У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк"), Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк"), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А., Відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Херсоні (далі - ВДВС Дніпровського РУЮ у місті Херсоні), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на те, що 30 жовтня 2006 року між ним та Акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк" (далі - АКБ "ТАС-Комерцбанк"), правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк"), було укладено кредитний договір № 2101/1006/88-004 (далі - Кредитний договір), за умовами якого він отримав кредит в розмірі 100 000 євро зі сплатою 12 % річних на строк до 30 жовтня 2016 року. 25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" як правонаступником ВАТ "Сведбанк" та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк"), а 15 червня 2012 року між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Альфа-Банк" були укладені договори купівлі-продажу прав вимоги, на підставі яких ПАТ "Альфа-Банк" набуло прав кредитора за Кредитним договором. За заявою ПАТ "Альфа-Банк" 23 листопада 2015 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А. вчинив виконавчий напис за реєстровим № 16308, яким запропоновано стягнути з нього на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованість, що виникла за Кредитним договором за період з 01 березня 2014 року по 24 вересня 2015 року, а саме: заборгованість за кредитом - 641 507,56 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 128 388,55 грн, а також - 3 000 грн, сплачених ПАТ "Альфа-Банк" за вчинення виконавчого напису. На підставі вказаного виконавчого напису нотаріуса ВДВС Дніпровського РУЮ у місті Херсоні було відкрито виконавче провадження № 49778677. Оскільки зазначена у виконавчому написі сума заборгованості за Кредитним договором не є безспірною і він не отримував від ПАТ "Альфа-Банк" вимогу про погашення кредитної заборгованості, то у нотаріуса не було підстав для вчинення виконавчого напису. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати вищевказаний виконавчий напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

В запереченні на позов ПАТ "Альфа-Банк" зазначило, що на час вчинення виконавчого напису позивач мав прострочену заборгованість за Кредитним договором і йому було направлено вимогу про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування кредитом та пені за несвоєчасне виконання зобов`язання, яка залишена без задоволення. Безспірність вимог банку була підтверджена наданою нотаріусу випискою по особових рахунках за Кредитним договором, тому виконавчий напис нотаріуса вчинено з дотриманням вимог законодавства.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 19 лютого 2018 року позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 23 листопада 2015 року № 16308, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованості в сумі 772 896,11 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що 27 серпня 2014 року ПАТ "Альфа-Банк" направило ОСОБА_1 письмову вимогу про усунення порушень за Кредитним договором та про погашення заборгованості в сумі 456 110,11 грн, однак загальна сума заборгованості, яка визначена у виконавчому написі, становить 772 896,11 грн. Тому приватний нотаріус вчинив виконавчий напис без дотримання вимог законодавства про безспірність заборгованості.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року апеляційну скаргу ПАТ "Альфа-Банк" відхилено. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 19 лютого 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що для вчинення оспорюваного виконавчого напису нотаріусу ПАТ "Альфа-Банк" надало направлену на адресу ОСОБА_1 вимогу від 21 жовтня 2015 року, відповідно до якої банк вимагав від боржника достроково повернути кредит, сплатити нараховані відсотки за користування кредитом і нараховану неустойку станом на 24 вересня 2015 року в загальному розмірі 39 447,74 євро, що еквівалентно 948 965,45 грн. Крім того, заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Херсона від 17 листопада 2014 року у справі № 666/6736/14-ц, яке набрало законної сили 29 лютого 2016 року, було задоволено позов ПАТ "Альфа-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованість за Кредитним договором, яка виникла станом на 23 червня 2014 року, в сумі 28 039,33 євро, що еквівалентно 452 560,24 грн, та складається із заборгованості за кредитом в сумі 26 666,96 євро, що еквівалентно 430 409,95 грн, заборгованості за відсотками - 1 265,84 євро, що еквівалентно 20 430,87 грн, пені - 106,53 євро, що еквівалентно 1 719,42 грн. Вказані обставини свідчать про те, що на час звернення банку до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису вже існувало судове рішення про дострокове стягнення заборгованості за Кредитним договором, яке виключало можливість та необхідність реалізації кредитором права на здійснення захисту цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі. Також відповідач не надав доказів про отримання боржником його письмової вимоги. За таких обставин, хоча місцевий суд помилково послався на письмову вимогу ПАТ "Альфа-Банк" від 27 серпня 2014 року про усунення порушень за Кредитним договором, однак його висновки щодо обґрунтованості заявленого позову відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального права, що регулюють спірні відносини. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права, тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

26 грудня 2018 року Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), на яке змінило назву ПАТ "Альфа-Банк", подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 19 лютого 2018 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року, і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили в повному обсязі доказів, не звернули уваги на те, що ОСОБА_1 пред`явив позов з пропуском позовної давності, хоча був обізнаний про можливість вчинення нотаріусом виконавчого напису. Крім того, в позовній заяві ОСОБА_1 не зазначив в чому полягає порушення його прав та інтересів саме ПАТ "Альфа-Банк". Суди не врахували, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів. Банк надав нотаріусу всі необхідні документи, які підтверджували безспірність заборгованості та передбачені чинним законодавством, тому суди дійшли помилкового висновку про задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 17 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Херсонського міського суду Херсонської області.

30 січня 2019 року справа № 666/1368/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судами встановлено, що 30 жовтня 2006 року АКБ "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є ВАТ "Сведбанк", та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 100 000 євро зі сплатою 12 % річних на строк до 30 жовтня 2016 року.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Для забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором 30 жовтня 2006 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, за яким ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належне йому нерухоме майно, а саме адміністративно-побутовий будинок літ. "Б8" загальною площею 241,8 кв. м, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" як правонаступником ВАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу права вимоги за кредитами, за яким ПАТ "Сведбанк" передало (відступило) ПАТ "Дельта Банк" права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами.

В подальшому 15 червня 2012 року між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Альфа-Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, на підставі якого ПАТ "Альфа-Банк" набуло прав кредитора за Кредитним договором.

27 серпня 2014 року ПАТ "Альфа-Банк" направило ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень умов Кредитного договору, в якій зазначило, що загальна сума заборгованості станом на 01 серпня 2014 року складає 28 496,78 євро, що за курсом Національного банку України еквівалентно 456 110,11 грн, з яких: за кредитом - 26 666,96 євро, що еквівалентно 426 822,61 грн, за відсотками - 1 612,51 євро, що еквівалентно 25 809,31 грн, пеня - 217,31 євро, що еквівалентно 3 478,19 грн. За змістом вказаної вимоги банк вимагав від позичальника у тридцятиденний строк достроково повернути кредит, сплатити нараховані проценти за користування кредитом і неустойку.

Факт направлення позивачу вимоги від 27 серпня 2014 року банк підтвердив реєстром рекомендованих відправлень з відбитком печатки Укрпошти за 29 серпня 2014 року.

За заявою ПАТ "Альфа-Банк" 23 листопада 2015 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А. вчинив виконавчий напис за реєстровим № 16308, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованість, що виникла за Кредитним договором за період з 01 березня 2014 року по 24 вересня 2015 року, а саме: заборгованість за кредитом - 641 507,56 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 128 388,55 грн, а також 3 000 грн сплачених ПАТ "Альфа-Банк" за вчинення виконавчого напису

За наданими ПАТ "Альфа-Банк" документами, на підставі яких нотаріусом було вчинено вищевказаний виконавчий напис, апеляційним судом встановлено, що 21 жовтня 2015 року ПАТ "Альфа-Банк" направило на адресу ОСОБА_1 письмову вимогу про усунення порушень умов Кредитного договору, в якій банк вимагав від позичальника достроково повернути кредит, сплатити нараховані відсотки за користування кредитом і неустойку станом на 24 вересня 2015 року в загальному розмірі 39 447,74 євро, що еквівалентно 948 965,45 грн, з яких: за кредитом - 26 666,96 євро, що еквівалентно 641 507,56 грн; за відсотками - 5 337,01 євро, що еквівалентно 128 388,55 грн; пеня - 7 443,77 євро, що еквівалентно 179 069,34 грн.

Факт направлення позивачу вимоги від 21 жовтня 2015 року банк підтвердив реєстром рекомендованих відправлень з відбитком печатки Укрпошти за 23 жовтня 2015 року.

При цьому відомості про вручення ОСОБА_1 вищевказаних письмових вимог в матеріалах справи та у відповідача відсутні, ОСОБА_1 їх отримання заперечив.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" (3425-12) та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України "Про нотаріат"). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава14 Закону України "Про нотаріат" (3425-12) та Глава16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (1172-99-п) (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" (3425-12) та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України "Про нотаріат").

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

При вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі.

Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, наведеними у постановах від 11 березня 2015 року у справі № 6-141цс14, від 20 травня 2015 року у справі № 6-158цс15, від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі 3 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19).

Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, ОСОБА_1 посилався на те, що він неодноразово звертався до первісного кредитора, а також до ПАТ "Альфа-Банк" з приводу отримання інформації щодо стану його поточної заборгованості, перевірки розрахунків та з пропозицією реструктуризації боргу.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Херсона від 17 листопада 2014 року у справі № 666/6736/14-ц було задоволено позов ПАТ "Альфа-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованість за Кредитним договором, яка виникла станом на 23 червня 2014 року, в сумі 28 039,33 євро, що еквівалентно 452 560,24 грн, та складається із заборгованості за кредитом в сумі 26 666,96 євро, що еквівалентно 430 409,95 грн, заборгованості за відсотками - 1 265,84 євро, що еквівалентно 20 430,87 грн, пені - 106,53 євро, що еквівалентно 1 719,42 грн.

ОСОБА_1 не погодився з вищевказаним судовим рішенням та оскаржував його в апеляційному порядку.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 29 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а заочне рішення Дніпровського районного суду міста Херсона від 17 листопада 2014 року залишено без змін.

Вищевказані судові рішення ОСОБА_1 оскаржував також в касаційному порядку. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Херсона від 17 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 29 лютого 2016 року у справі за позовом ПАТ "Альфа-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором визнано неподаною та повернуто заявнику.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що на час вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису (23 листопада 2015 року) між сторонами існував спір щодо заборгованості за Кредитним договором, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, оскільки при вчиненні виконавчого напису нотаріусом не було перевірено безспірність заборгованості.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач звернувся до суду з пропуском позовної давності, хоча був обізнаний про можливість вчинення нотаріусом виконавчого напису, є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оспорюваний виконавчий напис було вчинено нотаріусом 23 листопада 2015 року, а з позовом ОСОБА_1 звернувся до суду у березні 2016 року, тобто в межах трирічної позовної давності. Крім того, під час розгляду справи судами попередніх інстанцій ПАТ "Альфа-Банк" не заявляло про застосування позовної давності.

Посилання заявника на те, що в позовній заяві ОСОБА_1 не зазначив, у чому полягає порушення його прав та інтересів саме ПАТ "Альфа-Банк", не заслуговують на увагу.

Справи за спорами щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів (про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса) мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів.

Відповідачем у таких справах є особа, на користь якої було вчинено виконавчий напис, яким було порушено право позивача. Тобто, цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом. Сам же нотаріус може залучатися судами як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 760/25695/14-ц (провадження № 61-16513св18), від 14 серпня 2019 року у справі № 519/77/18 (провадження № 61-10311св19), від 31 жовтня 2019 року у справі № 306/173/16-ц (провадження № 61-34054св18), від 05 квітня 2020 року у справі № 474/106/18 (провадження № 61-13847св19).

Враховуючи викладене, в позовній заяві ОСОБА_1 правильно зазначив ПАТ "Альфа-Банк" відповідачем, а приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В. А. - третьою особою.

Аргументи касаційної скарги про те, що при зверненні до нотаріуса для вчинення виконавчого напису ПАТ "Альфа-Банк"надало всі необхідні документи, які підтверджують безспірність заборгованості та передбачені чинним законодавством, не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Судді:	В. А. Стрільчук

	С. О. Карпенко

	М. Ю. Тітов