розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Іноземного підприємства "Агро-Вільд Україна" на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 31 жовтня

2017 року у складі судді Цукурова В. П. та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 12 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Карпенко О. В., Василенко Л. І., Нерушак Л. В.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року приватне сільськогосподарське підприємство "Олександрівка" (далі - ПСП "Олександрівка") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, іноземного підприємства "Агро-Вільд Україна" (далі - ІП "Агро-Вільд Україна") про визнання недійсним правочину та про визнання поновленим договору оренди землі.

Позовна заява мотивована тим, що 25 серпня 2009 року між

ПСП "Олександрівка" та ОСОБА_1 укладений договір оренди № 400 земельної ділянки площею 2,60 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться

в адміністративних межах Олександрівської сільської ради Жашківського району Черкаської області за межами населеного пункту. Договір зареєстрований у Жашківському районному відділі Черкаської регіональної філії Центру Державного земельного кадастру (далі - ДЗК) 28 грудня 2010 року за

№ 041078200426. Термін дії договору до 01 січня 2015 року.

З метою реалізації свого переважного права на поновлення вказаного договору, позивач завчасно, з дотриманням передбачених договором та Законом України "Про оренду землі" (161-14) строків листом від 20 серпня 2014 року (разом з проектом додаткової угоди) повідомив ОСОБА_1 про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк.

Заперечень від ОСОБА_1 у поновленні договору оренди після отримання ним листа-повідомлення до позивача не надходило. Впродовж всього часу дії договору позивач належним чином виконував свої обов`язки та після закінчення дії договору продовжив користуватися належною ОСОБА_1 земельною ділянкою й користується нею по сьогоднішній день.

При цьому, підтверджуючи своє волевиявлення на продовження орендних правовідносин з позивачем, ОСОБА_1 25 лютого 2015 року уклав з позивачем додаткову угоду про поновлення договору на термін до 01 січня 2020 року.

ПСП "Олександрівка" зазначало, що продовжувало здійснювати обробку землі, проте у 2017 році позивачу стало відомо, що 17 вересня 2014 року між

ОСОБА_1 та ІП "Агро-Вільд Україна" був укладений договір оренди землі, відповідно до якого, ОСОБА_1 передав у строкове платне користування

ІП "Агро-Вільд Україна" ту ж саму земельну ділянку. Даний договір зареєстрований державним реєстратором Реєстраційної служби Жашківського районного управління юстиції Черкаської області 03 лютого 2015 року строком на 12 років.

Ураховуючи викладене, ПСП "Олександрівка" просило суд:

- визнати недійсним укладений 17 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та

ІП "Агро-Вільд Україна" договір оренди земельної ділянки площею 2,60 га, кадастровий номер 7120980400:02:001:0486, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться

в адміністративних межах Олександрівської сільської ради Жашківського району Черкаської області;

- визнати поновленим на термін до 01 січня 2020 року укладений 25 серпня 2009 року між ОСОБА_1 та ПСП "Олександрівка" та зареєстрований

у Жашківському районному відділі Черкаської регіональної філії центру Державного земельного кадастру 28 грудня 2010 року за №041078200426 договір оренди №400 земельної ділянки площею 2,60 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться

в адміністративних межах Олександрівської сільської ради Жашківського району Черкаської області.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 31 жовтня

2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 12 грудня 2017 року, позовні вимоги ПСП "Олександрівка" задоволено.

Визнано недійсним укладений 17 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та

в адміністративних межах Олександрівської сільської ради Жашківського району Черкаської області.

Визнано поновленим на термін до 01 січня 2020 року укладений 25 серпня

2009 року між ОСОБА_1 та ПСП "Олександрівка" та зареєстрований

в адміністративних межах Олександрівської сільської ради Жашківського району Черкаської області.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, продовження користування

ПСП "Олександрівка" спірною земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, направлення відповідного листа-повідомлення разом

з додатковою угодою про поновлення договору оренди землі, підтверджує намір орендаря скористатися своїм переважним правом та поновити договір оренди землі, строк дії якого закінчився. Станом на час закінчення строку дії договору оренди від 25 серпня 2009 року орендодавець письмового повідомлення про відмову у поновленні договору оренди орендареві ПСП "Олександрівка" не направляв, натомість 25 лютого 2015 року уклав додаткову угоду. Отже, дії орендодавця свідчать про визнання за позивачем переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк, а наявність обставин, передбачених статтею 33 Закону України "Про оренду землі", свідчать про порушення орендодавцем та ІП "Агро-Вільд Україна" такого права попереднього орендаря.

Аргументи учасників справи

У січні 2018 року ІП "Агро-Вільд Україна" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило оскаржені судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не було враховано того, що ПСП "Олександрівка" звернулося до Реєстраційної служби Жашківського районного управління юстиції Черкаської області із заявами про реєстрацію права оренди за додатковою угодою про поновлення договору оренди землі від 25 лютого 2015 року лише 19 червня 2017 року, тобто через більше ніж два роки після її укладення. Крім того, вказана додаткова угода укладена з порушенням місячного терміну, передбаченого статтею 33 Закону України "Про оренду землі". Також, судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотань про призначення технічної експертизи документів та витребування книги реєстрації вихідної кореспонденції

ПСП "Олександрівка" за 2014 рік, оскільки листи-повідомлення мали реєстраційні дані. Проект додаткової угоди не відповідає вимогам статті 641 ЦК України, оскільки не містить істотних умов договору, передбачених статтею 15 Закону України "Про оренду землі", та не містить кадастрового номера земельної ділянки. Крім того, судами не враховано, що позивач, направивши 21 серпня 2014 року відповідачу лист-повідомлення про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, проект додаткової угоди про поновлення договору оренди підписав лише у лютому 2015 року та протягом двох років не вчиняв ніяких дій щодо проведення державної реєстрації права оренди. Довідка Олександрівської сільської ради Жашківського району Черкаської області про те, що ПСП "Олександрівка" використовує земельну ділянку відповідача після закінчення строку дії договору, не

є належним доказом, оскільки до повноважень Держгеокадастру належить надання відомостей щодо використання земельних ділянок, які перебувають

у власності фізичних осіб.

У березні 2018 року до Верховного Суду надійшли відзиви ПСП "Олександрівка" та ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в яких вони зазначають, що оскаржені судові рішення є законними і обґрунтованими.

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

16 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачу Краснощокову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що 25 серпня 2009 року між ПСП "Олександрівка" та ОСОБА_1 укладений договір оренди № 400 земельної ділянки площею 2,60 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в адміністративних межах Олександрівської сільської ради Жашківського району Черкаської області за межами населеного пункту. Договір зареєстрований у Жашківському районному відділі Черкаської регіональної філії Центру ДЗК 28 грудня 2010 року за № 041078200426. Термін дії договору до

01 січня 2015 року.

Пунктом 8 вказаного договору оренди землі передбачено, що після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк.

ПСП "Олександрівка" листом від 20 серпня 2014 року (разом з проектом додаткової угоди) повідомило ОСОБА_1 про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк.

17 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ІП "Агро-Вільд Україна" укладений договір оренди спірної земельної ділянки, відповідно до якого, ОСОБА_1 передав у строкове платне користування ІП "Агро-Вільд Україна" ту ж саму земельну ділянку строком на 12 років.

25 лютого 2015 року між ПСП "Олександрівка" та ОСОБА_1 укладена додаткова угода про поновлення договору оренди землі від 25 серпня 2009 року № 400 на термін до 01 січня 2020 року.

ПСП "Олександрівка" протягом усього терміну дії договору належним чином виконувало свої обов`язки та продовжило користуватися земельною ділянкою ОСОБА_1 після 01 січня 2015 року, з приводучого у орендодавця претензій не було.

У частині першій - п`ятій статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі

№ 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18) зроблений висновок, що "реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків. Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами 2-5 цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення".

Частинами восьмою та дев`ятою статті 33 цього Закону передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова,

а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

У постанові Великої палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 530/212/17 (провадження № 14-330цс18) зроблений висновок, що "за відсутності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди земельної ділянки з попереднім добросовісним орендарем та за відсутності попереднього повідомлення орендодавця про намір укласти новий договір оренди з новим орендарем, переважне право діючого орендаря, передбачене статтею 33 Закону "Про оренду землі", буде порушеним, а така поведінка орендодавця стосовно попереднього орендаря має підстави вважатися недобросовісною".

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2540цс16.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України (в редакції,чинній на час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У статті 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема визнання права, визнання правочину недійсним.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. При цьому необхідно встановити, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

У пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року

у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначено, що "застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам".

Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою(абзац четвертий частини другої статті 24 Закону України "Про оренду землі").

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оренду землі"орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Згідно зі статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього кодексу.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту

є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь

у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Установивши, що орендарем дотримано вимоги щодо реалізації переважного права на поновлення договору оренди, який належним чином виконував свої зобов`язання за договорами від 25 серпня 2009 року, вчасно попередив орендодавців про свій намір продовжити орендні правовідносини, до такого повідомлення додав проєкт додаткової угоди, щодо якого орендодавець заперечень не мав, а 25 лютого 2015 року між ПСП "Олександрівка" та

ОСОБА_1 така додаткова угода укладена, суди зробили правильний висновок про поновлення договору оренду договору оренди землі від 25 серпня 2009 року № 400.

За таких обставин та враховуючи, що оспорюваний договір оренди від

17 вересня 2014 року між ІП "Агро-Вільд Україна" та ОСОБА_1 укладений під час дії права оренди позивача щодо тієї самої земельної ділянки та

є перешкодою для позивача у реалізації права користування земельною ділянкою, правильними є висновки судів про наявність підстав визнання його недійсним.

Разом з цим одночасне визнання поновленим на термін до 01 січня 2020 року договору оренди земельної ділянки від 25 серпня 2009 року між ОСОБА_1 та ПСП "Олександрівка" не є ефективним способом захисту прав позивача, оскільки не відповідає характеру порушеного права позивача та не має самостійного значення для його відновлення. Тому в задоволенні позовних вимог в цій частині суди мали відмовити.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 379/338/16-ц (провадження

№ 61-8479сво18) зазначено, що за змістом частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі" такий спосіб поновлення договору оренди може мати місце лише тоді, коли сторони до закінчення строку дії договору не вчиняли будь-яких значимих юридичних дій, передбачених частинами першою - п`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Отже, посилання судів на частину шосту статті 33 Закону України "Про оренду землі", як на підставу поновлення договору оренди, є помилковим.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в частині визнання поновленим договору оренди землі скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, а в частині визнання недійсним договору ? змінити у мотивувальній частині.

Керуючись статтями 400, 402, 412, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Іноземного підприємства "Агро-Вільд Україна" задовольнити частково.

Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 31 жовтня

2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 12 грудня

2017 року в частині визнання недійсним договору змінити, виклавши їх мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 31 жовтня

2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 12 грудня

2017 року в частині визнання поновленим договору оренди землі скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимогПриватного сільськогосподарськогро підприємства "Олександрівка" до ОСОБА_1, Іноземного підприємства "Агро-Вільд Україна" про визнання поновленим договору оренди землі.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 31 жовтня 2017 року та ухвала апеляційного суду Черкаської області від 12 грудня 2017 року в скасованих частинах втрачають законну силу.