У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення у формі листа та зобов`язання вчинити певні дії щодо взяття на квартирний облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, для надання житла у позачерговому порядку, посилаючись на те, що він брав участь у бойових дій в Афганістані та в антитерористичної операції, є особою з інвалідністю внаслідок війни 2-ї групи. 19 вересня 2017 року він звернувся до відповідача із заявою про взяття на квартирний облік для поліпшення житлових умов, однак 06 жовтня 2017 року отримав відмову, мотивовану тим, що жила площа трикімнатної квартири, в якій він проживає разом з чотирма членами сім`ї, складає 43,6 кв. м, що свідчить про забезпечення всіх мешканців жилою площею в розмірі по 8,72 кв. м, тобто вище мінімального рівня, встановленого для однієї особи в місті Івано-Франківську та Івано-Франківській області (6 кв. м). Вважає, що таке рішення органу місцевого самоврядування є протиправним, оскільки суперечить вимогам статті 47 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР), згідно з якою норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 кв. м на одну особу. Крім того, на підставі статті 49 ЖК Української РСР та статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" він як особа з інвалідністю внаслідок війни 2-ї групи має право на отримання додаткової жилої площі в розмірі 10 кв. м. Таким чином, жила площа квартири, в якій він проживає разом із сім`єю, не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки її розмір є меншим на 34,65 кв. м (13,65 кв. м х 5 + 10 кв. м - 43,6 кв. м). Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради у формі листа від 06 жовтня 2017 року; зобов`язати відповідача взяти його з 19 вересня 2017 року (з дати подання заяви) на квартирний облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, для надання житла у позачерговому порядку.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 листопада 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у взяті його на квартирний облік, оскільки позивач разом з членами сім`ї забезпечений жилою площею вище рівня, необхідного для визнання особи такою, що потребує поліпшення житлових умов.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 листопада 2018 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У лютому 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 листопада 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи. Жила площа квартири, в якій він проживає разом з членами сім`ї, не відповідає нормам жилої площі в розмірі 13,65 кв. м на одну особу, що є порушенням вимог статей 47 ЖК Української РСР. Крім того, на підставі статті 49 ЖК Української РСР та статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" він як особа з інвалідністю внаслідок війни 2-ї групи має право на отримання додаткової жилої площі в розмірі 10 кв. м. Відмовляючи в задоволенні поданої ним заяви про взяття на квартирний облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, відповідач неправомірно звузив надані йому Конституцією України (254к/96-ВР) та ЖК Української РСР права.

У квітні 2019 року Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

15 березня 2019 року справа № 344/9279/18 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю внаслідок війни 2-ї групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_1 від 27 грудня 1996 року.

У періоди з 23 травня по 24 вересня 2016 року, з 06 по 27 жовтня 2016 року, з 17 грудня 2016 року по 04 травня 2017 року позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі міста Маріуполь Донецької області.

Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 19 вересня 2017 року № 97755490, довідкою Департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міської ради від 20 вересня 2017 року № 28 підтверджується, що ОСОБА_1 та його сину ОСОБА_2 належить на праві власності по 1/2 частині трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Позивач використав своє право на безоплатну приватизацію житла в обсязі 42,05 кв. м при нормі 26 кв. м загальної площі.

Згідно з технічним паспортом вищевказана квартира має загальну площу 84,1 кв. м, жилу - 43,6 кв. м та складається з: трьох жилих кімнат площами 18,6 кв. м, 13,7 кв. м, 11,3 кв. м, кухні - 14,3 кв. м, ванної кімнати - 4,0 кв. м, туалету - 2,1 кв. м, двох коридорів - 8,3 і 5,8 кв. м, двох комор - 0,8 і 1,5 кв. м, балкону - 0,9 кв. м, лоджії - 2,8 кв. м.

Довідкою про склад сім`ї № 02/02/4547, виданою 18 вересня 2017 року Комунальним підприємством "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія", підтверджується, що у трикімнатній квартирі по АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_1 - уповноважений власник (основний квартиронаймач), ОСОБА_2 - син, ОСОБА_3 - невістка, ОСОБА_4 - внук, ОСОБА_5 - рідний брат.

19 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до голови міста Івано-Франківська із заявою про взяття його на квартирний облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у якій вказав, що до складу його сім`ї входять син ОСОБА_2, невістка ОСОБА_3, внук ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, рідний брат ОСОБА_5 .

На вказаній заяві міститься відбиток штампу, який свідчить про її розгляд 04 жовтня 2017 року на засіданні житлової комісії міської ради.

У відповіді Департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міської ради від 06 жовтня 2017 року зазначено, що ОСОБА_1 проживає у трикімнатній квартирі жилою площею 43,6 кв. м, в якій зареєстровано п`ять осіб. До складу своєї сім`ї ОСОБА_1 записав свого брата, сина та невістку, які не можуть перебувати з ним у черзі для надання житла, оскільки вважаються окремими сім`ями. У зв`язку з тим, що заявник забезпечений жилою площею вище мінімального рівня на кожного члена сім`ї, встановленого в Івано-Франківській області (6 кв. м), то відсутні підстави для взяття його на квартирний облік при Виконавчому комітеті міської ради.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 33 ЖК Української РСР потребуючі поліпшення житлових умов члени житлово-будівельних кооперативів, громадяни, які мають жилий будинок (квартиру) у приватній власності, та інші громадяни, що проживають у цих будинках (квартирах), забезпечуються жилими приміщеннями на загальних підставах.

Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 34 ЖК Української РСР потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановлюваному Радою Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок. Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, беруться на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду та вносяться до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, порядок ведення якого визначає Кабінет Міністрів України.

Облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, здійснюється, як правило, за місцем проживання у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів (частина перша статті 36 ЖК Української РСР).

Поза чергою жиле приміщення надається особам з інвалідністю внаслідок Другої світової війни і прирівняним до них у встановленому порядку особам протягом двох років з дати прийняття рішення про включення їх до списку на позачергове одержання жилого приміщення, а з них особам з інвалідністю першої групи з числа учасників бойових дій на території інших держав - протягом року з визначенням переважного права осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни і прирівняних до них у встановленому порядку осіб на одержання жилих приміщень перед всіма іншими категоріями позачерговиків (абзац перший частини першої статті 46 ЖК Української РСР).

Відповідно до пункту 18 частини першої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги, зокрема, на позачергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій. Особи, зазначені в цій статті, забезпечуються жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, а особи з інвалідністю I групи з числа учасників бойових дій на території інших країн - протягом року.

Згідно зі статтею 47 ЖК Української РСР норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.

Відповідно до статті 48 ЖК Української РСР жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України. При цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки. При передачі громадянам житла, яке перебуває у їх приватній власності, органу, який здійснює поліпшення житлових умов, вони мають право на одержання житла у межах встановленої норми жилої площі. Громадяни, які одержали житло у державному фонді на цих умовах, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства. Жиле приміщення може бути надано з перевищенням норми жилої площі, якщо воно складається з однієї кімнати (однокімнатна квартира) або призначається для осіб різної статі (частина друга статті 50).

Понад норму жилої площі окремим категоріям громадян надається додаткова жила площа у вигляді кімнати або в розмірі десяти квадратних метрів (частина перша статті 49 ЖК Української РСР).

Згідно з постановою Виконавчого комітету Івано-Франківської обласної Ради народних депутатів та президії обласної Ради профспілок від 07 січня 1985 року № 2 "Про правила обліку громадян, потребуючих поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Івано-Франківській області" рівень середньої забезпеченості жилою площею, який враховується при наданні жилих приміщень у місті Івано-Франківську, становить 8,0 кв. м, а норма жилої площі для визнання особи такою, що потребує поліпшення житлових умов, - в розмірі 6,0 кв. м.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що позивач разом з членами сім`ї забезпечений жилою площею в місті Івано-Франківську вище за рівень, необхідний для визнання особи такою, що потребує поліпшення житлових умов, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76- 78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що жила площа квартири, в якій позивач проживає разом з членами сім`ї, не відповідає нормам жилої площі в розмірі 13,65 кв. м на одну особу, що є порушенням вимог статті 47 ЖК Української РСР, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 48 ЖК Української РСР жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України.

Зазначена у статті 47 ЖК Української РСР норма жилої площі являє собою максимальний розрахунковий норматив забезпеченості жилою площею в громадському та державному житловому фонді на одну особу. При цьому норму жилої площі слід відрізняти від норми надання громадянам жилих приміщень, що передбачена статтею 48 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 53 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470, жиле приміщення надається громадянам у межах 13,65 кв. м жилої площі на одну особу, але не менше рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в цьому населеному пункті.

Отже, норма жилої площі не збігається з рівнем фактичної забезпеченості громадян житлом. Вона може бути, зазвичай, нижче цього рівня, оскільки мінімальний розмір жилої площі визначається на рівні середньої забезпеченості громадян жилою площею у відповідному населеному пункті. Рівень середньої забезпеченості громадян жилою площею в населеному пункті визначається і періодично переглядається обласними, Київською і Севастопольською органами самоврядування з даних статистичної звітності.

Як зазначено вище, постановою Виконавчого комітету Івано-Франківської обласної Ради народних депутатів та президії обласної Ради профспілок від 07 січня 1985 року № 2 встановлено, що рівень середньої забезпеченості жилою площею, який враховується при наданні жилих приміщень у місті Івано-Франківську, становить 8,0 кв. м, а норма жилої площі для визнання особи такою, що потребує поліпшення житлових умов, - 6,0 кв. м.

Таким чином, жила площа спірної квартири, в якій проживає позивач разом з чотирма членами сім`ї, у розмірі 43,6 кв. м (8,72 кв. м на кожну особу)відповідає встановленим актами житлового законодавства вимогам.

Аргументи заявника про те, що на підставі статті 49 ЖК Української РСР та статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" він як особа з інвалідністю внаслідок війни 2-ї групи має право на отримання додаткової жилої площі в розмірі 10 кв. м, є неспроможними, оскільки судами встановлено, що позивач є власником 1/2 частини спірної квартири та використав своє право на безоплатну приватизацію житла в обсязі 42,05 кв. м при нормі 26 кв. м загальної площі.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками. Ці доводи не спростовують висновків судів, зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Судді:	В. А. Стрільчук

	С. О. Карпенко

	М. Ю. Тітов