розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 26 червня 2019 року у складі судді Волкової О. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Горох Л. М., Спірідонової Т. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про встановлення факту, що має юридичне значення та зобов`язання вчинити дії,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Відділу Держземагенства у Віньковецькому районі Хмельницької області, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, (далі - управління), про встановлення факту накладення земельних ділянок та зобов`язання вилучити внесені з порушенням земельного законодавства координати в кадастрову карту України, визнати незаконними дії відповідача під час реєстрації права власності на земельні ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в с. Нетечинці Віньковецького району Хмельницької області.

В обґрунтування позову зазначила, що працівниками відповідача було допущено порушення земельного законодавства при здійсненні реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами: 6820685000:02:004:0073 та 6820685000:02:004:0074 на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3, оскільки реєстратори не перевірили фактичні обставини щодо місця розташування земельних ділянок, та не встановили наявність накладення вказаних земельних ділянок на сусідню земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_1 . У зв`язку з цим вона позбавлена можливості здійснити приватизацію земельної ділянки за вищевказаною адресою на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_5, інтереси яких вона представляє в процесі приватизації земельної ділянки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Віньковецького районного суду Хмельницької області від 26червня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 10 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 26 червня 2019 року без змін.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції з висновками якого погодився апеляційний суд виходив з недоведеності позивачем своїх вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 26 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 вересня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить оскаржувані судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким визнати незаконними дії відповідача при внесенні в кадастрову карту України незаконно виготовлені, не встановлені координати ділянок на АДРЕСА_2, котрими захоплено частину будівлі, земельну ділянку на АДРЕСА_2 та зобов`язати відповідача видалити з кадастрової карти України зазначені координати.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі заявник вказує, що справу по суті позовних вимог судами розглянуто не було. Судами також не було досліджено дотримання законодавства під час виготовлення технічної документації на земельні ділянки, які належать ОСОБА_2 та ОСОБА_6, адже вказана документація була виготовлена з порушенням чинного законодавства, оскільки було допущено накладення частини суміжної земельної ділянки.

Вказує, що ОСОБА_2 та ОСОБА_6 межі відведених їм земельних ділянок не погоджували, що є самостійним порушенням, на яке співробітники відповідача уваги не звернули, а суди попередніх інстанцій цю обставину залишили поза увагою.

ОСОБА_1 вказує, що під час виготовлення проектно-технічної документації на земельну ділянку, що знаходиться на АДРЕСА_2 проектною організацією було виявлено накладку меж в натурі.

Доказом накладення меж земельних ділянок є кадастрова зйомка, проведена проектною організацією та додана позивачем до позову, проте вказаний доказ був залишений судом апеляційної інстанції поза увагою.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2020 року представник Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області - Кравецька С. подала до суду відзив на касаційну скаргу подану ОСОБА_1 в якому у задоволенні касаційної скарги просила відмовити посилаючись на її необґрунтованість.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Віньковецького районного суду Хмельницької області.

23 грудня 2019 року справа № 670/108/19 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 проживає в будинку АДРЕСА_1 і на підставі доручення ОСОБА_5 і ОСОБА_4 здійснює приватизацію земельної ділянки, що розташована на АДРЕСА_1, в цьому ж населеному пункті, яка межує з земельною ділянкою на АДРЕСА_2 .

Рішенням Нетечинецької сільської ради від 09 липня 2013 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) щодо надання йому у власність земельної ділянки орієнтованим розміром 0,25 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських споруд.

Рішенням Нетечинецької сільської ради від 30 вересня 2014 року ОСОБА_2 на території Нетечинецької сільської ради було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для обслуговування житлового будинку, господарських споруд, на АДРЕСА_2 та передано земельну ділянку у власність.

Рішенням Нетечинецької сільської ради від 08 серпня 2014 року ОСОБА_2 було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_2, без погодження меж із спадкоємцями ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, оскільки останні безпідставно відмовилися від підписання протоколу погодження межі.

Згідно з кадастровим планом та відповідно до земельної технічної документації розмір земельної ділянки становить 0,2500 га.

Рішенням Нетечинецької сільської ради від 11 вересня 2013 року ОСОБА_3 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою надання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки орієнтовним розміром 0,48 га, з них для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_2, розміром 0,18 га.

18 лютого 2015 року Нетечинецька сільська рада затвердила проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_3 на території сільської ради для ведення особистого селянського господарства та передано у власність земельні ділянки, в тому числі земельну ділянку розміром 0,1805 га в АДРЕСА_2 .

Рішенням Нетечинецької сільської ради від 08 серпня 2014 року ОСОБА_3 було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_2, без погодження меж із ОСОБА_8 та спадкоємцями ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, оскільки останні безпідставно відмовилися від підписання протоколу погодження межі.

Згідно технічної документації розмір земельної ділянки становить 0,1805 га, спору із суміжними землекористувачами щодо меж та розташування земельної ділянки немає.

Відомості про вказані земельні ділянки було внесено до Державного земельного кадастру державними кадастровими реєстраторами відділу у Віньковецькому районі Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області щодо земельної ділянки ОСОБА_2 - 28 серпня 2014 року ОСОБА_9, щодо земельної ділянки ОСОБА_3 - 29 жовтня 2014 року ОСОБА_10 .

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 травня 2019 року, 04 жовтня 2014 року державним реєстратором зареєстровано право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 6820685000:02:004:0073 площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд та споруд площею 0,25 га на АДРЕСА_2, а 25 травня 2015 року зареєстровано право приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 6820685000:02:004:0074 площею 0,1805 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_2 .

Судами встановлено, що рішенням Віньковецького районного суду Хмельницької області від 23 березня 2015 року у цивільній справі № 670/47/15-ц ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до відділу Держземагенства у Віньковецькому районі Хмельницької області, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсною технічної документації за безпідставністю заявлених вимог, що полягали в оспорюванні позивачем технічної документації на земельну ділянку на АДРЕСА_2, та визнання недійсним свідоцтва від 04 березня 2015 року про право власності на земельну ділянку АДРЕСА_2 .

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 21 травня 2015 року вказане рішення залишене без змін та набрало законної сили.

Рішенням Віньковецького районного суду Хмельницької області від 11 листопада 2014 року, яке ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 22 грудня 2014 року залишено без змін встановлено, що відповідно до експертного висновку та акту обстеження земельної ділянки земельною комісією сільської ради від 02 серпня 2013 року розміри ділянки землі на АДРЕСА_2 ( ОСОБА_2 ) співпадають. Згідно акта обстеження вони становлять 0,42 га, а за експертним висновком - 0,4261 га. На АДРЕСА_1, відповідно 0,23 га та 0,2305 га, а згідно пояснень експерта, погрішності в десятитисячних викликані якістю вимірювальних приладів. Прилад застосований ним є більш досконалим, і у зв`язку з більш точним вимірюванням змінилась конфігурація ділянки землі і розміри.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України (1618-15) наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Згідно з абзацом першим частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною дев`ятою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до частини четвертої-сьомої статті 186-1 ЗК України розробник проекту землеустрою подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Орган, зазначений в частині першій цієї статті, зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Згідно з пунктом 67 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок) внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється виключно на підставі та відповідно до Закону України "Про державний земельний кадастр" (3613-17) та цього Порядку.

Відповідно до пункту 107 Порядку державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 24 Закону України "Про державний земельний кадастр" державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.

Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Порядок проведення державної реєстрації земельної ділянки також визначено пунктами 107-114 Порядку.

Відповідно до абзацу першого пункту 109 Порядку державна реєстрація земельної ділянки здійснюється за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передання у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.

Для здійснення державної реєстрації земельної ділянки кадастровому реєстратору подаються згідно з пунктом 110 Порядку: заява про державну реєстрацію земельної ділянки за формою згідно з додатком 22; оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації); електронний документ.

Відповідно до пункту 111 Порядку державний кадастровий реєстратор для здійснення державної реєстрації земельної ділянки протягом 14 календарних днів з дня реєстрації відповідної заяви перевіряє: відповідність поданих документів вимогам, передбаченим пунктом 67 цього Порядку; електронний документ відповідно до пункту 74 цього Порядку.

За результатами перевірки державний кадастровий реєстратор виконує одну з таких дій: здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або приймає рішення про відмову в державній реєстрації земельної ділянки відповідно до пунктів 70, 73, 77-83 Порядку.

Згідно зі статтею 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили характер спірних правовідносин та застосували норми матеріального права, які їх регулюють.

Встановлено, що 04 жовтня 2014 року державним реєстратором зареєстровано право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 6820685000:02:004:0073 площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд та споруд площею 0,25 га на АДРЕСА_2, а 25 травня 2015 року зареєстровано право приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 6820685000:02:004:0074 площею 0,1805 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_2 .

З огляду на вищенаведене колегія суддів доходить висновку про те, що висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 правомірно володіють земельними ділянками з кадастровими номерами 6820685000:02:004:0073 площею 0,25 га та 6820685000:02:004:0074 площею 0,1805 га, які розташовані на АДРЕСА_2, а реєстрація вказаних земельних ділянок була проведена у відповідності з вимогами Закону України "Про Державний земельний кадастр" (3613-17) та Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМУ від 17 жовтня 2012 року № 1051 правильні.

Вищенаведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно того, що судами попередніх інстанцій не було досліджено дотримання законодавства під час виготовлення технічної документації на земельні ділянки, які належать ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_6 межі відведених їм земельних ділянок не погоджували, вказане є самостійним порушенням земельного законодавства, на яке співробітники відповідача уваги не звернули, а суди попередніх інстанцій цю обставину залишили поза увагою, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив, що рішенням Нетечинецької сільської ради від 08 серпня 2014 року № 5-33/2014 сесією сільської ради було надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_2, без погодження межі із спадкоємцями ОСОБА_7 - ОСОБА_5 та ОСОБА_4, які безпідставно відмовляються від підпису протоколу погодження межі.

Рішенням сесії Нетечинецької сільської ради від 08 серпня 2014 року № 8-33/2014 надано дозвіл ОСОБА_3 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок без погодження межі на АДРЕСА_2, із ОСОБА_8 та спадкоємцями ОСОБА_7 - ОСОБА_5 та ОСОБА_4, які безпідставно відмовляються від підпису протоколу погодження межі.

За змістом статті 198 ЗК України погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Згідно з положеннями статті 55 Закону № 858-IV установлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.

Аналіз зазначених норм свідчить, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а з мотивів відмови. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки, яка знаходиться поза межами населеного пункту, із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідним територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (територіальним органом Держгеокадастру в районах (містах)) в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Чинне законодавство не обмежує право на приватизацію земельної ділянки у зв`язку із відмовою суміжного землекористувача від підписання акта погодження меж земельних ділянок, а отже така відмова не є перешкодою для завершення процедури приватизації земельної ділянки.

Вищенаведене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19).

Крім того колегія відхиляє доводи касаційної скарги про те, що під час виготовлення проектно-технічної документації на земельну ділянку, що знаходиться на АДРЕСА_2 проектною організацією було виявлено накладку меж земельних ділянок доказом чого є кадастрова зйомка, проведена проектною організацією та додана позивачем до позову, проте вказаний доказ був залишений судом апеляційної інстанції поза увагою з огляду на таке.

Суд апеляційної інстанції вказував, що сам по собі факт повідомлення ПП "Карат" про наявність накладення земельних ділянок з кадастровими номерами 6820685000:02:004:0073 та 6820685000:02:004:0074 на земельну ділянку, яка розташована на АДРЕСА_1 не є доказом фактичного існування накладення та порушення права осіб, які мають на меті приватизувати земельну ділянку за вищевказаною адресою.

Апеляційний суд також встановив, що рішенням Віньковецького районного суду Хмельницької області від 23 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу Держземагентства у Віньковецькому районі Хмельницької області, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсною технічної документації та рішенням Віньковецького районного суду Хмельницької області від 11 листопада 2014 року, які набрали законної сили, було встановлено відсутність будь-яких порушень права ОСОБА_1, як представника інтересів спадкоємців ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, оскільки фактичні розміри земельних ділянок, які розташовані на АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 відповідають межам і конфігурації земельних ділянок, визначеним у висновку експерта та в акті обстеження земельних ділянок комісією сільської ради.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Вищевикладене свідчить про те, що суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір, правильно застосували норми матеріального права і дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, доводи касаційної скарги правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Судді:	І. В. Литвиненко

	В. С. Висоцька

	І. М. Фаловська