розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 21 червня 2019 року в складі судді Мартиненко В. С. та постанову Донецького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Новікової Г. В., Гапонова А. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до Костянтинівської районної державної адміністрації Донецької області (далі - Костянтинівська РДА Донецької області) та просила суд визнати недійсним договір оренди землі, укладений 19 травня 2010 року між Костянтинівською РДА Донецької області та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібний дар" (далі - СТОВ "Хлібний дар") в частині переданої в оренду земельної ділянки з кадастровим номером1422482000:13:000:0007 площею 4,99 га ріллі (далі - земельна ділянка).

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалась на те, що її мати ОСОБА_3 за життя отримала право на земельну частку (пай) із земель КСП "Красний партізан".

ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, в склад якої увійшло вказане право на земельну частку пай. ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем та прийняла спадщину після смерті матері. З часу відкриття спадщини ОСОБА_1, якій в порядку спадкування перейшло право на земельну частку (пай), мала право нею розпоряджатися, зокрема, передавати в оренду.

Разом з тим, Костянтинівська РДА Донецької області після розроблення технічної документації та виділення земельної частки в натурі, посилаючись на те, що земельна ділянка не була розподілена (витребувана) власником чи його спадкоємцем, 19 травня 2010 року уклала договір оренди з СТОВ "Хлібний дар", на підставі якого передала вказану земельну ділянку в оренду на 10 років.

Оскільки право на земельну частку (пай) з 27 квітня 1998 року належало ОСОБА_1, Костянтинівська РДА Донецької області передала її в оренду всупереч чинному законодавству, що є підставою для визнання вказаного правочину недійсним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 21 червня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки власник сертифіката на право на земельну частку (пай) не укладав протягом спірного періоду договорів оренди земельної частки (паю) та не звертався з відповідними заявами до районної державної адміністрації про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), Костянтинівська РДА Донецької області з дотриманням вимог, чинного на той час законодавства, передала в оренду для використання за цільовим призначенням нерозподілену (невитребувану) спірну земельну ділянку на строк до моменту отримання її власником державного акта на право власності на земельну ділянку, про що і було зазначено у договорі оренди земельної ділянки.

Крім того, суд зазначив, що на підставі оспорюваного правочину у ТОВ "Хлібний дар" виникли права та обов`язки з приводу набуття права оренди на спірну земельну ділянку, а тому у спорі про визнання такого правочину недійсним належним відповідачем, окрім Костянтинівської РДА Донецької області, також є СТОВ "Хлібний дар". Судом роз`яснювалось стороні позивача право залучити в якості співвідповідача СТОВ "Хлібний дар", проте відповідної заяви до суду подано не було, що у свою чергу є підставою для відмови у задоволені позовних вимог.

Постановою Донецького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 21 червня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що ОСОБА_1, а також спадкодавець ОСОБА_3 участі в розподілі земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) КСП "Красний партизан" не брали. Отже вірні висновки суду першої інстанції про те, що земельна частка (пай), яка належала ОСОБА_3 та яку після її смерті успадкувала позивач, є нерозподіленою (невитребуваною) земельною ділянкою. Оспорюваний договір оренди не порушує прав позивачки, яка своїх прав як спадкоємець земельної частки паю не заявляла до 2017 року. Крім того, оспорюваний правочин за своїм змістом та формою не суперечить чинному законодавству, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

15 листопада 2019 року через засоби поштового зв`язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 21 червня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами порушено норми матеріального права, неповно з`ясувано обставини, що мають значення для справи, зокрема суди не врахували предмет спор та вимог позивача про захист спадкового права позивача на земельну ділянку частку (пай), яке було порушено відповідачем, через неможливість власника сертифікату на право на земельну частку (пай), який взяв участь у розподілі земельних часток, самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися земельною часткою (паєм).

Касаційна скарга зводиться до невідповідності висновків судів щодо правової оцінки дій спадкодавця, яка отримала сертифікат на право на земельну частку (пай), що виключає віднесення земельної ділянки до категорії нерозподілених (невитребуваних), що свідчить про помилкове тлумачення положень чинного законодавства.

Оскаржувані судові рішення не містять доказів правомірності дій посадових осіб Костянтинівської РДА в Донецькій області під час укладання незаконного договору оренди землі від 19 травня 2010 року.

Крім того, заявник зазначає, що судом першої інстанції допущенні порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу із Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 21 червня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року, здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 липня 1996 року ОСОБА_3 отримала сертифікат на право на земельну частку (пай) у землі що перебувала в колективній власності КСП "Красний партізан" розміром 6,4 в умовних кадастрових гектарах ( а.с.23).

ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина (а.с. 17).

19 травня 2010 року між Костянтинівською РДА та СТОВ "Хлібний дар" укладено договір оренди землі, відповідно до якого СТОВ "Хлібний дар" у строкове платне користування (10 років) було передано земельні ділянки, розташовані на території Віролюбівської сільської ради, загальною площею 49,9300 га із земель сільськогосподарського призначення (запас, невитребувані земельні частки (паї) громадян - колишніх членів КСП "Красний партізан" (а.с. 70-79).

08 серпня 2016 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на право на земельну частку (пай) члена КСП "Красний партізан" розміром 6,16 умовних кадастрових гектарів, що належало померлій на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ДН № 0166205, виданого Костянтинівською РДА 20 липня 1996 року (а.с. 19).

Відповідно до розпорядження голови Костянтинівської РДА від 03 лютого 2017 року № 18 ОСОБА_1 надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку із земель КСП "Красний партізан" орієнтовною площею 6,4 умовних кадастрових одиниць для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Віролюбівської сільської ради (а.с. 14).

Розпорядженням голови Костянтинівської РДА від 24 липня 2017 року № 215 затверджено технічну документацію із землеустрою, надано у власність та виділено в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 1422482000:13:000:007 загальною площею 4,9900 га, з них ріллі 4,99 га (а.с. 13).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1422482000:13:000:0007 площею 4,99 га, розташовану на території Віролюбівської сільської ради, зареєстровано 03 серпня 2017 року на підставі розпорядження голови Костянтинівської РДА від 24 липня 2017 року № 215 за ОСОБА_1 (а.с. 11, 16).

Розпорядження голови Костянтинівської РДА № 321 від 22 червня 2018 року прийнято рішення про припинення права оренди на земельну ділянку загальною площею 4,99 га, яка раніше була надана ТОВ "Хлібний дар" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а також про вилучення у ТОВ "Хлібний дар" спірної земельної ділянки загальною площею 4,99 га, раніше наданої в оренду строком на 10 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 169).

02 липня 2018 року між Костянтинівською РДА та ТОВ "Хлібний дар" укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 19 травня 2010 року, відповідно до якої сторони, враховуючи реєстрацію права власності 03 серпня 2017 року на земельну ділянку за ОСОБА_1, дійшли згоди про вилучення у ТОВ "Хлібний дар" спірної земельної ділянки; внесено зміни щодо загальної площі орендованих земельних ділянок (запас, невитребувані земельні частки (паї), які передаються в оренду, яку визначено у розмірі 44,9900 га ріллі (а.с. 170).

У зв`язку з укладенням 02 липня 2018 року додаткової угоди 04 липня 2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права були внесені відомості про припинення речового права - права оренди ТОВ "Хлібний дар" на земельну ділянку (а.с. 171-172).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною першою статті 3 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) та законом; свобода договору; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами першою-другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до частини першої статті 78 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до положень Указу Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 08 серпня 1995 року № 720/95 (720/95) (далі - Порядок паювання земель), згідно пункту 1 якого паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією (пункт 5 Порядку паювання земель).

Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації (пункт 6 Порядку паювання земель).

Процедуру розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) регламентовано "Порядком організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)", який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2004 року № 122 (122-2004-п) (далі - Порядок № 122).

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядок № 122 організація робіт з розподілу земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), здійснюється відповідною сільською, селищною, міською радою чи райдержадміністрацією за місцем розташування земельних ділянок згідно з проектом.

Пунктом 12 Порядку встановлено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.

Згідно статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (в редакції чинній на час укладення договору оренди) нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Виходячи з вищевикладеного умовна частка сільськогосподарських угідь, яка не має чітко визначених меж та розміру у фізичних гектарах, що підтверджується сертифікатом на право на земельну частку (пай), та яка не була виділена в натурі (на місцевості), оскільки її власник не взяв участі у розподілі земельних ділянок, що проводився між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства, відповідною сільською, селищною, міською радою чи райдержадміністрацією, вважається нерозподіленою (невитребуваною).

Отже висновки судів попередніх інстанцій про те, що земельна частка (пай), яка належала ОСОБА_3 та яку після її смерті успадкувала позивач, є нерозподіленою (невитребуваною) земельною ділянкою є правильними та обґрунтованими.

Згідно з Указом Президента України від 03 грудня 1999 року "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" (1529/99) у ході реалізації положень цього Указу, інших актів Президента України щодо реформування колективних сільськогосподарських підприємств та створення приватних (приватно-орендних) сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб`єктів господарювання, які засновуються на приватній власності, а також під час укладення договорів оренди земельних часток (паїв) виходити з того, що сертифікат на право на земельну частку (пай) є правовстановлюючим документом, що засвідчує право володіти, користуватися та розпоряджатися зазначеною часткою.

Відповідно до розділу ІХ Перехідних положень ЗУ "Про оренду землі" громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи ні померлою ОСОБА_3, ні позивачкою договори оренди земель сільськогосподарського призначення на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) не укладались, а також останніми не вчинялись дії направлені на виділення землі в натурі на підставі наявного сертифікату на право на земельну частку.

Крім того, як встановлено судами на момент укладення відповідачем 19 травня 2010 року договору оренди землі, позивач не оформила право власності на земельну ділянку, яка до того ж часу не була виділена в натурі, а позивачка тільки фактично прийняла спадщину у вигляді земельної частки (паю), а тому дії Костянтинівської РДА щодо укладення 19 травня 2010 року договору оренди землі з ТОВ "Хлібний дар", яка тільки в липні 2017 року на підставі розпорядження голови Костянтинівської РДА була виділена позивачу ОСОБА_1 в натурі, є правомірними та ґрунтуються на законодавстві України.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач неправомірно та незаконно уклав оспорюваний договір оренди землі, та про відсутність у нього права на його укладення, не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, спростовуються статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (в редакції чинній на час укладення договору оренди), а також ґрунтуються на не правильному тлумаченні позивачем норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги, що оспорюваним договором оренди порушене право позивача, як спадкоємця, та як власника сертифікату на право на земельну частку (пай) самостійно володіти, користуватися та розпорядження земельною часткою паєм, є неприйнятними, оскільки не містять свого підтвердження, а також спростовуються матеріалами справи, зокрема тим, що позивач, як спадкоємець земельної частки (паю) не заявляла свої права до 2017 року і ТОВ "Хлібний дар" повернуто земельну ділянку з оренди позивачці.

Також є правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для визнання договору оренди від 19 травня 2010 року недійсним, оскільки зазначений правочин за своїм змістом та формою не суперечить чинному законодавству.

Частинами 1, 3 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Оспорюваний договір оренди землі повністю узгоджується із статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", за змістом якої відповідні районні державні адміністрації могли передавати в оренду нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що на підставі оспорюваного правочину у ТОВ "Хлібний дар" виникли права та обов`язки з приводу набуття права оренди на спірну земельну ділянку, а тому у спорі про визнання такого правочину недійсним належним відповідачем окрім Костянтинівської РДА Донецької області також є СТОВ "Хлібний дар".

За положеннями статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Однак, позивачем відповідної заяви про залучення до участі у справи в якості співвідповідача СТОВ "Хлібний дар", подано не було, що також є підставою для відмови у задоволені позовних вимог.

Вказані доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги позивачки, яким суд апеляційної інстанції дав належну оцінку та їх спростував, з посиланням на зібрані у справі докази та сформулював обґрунтовані висновки у прийнятій ним постанові, з якими у повній мірі погоджується Верховний Суд.

Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263- 265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 21 червня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року залишити без змін.