Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Олійник Олександр Володимирович, на постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року в складі колегії суддів:

Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу.

Позовна заява мотивована тим, що 17 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики на суму 2 193 629 грн, що еквівалентно 85 000 дол. США за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) на дату укладання договору. Договором позики визначено кінцевий строк повернення позики - до дванадцятої години ранку 16 грудня 2016 року.

Між сторонами вищевказаного правочину також укладено додатковий договір до договору позики, умовами якого передбачено право позикодавця на отримання процентів у розмірі 4,5 % від суми позики за кожні 30 днів позики. Погашення позики та процентів погоджено відповідно до графіку розрахунків платежів, що є невід`ємною частиною договору позики.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики між позивачем та ОСОБА_3 17 жовтня 2016 року укладено договір поруки.

Крім того, боргові зобов`язання позичальника були забезпечені договором іпотеки, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 12 грудня 2016 року подавОСОБА_1 заяву, в якій просив продовжити договір позики до 16 березня 2017 року. 16 грудня 2016 року між сторонами укладено додатковий договір до договору позики та додатковий договір до договору поруки. Вказаними договорами внесено зміни до первинних договорів в частині строку дії договору, а саме зазначено, що строк дії цього договору становить 5 фактичних місяців, тобто до 17 березня 2017 року.

У пункті 4 договору позики від 17 жовтня 2016 року зазначено, що у разі несвоєчасного виконання зобов`язання позичальник зобов`язується сплатити позикодавцеві неустойку в розмірі 2 % від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

ОСОБА_1 зазначає, що відповідачі не виконують умов договору позики та не погашають заборгованість, тому ним неодноразово були вручені та надіслані претензії. ОСОБА_2 письмово був ознайомлений із сумою боргу, що виник з договору позики.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив стягнути солідарно зі

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за тілом позики у розмірі 2 193 629 грн; заборгованість зі сплати відсотків - 26 165 336,23 грн; інфляційні втрати - 293 946,30 грн, а всього - 28 652 911,53 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 18 вересня 2018 року (в складі судді Клочко І. В.) позов задоволено.

Стягнуто солідарно зі ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики, укладеним 17 жовтня 2016 року, в розмірі 28 652 911,53 грн.

Стягнуто зі ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір у розмірі 4 405 грн.

Стягнуто зі ОСОБА_3 у дохід держави судовий збір у розмірі 4 405 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позичальник порушив умови договору позики, забезпеченого порукою ОСОБА_3, тому позивач має право на стягнення заявлених у позовній заяві сум. Разом з тим, місцевий суд виходив з того, що позичальник зобов`язаний сплачувати кредитору відсотки за договором позики навіть після закінчення строку його дії. Крім того, позивач має право на стягнення інфляційних витрат відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року заочне рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову частково.

Стягнуто солідарно зі ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 2 053 805,63 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто зі ОСОБА_3 у дохід держави судовий збір у розмірі 308,35 грн.

Стягнуто з держави на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на дату закінчення строку дії договору, заборгованість по відсотках була відсутня, що підтверджено наданим суду розрахунком заборгованості та не заперечується сторонами. Нарахування відсотків після 17 березня 2017 року не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, тому підстави для їх стягнення з відповідачів на користь позивача відсутні.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у гривні, а не в іноземній валюті. Разом з тим, між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого грошовий еквівалент зобов`язань був визначений у доларах США, позичальник отримав борг саме в іноземній валюті, в якій і здійснював погашення позики відповідно до погоджених сторонами умов, тому відсутні правові підстави для стягнення на користь позивача інфляційних втрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі заочне рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позичальник неодноразово звертався до кредитора із заявами про продовження строку дії договору позики, тому цей правочин був продовжений, отже помилковими є висновки апеляційного суду, що строк його дії закінчився 17 березня 2017 року. Крім того, позичальник сплатив кредитору 4 500 дол. США 18 березня 2017 року, що свідчить про продовження дії договору позики. Разом з тим, навіть після закінчення строку дії договору позики позивач має право на стягнення процентів за користування коштами до фактичного їх повернення.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що до спірних правовідносин не застосовується частину друга статті 625 ЦК України в частині стягнення інфляційних втрат, оскільки договір позики був укладений у національній валюті та повернення позики повинно відбуватися також цій валюті.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_2 подав до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що він отримав у борг кошти в іноземній валюті, а також повертав борг та сплачував відсотки також у доларах США, тому відсутні правові підстави для стягнення інфляційних втрат. Сторонами договору позики погоджено строк його дії до 17 березня 2017 року, тому позивач безпідставно нараховував відсотки після вказаної дати. Разом з тим, сплата коштів після закінчення строку дій договору позики не може бути підставою для його продовження.

Постанова апеляційного суду є законною та справедливою, підстави для її скасування відсутні.

Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

09 січня 2020 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 17 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 укладено договір позики на суму 2 193 629 грн, що еквівалентно 85 000 дол. США за офіційним курсом НБУ на дату укладання договору. Договором позики передбачено строк повернення позики до дванадцятої години ранку 16 грудня 2016 року.

Відповідно до розписки ОСОБА_2 отримав 17 жовтня 2016 року позику в розмірі 85 000 дол. США.

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 17 жовтня 2016 року укладено додатковий договір до договору позики, відповідно до пункту 2.1 якого позичальник зобов`язався повернути позику готівкою, що еквівалентно 85 000 дол. США за офіційним курсом НБУ станом на день погашення позики, та сплатити проценти у строк до 17 грудня 2016 року.

Відповідно до пункту 3.1 додаткового договору від 17 жовтня 2016 року позикодавець має право на одержання від позичальника процентів у розмірі 4,5 % від суми позики за кожні 30 днів позики. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування позикою за виключенням дня отримання грошей та включаючи дату їх повернення.

Крім того, між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 16 грудня 2016 року укладено додатковий договір, згідно з пунктом 1.1 якого позичальник зобов`язується повернути позикодавцю зазначений у пункті 1 цього договору борг до дванадцятої години ранку 17 березня 2017 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за договором позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, ОСОБА_2 укладено договір поруки

від 17 жовтня 2016 року.

Апеляційний суд також встановив, що у пункті 9 договору позики визначено, що цей договір може бути змінено за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідного письмового договору.

Кошти у розмірі 4 250 доларів США, сплачені позичальником, є поверненням частини основного боргу, оскільки позивач сплатив усі відсотки за договором позики, які були нараховані протягом його дії і станом

на 17 березня 2017 року, тобто на дату закінчення строку дії договору, заборгованість по відсотках була відсутня.

Крім того, під час розгляду справи ОСОБА_2 31 жовтня 2018 року сплатив 1 000 дол. США.

Відповідно до наданих до суду розрахунків та поданих доказів про сплату кредитору коштів заборгованість за договором позики становить 2 053 805,63 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Сторони договору позики погодили, зокрема у додаткових угодах до вказаного правочину, строк його дії - до 17 березня 2017 року.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Період нарахування процентів від суми позики - є періодом дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.

Аналогічний за змістом висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Отже, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення процентів за договором позики після закінчення строку його дії. Крім того, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що звернення позичальника до кредитора із заявами про продовження строку дії договору позики без укладення додаткових угод, не змінює строк дії основного зобов`язання. У матеріалах справи відсутні докази, що сторони дійшли згоди щодо продовження строку дії договору позики після 17 березня 2017 року.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено вище, відповідно до розписки, позичальник отримав від кредитора 85 000 дол. США. Суди також встановили, що позичальник погашав заборгованість за кредитним договором в іноземній валюті.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15, з якою погодився і Верховний Суд у постановах від 04 червня 2020 року у справі № 369/5393/15 (провадження № 61-21713св18), від 05 червня 2019 року у справі

№ 367/5899/15-ц (провадження № 61-13768св18).

Встановивши, що позичальник отримав позику в іноземній валюті та здійснював повернення коштів також у цій валюті, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин частини другої статті 625 ЦК України в частині стягнення інфляційних втрат.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що позичальник неодноразово звертався до кредитора із заявами про продовження строку дії договору позики, тому цей правочин був продовжений, оскільки у матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами додаткових угод, в яких продовжено строк дії договору позики після 17 березня

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що сплата позичальником

4 500 дол. США 18 березня 2017 року свідчить про продовження дії договору позики, оскільки останній не позбавлений права сплачувати борг за вищевказаним правочином після закінчення строку його дії, а вказані обставини не є підставою для продовження строку зазначеного договору.

Доводи касаційної скарги про те, що договір позики був укладений у національній валюті, тому позивач має право на стягнення інфляційних втрат, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до розписки (яка є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми) позичальник отримав у борг кошти саме в іноземній валюті, а судом також встановлено, що позика та проценти також сплачувалися у доларах США.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява

№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції та не є достатніми для скасування постанови апеляційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду