розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 березня 2018 року в складі судді Пантелєєва Д. Г. та постанову Апеляційного суду Донецької області від 19 липня 2018 року в складі колегії суддів: Баркова В. М., Мироненко І. П., Принцевської В. П.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3, в якому просилавизнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 26 березня 2015 року, визнати за нею право власності на 1/6 частки квартири після смерті матері ОСОБА_5 та на 1/6 частки квартири після смерті батька ОСОБА_6 .

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що квартира АДРЕСА_1 була виділена її батькові ОСОБА_6 . На підставі ордеру в цю квартиру вселилися ОСОБА_6 (батько), ОСОБА_5 (мати), ОСОБА_7 (брат) та ОСОБА_8 . В подальшому квартира була приватизована батьками і братом позивача, оскільки позивач виїхала в 1984 році до Російської Федерації для проживання разом із чоловіком. Після смерті батьків вона звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак не оформила належним чином свої права спадкоємця в зв`язку із виїздом за межі України. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її брат ОСОБА_7 . Після смерті брата позивач звернулась до нотаріальної контори із відповідною заявою про оформлення спадкових прав. У квітні 2015 року позивачу стало відомо, що на підставі рішення Приморського районного суду міста Маріуполя від 14 жовтня 2010 року за ОСОБА_7 було визнано право власності на квартиру в порядку спадкування після смерті батьків, а 26 березня 2015 року квартиру було продано ОСОБА_2 . Правочин від імені ОСОБА_7, який на момент укладання договору купівлі-продажу помер, вчиняла ОСОБА_3 на підставі довіреності, виданої померлим.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 березня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Скасовано реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, номер запису про право власності 9193571, рішення про державну реєстрацію номер 20310926 від 26 березня 2015 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 605216214123.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що оспорюваний правочин був укладений представником ОСОБА_7 вже після його смерті, а тому він є недійсним.

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 19 липня 2018 року рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 березня 2018 року в частині скасування реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, номер запису про право власності 9193571, рішення про державну реєстрацію номер 20310926 від 26 березня 2015 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 605216214123, скасовано. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд вказав, що реєстраційні дії на підставі судових рішень проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав та Єдиного державного реєстру судових рішень, без подання відповідної заяви заявником. Державна судова адміністрація України у день набрання законної сили рішенням суду, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру прав примірника такого судового рішення. З огляду на викладене суди не скасовують реєстрацію, а внесення змін у Державний реєстр прав не нерухоме майно та їх обтяжень проводиться реєстратором на підставі рішень судів.

В частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що вона є добросовісним набувачем спірної квартири, оскільки до укладання договору купівлі-продажу квартиру оглядали, в ній ніхто не проживав, правовстановлюючі документи на ім`я продавця ОСОБА_7 були перевірені нотаріусом, його право власності на квартиру було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав. Про обставини, які були викладені у позовній заяві, ОСОБА_2 дізналась із позовної заяви ОСОБА_1 . Крім того, позивач ОСОБА_1 не є стороною оспореного договору, а також не була власником квартири на момент її відчуження. Довіреність на право розпорядження спірною квартирою видана ОСОБА_7 за його життя, була нотаріально посвідчена, та свідчить про волю власника на відчуження квартири. Позивачем не було виконано вимог статей 334, 1297 ЦК України, оскільки ОСОБА_1 станом на 26 березня 2015 року не прийняла спадщину, не мала зареєстрованого права власності на квартиру, квартирою не користувалась та не була в ній зареєстрована. Власником всієї квартири був брат позивача ОСОБА_7 . Доказів обмеження права ОСОБА_7 на розпорядження спірною квартирою як на момент видачі ним довіреності ОСОБА_3, так і у подальшому під час укладання договору купівлі-продажу квартири від 26 березня 2015 року позивачем не надано. Рішення щодо державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_7 позивачем не оспорюється та є чинним.

Судові рішення оскаржуються в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, а тому їх касаційний перегляд здійснюється в цих межах.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2019 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено про необґрунтованість доводів касаційної скарги ОСОБА_2 . Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили обставини справи та ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій- без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) , який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про її часткове задоволення.

Судами встановлено, щоОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_1 ) є дочкою ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

За життя ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 (брату позивача) належала квартира АДРЕСА_1 .

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_3, спадкодавець ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

01 вересня 2010 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини у вигляді 1/3 частки спірної квартири після смерті своєї матері ОСОБА_5 .

Після смерті батьків ОСОБА_7 не звертався з заявою про прийняття спадщини, свідоцтво про право на спадщину не отримував.

20 січня 2015 року ОСОБА_7 видав ОСОБА_3 довіреність, якою уповноважив її здійснювати всі необхідні дії щодо визнання та реєстрації права власності на спірну квартиру, оформлення спадщини після смерті батьків на цю квартиру та надав право розпоряджатися нею. Ця довіреність посвідчена приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Бедненком С. В. та зареєстрована в реєстрі за № 179.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.

26 березня 2015 року ОСОБА_3, після смерті ОСОБА_7, на підставі довіреності від 20 січня 2015 року, уклала від імені ОСОБА_7 договір купівлі-продажу, за умовами якого спірна квартира була відчужена ОСОБА_2 за 150 000,00 грн.

З тексту договору встановлено, що квартира належить ОСОБА_7 на підставі рішення Приморського районного суду м. Маріуполя від 14 жовтня 2010 року №266/3995/1/10-ц, провадження №2/266/1198/10, зареєстрованому в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 25 березня 2015 року.

Листом голови Приморського районного суду міста Маріуполя від 07 травня 2015 року №1.12/15 надано відповідь на запит представника позивача, з якої вбачається, що Приморським районним судом міста Маріуполя цивільна справа №266/3995/1/10-ц, провадження №2/266/1198/10 не реєструвалась, в архіві суду не знаходиться, статистична картка на справу з таким номером в системі автоматичного документообігу суду "Д-3" відсутня, вказана цивільна справа судом не розглядалась та рішення по ній не ухвалювалось.

За фактом використання підробленого рішення Приморського районного суду міста Маріуполя №266/3995/1/10-ц, провадження №2/266/1198/10 в провадженні СВ Центрального ВП ГУНП в Донецькій області перебуває кримінальне провадження №12015050290000057за частиною 1 статті 190 КК України.

У відповіді приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Шабадаш Л. С. зазначається, що вона не мала можливості встановити чи був живим на момент укладення договору купівлі - продажу ОСОБА_7

23 квітня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який було зареєстровано приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Бедненко С. В.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 26 березня 2015 року, апеляційний суд вважав, що такий спосіб захисту прав позивача не суперечить статтям 16, 215 ЦК України.

Однак колегія суддів не може погодитись з цими висновками судів з таких підстав.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно частини першої татті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У частині п`ятій статті 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

У постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15 зроблено висновок, що "згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. На підставі частини п`ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини. Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України (435-15) , в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача. Таким чином, оскільки, як установлено судом, спірна квартира була відчужена від імені ОСОБА_8 поза її волею, то вона мала право домагатися відновлення свого права на неї. Прийнявши в установленому законом порядку спадщину позивач з часу її відкриття набув речові права на успадковану квартиру - право володіння та право користування нею і, відповідно, право на захист цих прав. Право розпорядження зазначеною квартирою виникає в позивача з часу державної реєстрації його права власності на квартиру".

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) вказано, що "за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-251цс15). Цей висновок також був неодноразово підтриманий і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18). Отже, з урахуванням викладених вище норм процесуального та матеріального права однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким".

У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що "метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника".

За таких обставин, ефективним способом захисту права ОСОБА_1 є віндикаційний позов до особи, за якою зареєстровано право власності на спірну квартиру, а не позов про визнання права власності та про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки оскаржені судові рішення щодо задоволення вимог про визнання недійсним оспореного договору купівлі-продажу спірної квартири ухвалені без додержання норм матеріального права ці судові рішення в оскарженій частині належить скасувати з ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Керуючись статтями 400 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року),409, 412, 415, 416 ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 19 липня 2018 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позову в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який укладений 26 березня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, відмовити.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 березня 2018 року та постанова Апеляційного суду Донецької області від 19 липня 2018 року в скасованій частині втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.