розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2018 року у складі головуючого судді Ратушенко О.М. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 10 квітня 2019 року у складі суддів: Височанська Н. К., Владичана А.І., Лисака І.Н.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнати недійсним договір оренди землі.

Посилалася на те, що з 02 жовтня 1994 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який був розірваний рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 27 травня 2014 року. Після розірвання шлюбу вони продовжували проживати однією сім`єю до серпня 2017 року.

Під час зареєстрованого шлюбу ними було розпочато будівництво господарської будівлі (об`єкта торгівлі) на земельній ділянці площею 0,25 га, розташованої за адресою по АДРЕСА_1, яку їй було передано у власність рішенням Вашковецької сільської ради №10/18-09 від 28 січня 2009 року.

9 вересня 2013 року ОСОБА_1 здійснила поділ належної їй земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1, у результаті чого утворилося дві земельні ділянки: земельна ділянка площею 0,1277 га, кадастровий номер 7324082000:01:001:0270, та земельна ділянка площею 0,1223 га, кадастровий номер 7324082000:01:001:0921, на якій розміщена спірна господарська будівля.

17 вересня 2013 року ОСОБА_1 зареєструвала за собою право власності на земельну ділянку площею 0,1223 га, кадастровий номер 7324082000:01:001:0921, а 28 серпня 2015 року внаслідок постійного наполягання відповідача на відчужені на його користь вказаної земельної ділянки, між сторонами було укладено договір купівлі-продажу.

Після укладення зазначеного договору вона з ОСОБА_2 продовжувала проживати однією сім`єю та продовжували будівництво господарської будівлі (об`єкт торгівлі), яке завершили у 2017 році.

В серпні 2017 року, після реєстрації за собою права власності на спірне майно, ОСОБА_2 залишив сім`ю та переїхав проживати до своєї матері.

Посилаючись на вказані обставини та на норми ст..ст. 70, 74 СК України, просила суд встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_2 в період часу з червня 2014 року по серпень 2017 року; визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину господарської будівлі, розташованої по АДРЕСА_1 та виділити Ѕ вказаного спірного майна в натурі.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2018 року, залишеним без зміни постановою Чернівецького апеляційного суду від 10 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період часу з червня 2014 року по серпень 2017 року.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину господарської будівлі (громадський будинок, згідно технічного паспорта №589 від 15 січня 2018 року), яка розташована по АДРЕСА_1 .

Позовну вимогу про виділення в натурі у власність ОСОБА_1 Ѕ частини господарської будівлі залишено без розгляду.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимогипро встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ майна, суд першої інстанції, з висновком яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що після розірвання шлюбу позивач та відповідач по справі продовжували проживати однією сім`єю до серпня 2017 року, вели спільне господарство та саме в цей період сторонами за спільні кошти продовжувалось будівництво спірної господарської будівлі, яке було розпочате ще за час перебування в зареєстрованому шлюбі. А тому, дане майно являється спільний майном подружжя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2019 року ОСОБА_3, яка не була залучена до участі у справі та ОСОБА_2 звернулися із касаційними скаргами на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 10 квітня 2019 року, в яких просять судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2019 року, відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Сокирянського районного суду Чернівецької області цивільну справу №722/693/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ майна.

Клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання судового рішення задоволено.

Зупинено виконання рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 10 квітня 2019 року виконанню.

У червні 2019 року справу передано до Верховного Суду.

25 лютого 2020 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_2 в якій він просить відкликати касаційну скаргу на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 10 квітня 2019 року.

Аргументи учасників справи

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 .

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що після розірвання шлюбу він з позивачкою спільно не проживав, не був пов`язаний спільним побутом і не мав взаємних прав та обов`язків, оскільки з січня 2015 року він проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3, що підтверджується рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 19 листопада 2018 року, яким встановлено факт проживання з ОСОБА_3 в період з 01 січня 2015 року по 37 липня 2018 року.

Крім того зазначає, що о спірна господарська будівля була побудована саме за кошти відповідача.

В своїй касаційній скарзі зазначає, що позивачка пропустила строк звернення до суду.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 .

В своїй касаційній скарзі ОСОБА_3, посилається на порушення норми процесуального права, а саме що судовими рішеннями порушені її права, так як вона проживала з відповідачем однією сім`ю без реєстрації шлюбу, що підтверджується рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 19 листопада 2018 року, яким встановлено факт проживання з відповідачем в період з 01 січня 2015 року по 37 липня 2018 року.

Проте, апеляційний суд безпідставно її не залучили до розгляду даної справи, як третю особу, тим самим порушили її права та обов`язки.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

19 червня та 20 червня 2019 року надійшли відзиви від представника позивача - Поляк М. В. на дві касаційні скарги, в яких представник посилається на те, що судові рішення постановлені відповідно до вимог норми матеріального та процесуального права. Просить касаційнні скарги відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Зазначає, що доводи касаційної скарги про порушення її прав та обов`язків та те, що рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 19 листопада 2018 року встановлено факт проживання ОСОБА_3 з відповідачем в період з 01 січня 2015 року по 37 липня 2018 року не заслуговують уваги з наступних підстав.

Так, відповідно до постанови Чернівецького апеляційного суду від 20 березня 2019 року, рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 19 листопада 2018 року скасовано та у задоволенні позову відмовлено.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 жовтня 1994 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 27 травня 2014 року (а.с.8 Т.1).

Рішенням виконавчого комітету Вашковецької сільської ради Сокирянського району Чернівецької області №68 від 22 липня 2009 року позивачці ОСОБА_1 було надано дозвіл на збір матеріалів попереднього погодження для будівництва об`єкту торгівлі на належній їй земельній ділянці, що розташована по АДРЕСА_1 (а.с.11 Т.1).

14 жовтня 2011 року відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Сокирянської районної державної адміністрації Андронік Е.В. видано будівельний паспорт на будівництво за вказаною адресою господарської споруди (а.с.13-14 Т.1).

09 вересня 2013 року ОСОБА_1 здійснила поділ належної їй земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1, у результаті чого утворилося дві земельні ділянки: земельна ділянка площею 0,1277 га, кадастровий номер 7324082000:01:001:0270, та земельна ділянка площею 0,1223 га, кадастровий номер 7324082000:01:001:0921, що підтверджується копіями витягів з державного земельного кадастру (а.с.17-23 Т.1).

17 вересня 2013 року ОСОБА_1 зареєструвала за собою право власності на земельну ділянку площею 0,1223 га, кадастровий номер 7324082000:01:001:0921, що вбачається з копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, а 28 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу даної земельної ділянки (а.с.22-24 Т.1).

Згідно копії декларації про готовність до експлуатації об`єкта, господарська будівля, розташована по АДРЕСА_1, загальною площею 247,40 кв.м., визнана готовою до експлуатації, про що видано технічний паспорт від 06 грудня 2016 року (а.с2-4 Т.2).

Згідно копії інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, 19 серпня 2017 року ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на спірну господарську будівлю (а.с.26-27 Т.1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши наведені у касаційних скаргах доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

За змістом наведеної вище норми, правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.

Отже, до майна, що було набуте під час проживання осіб однією сім`єю, застосовуються положення сімейного законодавства, які регулюють правові відносини з приводу права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди мають встановити факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясувати час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено всі фактичні обставин справи, надано оцінку показам свідків, а саме, що після розірвання шлюбу позивач та відповідач по справі фактично продовжували проживати однією сім`єю до серпня 2017 року, вели спільне господарство та саме в цей період сторонами за спільні кошти продовжувалось будівництво спірної господарської будівлі, яке було розпочате ще за час перебування в зареєстрованому шлюбі.

Крім того, судом першої та апеляційної інстанції досліджено та надано оцінку доказам на підтвердження того, що сторони придбавали будівельні матеріали та отримували грошові кошти у позику, які витрачалися ними на будівництво спірної господарської будівлі.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції, що встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, щодо доведеності факту проживання однією сім`єю.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що спірна господарська будівля була побудована саме за його кошти не заслуговують уваги та спростовані апеляційним судом. Так, судом першої та апеляційної інстанції надана оцінка всім доказам та показам свідків, відповідачем так і не було спростовано презумпцію спільності майна, набутого під час проживання з позивачкою без реєстрації шлюбу.

Посилання у касаційних скаргах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на те, що вони з січня 2015 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, мали спільний бюджет, що встановлено рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 19 листопада 2018 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ (№ 722/950/18), є безпідставним, оскільки на момент його звернення з даною апеляційною скаргою вказане рішення не набрало законної сили, а отже обставини встановлені цим рішенням не мають правового значення під час вирішення даної справи.

Окрім цього, постановою Чернівецького апеляційного суду від 20 березня 2019 року дане рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 19 листопада 2018 року (справа - № 722/950/18) скасовано та відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ. ОСОБА_3 не погоджуючись з постановою Чернівецького апеляційного суду від 20 березня 2019 року подала касаційну скаргу, проте ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2019 року, касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 20 березня 2019 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Аргументи касаційних скарг не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявниками з висновками суду щодо їх оцінки, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Отже, касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення, рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного судувід 10 квітня 2019 року - залишити без змін.

Щодо розгляду клопотання ОСОБА_2 про відкликання касаційної скарги

Так, 13 лютого 2020 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_2, про відкликання його касаційної скарги на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 10 квітня 2019 року.

З метою забезпечення права скаржника на суд, Верховним Судом на адресу ОСОБА_2 надіслав лист, в якому скаржнику було роз`яснено, щодо необхідності подати заяву про відмову від касаційної скарги ( ч. ч. 4, 6 ст. 398 ЦПК України) та надано строк до 26 березня 2020 року для підтвердження намірів відмови від касаційної скарги.

Даним листом роз`яснено наслідки відмови від касаційної скарги, а саме у відповідності до пункту 1 частини першої статті 396 ЦПК України у разі закриття касаційного провадження у зв`язку з відмовою від касаційної скарги Ви втрачаєте право касаційного оскарження цих судових рішень.

25 лютого 2020 року від ОСОБА_2 надійшла заява, яка нотаріально посвідчена про його намір відповідно до ст. 398 ЦПК України - відкликати його касаційну скаргу.

Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 398 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право відкликати її до постановлення ухвали про відкриття касаційного провадження.

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2019 року провадження у справі вже було відкрито та справа розглядається судом касаційної інстанції, то у скаржника є лише право на відмову від касаційної скарги у порядку статті 398 ЦПК України.

Таким чином, Верховний Суд позбавлений можливості розглянути вказану заяву, у зв`язку з чим залишає її без розгляду.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 10 квітня 2019 року залишити без зміни.