розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Сумського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року в складі колегії суддів: Хвостика С. Г., Кононенко О. Ю., Левченко Т. А.,

Описова частина

Короткий зміст вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просиввизнати будинок із господарськими спорудами на АДРЕСА_1, який зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, поділити спільне сумісне майно подружжя, визнавши за ним право власності на Ѕ частку цього будинку, встановити земельний сервітут на земельну ділянку № НОМЕР_1 загальною площею 0, 0969 га, розміщену на території АДРЕСА_1, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 25 липня 1998 року він зареєстрував шлюб з відповідачем, який рішення суду від 11 квітня 2017 року між ними розірвано. Від шлюбу мають спільного сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . З початку спільного життя з відповідачем вони проживали за адресою: АДРЕСА_1, у флігелі будинку її батька, допомагаючи йому по господарству та утриманню домоволодіння.

12 лютого 2001 року відповідач уклала з батьком ОСОБА_4 договір довічного утримання, за умовами якого останній передав їй у власність житловий будинок на АДРЕСА_1 . За життя батько відповідача обрав саме таку форму відчуження будинку, щоб він також був набувачем цього будинку. Зважаючи на те, що він завжди мав постійне місце працевлаштування, то сімейний бюджет наповнював саме він.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. Вважав, що оскільки спірний житловий будинок придбаний ним та відповідачем за оплатним договором під час перебування в шлюбі, він є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між ними в рівних частках.

Окрім цього зазначав, що починаючи з січня 1998 року, під час спільного проживання з відповідачем, вони здійснили поточний ремонт будинку, провели комунікації, встановили бойлер, телефон, внаслідок чого домоволодіння зазнало значних поліпшень і відповідно збільшилась його вартість. Для проведення вказаних поліпшень він використав кошти від продажу 22 березня 2005 року належної йому на праві власності квартири.

Посилаючись на викладені обставини, просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 21 грудня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що договір довічного утримання від 12 лютого 2001 року укладений в інтересах відповідача, а не в інтересах сім`ї сторін. Відповідач не довів належними та допустимими доказами того, що він солідарно з набувачем - колишньою дружиною брав участь в утриманні її батька або що на його утримання були витрачені спільні кошти подружжя. Крім того, місцевий суд вважав недоведеними доводи позивача про те, що саме за рахунок його коштів у будинку було проведено ряд будівельних робіт, внаслідок чого спірне майно збільшилося у своїй вартості.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 21 грудня 2018 року скасовано та ухвалене нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи спір суд першої інстанції належним чином не дослідив обставини справи, з яких убачається, що договір довічного утримання укладався відповідачем в інтересах сім`ї, належних та допустимих доказів на спростування цих обставин, а також того, що сторони в справі солідарно виконували обов`язки за цим договором матеріали справи не містять.

Окрім цього, з даних технічного паспорта на будинковолодіння апеляційний суд встановив, що за час шлюбу сторін, за рахунок їх спільних витрат, спірне нерухоме майно істотно збільшилося у своїй вартості, що з огляду на положення статті 62 СК України свідчить про те, що воно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Водночас, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про встановлення земельного сервітуту, апеляційний суд виходив з того, що позивач не довів обставин щодо недосягнення домовленості з відповідачем про його встановлення, а також не вказав з якою метою та відносно якого об`єкта нерухомого майна його необхідно встановити.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року і залишити в силі рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 21 грудня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не в повному обсязі з`ясував обставини справи, неправильно і неповно дослідив докази в справі, не взяв до уваги показання свідків, які в своїй сукупності підтверджують, що перехід права власності на спірний житловий будинок від її батька до неї відбувся у формі дарування, а тому такий будинок не є спільним майном подружжя.

Також вважає безпідставним висновок апеляційного суду про те, що позивач брав участь у поточному ремонті будинку, що призвело до покращення його стану, оскільки доказів доказів спрямування коштів, отриманих від продажу належної йому квартири, на облаштування будинку він не надав.

Доводи касаційної скарги не містять посилань на незаконність постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про встановлення земельного сервітуту, а тому в цій частині постанова апеляційного суду в касаційному порядку не переглядається.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

25 червня 2019 року справа № 592/13064/17 надійшла до Верховного Суду.

Позивач ОСОБА_1 надіслав до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін.

Ухвалою Верховного Судувід 02 липня 2020 справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України (1618-15) застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 25 липня 1998 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 11 квітня 2017 року між ними розірвано.

12 лютого 2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, батьком відповідача, було укладено договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_4 передав у власність відповідача належний йому жилий будинок з надвірними побутовими будівлями по АДРЕСА_1, а відповідач, у свою чергу, зобов`язалась довічно повністю утримувати батька, забезпечуючи його продуктами харчування, одягом, доглядом та необхідною допомогою. Грошова оцінка зазначених в договорі видів забезпечення на місяць за згодою сторін установлена в розмірі 74 грн щомісячно.

Відповідно до пункту 6 договору довічного утримання сторони підтвердили, що цей договір відповідає їхнім дійсним намірам і не носить характеру мнимої та удаваної угоди, а також не є зловмисною угодою.

У цей же день, 12 лютого 2001 року, ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0, 0969 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статті 425 ЦК УРСР за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров`я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов`язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.

Частиною другою статті 426 ЦК УРСР передбачено, що в договорі довічного утримання повинна бути зазначена оцінка відчужуваного будинку, що визначається за згодою сторін, а також види матеріального забезпечення, що надаються набувачем майна відчужувачеві, та їх грошова оцінка, яка визначається за згодою сторін.

Відповідно до частини першої статті 22 КпШС України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя (стаття 23 КпШС України).

Згідно з частиною першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Системний аналіз зазначених норм цивільного та сімейного законодавства у сукупності зумовлює висновок, що, визначаючи правовий режим майна за договором довічного утримання (догляду), укладеного під час перебування набувача за цим договором у шлюбі, суди мають установити, чи був цей договір укладений саме в інтересах сім`ї; чи інший з подружжя, не визначений у договорі довічного утримання (догляду) як набувач, виконував обов`язки за таким договором солідарно з набувачем.

Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин між подружжям, у тому числі колишнім, підлягають застосуванню передусім норми СК України (2947-14) .

За загальним правилом застосування презумпції згідно зі статтею 60 СК України майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором довічного утримання, що укладений під час перебування набувача у шлюбі, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують. Зокрема, за частиною третьою статті 61 СК України - довести, що хоча майно придбавалося у період шлюбу, в тому числі з використанням коштів сімейного бюджету, проте справжньою метою укладення договору довічного утримання були не інтереси сім`ї, а власні, особисті інтереси одного з подружжя, не пов`язані із сімейними. Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17.

Частиною першою статті 62 СК України передбачено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як установлено апеляційним судом, згідно з умовами договору довічного утримання від 12 лютого 2001 року він є оплатним, так як ОСОБА_4 передав у власність відповідача спірний житловий будинок, а вона зобов`язалась матеріально забезпечувати його щомісячно на суму 74 грн.

На час укладення договору довічного утримання сторони перебували в шлюбі, вели спільне господарство та проживали разом з дітьми відповідача від попереднього шлюбу та їхнім спільним сином по АДРЕСА_1 . Вказані обставини не заперечувалися сторонами під час розгляду справи.

З даних трудових книжок сторін виявлено, що позивач з травня 2000 року до грудня 2002 року працював у ВАТ "Сумихімпром" слюсарем - ремонтником, а відповідач з жовтня 2000 року перебувала на обліку в Сумському міському центрі зайнятості населення, як безробітна і до 12 жовтня 2001 року їй виплачувалася допомога по безробіттю.

Крім того, установлено, що станом на 12 лютого 2001 року (укладення договору довічного утримання) житлова площа спірного будинку складала 39, 8 кв.м, а його інвентаризаційна вартість -15 291 грн. У подальшому, згідно з декларацією про готовність об`єкта до експлуатації № СМ 1812051471 від 04 квітня 2012 року, житлова площа будинку була збільшена на 13, 9 м.кв за рахунок внутрішнього перепланування, на земельній ділянці біля будинку було збудовано гараж літ. "К", сарай літ "Л", навіс літ. "М", а також були знесені літня кухня "Б", сарай літ. "В", сіни літ. "б", сіни літ. "в", убиральня літ. "Г", сарай літ. "Д", душ літ. "Е", сарай літ. "Ж". Станом на 28 травня 2018 року оціночна вартість об`єкта нерухомого майна становила 632 363 грн.

Вказані обставини підтверджуються договором довічного утримання від 12 лютого 2001 року, проектом будівництва житлового будинку, довідкою - характеристикою КП "Сумське міське БТІ" № 427072 від 22 травня 2018 року та технічним паспортом житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Таким чином, установивши, що договір довічного утримання від 12 лютого 2001 року було укладено ОСОБА_2 в інтересах сім`ї, оскільки доказів того, що метою укладення договору були її власні, особисті інтереси, так само як і доказів того, що вона самостійно несла матеріальні витрати на виконання договору довічного утримання матеріали справи не містять, а також урахувавши, що за час шлюбу сторін спірне будинковолодіння істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок їх спільних трудових та грошових затрат, суд апеляційної інстанції, застосувавши презумпцію спільності майна подружжя, обґрунтовано вважав, що майно, набуте відповідачем за договором довічного утримання, є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підлягає поділу між ними в рівних частках.

Посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги показання свідків, які підтверджували, що фактично перехід права власності на спірний житловий будинок від її батька до неї відбувся у формі дарування, колегія суддів відхиляє, оскільки такі обставини спростовуються змістом договору довічного утримання від 12 лютого 2001 року, підписанням якого сторони підтвердили, що він не носить характеру мнимої та удаваної угоди і відповідає дійсним намірам сторін. При цьому, відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів, що в силу статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення в частині вирішення позовних вимог про поділ майна подружжя відповідає вимогам закону й підстав для його скасування немає.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Сумського апеляційного суду від 26 лютого 2019 рокув зазначеній частині залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Головуючий	В. О. Кузнєцов
Судді:	В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук
	М. Ю. Тітов