У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"(далі - ПАТ "Укрсоцбанк") про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору, посилаючись на те, що 22 травня 2008 року між ним та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБСР "Укрсоцбанк"), який змінив назву на ПАТ "Укрсоцбанк", було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 070-22-154/08, за умовами якого він мав отримати кредит в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 70 000 доларів США під 13,5 % річних на строк до 21 травня 2023 року. Однак під час укладення кредитного договору банк не виконав вимог Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , оскільки не надав йому повної та об`єктивної інформації про орієнтовну сукупну вартість кредиту,фактичне значення подорожчання кредиту, реальну процентну ставку, а також не попередив, що валютні ризики під час виконання зобов`язань несе споживач, внаслідок чого його було введено в оману. Крім того, після отримання ним траншів на загальну суму 45 000 доларів США ПАТ "Укрсоцбанк" в односторонньому порядку припинило подальшу видачу кредиту у зв`язку з тим, що Національний банк України (далі - НБУ) заборонив здійснювати кредитування фізичних осіб в іноземній валюті. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсними договір про надання відновлювальної кредитної лінії від 22 травня 2008 року № 070-22-154/08 та додаток № 1 до вказаного договору.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 серпня 2018 року у складі судді Пушкарчук В. П. позов задоволено. Визнано недійсним договір про надання відновлювальної кредитної лінії від 22 травня 2008 року № 070-22-154/08 та додаток № 1 до вказаного договору, укладений 22 травня 2008 року між АКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1, у зв`язку з укладенням їх під впливом обману зі сторони банку. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що оспорюваний кредитний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки його умови не відповідають вимогам Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) та суперечать положенням Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) .

Постановою Волинського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 серпня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивачем не доведено тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Кредитний договір відповідає вимогам чинного законодавства, підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов та мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Перед укладенням договору позичальник отримав у письмовій формі всю інформацію про умови кредитування і про орієнтовну сукупну вартість кредиту. Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 не висловлював будь-яких заперечень щодо його умов. Крім того, 17 липня 2012 року сторони уклали угоду про внесення змін до кредитного договору, якою визначили суму неповернутих позичальником кредитних коштів та змінили графік погашення кредиту. Той факт, що висновком судово-економічної експертизи від 18 січня 2018 року № 8719 встановлено, що реальна процентна ставка є вищою, ніж передбачена умовами кредитного договору базова процентна ставка, жодним чином не свідчить про недійсність оспорюваного правочину в цілому чи про введення позивача в оману зі сторони банку, так як при обчисленні реальної процентної ставки експертом не були враховані всі витрати на кредит - прямі, на користь кредитора, та непрямі, на користь третіх осіб (за нотаріальні, страхові та інші послуги).

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

В лютому 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 серпня 2018 року залишити в силі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що під час укладення спірного кредитного договору банк не надав йому повної та об`єктивної інформації про орієнтовну сукупну вартість кредиту, фактичне значення подорожчання кредиту, реальну процентну ставку, а також не попередив, що валютні ризики під час виконання зобов`язань несе споживач, внаслідок чого його було введено в оману. Апеляційний суд не дав належної оцінки висновку судово-економічної експертизи, у зв`язку з чим безпідставно не прийняв його до уваги. Умови кредитного договору є несправедливими та суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків та погіршують становища споживача.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Луцького міськрайонного суду Волинської області.

04 березня 2019 року справа № 161/2832/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Судами встановлено, що 22 травня 2008 року між АКБСР "Укрсоцбанк", який змінив назву на ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 070-22-154/08, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику окремими частинами (траншами) кредит вмежах максимального ліміту заборгованості в розмірі 70 000 доларів США під 13,5 % річних на строк до 21 травня 2023 року.

Пунктом 1.3 кредитного договору передбачено, що для забезпечення позичальником виконання своїх зобов`язань щодо погашення кредиту (траншів кредиту), сплати процентів, комісій, можливої неустойки (пені, штрафу), а також інших витрат щодо задоволення вимог кредитора за договором, кредитор укладає: з позичальником - іпотечний договір на нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1 ; з позичальником та поручителем ОСОБА_2 - договір поруки, за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором у повному обсязі і відповідає перед кредитором разом з позичальником як солідарний боржник.

Згідно з пунктом 2.1 кредитного договору надання кредиту проводиться в межах максимального ліміту заборгованості, що діє на дату отримання траншу кредиту, після укладення договорів, вказаних в пунктах 1.3 та 3.3.5 цього договору, шляхом видачі кредитором кредитних коштів позичальнику готівкою в іноземній валюті з позичкового рахунку № НОМЕР_1 у Волинській обласній філії АКБСР "Укрсоцбанк".

Сплата процентів за користування кредитом здійснюється щомісячно, у валюті наданого кредиту (траншу кредиту) на рахунок № НОМЕР_2 у Волинській обласній філії АКБСР "Укрсоцбанк" не пізніше десятого числа місяця, наступного за звітним, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом у повній сумі (пункт 2.4.5 кредитного договору).

Згідно з пунктом 3.3.5 кредитного договору одночасно з укладанням іпотечного договору, зазначеного в пункті 1.3 цього договору, позичальник зобов`язаний оформити договір страхування предмета іпотеки, терміном дії до моменту повного погашення кредиту із нарахованими процентами, на його повну вартість.

17 липня 2012 року сторони уклали угоду № 1 про внесення змін до кредитного договору від 22 травня 2008 року № 070-22-154/08, якою погодили суму боргу, яка залишилася неповернутою, а також - затвердили новий графік погашення кредиту та процентів. При укладенні цієї угоди банк надав позичальнику детальний розпис сукупної вартості кредиту.

Згідно з висновком судово-економічної експертизи від 18 січня 2018 року № 8719, складеним Волинським відділенням Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, розрахована банком реальна процентна ставка не відповідає вимогам Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) (далі - Правила), та документально не підтверджується. Договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 22 травня 2008 року № 070/22-154/08 та додатками до цього договору, з урахуванням вимог, передбачених Правилами та Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , реальна процентна ставка становить 16,46 %. Розраховане банком абсолютне значення подорожчання кредиту не відповідає вимогам Правил та документально не підтверджуються. Договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 22 травня 2008 року № 070/22-154/08 та додатками до цього договору, з урахуванням вимог, передбачених Правилами та Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , абсолютне значення подорожчання кредиту складає 78 563,66 доларів США.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.

Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

За змістом наведених статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

' 'p' Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

' 'p' Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (v015p710-11) у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Апеляційним судом також встановлено, що в заяві на отримання кредиту від 19 травня 2008 року ОСОБА_1 підтвердив факт надання йому банком повної, достовірної та вичерпної інформації про умови отримання, користування та повернення кредиту.

У детальному розписі сукупної вартості кредиту, з яким позивач був ознайомлений під особистий підпис, зазначені: суми щомісячних платежів за кредитом та процентами; суми, які позичальник має сплачувати на користь банку і третіх осіб (послуги нотаріуса, страхування, тощо); реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту.

Той факт, що згідно з вищевказаним висновком судово-економічної експертизи реальна процентна ставка є вищою за передбачену умовами кредитного договору базову процентну ставку жодним чином не свідчить про недійсність оспорюваного правочину в цілому чи про введення позивача в оману зі сторони банку, так як при обрахунку реальної процентної ставки експертом не були враховані всі витрати на кредит - прямі, на користь кредитора, та непрямі, на користь третіх осіб (за нотаріальні, страхові та інші послуги).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що перед укладенням оспорюваного кредитного договору ОСОБА_1 був ознайомлений у письмовій формі з умовами кредитування відповідно до пункту 2 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів". Волевиявлення учасників правочину було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, вказаний договір укладено за ініціативи позивача, при цьому останній свідомо уклав договір на зазначених у ньому умовах, на час його укладення не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому тривалий час виконував його.

Таким чином, при підписанні кредитного договору ОСОБА_1 погодився з усіма умовами цього правочину і взяв на себе зобов`язання щодо його виконання. В день підписання оспорюваного договору позичальник отримав його примірник, що дало йому додаткову можливість детально вивчити його умови.

Аргументи ОСОБА_1 про те, що умови кредитного договору є несправедливими, АКБСР "Укрсоцбанк" при укладенні цього договору було порушено вимоги статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки банк не надав йому інформації про умови кредитування, можливі валютні ризики, що вказаний договір не містить сукупної вартості кредиту та інших фінансових зобов`язань споживача, повної інформації про умови кредитування, спростовуються встановленими апеляційним судом і наведеними вище обставинами справи.

На момент укладення кредитного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників цього правочину було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків.

В укладеному кредитному договорі та додатках до нього визначені всі умови кредитування, зокрема розмір наданого кредиту, строк користування ним, порядок його надання та повернення, розмір плати за користування кредитними коштами, права та обов`язки кредитодавця і позичальника, відповідальність сторін.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки висновку судово-економічної експертизи, не заслуговують на увагу.

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Апеляційним судом встановлено, що вказаний висновок експертизи складений на підставі обмеженого обсягу документів, а тому не може бути повним та достовірним. При цьому при обчисленні реальної процентної ставки експерт не врахував усі витрати на кредит - прямі, на користь кредитора, та непрямі, на користь третіх осіб (за нотаріальні, страхові та інші послуги).

Аргументи касаційної скарги про те, що кредитний договір має бути визнаний недійсним, є безпідставними, оскільки в результаті розгляду справи не здобуто доказів на спростування презумпції правомірності правочину. На виконання умов спірного договору позичальник тривалий час виконував свої зобов`язання в частині повернення кредитних коштів, укладав додаткові угоди, за якими погодив суму боргу, яка залишилася неповернутою, та новий графік погашення кредиту.

Суд апеляційної інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказів правильно виходив з того, що відсутні підстави для визнання недійсним оспорюваного правочину, так як позивачем не доведено факт укладення кредитного договору на умовах, що обмежують його права як споживача, та що він був укладений з використанням банком нечесної підприємницької діяльності.

Оскаржуване судове рішення містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам ЦПК України (1618-15) щодо законності й обґрунтованості.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76- 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Судді:	В. А. Стрільчук

	С. О. Карпенко

	М. Ю. Тітов