розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у складі судді Логінової С. М. від 30 листопада 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Купельського А. В., Янчук Т. О., від 12 березня 2019 року,

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - ТОВ "Кей-Колект"), про визнання права власності на Ѕ частину квартир.

В обґрунтування позову вказала, що з 26 березня 1981 року до 03 вересня 2009 року вона перебувала з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, під час якого вони придбали квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2, що є їх спільною сумісною власністю.

На підставі договорів іпотеки від 17 квітня 2007 року квартири передані "Кей-Колект" у заставу в забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов`язання за кредитними договорами.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5, внаслідок чого відкрилася спадщина на Ѕ частину зазначених квартир. Єдиним спадкоємцем майна померлого є його малолітній син ОСОБА_3 .

Оскільки правовстановлюючі документи на квартири знаходяться у матері ОСОБА_3 - ОСОБА_2, а між сторонами не досягнуто згоди щодо поділу вказаного нерухомого майна, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на Ѕ частину зазначених квартир.

У квітні 2018 року ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3, звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - ТОВ "Кей-Колект", про врахування кредитних зобов`язань при поділі майна.

Позов мотивувала тим, що 17 квітня 2007 року між ОСОБА_4 та акціонерним товариством "Укрсиббанк" (далі - АТ "Укрсиббанк", банк) були укладені кредитні, а також іпотечні договори, за умовами яких позичальник передав спірні квартири в іпотеку банку, а останній в свою чергу відступив право вимоги за цими договорами на користь ТОВ "Кей-Колект".

ОСОБА_6 отримав кредитні кошти в інтересах сім`ї, внаслідок чого у ОСОБА_1 виникло зобов`язання з погашення заборгованості за кредитними договорами, розмір якої станом на 21 листопада 2017 року склав 358 053,17 доларів США.

Після смерті ОСОБА_7 спадщину прийняв його малолітній син ОСОБА_3, який також зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. За таких обставин ОСОБА_1 і малолітній ОСОБА_3 мають солідарний обов`язок із виплати ТОВ "Кей-Колект" заборгованості за кредитними договорами у розмірі 9 029 215,30 грн, із яких частка ОСОБА_3, враховуючи вартість спірних квартир (688 127 грн), становить 344 063,50 грн.

Враховуючи зазначене, ОСОБА_2 просила суд визнати грошові зобов`язання за договорами про надання споживчого кредиту №11143330000 та №11143434000 від 17 квітня 2007 року, що були укладені між АТ "Укрсиббанк" і ОСОБА_4, солідарними зобов`язаннями ОСОБА_1 і малолітнього ОСОБА_3, обмеживши обсяг майнової відповідальності останнього вартістю спадкового майна, та врахувати при проведенні поділу майна за первісним позовом обсяг грошових зобов`язань за вказаними договорами.

Ухвалою суду справи за позовами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об'єднані в одне провадження.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 листопада 2018 року у задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_1, суд першої інстанції зазначив, що остання, як колишня дружина ОСОБА_7, є власником Ѕ частини придбаних у період шлюбу та обтяжених іпотекою квартир.

У вересні 2012 року ОСОБА_1 вже зверталась до суду із позовом про поділ спільного майна подружжя, в тому числі і двох спірних квартир, який був залишений судом без розгляду, тому звернувшись у липні 2017 року до суду із цим позовом, ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності. Оскільки про застосування строку позовної давності заявила відповідач, у задоволенні позову ОСОБА_1 суд відмовив з підстав пропуску строку позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що відповідальність ОСОБА_1, як колишньої дружини ОСОБА_7, та ОСОБА_3, як єдиного спадкоємця свого батька, обмежується вартістю спірних квартир, які є спадковим майном, що належало ОСОБА_8, як спадкодавцю на день його смерті.

Внаслідок укладення кредитних договорів у ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка є законним представником малолітнього ОСОБА_3, не виникли зобов`язання у виді повернення кредитних коштів.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 12 березня 2019 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 .

Змінено рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 листопада 2018 року.

Виключено з мотивувальної частини рішення ту обставину, що внаслідок укладення кредитних договорів у ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка є законним представником малолітнього ОСОБА_3, не виникли зобов`язання з повернення кредитних коштів.

В решті рішення залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що встановлення судом першої інстанції обставин відсутності у ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка є законним представником малолітнього ОСОБА_3, обов`язку з повернення кредитної заборгованості виходить за межі позовних вимог, а тому її слід виключити із мотивувальної частини судового рішення.

Суд першої інстанції на підставі належним чином досліджених доказів встановив вартість спірних квартир, а тому доводи ОСОБА_2 про необхідність виключення вказаних відомостей із мотивувальної частини судового рішення є безпідставними.

Вказані квартири належали ОСОБА_8 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності подружжя, з рівними частками сторін, тому зазначення судом тієї обставини, що ОСОБА_1 є власником Ѕ частини придбаних у період шлюбу квартир ґрунтується на матеріалах справи.

Розписка ОСОБА_1 від 21 грудня 2015 року, в якій вона вказала на відсутність майнових претензій до колишнього чоловіка ОСОБА_9, а також та обставина, що ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 грудня 2012 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про поділ спільного майна подружжя залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року, не спростовують той факт, що ОСОБА_1 є співвласником вищевказаних квартир.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 просить змінити судові рішення попередніх інстанцій шляхом виключення з мотивувальних частин цих рішень посилання на вартість спірних квартир, їх належність до спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_7, з рівними частками сторін, а також права ОСОБА_1 на частину цього майна, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що розписка ОСОБА_1 від 21 грудня 2015 року, в якій вона вказала на відсутність майнових претензій до колишнього чоловіка ОСОБА_7 та яка є чинним одностороннім правочином, свідчить, що позивач відмовилась від своїх прав на частку у спільній сумісній власності, а тому посилання судів на те, що спірні квартири є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_7, не ґрунтуються на фактичних обставинах справи. Таким чином суди у порушення вимог процесуального закону встановили преюдиційні обставини належності спірного нерухомого майна позивачу, фактично встановивши юридичні факти, що порушують права відповідача. Посилання суду першої інстанції на вартість спірних квартир та на ту обставину, що у квартирі

АДРЕСА_1 проживав брат ОСОБА_1, не підтверджується матеріалами справи.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 06 травня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 26 березня 1981 року ОСОБА_6 і ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 вересня 2009 року.

На підставі договорів купівлі-продажу від 21 червня 1994 року та 16 липня 1996 року ОСОБА_6 придбав відповідно квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2, в якій зареєстровано місце проживання позивача з 1996 року, як слідує із копії її паспорту (а. с. 8).

17 квітня 2007 року між АТ "Укрсиббанк" і ОСОБА_4 укладено договори про надання споживчого кредиту, за умовами яких банк надав позичальнику кредити у розмірі 200 000 доларів США на строк до 17 квітня 2022 року під 12 % річних та у розмірі 139 500 доларів США на строк до 17 квітня 2018 року під 13% річних. Виконання ОСОБА_4 зобов`язання з повернення кредитів і сплати процентів забезпечено іпотекою спірних квартир.

За договором факторингу від 12 грудня 2011 року № 1 АТ "Укрсиббанк" відступило ТОВ "Кей-Колект" право вимоги за вказаними кредитними та іпотечними договорами.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 падкоємцем першої черги за законом, який прийняв спадщину, є його малолітній син ОСОБА_3, матір`ю якого є ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Оскільки касаційна скарга містить доводи лише щодо вирішення судами позову ОСОБА_1 та встановлення судами обставин належності спірного нерухомого майна до спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_7 і ОСОБА_1, тому відповідно до вимог статті 400 ЦПК України законність й обґрунтованість оскаржуваних судових рішень переглядається судом касаційної інстанції лише у цій частині.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Статтею 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятим веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з поважних причин не мав самостійного заробітку.

Аналогічні положення закону закріплені у статті 60 СК України.

Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

В силу частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Частинами першою, третьою та четвертою статті 364 ЦК України передбачено, що майно, яке є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Встановивши, що за період спільного проживання у шлюбі та за спільні кошти ОСОБА_6 і ОСОБА_1 набули дві квартири у АДРЕСА_3, суди дійшли правильного висновку про спільність цього майна і можливості його поділу виходячи із принципу рівності часток подружжя.

При цьому суди правильно врахували, що розписка ОСОБА_1 від 21 грудня 2015 року, в якій вона вказала на відсутність майнових претензій до колишнього чоловіка ОСОБА_9, а також та обставина, що ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 грудня 2012 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про поділ спільного майна подружжя залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року, не спростовують той факт, що ОСОБА_1 є співвласником вищевказаних квартир на підставі статті 70 СК України.

Вирішуючи спір у цій справі та повно встановивши обставини справи згідно із вимогами статті 264 ЦПК України, суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку вказаній розписці від 21 грудня 2015 року та підставно виходили із того, що вона не є договором про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, в розумінні статті 364 ЦПК України та не позбавляє права ОСОБА_1 як одну із подружжя на частку у цьому майні.

Наявність обтяження квартир договорами іпотеки не припиняє право власності одного із подружжя на придбане у період шлюбу та за спільні кошти майно, а тому висновки судів з цього приводу є правильними.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Посилання у касаційній скарзі про те, що суди помилково вказали на зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 у квартирі

АДРЕСА_2 є необґрунтованими, оскільки такі обставини підтверджуються наданою позивачем копією паспорту (а. с. 8). Зазначення в судових рішеннях про проживання в квартирі

АДРЕСА_1 рідного брата ОСОБА_1 не впливає на правильність вирішення судами попередніх інстанції спору та не має для сторін жодного правого значення.

Доводи касаційної скарги про неправильне встановлення судами попередніх інстанцій вартості спірних квартир спростовуються наданими

ОСОБА_1 до позовної заяви висновками про вартість майна

від 07 серпня 2017 року, складеними Хмельницьким бюро технічної інвентаризації виконавчого комітету Хмельницької міської ради, відповідно до яких ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 становить 529 408 грн,

а вартість квартири

АДРЕСА_1 - 158 719 (а. с.15).

Суди попередніх інстанцій, на підставі доказів, які належним чином оцінені та є належними й допустимими, встановили вартість спірного нерухомого майна, а доводи касаційної скарги про неналежність цих доказів є безпідставними та необґрунтованими.

Суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення (суду першої інстанції у незміненій судом апеляційної інстанції частині) ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3, залишити без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 листопада 2018 року (у незміненій судом апеляційної інстанції частині) та постанову Хмельницького апеляційного суду від 12 березня 2019 року - без змін.