розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року в складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Київської міської ради про визнання права власності на спадкове майно.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_2, яка з 15 грудня 2001 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 .

У період шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 17 серпня 2004 року за договором купівлі-продажу набули квартиру АДРЕСА_1, яка є спільною сумісною власністю подружжя.

Після смерті ОСОБА_2 вона (позивач), чоловік - ОСОБА_4 та син - ОСОБА_2 є спадкоємцями першої черги. Враховуючи, що її частка на належну матері частину квартири АДРЕСА_1 становить 1/6 частини, вона звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте отримала відмову.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4, який 17 червня 2015 року склав заповіт, відповідно до якого все належне йому майно заповів ОСОБА_3 .

Постановою державного нотаріуса Третьої київської державної нотаріальної контори від 06 жовтня 2017 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом після смерті матері, оскільки встановлено, що відсутнє спадкове майно.

Посилаючись на те, що має право на 1/6 частини належної матері квартири, ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 липня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3, яка успадкувала вказане нерухоме майно на підставі заповіту від 17 червня 2015 року, складеного за життя ОСОБА_4 . Реєстрація права власності ОСОБА_3 підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 квітня 2018 року.

Встановивши, що власником спірної квартири є ОСОБА_3, місцевий суд дійшов висновку, що позов пред`явлений до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

При цьому в мотивувальній частині рішення суд дійшов висновку про те, що квартира АДРЕСА_1 набута ОСОБА_4 у період шлюбу з ОСОБА_2, проте за його особисті кошти.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 липня 2018 року змінено. Виключено із мотивувальної частини рішення суду першої інстанції висновок про те, що квартира АДРЕСА_1 набута ОСОБА_4 у період шлюбу з ОСОБА_2, проте за його особисті кошти. В іншій частині заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, оскільки Київська міська рада не є належним відповідачем у справі.

Виключаючи з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції висновок про те, що спірна квартира набута ОСОБА_4 у період шлюбу з ОСОБА_2, проте за його особисті кошти, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в межах розгляду цієї справи вказана обставина не була предметом дослідження, а сторони не надавали докази з цього приводу.

Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів

У грудні 2018 року ОСОБА_3 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що вона не була повідомлена апеляційним судом про дату і час судового засідання, призначеного на 22 листопада 2018 року. Спірна квартира була придбана ОСОБА_4 за власні кошти після продажу належної йому іншої двокімнатної квартири, що було предметом дослідження суду першої інстанції, оскільки обидва договори купівлі-продажу витребовувались судом першої інстанції, а їх копії долучені до матеріалів справи.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не поданий.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2019 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, була матір`ю ОСОБА_1

ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, у період якого була набута квартира АДРЕСА_1 . Право власності на вказану нерухомість було зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 17 серпня 2004 року № 865.

ОСОБА_1, її брат ОСОБА_2 та чоловік спадкодавця ОСОБА_4 звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини і прийняли її в частині грошових вкладів, які мала спадкодавець, однак, в частині спірної квартири свідоцтво про право на спадщину їм видане не було,оскільки ОСОБА_4 не надав правовстановлюючі документи на квартиру.

17 червня 2015 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким заповів все своє майно, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право, ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.

30 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до третьої Київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/6 частини у квартири АДРЕСА_1 .

Постановою державного нотаріуса третьої Київської державної нотаріальної контори Пєшковою О. П. від 06 жовтня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину квартири, оскільки встановлено, що спадкове майно відсутнє.

12 червня 2017 року ОСОБА_3, як спадкоємець за заповітом, звернулась із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4

10 квітня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вербовською Л. Д. видано ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11 квітня 2018 року спірна квартира належить на праві приватної власності ОСОБА_3 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) . За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що власником спірної квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3, дійшли правильного висновку, що позов пред`явлений до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

При цьому Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про зміну рішення суду першої інстанції, шляхом виключення із його мотивувальної частини висновок про те, що квартира АДРЕСА_1 набута ОСОБА_4 у період шлюбу з ОСОБА_2, проте за його особисті кошти.

Відповідно до статті 265 ЦПК України рішення складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.

Частинами третьою, четвертою статті 265 ЦПК України передбачено, що в описовій частині рішення зазначаються: 1) стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача; 2) заяви, клопотання; 3) інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо). У мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пунктах 11, 12 Постанови Пленуму Верховного Суду "Про судове рішення у цивільній справі" від 18 грудня 2009 року (v0014700-09) № 11, в описовій частині рішення необхідно, зокрема, вказати: зміст і підстави позовних вимог відповідно до позовної заяви. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

У справі, що переглядається, предметом спору є визнання права власності на спадкове майно, вимоги з приводу визначення правового режиму спірного майна - квартири АДРЕСА_1 сторонами не заявлялись, тому не підлягають дослідженню в межах цієї справи.

Доводи касаційної скарги з посиланням на те, що ОСОБА_3 не була повідомлена апеляційним судом про дату і час судового засідання, призначеного на 22 листопада 2018 року, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що повідомлення про вручення поштового відправлення отримав чоловік ОСОБА_3 . Враховуючи, що відповідно до частини третьої статті 130 ЦПК України якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею, ОСОБА_3 вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження суду апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Судді :	В. С. Жданова
	В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов