розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області у складі судді Олексієнка О. Ю. від 16 серпня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Зайцева А. Ю., Сала Т. Б., Якименко М. М. від 20 грудня 2018 року,

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" (далі - ТОВ "Іллінецьке") про визнання договору оренди землі недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником земельної ділянки площею 2,0 га, кадастровий номер 0521282600:02:000:0369, що розташована на території Іллінецької сільської ради Іллінецького району Вінницької області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. 20 серпня 2016 року вона випадково дізналася, що її земельна ділянка з 2015 року знаходиться в оренді та користуванні у ТОВ "Іллінецьке" терміном на 10 років. Зазначала, що з відповідачем жодних договорів оренди не підписувала та нікого не уповноважувала на таке, волевиявлення і наміру на їх укладення не мала.

Посилаючись на вказані обставини, просила визнати недійсним договір оренди землі № 15 від 04 серпня 2015 року, укладений між нею та ТОВ "Іллінецьке", площею 2,0 га, кадастровий номер 0521282600:02:000:0369.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 16 серпня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки № 15 кадастровий номер 0521282600:02:000:0369 від 04 серпня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Іллінецьке", зареєстрований Реєстраційною службою Іллінецького районного управління юстиції у Вінницькій області 20 серпня 2015 року за № 10884882.

Вирішено питання про розподіл судових витрат. У решті позовних вимог відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки волевиявлення позивача на укладання оспорюваного договору оренди землі відсутнє, тому що остання його не підписувала, що підтверджується категоричним висновком технічної та почеркознавчої експертизи Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 05 квітня 2018 року № 1473/1474/18-21, то в силу вимог частини третьої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України вказаний правочин є недійсним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ "Іллінецьке" залишено без задоволення, рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 16 серпня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У січні 2019 року ТОВ "Іллінецьке" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд порушив норми процесуального права, безпідставно відмовивши у задоволенні клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи для дослідження питання, чи міг бути змінений рукописний підпис ОСОБА_1 у графі "орендодавець" в договорі оренди землі № 15 від 04 серпня 2015 року. Суди попередніх інстанцій належної оцінки доводам відповідача про отримання позивачем орендної плати за 2015-2016 роки, що підтвердили свідки та не заперечувала сама позивач, не надали.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що доводи касаційної скарги є аналогічним доводам апеляційної скарги, яким суд надав належну правову оцінку. Посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обґрунтованість ухвалених у справі судових рішень судів попередніх інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 131/669/17 з Іллінецького районного суду Вінницької області.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 27 липня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,0 га, кадастровий номер 0521282600:02:000:0369, що розташована на території Іллінецької сільської ради Іллінецького району Вінницької області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Згідно з договором оренди землі № 15 від 04 серпня 2015 року позивач передала зазначену земельну ділянку в оренду ТОВ "Іллінецьке" терміном на 10 років. Указаний договір зареєстрований у Іллінецькому районному управлінні юстиції у Вінницькій області 20 серпня 2015 року за № 10884882.

Відповідно до висновку судових експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 1473/1474/18-21 від 05 квітня 2018 року підпис в графі "орендодавець" у 2-х примірниках договору оренди землі, що укладений 04 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Іллінецьке" з приводу оренди земельної ділянки площею 2,0 га за кадастровим номером 052480004009297, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ТОВ "Іллінецьке" на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 16 серпня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229- 233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірному договорі) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

За частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У справі, що розглядається, позивач звернулася з вимогою про визнання недійсним договору оренди, посилаюсь на те, що цей договір не підписувала, умови його не погоджувала, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваної земельної ділянки позивачу як власнику цієї земельної ділянки, посилаючись на умови договору, підписаного невстановленою особою замість позивача.

Суди попередніх інстанцій повно встановили обставини справи, за якими спірний договір позивач не підписувала та, відповідно, з істотних умов цього договору не погоджувала.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом із тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на тому, що вона не укладала договір оренди, користування належної її земельною ділянкою відповідачем без договірних відносин є незаконним. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Оскільки факт відсутності волевиявлення ОСОБА_1 (орендодавця) на укладення оспорюваного договору оренди землі на умовах, що в ньому викладені, підтверджується категоричним висновком технічної та почеркознавчої експертизи № 1473/1474/18-21 від 05 квітня 2018 року, то такий договір є неукладеним. Тому ефективним способом захисту позивача є звернення до суду з позовом про повернення земельної ділянки, яка є предметом договору оренди, а не визнання такого правочину недійсним, як обґрунтовувала позов позивач.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв'язку із обранням неефективного способу захисту.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, то розмір сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" задовольнити.

Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 16 серпня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" про визнання договору оренди землі недійсним відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" 960,00 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги та 1 280,00 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.