треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Садове товариство "Дніпро", Садове товариство "Дніпро-2" Закрите акціонерне товариство "Об`єднання Дніпроенергобудпром", Добровільне колективне товариство садоводів аматорів "Будівельник", Обслуговуючий кооператив "Зелений півострів",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального підприємства "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради Полтавської області на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 серпня 2017 року у складі судді Рибалки Ю. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Карпушина Г. Л., Лобова О. А.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради Полтавської області (далі - КП "Кременчукводоканал") про визнання недійсним пункту договору та зобов`язання вчинити дії.

Позовна заява мотивована тим, що 01 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та КП "Кременчукводоканал" було укладено договір "Про відшкодування коштів за спожиту електричну енергію". Він добросовісно сплачував кошти за користування електроенергією за тарифами, встановленими для населення. Грошові кошти перераховував на розрахунковий рахунок КП "Кременчукводоканал". Термін дії цього договору визначено до 31 грудня 2013 року.

У грудні 2016 року він отримав лист, у якому КП "Кременчукводоканал" повідомило його про односторонню відмову від договору та про припинення постачання електроенергії з 31 грудня 2016 року.

05 січня 2017 року він отримав акти звірки розрахунків за період

з 01 листопада 2013 року до 31 грудня 2014 року та за період з січня

2015 року до листопада 2016 року, згідно із якими йому нараховано заборгованість у розмірі 431 638,26 грн. Така заборгованість нарахована відповідно до договору від 01 жовтня 2013 року, підпунктом 2.2.2 пункту 2.2 якого йому визначено тариф вартості електроенергії другого класу напруги.

Розрахунок заборгованості він вважає незаконним, а вказане вище положення договору недійсним, оскільки під час укладання договору йому не було роз`яснено визначення класу напруги, до яких категорій споживачів другий клас напруги застосовується та як це в подальшому впливає на оплату поставленої електроенергії.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним підпункт 2.2.2 пункту 2.2 договору від 01 жовтня 2013 року "Про відшкодування коштів за спожиту електричну енергію", укладеного між ним та КП "Кременчукводоканал"; здійснити перерахунок заборгованості за спожиту електроенергію відповідно до тарифів на електроенергію для населення, встановлених Національною комісією з питань регулювання електроенергетики України.

Короткий зміст рішення судів

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 серпня 2017 року позов задоволено.

Визнано недійсним підпункт 2.2.2 пункту 2.2 договору від 01 жовтня

2013 року "Про відшкодування коштів за спожиту електричну енергію", укладеного між КП "Кременчукводоканал" та ОСОБА_1 у частині ".Тариф на електроенергію дорівнює вартості електроенергії другого класу напруги".

Зобов`язано КП "Кременчукводоканал" здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за спожиту електроенергію згідно з договором від 01 жовтня 2013 року відповідно до тарифів на електроенергію для населення, встановлених Національною комісією з питань регулювання електроенергетики України.

Рішення суду мотивовано тим, що при укладенні з ОСОБА_1 договору про відшкодування коштів за спожиту електричну енергію КП "Кременчукводоканал" не зазначило у ньому обов`язкові умови договору, визначені Типовим договором, щодо обліку та оплати за користування електричною енергією, не роз`яснило споживачу значення встановленого тарифу вартості електроенергії та визначило розмір тарифу, який порушує права позивача.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 25 жовтня 2017 року рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 серпня 2017 року залишено без змін.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано обґрунтованістю позовних вимог. Відповідач не спростував твердження позивача про те, що при укладанні договору позивачу, як побутовому споживачу, не було роз`яснено, у чому саме полягає розмір тарифу, що мається на увазі під висловом "тариф дорівнює вартості електроенергії 2 класу напруги", що вплинуло на його право вибору тарифу.

Постановою Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року касаційну скаргу КП "Кременчукводоканал" задоволено частково.

Ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 25 жовтня 2017 року скасовано.

Справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанцї.

Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про визнання підпункту 2.2.2 пункту 2.2 договору від 01 жовтня 2013 року "Про відшкодування коштів за спожиту електричну енергію" недійсним, апеляційний суд в ухвалі не встановив, якому саме закону чи іншому нормативному акту оспорений підпункт не відповідає.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року апеляційну скаргу КП "Кременчукводоканал" залишено без задоволення. Рішення Автозаводського районного суду Полтавської області від 03 серпня 2018 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що при розгляді справи суд першої інстанції належним чином з`ясував та перевірив обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам та обґрунтував висновки, викладені в рішенні, дотримався норм процесуального права, а тому підстави для скасування рішення суду відсутні. Відповідач фактично позбавив позивача права на інформацію щодо тарифу (ціни) на електроенергію і в подальшому нараховував останньому оплату за спожиту електричну енергію не згідно з тарифами для населення, а згідно з тарифами електроенергії другого класу як для юридичної особи, що суперечить Правилам користування електричною енергією для населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357 (1357-99-п) .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, КП "Кременчукводоканал" просило суд скасувати рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 серпня 2017 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року, ухвалити у справі нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що у договорі від 01 жовтня 2013 року "Про відшкодування коштів за спожиту електричну енергію" сторони на власний розсуд погодили умови щодо надання відповідачем і використання позивачем електроенергії у обсязі, який визначений оспореним пунктом договору. Суди попередніх інстанцій не зазначили, які саме порушення норм матеріального права допустив відповідач. Укладений між сторонами договір не є договором постачання електричної енергії. КП "Кременчукводоканал" не є енергопостачальною організацією. Позивач використовував електричну енергію, отриману від КП "Кременчукводоканал", яку останнє як юридична особа оплачувало електропостачальній організації за тарифами електроенергії другого класу. Укладений між сторонами договір не є типовим договором у розумінні положень постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357 "Про затвердження Правил користування електричною енергією для населення" (1357-99-п) .

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано цивільну справу № 524/1521/17-ц із суду першої інстанції.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заперечував проти доводів КП "Кременчукводоканал", зазначивши про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Фактичні обставини, встановлені судами

01 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та КП "Кременчукводоканал" було укладено договір "Про відшкодування коштів за спожиту енергію".

У підпункті 2.2.2 пункту 2.2 вказаного договору сторони погодили, що споживач зобов`язаний вносити плату з відшкодування за спожиту електроенергію на розрахунковий рахунок власника мереж. Тариф на електроенергію кожен місяць може змінюватись та дорівнює вартості електроенергії другого класу напруги, згідно з даними КФ ПАТ "Полтаваобленерго".

У грудні 2016 року ОСОБА_1 отримав від КП "Кременчукводоканал" лист, у якому останнє повідомило його про односторонню відмову від договору та про припинення постачання електроенергії з 31 грудня 2016 року.

05 січня 2017 року ОСОБА_1 отримав акти повірки розрахунків за період з 01 листопада 2013 року до 31 грудня 2014 року та за період з січня

2015 року до листопада 2016 року, згідно із якими йому нараховано заборгованість у розмірі 431 638,26 грн.

Указана заборгованість нарахована відповідно до договору від 01 жовтня

2013 року, яким визначено йому тариф вартості електроенергії другого класу напруги.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ") передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 серпня 2017 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними окремі положення договору "Про відшкодування коштів за спожиту енергію", а саме підпункт 2.2.2 пункту 2.2 договору, з огляду на те, що під час укладення договору відповідач не роз`яснив йому визначення класу напруги, до яких категорій споживачів вона застосовується та як це в подальшому вплине на оплату поставленої електроенергії.

Суди попередніх інстанцій виходили з обґрунтованості позовних вимог, встановивши, що оспорюваними умовами договору відповідач визначив позивачу, як побутовому споживачу, тариф за електроенергію як для юридичної особи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою визнання недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. При цьому, якщо недійсність правочину не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 714 ЦК України визначено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (абзац 3 пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) ).

Як вбачається із змісту договору, КП "Кременчукводоканал" як власник електричної мережі зобов`язалося постачати ОСОБА_1 електроенергію в межах встановленої потужності 63 кВт, а споживач зобов`язувався вносити плату з відшкодування за спожиту електроенергію на розрахунковий рахунок власника мереж, де тариф на електроенергію дорівнює вартості електроенергії другого класу напруги.

Отже, правовідносини між сторонами виникли в сфері постачання електроенергії, в якій позивач є споживачем послуг, а відповідач як власник мережі - електропостачальником.

Правовідносини між між сторонами у цій справі (позивачем, як побутовим споживачем, та відповідачем, як постачальником електроенергії) регулюються Правилами користування електричною енергією для населення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357 (1357-99-п) , тоді як між юридичними особами правовідносини у сфері енергопостачання врегульовані Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року № 28 (z0417-96) .

Правилами користування електричною енергією для населення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357 (1357-99-п) в редакції, чинній на час укладання договору, передбачено, що споживання електричної енергії здійснюється на підставі договору про користування електричною енергією, що розробляється енергопостачальником згідно з типовим договором про користування електричною енергією і укладається на 3 роки.

Пунктами 4, 19, 41 зазначених Правил передбачено, що у договорі обов`язково зазначається величина потужності, яка визначається виходячи з потужності наявних у споживача струмоприймачів. При цьому загальна потужність не може бути вищою за потужність, передбачену технічними умовами чи технічними характеристиками електромережі споживача. Розрахунки населення за спожиту електричну енергію здійснюються за діючими тарифами (цінами) для населення на підставі показань приладів обліку. Споживач електричної енергії має право на вибір тарифу.

Відповідач не заперечував, що нараховував плату позивачу за споживання останнім електричної енергії за тарифами, які встановлені для юридичних осіб. При цьому вказував, що законодавство України, чинне на момент укладення договору, не зобов`язувало його роз`яснювати ОСОБА_1 порядок обліку електроенергії відповідно до існуючих тарифів.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 15 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою. Інформація про продукцію повинна містити: дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції.

Згідно зі статтею 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Таким чином, встановивши, що КП "Кременчукводоканал" взагалі не роз`яснило ОСОБА_1 зміст підпункту 2.2.2 пункту 2.2 договору "Про відшкодування коштів за спожиту енергію", відповідно до якого позивач повинен був сплачувати йому вартість за спожиту електроенергію згідно з тарифом, що встановлений КФ ПАТ "Полтаваобленерго" для юридичних осіб та дорівнює вартості електроенергії другого класу напруги, а не згідно діючих тарифів для населення, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що оспорюваними умовами договору правомірно визначено ОСОБА_1 як побутовому споживачу тариф за електроенергію як для юридичної особи, оскільки за таким тарифом КП "Кременчукводоканал" сплачує енергопостачальній організації КП ПАТ "Полтаваобленерго" отриману для своїх мереж електроенергію, є необґрунтованими.

Під час нового апеляційного розгляду справи суд апеляційної інстанції відповідно до положень частини першої статті 417 ЦПК України врахував вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у цій справі, та викладені у ній мотиви, які стали підставою для направлення справи на новий розгляд.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення цього спору.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.