розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20 січня 2016 року у складі судді Сопільняка О. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Кодимська міська рада, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, площею 0,0072 га, що розташована в АДРЕСА_1, зобов`язавши відповідача звільнити земельну ділянку з тильної сторони гаража на відстані 4 м, оскільки ОСОБА_2 захопив цю ділянку та вирощує на ній малину та овочі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 20 січня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що при вирішенні питання про виділення позивачу земельної ділянки міською радою було допущено помилку в частині розміру земельної ділянки, у зв`язку з чим виникло накладення ділянок, а тому відповідач права позивача не порушує.

Справа апеляційним судом переглядалася неодноразово.

Постановою Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20 січня 2016 року змінено та викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що зі схеми фактичних меж та меж згідно відомостей правовстановлюючих документів земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вбачається, що фактичні межі земельних ділянок ОСОБА_2 та будівлі ОСОБА_1 не перетинаються, що свідчить про наявність недоліків при здійсненні оформлення сторонами правовстановлюючих документів на земельні ділянки, однак такі на час вирішення спору не визнані недійсними.

Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 не довів ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, що має місце самовільне захоплення відповідачем земельної ділянки з тильної сторони гаража на відстані 4 м. В матеріалах справи відсутні відомості щодо площі захоплення цієї земельної ділянки, її розташування, координати та конфігурація, що дає підставу стверджувати про захоплення такої ділянки відповідачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кресюн В. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20 січня 2016 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити у справі нове рішення по суті спору, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі представник заявника зазначає, що судом апеляційної інстанцій, в порушення вказівок суду касаційної інстанції, повторно залишено поза увагою ту обставину, що саме державний акт на земельну ділянку площею 0,0072 га з кадастровим номером 5122510100:02:003:0350 є основним документом, який визначає на місцевості розміри земельної ділянки та засвідчує право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

Відповідач, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, без погодження меж земельної ділянки та не отримавши від позивача особистого підпису отримав від органу місцевого самоврядування земельну ділянку площею 0,1000 га, яка перебуває в його користуванні, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та земельну ділянку площею 0,0209 га для ведення особистого селянського господарства. Вказані рішення були оскаржені заявником до суду, судові провадження тривають (справа № 503/2537/16-ц).

Заявник вказував, що висновком земельно-технічної експертизи (п. 5.6) було встановлено зменшення площі належної йому земельної ділянки на 12 кв. м від площі, зазначеної у правовстановлюючих документах, проте суд апеляційної інстанції на вказану обставину уваги не звернув.

Аргументом касаційної скарги також є те, що судом апеляційної інстанції не було враховано всіх обставин справи, та того, що за договором купівлі-продажу належного відповідачу будинку вказана площа земельної ділянки розміром 1 166,2 кв. м, а не 1 204 кв. м, як вказано в технічному паспорті на житловий будинок.

Представник заявника додатково вказує, що судом апеляційної інстанції було протиправно відмовлено у задоволенні клопотання про зупиненні провадження у цій справі до вирішення спору у справі № 503/2537/16-ц, де позивач просить скасувати рішення Кодимської міської ради про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельних ділянок.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

В січні 2020 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення посилаючись на її необґрунтованість.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Кодимського районного суду Одеської області.

09 січня 2020 року справа № 503/387/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що з Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13 вересня 2010 року № 27293065 вбачається, що ОСОБА_1 є власником гаража № 1, розташованого в АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 25 лютого 2014 року звернувся до Державного кадастрового реєстратора Відділу у Кодимському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з заявою про державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 0,0072 га на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва індивідуальних гаражів, яка розташована за адресою: гараж АДРЕСА_1 .

Державним реєстратором 07 березня 2014 року здійснено державну реєстрацію вказаної земельної ділянки та присвоєно кадастровий номер 5122510100:02:003:0350.

Рішенням Кодимської міської ради від 30 квітня 2014 року № 1191-VІ затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража в АДРЕСА_2 . Пунктом другим вказаного рішення передано у приватну власність позивача земельну ділянку площею 0,0072 га (кадастровий номер 5122510100:02:003:0350).

03 червня 2014 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку для будівництва індивідуальних гаражів площею 0,0072 га.

На підставі договору дарування від 20 квітня 2006 року та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15 травня 2006 року № 10645093 ОСОБА_2 є власником домоволодіння АДРЕСА_3 .

Рішенням Кодимської міської ради від 30 травня 1997 року № 455/280 попередньому власнику належного відповідачеві ОСОБА_2 домоволодіння - ОСОБА_3 було виділено земельну ділянку площею 1000 та 204 кв. м.

Суди встановили, що за зверненням ОСОБА_2 комісією Кодимської міської ради від 02 жовтня 2014 року було складено акт про те, що ОСОБА_1 при оформленні технічної документації на земельну ділянку для будівництва та обслуговування гаражу АДРЕСА_1 помилково оформлено частину земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОСОБА_2 . Також встановлено, що технічна документація на земельну ділянку ОСОБА_1 виготовлена з порушенням.

08 липня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Державного кадастрового реєстратора Відділу у Кодимському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з заявою про державну реєстрацію земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для ведення особистого селянського господарства площею 0,0209 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

19 липня 2016 року Державним кадастровим реєстратором прийнято рішення про відмову у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,0209 га, у зв`язку з невідповідністю електронного документа встановленим вимогам та перетином меж земельної ділянки, яку планується зареєструвати із межами земельної ділянки з кадастровим номером 5122510100:02:003:0350.

20 липня 2016 року Державним кадастровим реєстратором Відділу виправлено помилку у відомостях про координати поворотних точок меж земельної ділянки з кадастровим номером 5122510100:02:003:0350.

18 липня 2016 року ОСОБА_2 повторно звернувся до Державного кадастрового реєстратора Відділу у Кодимському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з заявою про державну реєстрацію земельної ділянки.

Державним реєстратором 28 липня 2016 року здійснено державну реєстрацію вказаної земельної ділянки та присвоєно кадастровий номер 5122510100:02:003:0397.

Відповідно до рішень Кодимської міської ради від 12 серпня 2016 року № 253-VII, № 254-VII ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку (кадастровий номер 5122510100:02:003:0396) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд площею 0,1000 га та земельну ділянку (кадастровий номер 5122510100:02:003:0397) для ведення особистого селянського господарства площею 0,0209 га.

Суди встановили, що в 2014 році на час здійснення позивачем державної реєстрації права власності на земельну ділянку за номером 5122510100:02:003:0350 існував факт перетину меж ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зв`язку з неправильною прив`язкою до системи координації земельної ділянки за номером 5122510100:02:003:0350.

Вказана помилка була виправлена 20 липня 2016 року Державним реєстратором кадастровим реєстратором Відділу шляхом внесення до відомостей Державного земельного кадастру змін про координати поворотних точок меж земельної ділянки з кадастровим номером 5122510100:02:003:0350.

Згідно з листом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 09 жовтня 2017 року встановлено, що перетин між земельними ділянками з кадастровими номерами 5122510100:02:003:0350 ( ОСОБА_1 ) та 5122510100:02:003:0397 ( ОСОБА_2 ) відсутній.

Зі схеми фактичних меж та меж згідно правовстановлюючих документів земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вбачається, що фактичні межі земельних ділянок ОСОБА_2 та будівлі ОСОБА_1 не перетинаються.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України (1618-15) наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Згідно з частиною другою та третьою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У відповідності до положень частини другої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Згідно зі статтею 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж; а також: відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж: визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Статтею 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно зі статтею 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Частиною першою та другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень порушень його права власності від будь-яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми, є наявність у позивача права власності та встановлених судом перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.

Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судами встановлено, що рішенням Кодимської міської ради від 30 квітня 2014 року № 1191-VІ затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража в АДРЕСА_2 . Пунктом другим вказаного рішення передано у приватну власність позивача земельну ділянку площею 0,0072 га (кадастровий номер 5122510100:02:003:0350).

З листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 09 жовтня 2017 року встановлено, що перетин між земельними ділянками з кадастровими номерами 5122510100:02:003:0350 ( ОСОБА_1 ) та 5122510100:02:003:0397 ( ОСОБА_2 ) відсутній.

Змінюючи рішення місцевого суду та викладаючи його мотивувальну частину в редакції постанови від 05 листопада 2019 року Одеський апеляційний суд виходив з того, що згідно з листом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 09 жовтня 2017 року встановлено, що перетин між земельними ділянками з кадастровими номерами 5122510100:02:003:0350 ( ОСОБА_1 ) та 5122510100:02:003:0397 ( ОСОБА_2 ) відсутній.

Встановивши вказане, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 не довів ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог, а саме те, що має місце самовільне захоплення відповідачем земельної ділянки з тильної сторони гаража на відстані 4 м. вказав, що в матеріалах справи відсутні дані щодо площі захоплення цієї земельної ділянки, її розташування, координати та конфігурація, що дає підставу стверджувати про захоплення такої ділянки відповідачем.

Проте Верховний Суд не погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції через їх передчасність.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76- 81, 83, 84, 228, 229, 235, 263, 264 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.

Матеріали справи містять висновок комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою № 18-4499/4500/6398?6401 від 29 листопада 2018 року проведеної на підставі ухвали апеляційного суду від 12 вересня 2017 року.

За наслідками проведеного експертного дослідження (пункти 5, 6 висновків) судові експерти вказували, що "у результаті зіставлення геодезичних даних (каталогів координат по просторовому місцю розташування поворотних точок досліджуваних земельних ділянок) на ПК, які містяться у вищевказаній технічній документації із землеустрою та технічних звітах на земельні ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановлено:

- земельна ділянка гр. ОСОБА_2 кадастровий номер 5122510100:02:003:0396 площею 0,100 га не відповідає даним правовстановлюючих документів. Так площа ділянки на 3 кв. м менше площі, вказаної у правовстановлюючих документах (1000 кв. м - 997 кв. м).

Вказана невідповідність виникла внаслідок:

- зміщення фасадної межі ділянки на відстань 0,00 ? 0,51 м в глиб ділянки гр. ОСОБА_2 ;

- зміщення правої межі ділянки на відстань 0,00 ? 0,27 м в бік сусідньої ділянки (гр. ОСОБА_4 ) та 0,00 ? 0,30 м в глиб ділянки ОСОБА_2 ;

- зміщення лівої межі ділянки на відстань 0,00 ? 0,27 в глиб ділянки ОСОБА_2 та 0,00 ? 0,48 м у бік сусідньої ділянки (гр. ОСОБА_5 ).

Земельна ділянка ОСОБА_2 кадастровий номер 5122510100:02:003:0397 площею 0,0209 га не відповідає даним правовстановлюючих документів. Так площа ділянки на 3 кв. м більша площі, вказаної у правовстановлюючих документах (212 кв. м - 209 кв. м).

- зміщення правої межі ділянки на відстань 0,30 ? 0,42 м в глиб ділянки гр. ОСОБА_2 ;

- зміщення лівої межі ділянки на відстань 0,48 ? 0,65 м в бік сусідніх ділянок (гр. ОСОБА_6, ОСОБА_1 );

- зміщення задньої межі ділянки на відстань 0,11 м в бік сусідньої ділянки (Кодимська міська рада).

Земельна ділянка гр. ОСОБА_1 кадастровий номер 5122510100:02:003:0350 площею 0,0072 га не відповідає даним правовстановлюючих документів. Так площа ділянки на 12 кв. м менше площі, вказаної у правовстановлюючих документах (72 кв. м - 60 кв. м).

Вказана невідповідність виникла внаслідок накладення меж земельної ділянки гр. ОСОБА_2 кадастровий номер 5122510100:02:003:0397 площею 0,0209 га на межі земельної ділянки кадастровий номер 5122510100:02:003:0350 площею 0,0072 кв. м. Загальна площа накладення складає 12 кв. м у тому числі 9 кв. м в межах ділянки кадастровий номер 5122510100:02:003:0397 (заступ 1,35 ? 1,42 м), а 3 кв. м за межами (заступ 0,56 ? 0,65 м). Загальна довжина заступу складає 1,91 ? 2,07 м."

Згідно з статтею 1 Закону України від 25 лютого 1994 року № 4038-XII "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

За приписами частин першої, другої статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на поставлені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Колегія суддів зазначає, що судом апеляційної інстанції не було надано оцінки висновку комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 29 листопада 2018 року № 18-4499/4500/6398?6401 у взаємозв`язку із іншими доказами, які містяться у матеріалах справи, апеляційний суд не вказав про відхилення експертного висновку з тих чи інших міркувань та не зазначив, яким доказам, наявними у справі, він суперечить.

Верховний Суд зазначає, що загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Таким чином, суд апеляційної інстанцій не надав належної оцінки обставинам справи, зібраним доказам та дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані у цій постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим, постанова про передачу справи на новий розгляд не є остаточним вирішенням спору по суті, а тому висновки про розподіл судових витрат у такому випадку будуть вважатися передчасними.

Після остаточного ухвалення судового рішення у справі (після нового судового розгляду) особа не позбавлена можливості клопотати про розподіл судових витрат, у тому числі, понесених у зв`язку з касаційним переглядом справи.

У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Зазначений висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18).