Постанова

Іменем України

25 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 538/1397/17-ц

провадження № 61-20586св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: державний нотаріус Другої лохвицької державної нотаріальної контори Вітер Лариса Олексіївна, секретар Виконавчого комітету Бодаквянської сільської ради Лохвицького району Ярміш Наталія Олексіївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 19 червня 2019 року у складі судді Бондарь В. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Панченка О. О., Карпушина Г. Л., Пікуля В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, треті особи: державний нотаріус Другої лохвицької державної нотаріальної контори Вітер Л. О., секретар Виконавчого комітету Бодаквянської сільської ради Лохвицького району (далі - секретар ВК Бодаквянської сільської ради) Ярміш Н. А., про визнання заповіту недійсним із моменту його укладення та визнання права власності на майно.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, яка 09 серпня 2005 року зробила заповідальне розпорядження, яким заповіла все належне їй рухоме і нерухоме майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати їй на день її смерті, і на що вона за законом матиме право, в рівних частках їй та ОСОБА_2 . 24 вересня 2015 року ОСОБА_4 склала заповіт, згідно з яким все своє майно заповіла своєму синові ОСОБА_2 . Вказаний заповіт повинен був складатися у присутності соціального працівника - ОСОБА_5, оскільки заповідач мала похилий вік та була інвалідом першої групи по зору, проте, в порушення вимог пункту 2 частини четвертої статті 1253 ЦК України, під час підписання заповіту соціальний працівник була відсутня, а був присутнім відповідач. Вважає, що оскаржуваний правочин, вчинений під впливом та з грубим порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню та визнанню недійсним.

Посилаючись на викладене, позивач просила визнати недійсним заповіт від 24 вересня 2015 року № 66 із моменту його укладення; визнати за нею право власності на Ѕ частини житлового будинку загальною площею 42,6 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, на Ѕ частини земельної ділянки площею 0,0700 га, розташованої за адресою: село Бодаква, Лохвицький район, Полтавська область, та на Ѕ частини земельної ділянки площею 0,1600 га, розташованої за адресою: село Бодаква, Лохвицький район, Полтавська область, які належали на праві приватної власності померлій 30 жовтня 2016 року ОСОБА_4 .

Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 19 червня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 на момент складання заповіту мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, її волевиявлення було вільним, відповідало її внутрішній волі та було спрямоване на настання наслідків, зазначених у заповіті на розпорядження належним їй майном на випадок своєї смерті, вона розуміла значення своїх дій. Розпорядження на користь ОСОБА_2 оформлено зі слів заповідача секретарем Бодаквянської сільської ради, за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, текст заповіту прочитано вголос секретарем сільської ради при свідках, які брали участь у посвідченні заповіту. Після ознайомлення заповідача зі змістом заповіту, його підписано особою, яка була запрошена для його підписання та свідками, які приймали участь у його складанні, як це вимагає стаття 1253 ЦК України. Підписання заповіту іншою особою на прохання заповідача відбулося з дотриманням вимог закону та відображало дійсне волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном. Твердження позивача, що її брат був присутнім під час підписання заповіту та не була присутньою особа, яка підписувала заповіт - ОСОБА_5, спростовується показаннями свідків, які пояснили, що при посвідченні заповіту ОСОБА_5 була присутня та підписувала заповіт, її особу встановлено, дієздатність перевірено, впливу і тиску на заповідача ніхто не здійснював, волевиявлення було вільним. Посилання позивача на наявність впливу сторонніх осіб на вільне волевиявлення ОСОБА_4 при складенні та посвідченні заповіту, є безпідставні та бездоказові, позивачем не доведено факту, що при складанні заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало її внутрішній волі. Жодних дій, які можливо було б розцінити як вплив і тиск на волевиявлення заповідача, не встановлено.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що в момент складання заповіту - 24 вересня 2015 року, ОСОБА_4 за своїм психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними або вчинила цей правочин проти своєї справжньої волі під впливом насильства, тобто що волевиявлення спадкодавця не було вільним та не відповідало його внутрішній волі. Доказів наведеного позивач у порядку статті 76 ЦПК Українине надала, що є її процесуальним обов`язком. Допитані в суді першої інстанції свідки: ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5, пояснили, що під час посвідчення оспорюваного заповіту ОСОБА_4 була при здоровому глузді та розуміла про що говорить, тиску ніякого не було. За ОСОБА_4 здійснювала догляд як соціальний працівник - ОСОБА_5 . При посвідченні заповіту дотримані вимоги щодо його форми, заповіт складений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складання та посвідчений уповноваженою на це особою.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У листопаді 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Судукасаційну скаргу на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 19 червня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що на момент складання оспорюваного заповіту від 24 вересня 2015 року, зареєстрованому в реєстрі під № 66, ОСОБА_1 досягла 65 річного віку, й має право на обов`язкову частку (1/4) у спадщині незалежно від змісту заповіту, що відповідає вимогам частини першої статті 1241 ЦК України. Оспорюваний заповіт мав бути визнаний судом частково недійсним у зв`язку з тим, що в нього не включені особи, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 369/3186/17 у постанові від 26 червня 2019 року висловив правову позицію, про те, що аналіз частини другої та третьої статті 1254 ЦК України дозволяє констатувати, що законодавець для випадку, коли заповідачем складено декілька заповітів, передбачив правила, що повинні враховуватися для того, щоб визначити який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно. Такі правила полягають у тому, що: по-перше, внаслідок складення нового заповіту відбувається втрата чинності попереднім заповітом. Тобто, якщо новий заповіт повністю суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі останнього заповіту; по-друге, внаслідок складення нового заповіту відбувається часткова втрата чинності попереднім заповітом. Оспорюваний заповіт частково суперечить попередньому заповіту, оскільки в нього не включені особи, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, яка визначена в першому заповіті від 09 серпня 2005 року, зареєстрованому в реєстрі під № 201, а отже, новий заповіт частково скасовує попередній заповіт і визначення майна відбувається на підставі двох заповітів. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 має право на обов`язкову частку у розмірі Ѕ на підставі першого заповіту.

У січні 2020 року ОСОБА_2 подав заяву у якій просив визнати дійсним заповіт та зобов`язати ОСОБА_1 повернути всю документацію на будинок на присадибну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до статей 388, 389 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення та ухвали, визначені у частині першій цієї статті.

Таким чином, заява ОСОБА_2 про розгляд його вимог підлягає залишенню без розгляду, оскільки Верховний Суд, як суд касаційної інстанції, не розглядає позовних вимог, що не були предметом розгляду судами попередніх інстанцій.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК (1618-15) України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини встановлені судами

09 серпня 2005 року ОСОБА_4 зробила заповідальне розпорядження, яким заповідала все належне їй рухоме і не рухоме майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалося, і взагалі, все те, що буде належати їй на день її смерті ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Заповіт посвідчений секретарем ВК Бодаквянської сільської ради ОСОБА_8, зареєстрований у реєстрі за № 201.

24 вересня 2015 року ОСОБА_4 склала заповіт, згідно з яким все своє майно, де б воно не було, і з чого б воно не складалося, і взагалі, все те, що буде їй належати, і на що за законом матиме право на день її смерті, заповіла своєму синові ОСОБА_2 . Заповіт посвідчений секретарем ВК Бодаквянської сільської ради Ярміш Н. О., зареєстрований у реєстрі за № 66. Заповіт містить припис про те, що він записаний секретарем ВК Бодаквянської сільської ради зі слів заповідача ОСОБА_9, у зв`язку з тим, що остання не може підписатися власноруч та за її дорученням, у її та Ярміш Н. О. присутності текст заповіту підписано ОСОБА_5 о 11 год 35 хв. Заповіт прочитаний уголос заповідачу до його підписання у присутності запрошених нею свідків: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Особу заповідача встановлено, її дієздатність перевірено. Особи свідків, які прочитали заповіт уголос до його підписання і поставили на заповіті свої підписи встановлено, дієздатність перевірено. Особу ОСОБА_5, яка підписала заповіт, встановлено, її дієздатність перевірено.

У журнал реєстрації нотаріальних дій Бодаквянської сільської ради Лохвицького району Полтавської області за відповідним порядковим номером 66 внесено запис про посвідчення заповіту.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

Спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняли: ОСОБА_1, подавши заяву про прийняття спадщини до Другої лохвицької державної нотаріальної контори, та ОСОБА_2, подавши 08 грудня 2016 року заяву про прийняття спадщини.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Частиною першою і другою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 207 ЦК України, якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Відповідно до статті 1248 ЦК Українинотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 1 глави 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджено наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) , заповіт особисто підписує заповідач. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою.

На бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

Таким чином, законодавством передбачено випадки, коли заповіт від імені заповідача та за його дорученням може підписати інша особа.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку, що оскаржуваний заповіт відповідає внутрішній волі заповідача, складений та посвідчений секретарем ВК Бодаквянської сільської ради Ярміш Н. А. з дотриманням вимог законодавства і порушень при його посвідченні не встановлено.

Посилання скаржника на те, що оспорюваний заповіт не відповідає волі заповідача, оскільки не підписувався заповідачем, яка не могла його прочитати через вади зору, але мала можливість власноруч підписати заповіт, є необґрунтованими, спростовуються встановленими обставинами щодо порядку його посвідчення та волі заповідача. Заповіт від імені ОСОБА_4 та за її дорученням посвідчено у присутності двох свідків, які зачитали заповіт вголос і поставили свої підписи на ньому та підписано соціальним працівником, яка здійснювала догляд за ОСОБА_4 - ОСОБА_5 . Відомості про свідків внесено до тексту заповіту, свідки є дієздатними особами та не є членами сім`ї та близькими родичами спадкоємця за заповітом. Заповіт підписано іншою особою в присутності заповідача та за її дорученням, на що вказано в тексті заповіту.

Отже, оскаржуваний заповіт по формі, порядку його посвідчення, відображенню дійсного волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном, відповідає вимогам закону, а на підтвердження підстав його недійсності позивач належних та допустимих доказів не надала.

Згідно з вимогами ЦПК України (1618-15) учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки. Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що спірний заповіт від 24 вересня 2015 року складений у письмовій формі із зазначенням дати та часу, посвідчений секретарем ВК Бодаквянської сільської ради Ярміш Н. А., яка є уповноваженою на те особою органу місцевого самоврядування, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку із його недоведеністю.

Твердження заявника про те, що оспорюваний заповіт частково суперечить попередньому заповіту, оскільки в нього не включені особи, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, яка визначена в першому заповіті від 09 серпня 2005 року, зареєстрованому в реєстрі під № 201, а отже, новий заповіт частково скасовує попередній заповіт і визначення майна відбувається на підставі двох заповітів, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. При цьому, незалежно від змісту заповіту, заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Таким чином, законодавець не зобов`язує спадкодавця здійснювати розпорядження щодо свого майна шляхом складання заповіту на осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, оскільки такі особи, за наявності підстав, визначених цим Кодексом, спадкують обов`язкову частку у спадщині незалежно від змісту такого заповіту.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 369/3186/17, оскільки у цій справі встановлені інші обставини, ніж у справі, що є предметом перегляду. Зокрема, у справі № 369/3186/17, перший заповіт від 22 грудня 2004 року за реєстровим № 343 стосувався всього спадкового майна, натомість другий заповіт від 22 грудня 2004 року за реєстровим № 347 стосувався тільки земельної ділянки (паю) розміром 1,8547 га. Заповіт від 22 грудня 2004 року за реєстровим № 347 суперечить заповіту від 22 грудня 2004 року за реєстровим № 343, оскільки спадкодавець в останньому заповіті розпорядилася на випадок смерті тільки правом на земельну ділянку (пай) розміром 1,8547 га. Суд зробив висновок, що визначення спадкоємця на право на земельну ділянку (пай) розміром 1,8547 га має відбуватися згідно заповіту від 22 грудня 2004 року за реєстровим № 347, а все інше спадкове майно повинно спадкуватися на підставі закону, як частина спадщини, що не охоплена заповітом.

Доводи касаційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості оскаржених судових рішень спростовуються змістом оспореного заповіту, іншими матеріалами справи, які не містять доказів відсутності вільного волевиявлення заповідача на складання заповіту і порушення визначених законом умов його складання, а також обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява № 3236/03).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_2 залишити без розгляду.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 19 червня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик