальним висновком направлена до Краснолиманського міського суду Донецької області для розгляду по суті. З 01 грудня 2004 року кримінальна справа у відношенні позивача розглядалася Краснолиманським міським судом Донецької області, вирок по справі було винесено лише 24 грудня 2012 року. Вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 24 грудня 2012 року позивача було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі частини першої статті 49 КК України та задоволено цивільний позов на суму 3 683 376 грн.

25 січня 2015 року апеляційний суд Запорізької області скасував вирок Краснолиманського міського суду Донецької області від 24 грудня 2012 року та направив справу на додаткове розслідування. 01 квітня 2015 року матеріали кримінальної справи № 57-14592 внесені до ЄРДР, як кримінальне провадження за № 120150050000000279 та ознаками статті 356 КК України по факту самоправства. 15 листопада 2016 року постановою слідчого Лиманського відділення поліції Слов`янського відділу поліції ГУНП в Донецькій області Олексенко В. В. кримінальне провадження № 1201505000000279 закрите.

Позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 142 079 361 грн та у рахунок відшкодування моральної шкоди 6 000 000 грн.

Ухвалою Краматорського міського суду від 07 серпня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Державної казначейської служби України, третя особа - прокуратура в Донецькій області про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування майнових збитків у розмірі 142 079 361 грн залишені без розгляду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 05 листопада 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 270 000 грн. У решті вимог в цій частині відмовлено.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, виходив з наявності підстав та умов для відшкодування шкоди, завданої позивачу незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду, відповідно до норм статті 1176 ЦК України, Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", оскільки встановлено незаконність притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 28 березня 2019 року апеляційні скарги Державної казначейської служби України та ОСОБА_1 від 05 листопада 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зазначив про те, що місцевий суд враховуючи фактичні обставини справи, тривалість перебування позивача під слідством і судом - з 20 червня 2003 року по 23 червня 2003 року (час перебування у статусі підозрюваного внаслідок обрання та скасування запобіжного заходу) та з 07 вересня 2004 року (дата притягнення в якості обвинуваченого та обрання запобіжного заходу) по 15 листопада 2016 року (дата закриття кримінального провадження), а саме: 12 років 2 місяці 13 днів, вимушеності позивача докладати додаткових зусиль для підтвердження та доведеності своєї невинуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину, вимушені зміни в житті у зв`язку з цим, з урахуванням вимог розумності і справедливості, районний суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що розмір моральної шкоди необхідно визначити 270 000 грн.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 05 листопада 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 28 березня 2019 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що місцевий суд мав застосувати при розрахунку розмір мінімальної заробітної плати встановлений на листопада 2018 року, тобто 3 723 грн. Отже розмір відшкодування моральної шкоди не міг бути меншим ніж 545 158,89 грн. Судами попередніх інстанції невірно застосовано норми матеріального права щодо розміру відшкодування моральної шкоди, не враховані важкість майнових та життєвих втрат, які мають прямий причинний зв`язок між зіпсованими сімейними відносинами позивача, смертю сина позивача, його моральних страждань через тяжкі втрати, зіпсування здоров`я, загострення хронічних хвороб та перебування позивача під слідством і судом, а також втратою незаконно вилученого у позивача під час слідчих дій та неповернення після закриття кримінального провадження, його особистого майна.

У травні 2019 року Державна казначейська служба України подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 05 листопада 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 28 березня 2019 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанції не враховано законодавство про відшкодування шкоди, унаслідок чого розмір морального відшкодування позивачеві безпідставно завищено.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У травні 2019 року Головне управління Національної поліції в Донецькій області подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення скасувати та відмовити в позові. Зазначає, що відсутність судового рішення про незаконне засудження, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, виключає право позивача на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", а також в порядку частини шостої статті 1176 ЦК України відповідно, а тому підстави для відшкодування моральної шкоди на теперішній час відсутні.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 і витребувано цивільну справу № 234/15406/17 з Краматорського міського суду Донецької області.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 18 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою Державної казначейської служби України.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 08 квітня 2003 року Краснолиманським міжрайонним прокурором порушено кримінальну справу по факту самоправства невстановленими особами за ознаками злочину, передбаченого статтею 356 КК України.

20 червня 2003 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК України по кримінальному провадженню № 57-14591.

20 червня 2004 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, який було скасовано постановою начальника СО Краснолиманського МВ УМВС України в Донецькій області 23 червня 2003 року.

Постановою старшого слідчого по особливо важливим справам УМВС України в Донецькій області Осипець С. А. від 07 вересня 2004 року ОСОБА_1 притягнуто в якості обвинуваченого по кримінальній справі № 57-14591.

29 листопада 2004 року у кримінальному провадженні № 57-14591 за обвинуваченням ОСОБА_1 за статтею 356 КК України складено обвинувальний акт.

Вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 14 грудня 2012 року ОСОБА_1 визнано винним за статтею 356 КК України та стягнуто штраф в дохід держави. На підставі статті 49, 74 КК України ОСОБА_1 від відбуття покарання звільнено у зв`язку з закінченням строків давності.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 27 січня 2015 року вирок Краснолиманського міського суду Донецької області від 24 грудня 2012 року у відношенні засудженого ОСОБА_1 скасовано, кримінальну справу повернуто до прокурора Донецької області для проведення додаткового розслідування.

Постановою Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 15 листопада 2016 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12015050000000279 від 01 квітня 2015 року, за фактом самоправства, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК України закрито.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційних скарг ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 05 листопада 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 28 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга Державної казначейської служби України підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з пунктом 2 частитни другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіи Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешті на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Суди правильно встановили, що позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави, оскільки незаконно перебував під судом і слідством 12 років 2 місяці і 13 днів, оскільки постановою Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 15 листопада 2016 року кримінальне провадження відносно позивача закрито.

Відповідно до пунктц 5 статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" громадянинові відшкодовується моральна шкода у наведених в статті й цього Закону випадках.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" розмір відшкодування моральної шкоди визначаєтьсяз урахування обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством і судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом.

Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.

Ухвалюючи у справі судові рішення суди в частині визначення розміру моральної шкоди, суди вважали, що згідно з пунктами 3 та 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (1774-19) , який набрав чинності з 01 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата не підлягала застосуванню як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 762 грн.

Однак, відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачеві не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а відтак, підстави для застосування наведеної норми до виниклих правовідносин відсутні.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Таким чином, судами попередніх інстанцій помилково застосовано розрахункову величину мінімальної заробітної плати у розмірі 1762 грн до виниклих правовідносин, при цьому не враховані положення частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та Закон України "Про державний бюджет України на 2018 рік" (2246-19) .

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди слід виходити із розміру мінімальної заробітної плати, що діяла на момент ухвалення рішення судом першої інстанції. Відповідно до статті 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2018 рік" установлено з 01 січня 2018 року мінімальну заробітну плату в розмірі 3 723 грн.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуальногно права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій повно, але неправильно застосовано положення частини третьої статтв 13 Закону України "Про порядок" відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", які підлягають до застосування, із урахуванням обставин цієї справи, крлегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни судових рішень у частині визначення розміру відшкодування завданої моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з 270 000 грн (який було здійснено з розрахунку 1 762 грн) до 545 171,30 грн (143 місяці 12 днів * 3 723 грн = 545 171,30 грн).

При цьому, судом касаційної інстанції враховані конкретні обставини справи, що внаслідок тривалого (більше 12 років) безпідставного перебування позивача під слідством та судом відбулися вимушені зміни в його житті, пов`язані з необхідністю захисту власних прав та інтересів. У зв`язку з обранням щодо позивача запобіжних заходів та накладення арешту на належне позивачу майно в рамках здійснення кримінального провадження призвело до обмеження його права власності на це майно.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011 (460/2011) , центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського облуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

Головуючий	М. Є. Червинська
Судді:	С. Ю. Бурлаков
	А. Ю. Зайцев
	Є. В. Коротенко
	В. М. Коротун