Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом відповідача від 15 березня 2018 року на виконання рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 березня 2018 року його було з 29 грудня 2017 року поновлено на посаді заступника начальника відділення - начальником відділу надання матеріального забезпечення, страхових виплат, медико-соціальних послуг та перевірок страхувальників Свалявського відділення управління виконавчої дирекції Фонду Соціального страхування України в Закарпатській області.

27 березня 2018 року ОСОБА_1 попереджено про майбутнє вивільнення у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників Свалявського відділення відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП з 28 травня 2018 року, а наказом № 182-к від 24 травня 2018 року - звільнено з роботи з 29 травня 2018 року.

Позивач вважав звільнення незаконним із таких підстав: рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 березня 2018 року було виконано тільки формально, позаяк роботодавець не повернув у штатний розпис його посади; 27 березня 2018 року позивача попереджено про звільнення із роботи в зв`язку зі скороченням штату, яке вже відбулося за п`ять місяців до того, тобто, з 01 січня 2018 року; відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з роботи вдруге не враховано, що позивач мав переважне право залишення на роботі (наявність двох неповнолітніх дітей, ОСОБА_1 пропрацював на підприємстві 17 років).

Позивач вказував, що відповідач незаконно утримав із його заробітної плати, виплачену вихідну допомогу при звільненні. Незаконне звільнення із роботи потягло за собою і певні моральні страждання, які вимагають додаткових зусиль для організації життя. Завдану йому моральну шкоду оцінював у 50 000 грн.

ОСОБА_1 просив:

поновити його на роботі заступником начальника відділення - начальником відділу надання матеріального забезпечення, страхових виплат, медико-соціальних послуг та перевірок страхувальників Свалявського відділення управління виконавчої дирекції Фонду Соціального страхування України в Закарпатській області;

стягнути з управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу до моменту ухвалення рішення;

стягнути з управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області на його користь незаконно утриману із його заробітної плати суму виплаченої при незаконному звільненні вихідної допомоги;

стягнути з відповідача на його користь 50 000 грн моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 18 січня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 15 березня 2018 року позивача було поновлено на роботі. Рішення суду в частині поновлення на роботі та порядку виконання рішення суду позивачем на момент виконання не оспорювалось. А тому, обставини виконання рішення суду не можуть братись до уваги як порушення при повторному звільненні. При повторному звільненні основна гарантія при звільненні позивача з роботи відповідачем дотримано - попереджено під розписку письмово в строк не менший двох місяців перед звільненням, запропоновано інші посади та проведено оплату всіх необхідних виплат. У зв`язку з тим, що в судовому засіданні не встановлено підстав для поновлення позивача, відповідно немає підстав для стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Вимогу про стягнення вихідної допомоги слід вирішувати в порядку статей 1212 - 1215 ЦК України. Позивачем з цього приводу не надано будь-яких доказів щодо розміру виплат, правомірності отримання вихідної допомоги, і суд на підставі наявних у справі доказів не може зробити висновок, а тому відмовити в задоволенні позову в цій частині слід в зв`язку з недоведеністю. Щодо стягнення моральної шкоди так само не надано доказів моральних страждань. Крім цього, позивачем повідомлено в судовому засіданні, що позивачу після повторного звільнення перераховано розмір допомоги по безробіттю виходячи з розміру заробітної плати на момент звільнення (станом на 29 травня 2018 року в межах 7 000 грн щомісячно), а тому в цій частині позову слід відмовити.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Свалявського районного суду від 18 січня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, а саме, скорочення чисельності штату працівників, в тому числі й посада позивача, останній попереджався про наступне вивільнення за два місяці з дати його попередження, з моменту попередження про наступне вивільнення та до дати звільнення йому пропонувались усі вакантні (включно з тимчасовими) посади, що були на підприємстві, та від яких позивач відмовився, суд першої інстанції суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем не порушено вимоги трудового законодавства (частину другу статті 40, частину третю статті 49-2 КЗпП) щодо працевлаштування працівника, у зв`язку з чим, позовні вимоги останнього про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 звільнено з роботи за ініціативою роботодавця без наявності встановлених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП підстав - за відсутності змін в організації виробництва та праці, які б супроводжувались скороченням чисельності та штату працівників, спростовуються установленими судами під час розгляду справи обставинами і дослідженими доказами, зокрема постановами правління Фонду соціального страхування України № 47 від 12 вересня 2017 року "Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України", № 50 від 10 жовтня 2017 року "Про затвердження структури органів Фонду", № 63 від 14 грудня 2017 року "Про внесення змін до структури робочих органів виконавчої дирекції Фонду", наказом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України № 671 від 24 листопада 2017 року, яким затверджено структуру та чисельність управління. Твердження позивача, що після поновлення його на посаді ніяких змін в організації виробництва і праці на підприємстві не відбулось, не спростовують законність його звільнення, оскільки відповідач продовжував виконувати рішення про скорочення штату працівників, в тому числі щодо скорочення посади заступника начальника, яку обіймав позивач.

Доводи ОСОБА_1 про те, що він був поновлений на посаді, яка на час поновлення не існувала, оскільки не була внесена до штатного розпису, колегія суддів не прийняла до уваги, та вказала, що це не вплинуло на виконання рішення Свалявського районного суду від 14 березня 2018 року про поновлення позивача на посаді та не спростовує висновків в частині дотримання відповідачем вимог чинного законодавства під час звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому, посилався на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що 27 березня 2018 року начальником управління виконавчої дирекції Фонду в Закарпатській області позивача попереджено про наступне звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП через скорочення чисельності та штату працівників відділення з 01 січня 2018 року на підставі постанови правління Фонду соціального страхування України від 10 жовтня 2017 року № 50 "Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України та структури робочих органів виконавчої дирекції Фонду", постанови правління Фонду соціального страхування України від 14 грудня 2017 року № 63 "Про внесення змін до структури робочих органів виконавчої дирекції Фонду" та наказу Управління виконавчої дирекції Фонду в Закарпатській області. З попередження вбачається, що позивача повідомлено про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням, яке відбулося за три місяці до дати попередження, та за п`ять місяців до передбачуваної дати звільнення. Таке попередження є незаконним. В даному випадку відмовляючи в задоволенні позовних вимог судами було порушено норму статті 49-2 КЗпП.

Вказує, що листом від 25 квітня 2018 року управління виконавчої дирекції Фонду запропонувало позивачу тимчасово вакантні посади (одна посаду на 2 місяці, другу на 4 місяці) не за кваліфікацією позивача в інших районах області, при тому, на підприємстві були й інші вакантні посади, які відповідали спеціальності позивача, але з якихось міркувань роботодавець їх не запропонував. Пропозиції тимчасово вакантних посад не передбачені частиною третьою 49-2 КЗпП (322-08) . Суди не з`ясували чому позивачу не було запропоновано інші вакантні посади, що були наявними у роботодавця (наприклад головного спеціаліста юридичного відділу), чим самим порушили норму частини третьої 49-2 КЗпП (322-08) . В постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 761/37621/16-ц вказується, що роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Суди не врахували порушення роботодавцем статей 47, 116 КЗпП, а саме ту обставину, що при звільненні не було проведено повний розрахунок. Згідно виписки з банку виплати управління виконавчої дирекції Фонду проводило ще у червні 2018 року.

Звільнення працівника в застосований роботодавцем спосіб не ґрунтується на законі. Відповідно до закону працівник повинен за відповідною процедурою бути попереджений саме про наступне звільнення (вивільнення), тобто, про звільнення, яке слідує за таким попередженням. При вирішенні питання про звільнення працівника повинні у визначений період часу виконуватися вимоги закону та процедури щодо працевлаштування працівника, врахування його переважного права на залишення на роботі тощо з моменту відповідного попередження, з урахуванням обставин щодо змін в організації праці, руху кадрів тощо. Ретроспективне застосування у відповідній процедурі обставин (зокрема, щодо змін у штатному розписі), які мали місце до фактичного попередження працівника про наступне звільнення (вивільнення), покладення таких обставин в основу звільнення (вивільнення) суперечить закону, суті трудових відносин і дійсним обставинам, які виникають за таких умов.

Відповідач попередив про наступне звільнення виходячи з факту поновлення на роботі з 29 грудня 2017 року, залишивши поза увагою, що реально позивач був поновлений на роботі лише 27 березня 2018 року. Роботодавець не мав законних підстав пов`язувати звільнення внаслідок змін в організації праці, скорочення чисельності та штату працівників з датою 29 грудня 2017 року, оскільки позивач не мав можливості реалізувати та захистити свої трудові права в процедурі скорочення чисельності та штату, яка відбувалася після цієї дати. У цій ситуації не існувало правової визначеності ані щодо легітимності штатного розпису, затвердженого 31 жовтня 2017 року, ані щодо кількості та складу штатних посад, які мали існувати в Свалявському відділенні з 01 січня 2018 року.

Апеляційний суд у постанові Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року та в постанові Закарпатського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року у справі № 300/663/18 при аналогічних обставинах неоднаково застосував норми матеріального права, внаслідок чого ухвалені різні за змістом рішення у подібних відносинах.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: наказ начальника Управління ВДФ соціального страхування України в Закарпатській області № 330-к від 22 грудня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з відмовою від продовження роботи зі зміною істотних умов праці скасовано; поновлено ОСОБА_1 на попередній посаді з 29 грудня 2017 року.

На виконання рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 березня 2018 року відповідачем було винесено наказ № 60-к/1 від 15 березня 2018 року про поновлення на роботі ОСОБА_1 . Цим же наказом скасовано наказ № 330-к від 22 грудня 2017 (яким було звільнено позивача), поновлено ОСОБА_1 на посаді з 29 грудня 2017 року, виплачено заробітну плату за один місяць та утримано суму вихідної допомоги, отриманої позивачем при звільненні у грудні 2017 року згідно наказу управління від 22 грудня 2017 року № 330-к.

Відповідно до постанов правління Фонду соціального страхування України № 50 від 10 жовтня 2017 року "Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України та структури робочих органів виконавчої дирекції", № 63 від 14 грудня 2017 року "Про внесення змін до структури робочих органів виконавчої дирекції Фонду", наказу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України № 671 від 24 листопада 2017 року затверджено структуру та чисельність управління і відділень у кількості 7 відділень та 115 штатних одиниць проти 192-х, передбачених у штатному розписі, який діяв до 01 січня 2018 року.

27 березня 2018 року ОСОБА_1 було попереджено про майбутнє вивільнення і зазначено про відсутність рівноцінних вакантних посад. Із цим попередженням ОСОБА_1 ознайомлений під розписку.

25 квітня 2018 року відповідач згідно частини третьої статті 49-2 КЗпП, запропонував ОСОБА_1 тимчасово вільні вакансії, від яких останній відмовився листом від 14 травня 2018 року.

Наказом відповідача від 24 травня 2018 року позивача звільнено в зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників та проведено відповідні виплати, пов`язані з звільненням, у тому числі і вихідної допомоги.

У частині шостій статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно частини другої статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 зроблено висновок, що "за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків".

У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17 вказано, що "розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника".

У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року в справі № 6-40цс15 вказано, що "оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Згідно частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 зроблено висновок, що "звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом".

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року в справі № 756/6746/16-ц (провадження № 61-17594св18) вказано, що 'якщо на день прийняття судом рішення про поновлення працівника на роботі підприємство повністю не ліквідоване (не закінчена процедура його ліквідації), відповідачем у справі, на якого покладається обов`язок поновлення на роботі, є підприємство, хоч би і почалася або продовжувалася на цей день ліквідація підприємства. Тому виключно прийняття рішення про ліквідацію підприємства не може бути підставою для відмови в позові про поновлення на роботі і покладення обов`язку здійснити на користь працівника визначені законодавством виплати на іншого суб`єкта, зазначеного у статті 240-1 КЗпП. При цьому у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису, ввівши скорочену посаду".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 808/2741/16 (адміністративне провадження № К/9901/21219/18) зазначено, що: "у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу - ввести скорочену посаду, а якщо підприємство, установа реорганізовано - рішення про поновлення працівника на роботі має бути виконано правонаступником".

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

згідно штатного розпису Свалявського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області від 27 червня 2017 року штатних посад - 10 (Т. 1, а. с. 80), посада заступника начальника відділення - начальника відділу матеріального забезпечення, страхових виплат, медико-соціальних послуг та перевірок страхувальників наявна у штатному розписі;

згідно штатного розпису Свалявського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області від 31 жовтня 2017 року з 01 січня 2018 року штатних посад - 6 (Т. 1, а. с. 81), посада заступника начальника відділення - начальника відділу матеріального забезпечення, страхових виплат, медико-соціальних послуг та перевірок страхувальників відсутня у штатному розписі;

наказом № 60-к/1 від 15 березня 2018 року на виконання рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 березня 2018 року поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділення - начальника відділу матеріального забезпечення, страхових виплат, медико-соціальних послуг та перевірок страхувальників Свалявського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області з 29 грудня 2017 року (Т. 1, а. с. 11);

у попередженні від 27 березня 2018 року № 07-11-397 зазначено: "згідно розрахунку у Свалявському відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області штатна чисельність складає 7 штатних одиниць. Виконавча дирекція Фонду в додатку до листа від 29 грудня 2017 року № 2.4.-17-1436, для формування структури відділень Фонду, в залежності від кількості в них штатних одиниць, надала примірну форми структури відділень. Згідно додатку № 3 до вказаного листа у відділеннях з чисельністю від 7 до 18 штатних одиниць посада заступника начальника відділення виводиться із штатного розпису, а працівники підлягають скороченню. Штатна чисельність Свалявського відділення з 01 січня 2018 року зменшена з 10 до 7 штатних одиниць, пройшли зміни в організації виробництва і праці, змінено структуру відділення, умови оплати праці, а посада заступника начальника відділення - начальника відділу матеріального забезпечення, страхових виплат, медико-соціальних послуг та перевірок страхувальників Свалявського відділення із штатного розпису Свалявського відділення управління виведена (Т. 1, а. с. 12);

у позовній заяві ОСОБА_1 зазначав, що рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 березня 2018 року виконано формально, роботодавець не повернув у штатний розпис посаду заступника начальника відділення - начальника відділу матеріального забезпечення, страхових виплат, медико-соціальних послуг та перевірок страхувальників. Тому не внісши зміни у штатний розпис та не повернувши посадову одиницю, відповідач не мав законних підстав для подальшого звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП у зв`язку зі скороченням (Т. 1, а. с. 20).

Як свідчить аналіз оскарженої постанови, апеляційний суд не навів будь-яких мотивів стосовно позовної вимоги про стягнення незаконно утриманої із заробітної плати суми виплаченої при незаконному звільненні вихідної допомоги.

Згідно частин першої, другої статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15 (провадження № 14-445цс18) вказано, що "у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. Доказів про набуття відповідачем 10 142,33 грн у результаті рахункової помилки позивача матеріали справи не містять, на такі обставини сторони не посилаються. Сам факт оскарження відповідачем у судовому порядку наказу про звільнення з посади згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України (зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) не може свідчити про недобросовісність дій особи, оскільки є реалізацією нею конституційного права, передбаченого статтею 55 Конституції України, на захист судом прав і свобод людини і громадянина. Відмовляючи у позові у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій зробили висновок, що: 1) виплата вихідної допомоги була проведена позивачем добровільно, на законних підставах, за відсутності рахункової помилки з його боку; 2) недобросовісність з боку відповідача не встановлена. Суди вважали, що передбачені цивільним законодавством підстави для повернення грошових коштів на підставі вимог статті 1212 ЦК України відсутні. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки, незважаючи на те, що після поновлення ОСОБА_3 на роботі підстава для виплати вихідної допомоги відпала (наказ, на підставі якого було здійснено виплату вихідної допомоги, скасований рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 03 березня 2015 року), в силу вимог статті 1215 ЦК України ці кошти поверненню не підлягають".