розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Бєльченко Л. А. від 12 червня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О., від 25 листопада 2019 року,

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", правонаступником якого є акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", Банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про виселення.

Позовну заяву мотивовано тим, що 08 грудня 2016 року АТ КБ "ПриватБанк" отримало у власність квартиру загальною площею 31,7 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки від 24 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н. М., зареєстрованого в реєстрі за № 1778. Позивач зазначав, що після отримання права власності на вказану квартиру намагався отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стала реєстрація та проживання у ньому відповідача, що порушує право Банку вільно володіти та розпоряджатися належним йому майном.

Просив суд виселити відповідача з квартири за адресою: АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку без надання іншого жилого приміщення та стягнути з відповідача судові витрати у справі.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року, у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що квартира, яка є предметом іпотеки, була набута іпотекодавцем не за рахунок кредитних коштів АТ КБ "ПриватБанк", наданих ОСОБА_1 на підставі договору про іпотечний кредит від 24 квітня 2008 року, тому виселення відповідача без надання їй іншого постійного жилого приміщення відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР є неможливим. При цьому, АТ КБ "ПриватБанк" не є власником спірної квартири на час розгляду справи, оскільки постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2018 року запис про реєстрацію права власності на спірну квартиру за АТ КБ "ПриватБанк" скасовано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року, АТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позичальник втратила право власності на квартиру, відповідно й втратила право користування нею, а тому Банк має право вимагати виселення відповідача без надання їй іншого постійного житла. Крім того, АТ КБ "ПриватБанк" вважає безпідставними посилання судів на те, що Банк не є власником спірної квартири на час розгляду справи, оскільки постанова суду апеляційної інстанції у справі № 202/2413/17 оскаржена до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу

У лютому 2020 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

27 травня 2020 року справу передано судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 квітня 2008 року банк та ОСОБА_1 уклали договір про іпотечний кредит, за умовами якого позичальник отримала 39 371,50 дол. США строком користування до 24 квітня 2018 року зі сплатою 1,08 % на місяць.

Цього ж дня, на забезпечення виконання кредитних зобов`язань, сторони уклали договір іпотеки, предметом якого є належнаОСОБА_1 на праві власності квартира АДРЕСА_2, на підставі свідоцтва про право власності на житло виданого 11 жовтня 1994 року виконкомом міської Ради народних депутатів.

Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л. було прийнято рішення № 32862062 від 12 грудня 2016 року про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за Банком та зроблено відповідний запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 17965015 (а. с. 4).

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2018 року у справі № 202/2413/17 визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень квартири АДРЕСА_2, скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 17965015 від 08 грудня 2016 року про реєстрацію права власності за АТ КБ "ПриватБанк", вчинені приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л., та припинено право власності АТ КБ "ПриватБанк" на квартиру АДРЕСА_2 (а. с. 120-121).

Установлено, що квартира, яка є предметом іпотеки, була набута іпотекодавцем ОСОБА_1 не за кредитні кошти.

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла

до 08 лютого 2020 року.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

З усталеної практики Верховного Суду України вбачається, що у такому випадку необхідно захистити права колишнього власника, застосувавши положення статті 109 ЖК УРСР, яка передбачає можливість виселення попереднього власника лише з наданням іншого житлового приміщення.

В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України "Про іпотеку", так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Вказану практику підтвердила й Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України "Про іпотеку").

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року № 6-1449цс15, № 6-2947цс15, 25 листопада 2015 року № 6-1061цс15, 16 грудня 2015 року № 6-1469цс15 та 10 лютого 2016 року № 6-2830цс15.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, установивши, що

квартира АДРЕСА_2, яка є іпотечним майном та про виселення відповідача з якого просив позивач, була придбана не за рахунок кредитних коштів наданих АТ КБ "ПриватБанк" Сілевик Т. Ю. на підставі укладеного між ними договору про іпотечний кредит від 24 квітня 2008 року, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про виселення із цієї квартири відповідача без надання їй іншого постійного жилого приміщення, правильно застосувавши до спірних правовідносин положення статті 109 ЖК УРСР.

Наведені у касаційній скарзі доводи про помилкове застосування до спірних правовідносин норми статті 109 ЖК УРСР спростовуються вищевикладеним.

Доводи касаційної скарги про безпідставність посилань судів на відсутність у Банку права власності на спірну квартиру колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. Так, рішення про державну реєстрацію права власності Банку на спірну квартиру та відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно скасовані, а право власності Банку припинено на підставі судового рішення у справі № 202/2413/17, що набрало законної сили. Факт оскарження цього рішення Банком у касаційному порядку, не означає саме по собі зупинення його виконання або зупинення дії вказаного судового рішення.

Крім того, наявність чи відсутність у Банку права власності на спірну квартиру не впливає на правильність висновків судів про неможливість виселення ОСОБА_1 з цієї квартири, яка придбана не за рахунок кредиту, без надання іншого житла.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення, а рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року - без змін.