розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2019 року у складі судді Сичука М. М., та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Сала Т. Б., Шемети Т. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко В. Б., про визнання недійсним заповіту та скасування свідоцтва про право на спадщину.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_3, після смерті якого відкрилася спадщина на належне спадкодавцю майно, а саме: на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 .

У встановлений законом строк ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті батька, проте листом-відповіддю від 13 травня 2016 року його повідомлено, що згідно з матеріалами спадкової справи, заведеної Першою Вінницькою державною нотаріальною конторою 11 лютого 2016 року, із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулася також спадкоємець за заповітом - ОСОБА_2 .

Заповіт на ім`я ОСОБА_2 був посвідчений 14 травня 2014 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенком В. Б., на підставі якого ОСОБА_2 вступила в спадщину та отримала свідоцтво про право на спадщину.

Позивач вважав вказаний заповіт недійсним, а свідоцтво про право на спадщину таким, що підлягає скасуванню, оскільки на час складення цього заповіту батьку позивача виповнилось 86 років. Тривалий час до смерті, починаючи з 2002 року, батько хворів на такі захворюванню: ІХС (ішемічна хвороба серця), прогресуюча стенокардія, інфаркт міокарду, коронаросклероз, атеросклероз. Постійні хвороби та прийом ліків вплинули на його психічне здоров`я.

Оскільки у ОСОБА_3 була хвороба очей, а саме: глаукома та катаракта обох очей, він не міг самостійно читати, а тому складений ним заповіт повинен був посвідчуватися в присутності не менш, як двох свідків. Крім того, вважав, що під час складення заповіту, цілком ймовірно, що батько не розумів значення своїх дій.

Посилаючись на викладені обставини та з урахуванням уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_3, складений та посвідчений 14 травня 2014 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенком В. Б., реєстровий

№ 3027, та визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину серія та номер 1-1813, видане 13 серпня 2016 року державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого

2019 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду

від 16 квітня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оскаржуваний заповіт по формі, порядку його посвідчення, відображенню дійсного волевиявлення заповідача відповідає вимогам закону, а на підтвердження підстав його нікчемності позивачем не надано належних та допустимих доказів.

ОСОБА_1 не доведено обставини перебування заповідача в момент складання заповіту 14 травня 2014 року у стані, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, а також не доведено, що заповідач не міг самостійно прочитати текст заповіту.

Суди також вважали, що вимога про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину є похідною від вимоги про визнання недійсним заповіту, а тому задоволенню не підлягає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, повно та всебічно не дослідили обставини, що мають значення для справи та необґрунтовано відмовили у призначенні повторної судово-медичної експертизи для дослідження стану зору ОСОБА_3 на момент складання заповіту.

Суди помилково не застосували до спірних правовідносин положення статей 1248, 1253 ЦК України та не звернули уваги на таке порушення вимог складання заповіту, як відсутність його посвідчення у присутності не менш як двох свідків у зв`язку із незадовільним станом зору заповідача.

Суди першої та апеляційної інстанцій помилково посилалися на висновок експертів від 12 липня 2018 року № 20 про встановлення стану зору заповідача, оскільки він суперечить показам свідків. Зокрема, свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_3 користувався окулярами та на столі у нього лежала лупа, що свідчить, на думку позивача, про поганий зір заповідача, який самостійно не зміг прочитати заповіт.

Відзив на касаційну скаргу

05 липня 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, який підписаний її представником

ОСОБА_5, у якому просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, які не спростовують законних та вмотивованих висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 24 червня 1993 року виконкомом Вінницької міської ради народних депутатів посвідчено, що квартира АДРЕСА_1, належить на праві спільної власності ОСОБА_3 (батько позивача, заповідач), ОСОБА_6 (дружина заповідача), ОСОБА_7 (мати заповідача) по 1/3 частині кожному.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_7 .

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом у спадковій справі № 143/1998 спадкоємцем ОСОБА_7, а саме на її 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, є її син - ОСОБА_3 (батько позивача).

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_6 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом у спадковій справі № 468/2011 спадкоємцем ОСОБА_6 на її 1/3 квартири АДРЕСА_1, є її чоловік - ОСОБА_3 (батько позивача) та ОСОБА_1 (син ОСОБА_6 ).

14 травня 2014 року ОСОБА_3, попередньо ознайомившись із вимогами чинного законодавства щодо недійсності правочинів, на випадок свої смерті зробив розпорядження, а саме: все своє майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалось, в тому числі все те, що належатиме на день його смерті і на що він матиме право за законом (а саме на 2/3 часток квартири під АДРЕСА_1 ) заповів ОСОБА_2 . Вказаний заповіт було посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенком В. Б. та зареєстровано за № 3027.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджуються свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис № 362.

З довідки, виданої 31 січня 2016 року Вінницьким обласним центром ритуальних товарі та послуг "Реквієм" встановлено, що ОСОБА_2

31 січня 2016 року здійснила поховання ОСОБА_3 за власний рахунок.

11 лютого 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Першої Вінницької державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_3, а 13 серпня 2016 року - з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, а саме на 2/3 часток квартири під АДРЕСА_1 .

13 травня 2016 року ОСОБА_1 також звернувся до Першої Вінницької державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадкового майна, що залишилось після смерті ОСОБА_3 .

Згідно з відповіддю Першої Вінницької державної нотаріальної контори

від 13 травня 2016 року у ОСОБА_1 відсутнє право на спадкування після смерті ОСОБА_3, який відповідно до заповіту від 14 травня 2014 року заповів усе своє майно іншій особі.

13 серпня 2016 року Державним нотаріусом Першої Вінницької державної нотаріальної контори Шарко О. В. видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 2/3 часток квартири під

Згідно з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 69559310 від 03 жовтня 2016 року власником 2/3 квартири АДРЕСА_1, після прийняття спадщини стала ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

З висновку експертів КУ "Вінницьке обласне бюро судово-медичної експертизи" від 12 липня 2018 року № 20-К встановлено, що відповідно до наданої медичної документації, у ОСОБА_3 станом на 01 грудня 2003 року виявлено глаукому і катаракту обох очей. Гострота зору: на праве око - дорівнює світловідчуттю, на ліве око - 0,01. 02 грудня 2003 року проведене хірургічне лікування, після якого гострота зору на праве око - дорівнює світловідчуттю, на ліве око - 0,3. Враховуючи вищевказане, судово-медична експертна комісія вважає, що станом на грудень 2003 року гострота зору у ОСОБА_3 дозволяла йому читати.

У зв`язку з тим, що у наданих медичних документах відсутні записи про стан органу зору ОСОБА_3 у період із 2003 до 2014 рік оцінити стан органу зору на час складання заповіту 14 травня 2014 року, а відтак і зробити висновок про можливість ОСОБА_3 самостійно прочитати текст заповіту складеного 14 травня 2014 року неможливо.

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта КЗ "Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка" № 16 від 23 жовтня

2018 року, ОСОБА_3 на час складання заповіту 14 травня 2014 року на психічні розлади не страждав, перебував поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності. Підекспертний у досліджуваний період часу не виявляв розладів свідомості, порушень в сферах мислення, пам`яті, інтелекту, емоцій, волі, а також порушень критичних та адаптаційних здібностей, психотичної симптоматики (маячення, галюцинацій). Тому

ОСОБА_3 на час складання заповіту від 14 травня 2014 року усвідомлював значення своїх дії та міг керувати ними.

Мотивувальна частина.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних

Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи відзиву, Верховний суд у складі колегії суддів Третьої судової палати касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України)

Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях

1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Відповідно до статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги чинності правочину.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України (435-15) щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти:

1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши докази у справі й давши їм належну правову оцінку, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати заповіт від 14 травня 2014 року таким, що не відповідає вимогам закону. Позивач не надав доказів того, що ОСОБА_3 особисто не підписував заповіт, або підписуючи його, не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, що свідчило б про відсутність волі спадкодавця на його укладення. При цьому судами встановлено, що при посвідченні заповіту були дотримані вимоги щодо його форми - заповіт складений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складання та посвідчений приватним нотаріусом Вінницького нотаріального округу.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно відхилили клопотання про призначення повторної експертизи з огляду на наступне.

Статтею 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необгрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

У справі, що переглядається, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 30 січня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення повторної судово-медичної експертизи.

Зі змісту цієї ухвали вбачається, що позивачем не надано переконливих доказів, які б свідчили, що проведена судова медична експертиза Вінницьким обласним бюро судово-медичної експертизи на предмет того, що у ОСОБА_3 був надзвичайно поганий зір, є необґрунтованою та такою, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в її правильності. Таким чином, суд вмотивовано відмовив у задоволенні клопотання. Сама по собі незгода позивача з висновком експертів має суб`єктивний характер та не тягне правових наслідків.

Отже, установивши, що позивач як на підставу своїх вимог щодо визнання недійсним заповіту не надав суду жодного належного та допустимого доказу про те, що заповіт вчинений із порушенням вимог законодавства, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Аргументи касаційної скарги є ідентичними аргументам, що були викладені заявником у його апеляційній скарзі, та є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної

інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року залишити без змін.