розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 квітня 2019 року у складі судді Бердія М.А. та постанову Рівненського апеляційного суду від 02 липня 2019 року у складі суддів: Бондаренко Н.В., Ковальчук Н.М., Хилевича С.В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Рівненської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Позов мотивовано тим, що відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 24 грудня 2014 року вона придбала у приватну власність квартиру АДРЕСА_1 .

Крім неї, співвласниками даного будинку є ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, кожен з яких має окремий вхід до своєї частини будинку та веде окреме господарство.

Згідно довідки з державної статистичної звітності, виданої начальником управління Держземагенсгва у м. Рівному, земельна ділянка, яка знаходиться в АДРЕСА_2 становить площу 0,0889 га та відноситься до земель комунальної власності територіальної громади м. Рівного в особі Рівненської міської ради.

Також, вказує, що оскільки інші співвласники ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не бажають спільно звернутися із заявою до Рівненської міської ради про відведення у спільну сумісну власність земельної ділянки по АДРЕСА_2, площею 0,0889 га, порушується її право на належне користування земельною ділянкою, а тому вона має намір розподілити між ними земельну ділянку за вказаною адресою в натурі для подальшої приватизації належної їй частки.

Однак, вона та інші співвласники будинку не дійшли згоди щодо порядку користування земельною ділянкою, що є передумовою для її приватизації.

Просила суд визначити порядок користування земельною ділянкою, площею 0,0889 га по АДРЕСА_2 між нею та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, згідно з їх частками у праві власності на житловий будинок, розташований за вказаною адресою.

12 грудня 2017 року позивач ОСОБА_1 подала до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить зобов`язати ОСОБА_2 усунути їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою, шляхом часткового демонтажу ганку з металевим навісом на 0,21 м, та повідомила про зміну назви АДРЕСА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 1 квітня 2019 року, яке залишене без зміни постановою Рівненського апеляційного суду від 02 липня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком яким погодився апеляційний суд виходили з того, що позивач просить встановити порядок користування земельною ділянкою розміром 0,0889 га, що розташована за адресою АДРЕСА_2 між співвласниками багатоквартирного будинку, що порушує встановлений законом порядок набуття права на земельну ділянку відповідно до положень ст.ст. 42, 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

31 липня 2019 року ОСОБА_1 звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 квітня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 02 липня 2019 року, в якій просить судові рішення скасувати та постановити нове, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Витребувано із Рівненського міського суду Рівненської області цивільну справу № 569/16666/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Рівненської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення порядку користування земельною ділянкою.

У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції не було встановлено всіх фактичних обставин справи, а саме, що всі входи до житлових будівель співвласників, як і до господарських будівель, є ізольованими, в індивідуальному користуванні співвласників перебувають огороджені земельні ділянки, біля часток житлових будинків та надвірних господарських будівель. Ніякого спіднього майна та приміщень загального користування у даному будинку не має. Крім того, відсутні будь - які документи про статус багатоквартирного будинку.

Крім того, зазначає, що суди невірно застосував ст. 42 ЗК України, оскільки вона лише звернулась про визначення порядку користування земельною ділянкою, а не про її передачу у безоплатну власність або постійне користування. Після встановлення порядку користування земельною ділянкою питання подальшої передачі буде вирішуватись власником земельної ділянки - Рівненською міською радою.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_2, який розміщений на спірній земельній ділянці, складається з чотирьох квартир, а саме:

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 24 грудня 2014 року.

ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_4, відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 4 січня 2001 року Управлінням житлового господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради.

ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_5, на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 31 січня 1994 року.

ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_6, що стверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 липня 1996 року, виданого державним нотаріусом Першої Рівненської державної нотаріальної контори Василютою Л.А.

Рішення Рівненської міської ради народних депутатів від 31 травня 1995 року №53 "Про вилучення та надання земельних ділянок" надано у спільне постійне користування ОСОБА_3 та ОСОБА_5 для обслуговування частини житлового будинку по АДРЕСА_7 за рахунок земель міста згідно договору купівлі-продажу кв.4 від 28 серпня 1991 року р.№I-3709 та свідоцтва про власність на житло кв. НОМЕР_2 від 31 січня 1994 року р. НОМЕР_3, земельну ділянку площею 425 м.кв.

На виконання вказаного рішення Рівненської міської ради народних депутатів землекористувачам ОСОБА_3 і ОСОБА_5 встановлено межі земельної ділянки в натурі загальною площею 425 м.кв. по АДРЕСА_2 наданої в постійне користування, про що складено акт встановлення меж земельної ділянки в натурі від 29 червня 1995 року

Із довідки з державної статистичної звітності (форми №6-зем) про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями від 4 листопада 2015 року № 02-1503, виданої Головним управлінням Держгеокадастру у м. Рівному, земельна ділянка, яка розташована в АДРЕСА_2, площею 0,0889 га пропонується до відведення у спільну сумісну власність ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), згідно даних Державного земельного кадастру обліковується; пл.0.0425 га ( АДРЕСА_7 ) рішенням Рівненської міської ради від 31 травня 1995 року №53 передана у постійне користування ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ; решта землі запасу Рівненської міської ради.

6 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до голови Рівненської міської ради із заявою, в якій просила вирішити питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,0889 га по АДРЕСА_2, із врахуванням перебування її у комунальній власності територіальної громади м. Рівного, а також звернень до співвласників будинку.

Згідно письмової відповіді Управління земельних відносин виконавчого комітету Рівненської міської ради №01-11/2120 від 20 жовтня 2016 ОСОБА_1 було повідомлено, що всім співвласникам будинку які не оформили право власності/користування земельною ділянкою на АДРЕСА_2 необхідно спільно звернутися із клопотанням на ім`я міського голови про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (зазначивши при цьому орієнтовний розмір земельної ділянки) безоплатно у спільну сумісну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)). Також, позивачці було роз`яснено, що враховуючи викладене розглянути питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 889 м.кв. на АДРЕСА_2 немає можливості.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Пунктом першим частини першої статті першої Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" (417-19) визначено, що житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири є багатоквартирним будинком. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Суди вірно виходили з того, що житловий будинок АДРЕСА_2, який розміщений на спірній земельній ділянці, складається з чотирьох квартир, є багатоквартирним будинком.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України (в редакції чинній на момент набуття позивачкою права власності на квартиру) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Таким чином, до особи, яка набула право власності на квартиру у багатоквартирному будинку, право власності або право користування на земельну ділянку не переходить.

Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Правовий режим спірної земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, та прибудинкової території визначається земельним законодавством, зокрема Земельним кодексом України (2768-14) .

Відповідно до статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема - співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Частинами першою-третьою статті 42 ЗК України передбачено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками

Згідно з четвертим та шостим пунктами частини першої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" прибудинкова територія - це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. Спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія .

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що співвласники багатоквартирного будинку набувають права власності чи права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення їх житлових, соціальних і побутових потреб, після передачі такої ділянки у їх власність чи у постійне користування на загальних підставах у вставленому законом порядку. Розміри та конфігурація такої земельної ділянки визначаються на підставі відповідної технічної документації із землеустрою, яка подається на затвердження уповноваженому на прийняття такого рішення органу місцевого самоврядування.

Зазначене у статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" поняття "права на земельну ділянку" варто розуміти як оформлене у встановленому законом порядку право власності чи право постійного користування. Лише після оформлення такого права розміри і конфігурація земельної ділянки вважаються встановленими.

За статтями 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За наведеного, до суду із позовом про визначення порядку користування земельною ділянкою та усунення перешкод в користуванні нею може звертатись особа, яка у встановленому законом порядку набула право власності або право користування такою земельною ділянкою.

Судом першої та апеляційної інстанції вірно встановлено, що спірна земельна ділянка, площею 0,0889 га, яка розташована в АДРЕСА_2, у спільну сумісну власність або спільне користування ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_4, як співвласникам багатоквартирного будинку Рівненською міською радою не передавалась, а можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирного будинку земельної ділянки, на якій він розташований нормами чинного на даний час законодавства не передбачено.

За вище наведених обставин Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що суд першої та апеляційної інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для скасування судового рішення - відсутні, доводи касаційної скарги не спростовують висновків рішення суду першої та апеляційної інстанції.

Інші аргументі касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).