розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Балковим Русланом Леонідовичем, на рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя у складі судді Смолки І. О. від 03 березня 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Подліянової Г. С. від 16 серпня 2018 року,

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнював, до публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (далі -

ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України") про захист прав споживачів фінансових послуг.

Позов мотивовано тим, що 05 вересня 2007 року між ним та

відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України"), правонаступником якого є ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", в особі керуючого філією відкритого акціонерного товариства "Укрексімбанк" (далі - АТ "Укрексімбанк"), був укладений кредитний договір № 7507С41/91, відповідно до умов якого він отримав споживчий кредит у розмірі 48 000,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі LIBOR (12m) + 7,10% річних, але не менше 12,50% на рік, з кінцевим терміном повернення 05 вересня 2028 року для оплати придбання нерухомого майна.

08 червня 2015 року ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" звернулось до нього з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, до якого було долучено додаткову угодою від 02 червня 2008 року про встановлення процентної ставки на рівні 17,05% річних. Позивач зазначав, що вказану додаткову угоду він не підписував та не був з нею ознайомлений. Банком не було його повідомлено про збільшення процентної ставки.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив визнати недійсною додаткову угоду від 02 червня 2008 року до кредитного договору від 05 вересня 2007 року № 7507С41/91; зобов`язати ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" провести перерахунок кредитної заборгованості та нарахування процентів та списання коштів за процентною ставкою 12,5% річних за кредитним договором від 05 вересня 2007 року № 7507С41/91 з 02 червня 2008 року; зобов`язати ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" зарахувати грошові кошти, безпідставно отримані банком на підставі додаткової угоди від 02 червня 2008 року до кредитного договору від 05 вересня 2007 року № 7507С41/91, в рахунок погашення кредиту шляхом перерахування з рахунку № НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_2, відкритий у АТ "Укрексімбанк" м. Запоріжжя, МФО 313979.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 03 березня

2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, позивач був обізнаний про зміну процентної ставки з липня 2008 року, щомісяця сплачував проценти за користування кредитом у валюті кредиту - доларах США, а не в гривневому еквіваленті, відсотки за користування кредитом ОСОБА_1 сплачувались в розмірі 17,5% річних, до банку з питань незгоди щодо зміни відсоткової ставки не звертався. Також суд задовольнив клопотання відповідача про застосування позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 03 березня 2017 року змінено шляхом виключення з мотивувальної частини рішення посилання на застосування позовної давності. В іншій частині рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 03 березня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши обізнаність позивача про зміну відсоткової ставки та його згоду щодо сплати відсотків, нарахованих в розмірі 17,5% річних, дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог щодо визнання недійсною додаткової угоди, однак помилково відмовив у позові, задовольнивши клопотання відповідача про застосування позовної давності.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У вересні 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Балковий Р. Л. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточнень, просить скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 03 березня 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій, всупереч вимогам статей 76, 110 ЦПК України, не надано належної оцінки та не наведено мотивів відхилення висновку експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи, яким встановлено, що позивач не підписував додаткову угоду. Крім того, банк не надав суду доказів повідомлення позивача про зміну відсоткової ставки. ОСОБА_1 не отримував нового графіку платежів. Кредитний договір не передбачає можливості односторонньої зміни умов договору, в тому числі односторонню зміну процентної ставки. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що звернувся до суду в межах строку позовної давності, оскільки вперше ознайомився з оспорюваною додатковою угодою у 2015 році, коли отримав копію позовної заяви банка до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Також заявник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки йому безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із неможливістю бути присутнім в судовому засіданні його адвоката.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в особі керуючого філією АТ "Укрексімбанк", в якому товариство просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду Запорізької області від 18 серпня 2018 року без змін, оскільки вона прийнята при всебічному та повному з`ясуванні обставин справи, ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду

від 30 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 331/7537/15-ц з Жовтневого районного суду міста Запоріжжя.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду

від 02 липня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 05 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та

ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України", правонаступником якого є ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", в особі керуючого філією АТ "Укрексімбанк", був укладений кредитний договір № 7507С41/91, відповідно до умов якого позивач отримав кредитні кошти в розмірі 48 000,00 дол. США зі сплатою відсотків за користуванням кредитом.

Згідно з пунктом 2.2.1 позичальник щомісячно сплачує кредит у розмірі процентної ставки, яка визначається за формулою LIBOR (12m) + 7,10% річних, але не менш ніж 12,5% річних.

02 червня 2008 року між ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в особі керуючого філією АТ "Укрексімбанк" та ОСОБА_1 укладено додаткову угодудо кредитного договору від 05 вересня 2007 року

№ 7507С41/91, умовами якої в статті 1 "Терміни" кредитного договору видалено значення: "Базова ставка Лібор для доларів США (LIBOR (12m)" та викладено пункти 2.2, 2.5 "Проценти" статті 2 кредитного договору в новій редакції, зокрема встановлено розмір річної процентної ставки 17,5 % річних.

Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 12 травня 2016 року № 514-16 підпис від імені ОСОБА_1 у графі "Позичальник" в оригіналі додаткової угоди до кредитного договору від 05 вересня 2007 року № 7507С41/91, за якою встановлена процентна ставка 17,05% річних, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою; підпис від імені ОСОБА_1 у графі "Позичальник" в оригіналі додаткової угоди до кредитного договору від 05 вересня 2007 року № 7507С41/91, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису; підпис від імені ОСОБА_1 у графі "Позичальник" в оригіналі додаткової угоди до кредитного договору від 05 вересня 2007 року № 7507С41/91, виконаний не ОСОБА_1 зі зміною ознак власного почерку, а іншою особою.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1, поданої адвокатом Балковим Р. Л., на рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 03 березня 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої та третьої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, наявність волевиявлення учасника правочину на укладання угоди, саме на зазначених в ній умовах, вільність такого волевиявлення і відповідність його внутрішній волі є необхідною умовою дійсності правочину. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Факт відсутності волевиявлення ОСОБА_1 на укладення оспорюваної додаткової угоди до кредитного договору від 05 вересня 2007 року № 7507С41/91, за якою встановлена процентна ставка 17,05% річних, підтверджується категоричним висновком судової почеркознавчої експертизи від 12 травня 2016 року № 514-16, відповідно до якого підпис від імені ОСОБА_1 у графі "Позичальник" в оригіналі додаткової угоди до кредитного договору від 05 вересня 2007 року № 7507С41/91 виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.

Сплата позивачем платежів на погашення кредитної заборгованості за підвищеною процентною ставкою у розмірі 17,5% річних не спростовує факт відсутності вільного волевиявлення останнього на укладання оспорюваної додаткової угоди на умовах, що в ній викладені.

У той же час, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув, не врахував, що правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами, та не надав оцінки висновку судової почеркознавчої експертизи

від 12 травня 2016 року № 514-16, на яку посилався представник позивача в апеляційній скарзі.

Оскільки підставами позову ОСОБА_1 було не підписання оспорюваної додаткової угоди до кредитного договору, що свідчить про відсутність волевиявлення на укладення додаткової угоди на вказаних у ній умовах, тому для правильного вирішення вказаної справи, зокрема у частині висновків щодо початку перебігу позовної давності, важливим є така фактична обставина, як момент, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права. За вказаних обставин особа взагалі не знала про наявність цього договору, адже його не підписувала, тому визначальним є саме момент, коли вона довідалася про порушення свого права.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18).

Вирішуючи спір по суті, суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув, належним чином не перевірив правильність висновків суду першої інстанції, не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги та передчасно погодився з висновком суду першої інстанції в частині відмови у позові з підстав його недоведеності.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та норма матеріального права, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, судом апеляційної інстанції не встановлені, оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.