розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 17 серпня 2017 року у складі судді Яркіної С. В. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 31 січня 2018 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Онищенка Е. А. у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", про зняття арешту з майна,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Запорізького відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - Запорізький ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області), третя особа - Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), про зняття арешту з майна.

Зазначений позов мотивований тим, що 14 вересня 2011 року постановою ВДВС Запорізького РУЮ відкрито виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа, виданого 09 серпня 2011 року Шевченківським районним судом міста Запоріжжя про стягнення з неї та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованості за кредитним договором в розмірі 551 586,95 грн, а також 1 700 грн державного мита та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Того ж дня, державним виконавцем ВДВС Запорізького РУЮ винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, згідно з якою накладено арешт на все майно, що їй належить та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна.

28 травня 2012 року державним виконавцем ВДВС Запорізького РУЮ винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві, згідно з пунктом 2 якої виконавчий документ може бути повторно пред`явлений до виконання в строк до 28 травня 2013 року.

Незважаючи на те, що виконавче провадження було завершено, а арешт, який було накладено на її майно, не знято зазначене порушує її права щодо вільного розпорядження належним їй на праві власності майном.

Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_1 просила зняти арешт з усього майна та заборону здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить їй, накладені ВДВС Запорізького РУЮ на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14 вересня 2011 року у виконавчому провадженні № 28650652 при примусовому виконанні виконавчого листа № 0827/2-1119, виданого 09 серпня 2011 року Шевченківським районним судом міста Запоріжжя про стягнення з неї та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ "УкрСиббанк" суми заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 20 березня 2017 року замінено третю особу ПАТ "УкрСиббанк" на ПАТ "Дельта Банк".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 17 серпня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що питання про визнання права власності на вищезазначене майно ОСОБА_1, як позивачем у цій справі, не заявлялося та відповідні обставини суду у цій справі ОСОБА_1 не доводилися, тому відсутній спір про право на майно.

Таким чином, арешт майна боржника, який не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України (1618-15) .

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 31 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 17 серпня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що згідно з матеріалами справи за виконавчим листом, виданим 09 серпня 2011 року Шевченківським районним судом міста Запоріжжя про стягнення з позивача та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованості за кредитним договором, заборгованість не стягнута і судове рішення не виконано. Неправомірність дій державного виконавця щодо арешту майна боржника в судовому порядку не доведена.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2018 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 17 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 31 січня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову, не передаючи справи на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що 28 травня 2012 року державним виконавцем ВДВС Запорізького РУЮ у виконавчому провадженні № 28650652 була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві, згідно з пунктом 2 якої виконавчий документ може бути повторно пред`явлений для виконання в строк до 28 травня 2013 року. Стягувач не скористався правом повторно пред`явити виконавчий документ до виконання, тому пропустив строк пред`явлення його до виконання.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 03 березня 2017 року поновлено строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання та видано дублікат виконавчого листа. Проте ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2017 року зазначену ухвалу скасовано в частині поновлення строку для пред`явлення до виконання виконавчого листа та прийнято в цій частині нову ухвалу про відмову в поновленні строку для його пред`явлення до виконання.

Тобто, виконавчий лист міг бути повторно пред`явлений до виконання в строк до 28 травня 2013 року. Свідомо знаючи про купівлю-продаж прав вимоги за кредитним договором ПАТ "Дельта Банк" починаючи з 08 грудня 2011 року не вживало жодних дій, спрямованих на виконання рішення суду.

Обґрунтовуючи позов, вона не оскаржувала дії або бездіяльність державного виконавця під час виконання судового рішення і не посилалася на порушення державним виконавцем порядку накладення арешту, проте суди попередніх інстанцій не звернули на це уваги.

Враховуючи те, що виконавче провадження було знищено, а виконавчий лист не був повторно пред`явлений до виконання, вона звернулася до суду з позовом про зняття арешту з майна, оскільки за цих обставин арешт може бути знятий лише за рішенням суду.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У листопаді 2018 року ПАТ "Дельта Банк" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що за змістом Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадках незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Арешт майна, який не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України (1618-15) .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 вересня 2011 року державним виконавцем ВДВС Запорізького РУЮ Васіним П. В. на підставі виконавчого листа № 0827/2-1119, виданого 09 серпня 2011 року Шевченківським районним судом міста Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ "УкрСиббанк" суми заборгованості за кредитним договором 551 586,95 грн, а також судові витрати - 1 700 грн державного мита, 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, всього - 553 406,95 грн, була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 28650652.

14 вересня 2011 року державним виконавцем ВДВС Запорізького РУЮ Васіним П. В. на підставі виконавчого листа № 0827/2-1119, виданого 09 серпня 2011 року Шевченківським районним судом міста Запоріжжя, у виконавчому провадженні № 28650652 була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою було накладено арешт на все майно, яке належить позивачці ОСОБА_1

28 травня 2012 року державним виконавцем ВДВС Запорізького РУЮ Полулях І. Ю. на підставі виконавчого листа № 0827/2-1119, виданого 09 серпня 2011 року Шевченківським районним судом міста Запоріжжя, у виконавчому провадженні № 28650652 була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві ПАТ "УкрСиббанк". Строк, встановлений для повторного пред`явлення виконавчого документа для виконання сплив 28 травня 2013 року.

Згідно з договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року ПАТ "УкрСиббанк" відступило свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами та договорами забезпечення ПАТ "Дельта Банк", у зв`язку з чим до ПАТ "Дельта Банк" перейшли всі права, у тому числі і право вимоги ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_1 за кредитним договором № 11367153000 та право звертати стягнення на предмет іпотеки, зазначений у договорі іпотеки від 03 липня 2008 року № 11367153000/З.

Також апеляційним судом з матеріалів справи за виконавчим листом, виданим 09 серпня 2001 року Шевченківським районним судом міста Запоріжжя, встановлено, що заборгованість за кредитним договором не стягнута, а судове рішення на час розгляду справи не виконано.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 червня 2018 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Запорізького районного суду Запорізької області.

20 листопада 2018 року справа № 317/4584/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 "Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя", у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України (1618-15) наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Законодавець у частині першій статті 16 ЦК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Згідно із частиною першою статті 32 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (в редакції, що діяла на час винесення постанови про арешт майна боржника) заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із статтею 383 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом, сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено статтею 59 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом.

Згідно із статтею 59 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Тобто, відповідно до статті 59 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на час пред`явлення позову, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У пункті 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна" (v0005740-16) зазначено, що в разі якщо опис та арешт майна проводиться державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України (1618-15) . Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону України "Про виконавче провадження".

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Підставою обтяження майна позивача є постанова від 14 вересня 2011 року, винесена державним виконавцем ВДВС Запорізького РУЮ у рамках виконавчого провадження № 28650652 з примусового виконання виконавчого листа № 0827/2-1119, виданого 09 серпня 2011 року Шевченківським районним судом міста Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованості за кредитним договором в розмірі 551 586,95 грн, а також 1 700 грн державного мита та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивач обґрунтувала свої вимоги тим, що накладення арешту на майно порушує її права, як власника, захист якого передбачено статтями 41, 55 Конституції України, статтями 317, 321 ЦК України.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно виходив із того, що за змістом поданої позовної заяви між сторонами немає спору про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт і таке право позивача ніким не оспорюється, тому заява ОСОБА_1 про зняття арешту з майна повинна розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України (1618-15) .

Вищенаведене узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року у справі № 544/394/18 (провадження № 61-12890св19).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).