розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" на рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 20 березня 2019 року у складі судді Ніколової С. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 червня 2019 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Костенка А. М., Спірідонової Т. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" (далі - ТОВ "Автокредит Плюс") про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу, стягнення грошових коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 21 січня 2017 року сторони справи уклали договір про надання фінансового лізингу № АВН0А!00000016 шляхом підписання позивачем заяви про приєднання до публічного договору про надання фінансового лізингу ТОВ "Автокредит Плюс". Того ж дня, на підставі зазначеного договору ОСОБА_1 передано у лізинг автомобіль марки SUZUKIGRAND VITARA, 2007 року випуску, вартістю 277 000,00 грн. У свою чергу, позивач зобов`язувався сплачувати щомісячні платежі та платежі по відшкодуванню витрат лізингодавця, пов`язаних з виконанням договору, а по закінченню строку лізингу до нього мало перейти право власності на автомобіль. Договором визначено, що строк лізингу становить 60 місяців, а розмір щомісячних платежів становить 6 160,00 грн.

На виконання умов договору за період з 09 лютого 2017 року до 26лютого 2018 року ОСОБА_1 сплатив ТОВ "Автокредит Плюс" 145 660,00 грн, в тому числі 83 100,00 грн авансового платежу. Однак 05 квітня 2018 року автомобіль, що був предметом лізингу, вилучено в позивача в рамках кримінального провадження, а 19 квітня 2018 рокувилучений автомобіль визнано речовим доказом у кримінальному провадженні та передано представнику відповідача.

ОСОБА_1 зазначав, що відповідно до вимог частини другої статті 799 ЦК України оспорюваний договір мав бути посвідчений нотаріально, оскільки він містить елементи договору найму транспортного засобу та укладений між фізичною та юридичною особами. Однак сторонами не дотримано зазначених вимог щодо нотаріального посвідчення оспорюваного договору, а тому такий договір згідно зі статтею 220 ЦК України є нікчемним і до нього необхідно застосувати наслідки, передбачені статтею 216 ЦК України.

Разом із тим, позивач посилався на те, що фінансовий лізинг є фінансовою послугою, яка може надаватися виключно юридичною особою, що має статус фінансової установи, а господарська діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню. Проте станом на момент укладення оспорюваного правочину ТОВ "Автокредит Плюс" не мало статусу фінансової установи та ліцензії для провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, що відповідно до частини першої статті 227 ЦК України є підставою для визнання недійсним укладеного між сторонами справи договору про надання фінансового лізингу.

Крім того, в позовній заяві зазначено, що деякі умови оспорюваного договору фінансового лізингу порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін, а також завдають шкоди позивачу, що відповідно до положень Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) є підставою для визнання такого договору недійсним.

У зв`язку з викладеним позивач просив визнати недійсним договір про надання фінансового лізингу від 21 січня 2017 року № АВН0А!00000016, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Автокредит плюс", стягнути з ТОВ "Автокредит плюс" на його користь 145 660,00 грн, в тому числі 83 100,00 грн авансового платежу, сплачених позивачем на виконання умов зазначеного договору.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 20 березня 2019 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір про надання фінансового лізингу від 21 січня 2017 року № АВН0А!00000016, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Автокредит Плюс".

Стягнуто з ТОВ "Автокредит Плюс" на користь ОСОБА_1 145 660,00 грн, сплачених за договором фінансового лізингу від 21 січня 2017 року № АВН0А!00000016.

Додатковим рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 05 квітня 2019 року вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний договір фінансового лізингу не відповідає вимогам закону щодо його обов`язкового нотаріального посвідчення, а тому є нікчемним, що, в свою чергу, є підставою для застосування до спірних правовідносин передбачених статтею 216 ЦК України наслідків недійсності правочину: стягнення з ТОВ "Автокредит Плюс" на користь ОСОБА_1 коштів, сплачених на виконання умов зазначеного договору.

Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що укладений між сторонами договір фінансового лізингу містить несправедливі умови, визначені в пунктах 1-7 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", що є окремою підставою для визнання такого договору недійсним.

У травні 2019 року ТОВ "Автокредит Плюс" подало апеляційну скаргу на рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 20 березня 2019 року, в якій просило змінити зазначене рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ТОВ "Автокредит Плюс" коштів, а саме: стягнути з ТОВ "Автокредит Плюс" на користь ОСОБА_1 76 736,55 грн, сплачених за договором фінансового лізингу від 21 січня 2017 року № АВН0А!00000016, а в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 27 червня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ "Автокредит Плюс" залишено без задоволення, а рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 20 березня 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що доводи відповідача про необхідність зменшення суми стягнення на суму плати за користування предметом лізингу не ґрунтується на достатніх та допустимих доказах. Зокрема, довідка щодо собівартості послуг з користування автомобілем не є належним та допустимим доказом на підтвердження цієї обставини, оскільки визначений розмір плати за користування автомобілем ґрунтується на умовах договору, нікчемність якого сторонами не заперечується. Крім того, плата за користування автомобілем розрахована за період з 01 березня 2017 року до 05 вересня 2018 року, тоді як автомобіль був вилучений у позивача 05 квітня 2018 року.

Рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору фінансового лізингу від 21 січня 2017 року № АВН0А!00000016 апеляційним судом не переглядалося, оскільки в зазначеній частині не оскаржувалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ТОВ "Автокредит Плюс" у касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - змінити в частині застосування реституції за оспорюваним договором шляхом визначення суми, яка підлягає стягненню з ТОВ "Автокредит Плюс" на користь ОСОБА_1, у розмірі 76 736,55 грн, а в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору відмовити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ТОВ "Автокредит Плюс" мотивована тим, що оспорюваний договір фінансового лізингу є нікчемним з моменту його укладення, тому ОСОБА_1, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов`язаний повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. Тобто, стягуючи з ТОВ "Автокредит Плюс" на користь ОСОБА_1 кошти в порядку застосування наслідків недійсності оспорюваного договору, суди повинні були зменшити розмір стягнення на суму плати за користування предметом лізингу.

При цьому заявник стверджував, що суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки наданому відповідачем розрахунку суми, що підлягає сплаті за користування предметом лізингу, не обґрунтував відхилення цього доказу та не здійснив свого розрахунку такої суми.

Крім того, в касаційній скарзі зазначено, що нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам закону та не потребує визнання його недійсним судом, однак суди першої та апеляційної інстанцій встановили нікчемність оспорюваного правочину, але неправомірно визнали його недійсним.

Доводи інших учасників справи

Позивач не скористався правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2019 року (відповідно до відтиску поштового штемпеля на конверті) ТОВ "Автокредит Плюс" подало касаційну скаргу на рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 20 березня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 червня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Волочиського районного суду Хмельницької області.

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 21 січня 2017 року ОСОБА_1 та ТОВ "Автокредит Плюс" уклали договір про надання фінансового лізингу № АВН0А!00000016 шляхом підписання заяви про приєднання до публічного договору про надання фінансового лізингу ТОВ "Автокредит Плюс". Сторонами договору визначено строк лізингу 60 місяців з моменту підписання додатку № 2 до договору (т. 1 а. с. 18).

Цього ж дня, відповідно до специфікації та акту приймання-передачі, які є додатком № 1 до зазначеного договору, ОСОБА_1 було передано предмет фінансового лізингу - автомобіль марки SUZUKI GRAND VITARA, 2007 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2 вартістю 277 000,00 грн (т. 1 а. с. 19).

Згідно з умовами укладеного між сторонами справи договору лізингоодержувач ОСОБА_1 зобов`язувався сплачувати лізингодавцю ТОВ "Автокредит Плюс" щомісячні платежі. Згідно з додатком № 2 до договору розмір щомісячних платежів за договором становить 6 160,00 грн (т. 1 а. с. 20).

На виконання умов зазначеного правочину у період з 09 лютого 2017 року до 26 лютого 2018 року ОСОБА_1 сплатив ТОВ "Автокредит Плюс" 145 660,00 грн, в тому числі і 83 100,00 грн авансового платежу (т. 1 а. с. 34, 35, 116).

05 квітня 2018 року автомобіль, що був предметом лізингу, було вилучено в ОСОБА_1 працівниками поліції у зв`язку з проведенням досудового розслідування в кримінальному провадженні, що внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12017040650002678 від 07 серпня 2017 року за ознаками складу злочину, передбаченого частиною другою статті 190 КК України. Постановою слідчого від 10 квітня 2018 року вилучений автомобіль визнано речовим доказом у зазначеному кримінальному провадженні та передано представнику ТОВ "Автокредит Плюс" Олійнику Ю. В. (т. 1 а. с. 37-44).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України рішення суду першої інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку виключно після його апеляційного перегляду.

З матеріалів справи вбачається, що рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 20 березня 2019 року в частині визнання оспорюваного правочину недійсним не переглядалося в апеляційному порядку, а тому відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України рішення суду першої інстанції в згаданій частині не може бути предметом перегляду в касаційному порядку.

Як уже зазначалося, в касаційній скарзі ТОВ "Автокредит плюс" посилалося на те, що суд першої інстанції неправомірно визнав оспорюваний договір недійсним та просило відмовити в задоволенні зазначеної позовної вимоги. Тобто відповідач оскаржив у касаційному порядку рішення суду першої інстанції в частині, яка не переглядалася апеляційним судом.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Автокредит Плюс" на рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 20 березня 2019 року в частині визнання недійсним договору про надання фінансового лізингу від 21 січня 2017 року № АВН0А!00000016, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Автокредит плюс", підлягає закриттю.

Відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) .

Згідно з частиною другою статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Аналіз норм чинного законодавства України дає підстави для висновку, що за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Таким чином, договір лізингу, укладений за участю фізичної особи, в силу своєї правової природи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з положеннями частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин є видом недійсних правочинів та є таким в силу вимог закону, тобто його недійсність прямо встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України тощо). З огляду на викладене у разі наявності передбачених законом підстав для вважати правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину, визначені в статті 216 ЦК України.

Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції положення зазначених норм врахував та, встановивши, що при укладенні оспорюваного договору фінансового лізингу допущено порушення статті 799 ЦК України щодо обов`язкового нотаріального посвідчення, дійшов правильного висновку, що такий договір є нікчемним та застосував до нього наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з відповідача на користь позивача коштів, сплачених на виконання такого договору.

При цьому касаційний суд не бере до уваги доводи касаційної скарги про необхідність зменшення стягнутої з відповідача суми на суму платежу за користування предметом лізингу з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У частинах п`ятій, шостій зазначеної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша-друга статті 77 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За змістом частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Обґрунтовуючи необхідність зменшення стягнутої на користь ОСОБА_1 суми на суму платежу за користування предметом лізингу, ТОВ "Автокредит Плюс" посилалося на наявну в матеріалах справи довідку розрахунку собівартості послуги з користування автомобілем. Суд апеляційної інстанції надав оцінку зазначеній довідці та дійшов висновку, що вона не є належним та допустимим доказом у справі.

Таким чином, доводи касаційної скарги про необхідність зменшення стягнутої з відповідача суми на суму платежу за користування предметом лізингу не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки стосуються переоцінки доказів, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідностіпереоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині, що переглядається, без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" на рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 20 березня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 червня 2019 року в частині визнання недійсним договору закрити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" залишити без задоволення.

Рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 20 березня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 червня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення грошових коштів залишити без змін.