розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 липня 2019 року у складі судді Слободян Г. М. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Владичана А. І., Лисака І. Н.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України" ), третя особа - ОСОБА_2, про захист прав споживача фінансових послуг, стягнення суми грошового переказу, комісії і пені.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 у відділенні № 10025/054 філії Чернівецького обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України" відправлено на ім`я ОСОБА_2 через систему грошових переказів "Швидка копійка": 27 липня 2018 року грошовий переказ № 3623972834 на суму 140 000,00 грн та сплачено комісію у розмірі 1 410,00 грн, що підтверджується заявою на відправку переказу від 27 липня 2018 року; 28 липня 2018 року грошовий переказ № 4891829514 на суму 140 000,00 грн та сплачено комісію у розмірі 1 410,00 грн, що підтверджується заявою на відправку переказу від 28 липня 2018 року; 31 липня 2018 року грошовий переказ № 6014400973 на суму 100 000,00 грн та сплачено комісію у розмірі 1 010,00 грн, що підтверджується заявою на відправку переказу від 31 липня 2018 року.

Грошові перекази оформлено відповідно до заяв на відправку переказу, шляхом внесення готівкових коштів в касу банку та сплачено відповідну комісію за здійснення переказу також готівковими коштами. Одержувачем грошових переказів вона зазначила третю особу ОСОБА_2, місцем одержання переказів - Україна.

08 серпня 2018 року, ОСОБА_2, як отримувач грошових переказів, перебуваючи в м. Одеса (Україна), звернувся у відділення Ощадбанку за отриманням вище вказаних грошових переказів, однак, у видачі грошових коштів йому відмовлено.

09 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського відділення поліції Чернівецького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області (далі - Шевченківське ВП Чернівецького ВП ГУНП в Чернівецькій області) із заявою про вчинення відносно неї кримінального правопорушення, у зв`язку з тим, що невідомі особи ПАТ "Державний ощадний банк України" незаконно привласнили належні їй грошові кошти в сумі 380 000,00 грн, які вона перерахувала на ім`я ОСОБА_2 .

За вказаною заявою внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за номером кримінального провадження 42018261010000099 від 06 вересня 2018 року. На даний час проводиться досудове розслідування.

Просила заблокувати видачу грошових коштів за вказаними грошовими переказами, з`ясувати де перебувають грошові кошти, у разі їх виплати - надати інформацію про дату та місце виплати, особу отримувача, надати відео камер спостережень з відділення банку де були виплачені перекази. У відповідь на свою заяву отримала лист з Одеського обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України" датований 06 вересня 2018 року, в якому банк повідомив, що викладені обставини потребують додаткового вивчення, банком ініційовано проведення службового розслідування.

У зв`язку з тим, що станом на 07 вересня 2018 року належний отримувач грошових переказів - ОСОБА_2 їх не отримав, 07 вересня 2018 року ОСОБА_1 направила на адресу ПАТ "Державний ощадний банк України" та Чернівецького обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України" заяву про повернення коштів за невиплаченими грошовими переказами у розмірі 380 000,00 грн та сплаченої комісії у розмірі 3 830,00 грн, шляхом перерахування вказаних грошових коштів на її розрахунковий рахунок. Однак кошти не були повернуті.

Таким чином, просила стягнути з ПАТ "Державний ощадний банк України" на її користь грошовий переказ у розмірі 380 000,00 грн, сплачену комісію за переказ коштів у розмірі 3 830,00 грн, пеню в розмірі 4 160,00 грн та понесені по справі судові витрати.

У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернувся із позовом до ПАТ "Державний ощадний банк України", третя особа - ОСОБА_1, про захист прав споживача фінансових послуг, стягнення суми грошового переказу та пені.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 відправлено на його ім`я через систему грошових переказів "Швидка копійка": 27 липня 2018 року грошовий переказ № 3623972834 на суму 140 000,00 грн; 28 липня 2018 року грошовий переказ № 4891829514 на суму 140 000,00 грн; 31 липня 2018 року грошовий переказ № 6014400973 на суму 100 000,00 грн.

Грошові перекази були оформлені відповідно до заяв на відправку переказу, шляхом внесення позивачем ОСОБА_1 готівкових коштів в касу банку та сплачено комісію за здійснення переказу також готівковими коштами. Одержувачем грошових переказів зазначено ОСОБА_2, місцем одержання переказів - Україна.

08 серпня 2018 року він, як отримувач грошових переказів, перебуваючи в м. Одеса (Україна), звернувся до відділення Ощадбанку за отриманням вище вказаних грошових переказів, однак, у видачі грошових коштів йому відмовлено. Банк стверджує про виплату грошових переказів належному отримувачу - ОСОБА_2, на підтвердження чого надає заяви на виплату переказів та заяви на видачу готівки. Проте, банком надано копію паспорта отримувача даних переказів, з якого вбачається, що перекази були виплачені особі з прізвищем, ім`ям, по батькові - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянину Республіки Молдова, який пред`явив паспорт № НОМЕР_1 . Особові дані отримувача переказів, які були зазначені позивачем ОСОБА_1 (ініціатором переказів) під час відправки переказів є відмінними та не співпадають з особовими даними особи, котра звернулась за виплатою переказів та котрій фактично вказані перекази були виплачені. Вважає, що вказані перекази були виплачені неналежному отримувачу.

Таким чином, просив, стягнути з ПАТ "Державний ощадний банк України" на його користь грошовий переказ в розмірі 380 000,00 грн, пеню в розмірі 41 800,00 грн та понесені по справі судові витрати.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року узадоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що ОСОБА_2 під час отримання грошових переказів було пред`явлено працівнику банку документ що посвідчує особу та повідомлено контрольні номери переказів - № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 які були відомі тільки відправнику та в подальшому могли бути повідомлені ним належному отримувачу. Особу отримувача ідентифіковано за пред`явленим паспортом громадянина Республіки Молдова серії НОМЕР_1 . Крім того, правильність заповнення заяв на виплату переказів від 01 серпня 2018 року на ім`я ОСОБА_2 також засвідчується підписом отримувача. З боку ОСОБА_2, а також інших сторін заяв, клопотань про призначення судової почеркознавчої експертизи не заявлялося. Обставини порушення працівником банку правил видачі грошових переказів чи порушення норм закону у встановленому законом порядку не доведені, а тому відсутні підстави для задоволення позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення сум грошових переказів, а також комісії та пені, які є похідними щодо основної вимоги.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні її позову та ухвалити нове рішення про задоволення позову, в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули уваги на те, що банк має виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів. Так, нею зазначено отримувача " ОСОБА_2 ", в той час як грошові перекази отримав громадянин Республіки Молдова "ОСОБА_2 ", тобто зовсім інша особа.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні його позову та ухвалити нове рішення про задоволення позову, в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій ухвалили незаконні та несправедливі рішення, оскільки банк виплатив грошові перекази іншій особі, не пересвідчившись кому саме були адресовані перекази. Вказує, що банк повинен виплатити кошти тільки тій особі чиї особові дані на 100 % відповідатимуть даним особи, яка звернулася за переказом. В той же час його прізвище, ім`я по-батькові: ОСОБА_2, а кошти отримав ОСОБА_2, громадянин Республіки Молдова, який пред`явив паспорт НОМЕР_1, тобто зовсім інша особа.

Короткий зміст вимог відзиву на касаційну скаргу

У грудні 2019 року від АТ "Державний ощадний банк України" надійшли відзиви на касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у яких банк просить залишити без задоволення касаційні скарги, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони ухвалені на підставі повного та всебічного з`ясування обставин справи із застосуванням норм права, які регулюють спірні правовідносини.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 08 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що 27 липня 2018 року ОСОБА_1 у відділенні № 10025/054 філії Чернівецького обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України" відправила на ім`я ОСОБА_2 через систему грошових переказів "Швидка копійка" грошовий переказ № 3623972834 на суму 140 000,00 грн та сплатила комісію у розмірі 1 410,00 грн, що підтверджується заявою на відправку переказу від 27 липня 2018 року.

28 липня 2018 року ОСОБА_1 відправила на ім`я ОСОБА_2 через систему грошових переказів "Швидка копійка" грошовий переказ № 4891829514 на суму 140 000,00 грн та сплатила комісію у розмірі 1 410,00 грн, що підтверджується заявою на відправку переказу від 28 липня 2018 року.

31 липня 2018 року ОСОБА_1 відправила грошовий переказ № НОМЕР_4 на суму 100 000,00 грн та сплатила комісію у розмірі 1 010,00 грн, що підтверджується заявою на відправку переказу від 31 липня 2018 року. Грошові перекази були оформлені відповідно до заяв на відправку переказу, шляхом внесення готівкових коштів в касу банку та сплачено відповідну комісію за здійснення переказу також готівковими коштами. Одержувачем грошових переказів зазначено ОСОБА_2, місцем одержання переказів - Україна.

ОСОБА_2 під час отримання грошових переказів пред`явлено працівнику банку документ що посвідчує особу та повідомлено контрольні номери переказів - № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4, які були відомі тільки відправнику та, в подальшому, могли бути повідомлені ним належному отримувачу.

Із заяв на видачу готівки від 01 серпня 2018 року № 6014400973 на суму 100 000,00 грн, від 01 серпня 2018 року № 4891829514 на суму 140 000,00 грн та № НОМЕР_2 на суму 140 000,00 грн убачається, що отримувачем коштів є ОСОБА_2, що засвідчується підписом отримувача на зазначених документах.

Із зазначених заяв убачається, що особу отримувача ідентифіковано за пред`явленим паспортом громадянина Республіки Молдова серії НОМЕР_1 .

Правильність заповнення заяв на виплату переказів від 01 серпня 2018 року на ім`я ОСОБА_2 засвідчується підписом отримувача.

07 вересня 2018 року ОСОБА_1 направила на адресу ПАТ "Державний ощадний банк України" та Чернівецького обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України" заяву про повернення коштів за невиплаченими грошовими переказами у розмірі 380 000,00 грн та сплаченої комісії у розмірі 3 830,00 грн, шляхом перерахування вказаних грошових коштів на її розрахунковий рахунок.

09 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ "Державний ощадний банк України" із заявою, в якій виклала обставини відправлення грошових переказів та неможливості 08 серпня 2018 року отримання їх належним отримувачем - ОСОБА_2, внаслідок відмови працівників банку у їх видачі. Просила в заяві, заблокувати видачу грошових коштів за вказаними грошовими переказами, з`ясувати де перебувають грошові кошти, у разі їх виплати - надати інформацію про дату та місце виплати, особу отримувача, надати відео з камер спостережень з відділення банку де були виплачені перекази. У відповідь на свою заяву отримала лист з Одеського обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України" датований 06 вересня 2018 року, в якому банк повідомив, що викладені обставини потребують додаткового вивчення, банком ініційовано проведення службового розслідування.

09 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського ВП Чернівецького ВП ГУНП в Чернівецькій області із заявою про вчинення відносно неї кримінального правопорушення, у зв`язку з тим, що невідомі особи ПАТ "Державний ощадний банк України" незаконно привласнили належні їй грошові кошти в сумі 380 000,00 грн, які вона перерахувала на ім`я ОСОБА_2 . За вказаною заявою, внесено відомості до ЄРДР за номером кримінального провадження 42018261010000099 від 06 вересня 2018 року та проводиться досудове розслідування.

Фотографія на копії паспорта громадянина Республіки Молдова ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 за № НОМЕР_1 ідентична фотографії на паспорті громадянина Республіки Молдова ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX"Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1089 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) за платіжним дорученням банк зобов`язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщенні на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Ці положення застосовуються також до відносин, пов`язаних із перерахуванням грошових коштів через банк особою, яка не має рахунка у цьому банку, якщо інше не встановлено законом, банківськими правилами або не впливає із суті відносин.

Частинами першою, другої статті 1091 ЦК України встановлено, що банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.

Банк має право залучити інший банк (виконуючий банк) для виконання переказу грошових коштів на рахунок, визначений у дорученні клієнта.

Відповідно до статті 1092 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону.

У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення у зв`язку з порушенням правил розрахункових операцій виконуючим банком відповідальність може бути покладена судом на цей банк.

Якщо порушення банком правил розрахункових операцій спричинило помилковий переказ банком грошових коштів, банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону.

У справі, що переглядається банк виконував операцію з виплати грошового переказу через внутрішньодержавну платіжну систему "Система термінових платежів (далі - СТП) "Швидка копійка" без відкриття рахунку в банку.

Відповідно до пунктів 9.1-9.2 статті 9 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ в Україні може здійснюватися за допомогою внутрішньодержавних та міжнародних платіжних систем.

Платіжна система (крім внутрішньобанківської платіжної системи) діє відповідно до правил, установлених платіжною організацією відповідної платіжної системи.

Згідно із пунктом 10.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) банки та/або небанківські установи-резиденти мають право створювати та бути учасниками внутрішньодержавних та/або міжнародних платіжних систем.

Правилами внутрішньодержавної платіжної системи "СТП "Швидка копійка" (далі - Правила), затвердженими постановою правління АТ "Ощадбанк" від 05 жовтня 2017 року № 879 врегульовано основні умови та принципи здійснення термінових грошових переказів фізичними особами та суб`єктами господарювання у національній валюті за внутрішньодержавною платіжною системою "СТП "Швидка копійка".

Згідно із пунктом 1.8 Правил виплата переказу отримувачу здійснюється за умови надання документа, що посвідчує особу, після ідентифікації у базі даних СТП контрольного номера переказу, що називає отримувач, прізвища, імені та по батькові (за наявності) отримувача.

Відповідно до пункту 13.1 Правил операціоніст СТП здійснює виплату переказу отримувачу - фізичній особі у разі, якщо: 1) отримувач надає документ, що посвідчує його особу; 2) отримувач називає контрольний номер переказу.

Пунктом 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі в готівковій формі.

Відповідно до пункту 32.3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) банки зобов`язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 цього Закону.

Установлено, що ОСОБА_2 під час отримання грошових переказів було пред`явлено працівнику банку документ що посвідчує особу та повідомлено контрольні номери переказів - № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 які були відомі тільки відправнику та в подальшому могли бути повідомлені ним належному отримувачу.

Із заяв на видачу готівки вбачається, що особу отримувача ідентифіковано за пред`явленим паспортом громадянина Республіки Молдова серії НОМЕР_1, правильність заповнення заяв на виплату переказів від 01 серпня 2018 року на ім`я ОСОБА_2 також засвідчується підписом отримувача. З боку ОСОБА_2, а також інших сторін заяв, клопотань про призначення судової почеркознавчої експертизи, з приводу невідповідності підпису не заявлялося.

Дослідивши докази у справі суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов обгрунтованого висновку про те, що АТ "Ощадбанк" прийняв від ОСОБА_1 три перекази на загальну суму 380 000,00 грн для ОСОБА_2, які 01 серпня 2018 року у відділенні АТ "Ощадбанк", через касу банку, виплатив особі, яку було ідентифіковано саме як ОСОБА_2, про що зазначено в заявах на видачу готівки та заявах на виплату переказу.

Отже, отримувачем переказу були здійснені всі необхідні дії, які є обов`язковими для здійснення виплати переказу коштів через платіжну систему "СТП "Швидка копійка", на підставі чого банком здійснено видачу коштів особі, яка за прізвищем, ім`ям та по батькові відповідала особі отримувача, зазначеному у заяві на переказ коштів.

У касаційних скаргах позивачі посилаються на те, що в документах на переказ зазначено отримувача " ОСОБА_2 ", в той час як грошові перекази отримав громадянин Республіки Молдова "ОСОБА_2 ", тобто зовсім інша особа. Таким чином, банк виплатив грошові перекази іншій особі, не пересвідчившись кому саме були адресовані перекази.

Слід зазначити, що Правилами переказу грошових коштів через платіжну систему "СТП "Швидка копійка" не передбачено обов`язку працівника банку перевіряти інші відомості щодо особи отримувача, при цьому в заяві на переказ грошових коштів інформація щодо інших даних отримувача, місця його реєстрації, номера телефону тощо відсутня.

Крім того, операціоніст СТП здійснює виплату переказу отримувачу - фізичній особі у разі, якщо: 1) отримувач надає документ, що посвідчує його особу; 2) отримувач називає контрольний номер переказу, що і було зроблено працівником банку.

Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загальноправовому і процесуальному значеннях. Як загальноправова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - об`єктивне право положення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому. Такої позиції дотримується і Європейський Суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Повідомлення особі про підозру, складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акта на стадії досудового розслідування, розгляд справи у підготовчому провадженні не вирішують наперед визнання його винуватим у вчиненні злочину. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який є відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) (стаття 124) носієм судової влади, що здійснює правосуддя в умовах законності, незалежності, гласності та змагальності.

Вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість.

При цьому Європейський суд з прав людини зазначає, що презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, необхідно визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено (пункт 42 рішення від 21 вересня 2006 року в справі "Грабчук проти України" (заява № 8599/02); пункт 48 рішення від 12 січня 2012 року в справі "Довженко проти України" (заява № 36650/03)).

Обставини порушення працівником банку правил видачі грошових переказів чи порушення норм закону у встановленому законом порядку не доведені, а тому висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення сум грошових переказів, а також комісії та пені, які є похідними щодо основної вимоги, є правильним.

Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційних скарг відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.