провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою представником ОСОБА_4, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_3, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 та просили визнати його таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1, та усунути перешкоди в користуванні нею шляхом його виселення без надання іншого житлового приміщення.

В обґрунтування позовних вимог зазначали, що позивач ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 .

У вищевказаній квартирі зареєстровані відповідач ОСОБА_3 та позивач ОСОБА_2, яка на сьогодні не може проживати в спірній квартирі у зв`язку з неприязними стосунками з відповідачем. Відповідач письмової згоди на проживання та користування квартирою у нового власника не отримував, проживає у ній проти волі власника житла, за комунальні послуги не сплачує.

Враховуючи наведене, ОСОБА_3 і ОСОБА_2 просили позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 листопада 2018 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_2 задоволено.

Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Усунуто ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перешкоди в користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_3 з квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, без надання іншого житлового приміщення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на підставі статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Реєстрація відповідача в належному позивачу ОСОБА_3 домоволодінні порушує права позивача як власника на право володіння, користування та розпорядження зазначеною квартирою.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 листопада 2018 року скасовано і ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_2 .

Апеляційний суд виходив з того, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідач користується спірною квартирою як член сім`ї позивача ОСОБА_2, на момент, коли позивач ОСОБА_3 стала одноосібним власником квартири відповідач був зареєстрований в ній, між ними угод про порядок користування спірним приміщенням не укладалось, реєстрацію його вона не оспорювала, відтак відповідач після зміни власника залишився проживати у квартирі зі згоди власника квартири ОСОБА_3, яка при набутті права власності за договором дарування знала про те, що в спірній квартирі проживає відповідач та користується квартирою, яка є його єдиним житловим приміщенням.

Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло, правомірність застосування якого за обставинами цієї справи позивачем не доведено.

Підстави для виселення відповідача, який більше десяти років за згодою позивачів - власників квартири користувався та проживав у ній, необхідність і пропорційність такого заходу позивачем не доведені.

Оскільки позивачі не надали належні та допустимі докази на підтвердження того, що відповідач чинить їм перешкоди у користуванні житловим приміщенням, позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2019 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року та залишити в силі рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 листопада 2018 року.

В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що відповідач не отримував у нового власника письмову згоду на проживання у спірній квартирі та створює перешкоди у користуванні нею позивачам.

Користуючись спірною квартирою відповідач не здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги, що призвело до виникнення заборгованості на особовому рахунку власника квартири.

Суд не надав належну оцінку зверненням позивачів до правоохоронних органів та органів місцевого самоврядування.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

15 серпня 2019 року справа № 210/3398/17 надійшла до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України (1618-15) наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що позивачу ОСОБА_3 належить 1/3 частки спірної квартири АДРЕСА_1 на підставі договору міни від 21 серпня 2000 року та 2/3 частки цієї квартири - на підставі договору дарування від 11 травня 2017 року.

Відповідно до відомостей адресно-довідкового підрозділу ГУДМС України в Дніпропетровській області від 04 жовтня 2018 року відповідач ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 15 листопада 2007 року.

Відповідач постійно проживає в спірній квартирі як член сім`ї ОСОБА_2, що не заперечується сторонами по справі.

ОСОБА_2 та ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, є батьками як відповідача ОСОБА_3, так і позивача ОСОБА_3 .

Частиною першою статті 383 ЦК України встановлено, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно зі статтею 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду(частини перша, друга цієї статті).

Відповідно до вимог статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до статті 157 ЖК Української РСР членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї (частини друга та третя статті 64 ЖК Української РСР).

Частиною першою статті 116 ЖК Української РСР передбачено, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Виходячи з аналізу змісту наведеної норми, стаття 116 ЖК Української РСР вказує на те, що виселення фізичної особи без надання іншого жилого приміщення можливо лише у разі: а) систематичного руйнування чи псування житлового приміщення; б) використання його не за призначенням; в) систематичного порушення правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачі вказували на самовільне та протиправне вселення ОСОБА_3 у спірну квартиру, неотримання згоди нового власника ОСОБА_3 на проживання у ній, чинення власнику квартири ОСОБА_3 та їх матері ОСОБА_2 перешкод у користуванні нею, що є підставою для виселення відповідача без надання іншого жилого приміщення. При цьому позивачі зазначали, що відповідач ОСОБА_3 є рідним братом позивача ОСОБА_3 і сином позивача ОСОБА_2 .

Права членів сім`ї власника житла також підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

Отже, сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх.

Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) у постанові від 21 серпня 2019 року дійшла висновку, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на повагу до житла у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження порушення відповідачем правил співжиття, що є підставою для виселення його без надання іншого жилого приміщення в порядку статті 116 ЖК Української РСР.

Встановивши, що відповідач користується спірною квартирою як член сім`ї позивача ОСОБА_2, на момент, коли позивач ОСОБА_3 стала одноосібним власником спірної квартири, відповідач був зареєстрований у ній, спірне нерухоме майно є єдиним житлом відповідача, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, залишити без задоволення, а постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.