Постанова
Іменем України
12 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 225/4880/17
провадження № 61-1893св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 16 листопада 2017 року у складі судді: Мигалевича В. В.,та постанову Донецького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Санікової О.С., Будулуци М. С., Космачевської Т. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - АТ "Укрексімбанк", банк) звернулось із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що АТ "Укрексімбанк" та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 51113С9 від 23 жовтня 2013 року. Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком, позичальником та ОСОБА_1 був укладений договір поруки № 51113Р3 від 23 жовтня 2013 року.
Згідно з умовами кредитного договору ОСОБА_2 надано кредит у сумі 250 000 грн з кінцевою датою погашення 20 жовтня 2028 року для придбання нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1, загальною площею 83,9 кв. м, житловою площею 55,7 кв. м.
Відповідно до умов кредитного договору, позичальник зобов`язався сплачувати банку щомісяця проценти за користування кредитом у розмірі 16 % річних.
ОСОБА_2 порушено порядок погашення кредиту та сплати відсотків, нарахованих за користування кредитом, що свідчить про невиконання ОСОБА_2 умов кредитного договору. Станом на 28 серпня 2017 року у відповідача утворилась загальна заборгованість перед банком у розмірі 349 974,76 грн, з яких: 231 022,49 грн - заборгованість за основним боргом; 118 952,27 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, що підтверджується доданими до позовної заяви розрахунком заборгованості та відповідними банківськими виписками.
АТ "Укрексімбанк" просило стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 349 974,76 грн, з яких:
231 022,49 грн - заборгованість за основним боргом;
118 952,27 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом,
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Заочним рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 16 листопада 2017 року позовні вимоги АТ "Укрексімбанк" задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ "Укрексімбанк" заборгованість за кредитним договором в розмірі 349 974,76 грн, з яких: 231 022,49 грн - заборгованість за основним боргом, 118 952,27 - заборгованості за процентами. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ "Укрексімбанк" судові витрати в розмірі 5 249,62 грн та витрати, пов`язані з публікацією оголошення в пресі у розмірі 924,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором, однак відповідач ОСОБА_2 (позичальник) взятих на себе зобов`язань за кредитним договором не дотримався, поручителем ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за договором поруки шляхом погашення заборгованості позичальника перед банком також не виконані і докази зворотнього в матеріалах справи відсутні. Суд також зробив висновок про наявність підстав для стягнення витрат, пов`язаних з публікацією оголошення в пресі.
Ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від 20 серпня 2018 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Ухвала мотивована тим, що у матеріалах справи наявні докази належного повідомлення відповідачів про дату, час і місце розгляду справи шляхом публікації оголошення через засоби масової інформації - газеті "Урядовий кур`єр". Крім того у заяві про перегляд заочного рішення відсутні посилання на докази, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 16 листопада 2017 року в частині стягнення витрат, пов`язаних з публікацією оголошення в пресі в розмірі 924,00 грн та в частині стягнення судового збору з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ "Укрексімбанк" судовий збір по 2,624,81 грн з кожного.
Заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 16 листопада 2017 року в частині стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором в розмірі 349 974,76 грн залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за основним боргом і процентів за кредитним договором ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального законодавства. Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надав грошові кошти позичальнику у вигляді встановленого кредитного ліміту, про що свідчить виписка з позичкового рахунку за період з 18 жовтня 2013 року по 28 серпня 2017 року, натомість, позичальник взятих на себе зобов`язань за кредитним договором не дотримався і докази зворотного в матеріалах справи відсутні;
при скасуванні рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з публікацією оголошення в пресі, апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права. Судовий збір, сплачений позивачем при поданні позовної заяви у сумі 5 249,62 грн, підлягає стягненню з відповідачів у рівних частинах, тобто по 2 624,81 грн з кожного;
апеляційний суд відхилив посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що заставне майно і місце реєстрації його і родини є окупована територія і тому банк не мав права нараховувати відсотки. Згідно статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості і зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики у період з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому КМ України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам - підприємцям, що проводять (проводили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Суд, на підставі наданого банком розрахунку встановив, що штраф за кредитним договором банком не нараховувався;
позовна заява АТ "Укрексімбанк" подана з дотриманням правил територіальної підсудності і підстав для направлення справи для розгляду до Добропільського міськрайонного суду Донецької області немає. Колегія суддів вказала, що при зверненні із позовом у позовній заяві банк зазначив адресу ОСОБА_2 : АДРЕСА_2 . Таке місце реєстрації зазначено і в кредитному договорі. Згідно ксерокопії паспорта ОСОБА_2, долученого банком до позовної заяви, місцем його реєстрації також зазначена адреса: АДРЕСА_2 . На виконання вимог частини другої статті 122 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позовної заяви) 05 жовтня 2017 року судом першої інстанції направлено запит про надання інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб стосовно відповідачів та за повідомленням відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в Донецькій області ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб не значилось. Відповідачем ОСОБА_2 не доведено, що на час звернення із позовом, позивачу та суду першої інстанції були відомі обставини щодо місця реєстрації відповідачів після укладення кредитного договору за адресою: АДРЕСА_1, та взяття в подальшому їх на облік як внутрішньо переміщених осіб за адресою: АДРЕСА_4 ;
Аргументи учасників справи
У січні 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подали касаційні скарги, у яких просять скасувати заочне рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції та направити справу за встановленою підсудністю. При цьому посилаються на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мотивовані тим, що:
відповідачі не були викликані до Дзержинського міського суду для участі у судових засіданнях та не були повідомлені про розгляд справи. Про ухвалене заочне рішення їм не було відомо до квітня 2018 року, коли указане судове рішення було звернуто до виконання. Відповідачі з вересня 2014 року проживають у м. Добропілля, про що було відомо банку, так як відповідачі в телефонному режимі постійно спілкувалися із представниками банку та розглядали питання про розстрочення боргу;
відповідачі не мали можливості надати відзив на позовну заяву, оскільки їм не були надані для аналізу та підготовлення відзиву матеріали справи, вони не володіли інформацією про те, яким чином банк нараховував суму заборгованості та відсотків, за який період та чи застрахований кредитний борг. Відповідачі збирались заявити клопотання про витребування такої інформації в суді при призначенні судом справи до розгляду. Однак суд відмовив у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення з формальних підстав;
суд першої інстанції порушив принцип територіальної підсудності при розгляді справи, чим порушив права відповідачів;
апеляційний суд безпідставно стягнув з відповідачів судові витрати, оскільки ОСОБА_2 був звільнений від сплати судового збору при поданні апеляційної скарги і збір мав бути компенсований за рахунок держави;
банк не мав права нараховувати відсотки; як саме розрахована сума відсотків не відомо, її розрахунок ніхто не перевірив, банк не надавав доказів про те чи не збільшував він в односторонньому порядку процентну ставку. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зазначають, що не відмовляються від виконання свого зобов`язання перед банком, однак вважають, що справа має бути відкрито розглянута за їх участі, так як позивачем надано невірний розрахунок заборгованості та процентної ставки.
У березні 2019 року АТ "Укрексімбанк" через представника Пистогову С. В. надало відзиви на касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1, в яких просить залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржені рішення - без змін.
Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 мотивований тим, що:
відповідачем не зазначено жодного документа, якого, на його думку, не вистачає в матеріалах справи на підтвердження наявної заборгованості за кредитним договором та не зазначено про витребування якої саме інформації він збирався заявити клопотання. ОСОБА_2 отримав копію заочного рішення у травні 2018 року, а з апеляційною скаргою звернувся у вересні 2018 року, тобто, відповідач мав достатньо часу для ознайомлення із матеріалами справи, зокрема, і з розрахунком заборгованості. Однак, ні в апеляційній, ні у касаційній скаргах не міститься жодного аргументу щодо неправильного здійснення розрахунку заборгованості, не надано свого розрахунку, не указано з якою сумою відповідач погоджується, яку не визнає і з яких підстав. Розрахунок заборгованості та виписка по рахунку свідчить, що заявлена сума відсотків нарахована за ставкою 16 % річних, що визначено у пункті 2.2.1 кредитного договору та яка не змінювалась;
банк зазначає, що інформація щодо зміни місця проживання відповідачів на момент подання позову у банку була відсутня, тому позов правомірно було подано до Дзержинського міського суду Донецької області, який здійснює розгляд справ, підсудних Ленінському районному суду м. Донецька. Відповідачами не доведено, що на час звернення до суду із позовом позивачу чи суду були відомі обставини щодо реєстрації відповідачів після укладення кредитного договору у АДРЕСА_1, та взяття їх в подальшому на облік як внутрішньо переміщених осіб у м. Добропілля. Таким чином, позовна заява була подана та розглянута з дотриманням правил територіальної підсудності. Ураховуючи норми частини дев`ятої статті 74 ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) відповідачі були належним чином повідомлені про розгляд справи;
аргументи касаційної скарги щодо стягнення апеляційним судом судових витрат є необґрунтованими, оскільки судом лише здійснено перерозподіл судових витрат, стягнутих з відповідачів судом першої інстанції.
Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивований аналогічними обставинами, які викладені у відзиві АТ "Укрексімбанк" на касаційну скаргу ОСОБА_2 .
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12)
, Цивільного процесуального кодексу України (1618-15)
, Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15)
щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційних скаргах, з таких мотивів.
Суди встановили, що банком відповідно до кредитного договору № 51113С9 від 23 жовтня 2013 року надано ОСОБА_2 кредит у розмірі 250 000 грн зі сплатою за користування кредитом 16 % річних та кінцевим терміном повернення 20 жовтня 2028 року.
23 жовтня 2013 року для забезпечення повного та своєчасного виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 51113Р3, згідно пункту 3.1 якого поручитель взяла на себе зобов`язання солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором.
Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, грошові кошти позичальнику у вигляді встановленого кредитного ліміту надав, про що свідчить виписка з позичкового рахунку за період з 18 жовтня 2013 року по 28 серпня 2017 року. Позичальник взятих на себе зобов`язань за кредитним договором не дотримався.
Згідно наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором від 23 жовтня 2013 року № 51113С9 станом на 28 серпня 2017 року у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість на загальну суму 349 974,76 грн, з яких 231 022,49 грн - заборгованість за кредитом; 118 952,27 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом.
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що "звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України".
У пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (14-10цс18) зроблено висновок, що "після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що "у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання".
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
У статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.
У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16 зроблено висновок, що "відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). З договорів поруки вбачається, що у них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 4.2 договору поруки) про його дію до припинення всіх зобов`язань боржника за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частинні першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України. Згідно із частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов`язанням".
Аналіз матеріалів справи свідчить, що згідно вимоги про дострокове погашення заборгованості № 051-14/1177 від 31 грудня 2015 року (Т. 1, а. с. 31) банк вимагає протягом 60 календарних днів з моменту отримання цієї вимоги здійснити дострокове погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі, у тому числі:
суми основного боргу, яка станом на 31 грудня 2015 року складає 213 888,86 грн;
суми простроченого основного боргу, яка станом на 31 грудня 2015 року складає 17 133,63 грн;
суми прострочених процентів, яка станом на 31 грудня 2015 року складає 50 447,68 грн.
У пункті 6.7. кредитного договору № 51113С9 від 23 жовтня 2013 року сторони обумовили, що будь-яке повідомлення, надіслане однією зі сторін рекомендованим листом з повідомленням на адресу іншої сторони, вказану у цьому пункті, або на адресу іншої сторони, повідомлену відправнику згідно з другим абзацом цього пункту, або на адресу місця проживання або місцезнаходження іншої сторони, якщо вона не співпадає із зазначеними адресами, вважається таким, що отримане іншою стороною через 7 (сім) календарних днів після надіслання такого повідомлення. Після проходження цього строку настають усі правові наслідки, дата настання яких пов`язана з датою отримання однією стороною повідомлень іншої сторони, незалежно від того, чи отримає відповідна сторона повідомлення особисто (Т. 1, а. с. 10).
Суд апеляційної інстанції: не надав оцінки пункту 6.7. кредитного договору; не дослідив вимогу банку про дострокове погашення заборгованості; не встановив коли настав строк виконання зобов`язання за кредитним договором; не з`ясував за який період нарахована заборгованість; не врахував, що після настання строку виконання договору кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України; не перевірив чи існують підстави для припинення поруки, з урахуванням пункту 7.2. договору поруки № 51113Р3 від 23 жовтня 2013 року (Т. 1, а. с. 27 зворот). Тому апеляційний суд зробив передчасний висновок про часткове задоволення позовних вимог банку.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).
Колегія суддів приймає доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що його не було повідомлено про розгляд справи в суді першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на "усне слухання". Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
Згідно відповіді відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в Донецькій області від 17 жовтня 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 відомості відсутні (Т. 1, а. с. 51, 52).
У відповіді департаменту соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м. Торецьк Донецької області від 05 жовтня 2017 року № 06 вх. 5242 (Т. 1, а. с. 50) зазначено, що ОСОБА_2, ОСОБА_1, які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 по Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб у м. Торецьку не значаться.
Відповідно до частин дев`ятої, десятої статті 74 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті. Друкований орган, у якому розміщуються оголошення про виклик відповідача протягом наступного року, визначається не пізніше 1 грудня поточного року в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У пункті 2 Порядку визначення друкованого засобу масової інформації, у якому розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме, повістки про виклик підозрюваного, обвинуваченого та інформація про процесуальні документи, затвердженого постановою КМ України від 25 січня 2006 року № 52 (52-2006-п)
, передбачено, що оголошення про виклик до суду публікується в установлені законодавством строки у друкованому засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та в друкованому засобі масової інформації місцевої сфери розповсюдження за останнім відомим місцем проживання (перебування) на території України відповідача, третіх осіб, свідків. Повістки про виклик підозрюваного, обвинуваченого та інформація про процесуальні документи публікуються в установлені законодавством строки у друкованому засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження. Розпорядженням КМ України від 14 грудня 2016 року № 972-р "Про друковані засоби масової інформації загальнодержавної та місцевої сфери розповсюдження, в яких у 2017 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме, повістки про виклик підозрюваного, обвинуваченого та інформація про процесуальні документи" (972-2016-р)
:
визначено, що друкованим засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, в якому у 2017 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме, повістки про виклик підозрюваного, обвинуваченого та інформація про процесуальні документи, є газета "Урядовий кур`єр";
затверджено перелік друкованих засобів масової інформації місцевої сфери розповсюдження, в яких у 2017 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме. Друкованим засобом масової інформації місцевої сфери розповсюдження у Донецькій області є Донеччина.
Згідно листа від 08 листопада 2017 року № б/н оголошення про виклик ОСОБА_2, ОСОБА_1 у судове засідання, призначене на 16 листопада 2017 року на 10:00 год. було опубліковано в газеті "Урядовий кур`єр" 11 листопада 2017 року (Т. 1, а. с. 56, 62, 63, 66) та на офіційній сторінці веб-порталу судової влади України (Т. 1, а. с. 57).
Положеннями ЦПК України (1618-15)
(у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) виклик у судове засідання шляхом публікації на офіційній сторінці веб-порталу судової влади України не було передбачено.
Як свідчить аналіз матеріалів справи виклик шляхом оголошення у друкованому засобі масової інформації місцевої сфери розповсюдження на території Донецької області -Донеччина, судом першої інстанції не здійснювався.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
У заяві про перегляд заочного рішення від 24 травня 2018 року (Т. 1, а. с. 91-94) та в апеляційній скарзі (Т. 1, а. с. 191-195) вказувалося про неповідомлення судом першої інстанції ОСОБА_2 про розгляд справи судом першої інстанції.
Проте суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційні скарги необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України (1618-15)
, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Донецького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року скасувати.
Передати справу № 225/4880/17 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Донецького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук