розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д.,

Куштана Б. П., Собослоя Г. Г.,

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (далі - Закон № 460-ІХ).

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2, ОСОБА_3, Тибавської сільської ради Свалявського району Закарпатської області про скасування державного акта про право приватної власності на землю.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказував, що рішенням Тибавської сільської ради народних депутатів Свалявського району Закарпатської області від 16 червня 1995 року "Про надання дозволу громадянам сіл Тибава та ОСОБА_4 на приватизацію земельних ділянок" ОСОБА_5 надано дозвіл на приватизацію земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ), в розмірі 0,1650 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 склала заповіт, яким заповідала своєму сину ОСОБА_2 вітальню та веранду, а внуку ОСОБА_6 - спальню, прихожу та кладову в житловому будинку АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 .

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 16 березня 2012 року, яке є чинним, визнано за ОСОБА_7 право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті сина ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 помер.

Після його смерті відкрилась спадщина на частину житлового будинку АДРЕСА_2, яку прийняв його син ОСОБА_3 .

Позивач зазначав, що за життя ОСОБА_5 не отримувала документа про право власності на спірну земельну ділянку, однак, після смерті на її ім`я Тибавською сільською радою народних депутатів Свалявського району Закарпатської області видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку. Вказаний державний акт було видано сторонній особі, чим порушено Інструкцію про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затверджену Наказом Держкомзему України від 15 квітня 1993 року № 28 (втратив чинність на підставі Наказу Держкомзему № 43 від 04 травня 1999 року).

Позивач вказував, що видача оскаржуваного державного акта без погодження меж земельної ділянки з ним, як суміжним землекористувачем, порушує його право власності на земельну ділянку, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 намагаються у незаконний спосіб її перерозподілити.

Вважає, що такими діями порушуються його права, як суміжного землекористувача, а тому, з урахуванням клопотання про збільшення позовних вимог від 13 січня 2017 року, остаточно просив визнати частково недійсним рішення Тибавської сільської ради народних депутатів Свалявського району Закарпатської області від 16 червня 1995 року "Про надання дозволу громадянам сіл Тибава та ОСОБА_4 на приватизацію земельних ділянок", яким ОСОБА_5 надано дозвіл на приватизацію земельної ділянки у розмірі 0,1650 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, визнати незаконним та скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 21 листопада 1996 року, виданий на ім`я ОСОБА_5 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 29 березня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки звертаючись до суду із вказаним позовом, позивачем не доведено обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, зокрема, що спірне рішення органу місцевого самоврядування та державний акт порушують його права та інтереси.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 29 березня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано частково недійсним рішення Тибавської сільської ради народних депутатів Свалявського району Закарпатської області від 16 червня 1995 року "Про надання дозволу громадянам сіл Тибава та ОСОБА_4 на приватизацію земельних ділянок", яким ОСОБА_5 надано дозвіл на приватизацію земельної ділянки в розмірі 0,1650 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташованої у АДРЕСА_2, на підставі якого на ім`я ОСОБА_5 видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 21 листопада 1996 року, а також визнано незаконним і скасовано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 21 листопада 1996 року.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сільською радою оскаржуване рішення та державний акт на право приватної власності на землю на ім`я ОСОБА_5 видані неправомірно, з порушенням встановленого законом порядку. Суд дійшов також висновку, що вказані акти порушують законні права позивача, як власника земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2020 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Закарпатського апеляційного суду

від 28 листопада 2019 року, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що звертаючись до суду з вказаним позовом, ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обставин справи, зокрема, не вказав як саме порушено його права, як суміжного землекористувача.

Крім того, в касаційній скарзі зазначено, що позивачем обрано не належний спосіб захисту, оскільки рішення Тибавської сільської ради народних депутатів Свалявського району Закарпатської області від 16 червня 1995 року "Про надання дозволу громадянам сіл Тибава та ОСОБА_4 на приватизацію земельних ділянок" прийнято в межах компетенції органу місцевого самоврядування, а тому відсутні підстави для його скасування.

Також заявник вказує, що виділення спірної земельної ділянки ОСОБА_5 у 1996 році за адресою: АДРЕСА_2, та видача позивачу 17 травня 2012 року державного акта на право власності на земельну ділянку, відбулась у різні проміжки часу, тому прийняте 16 червня 1995 році Тибавською сільською радою народних депутатів Свалявського району Закарпатської області рішення не може порушувати права позивача.

Доводи інших учасників справи

У березні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_1, в якому останній просить касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року - залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з суду першої інстанції.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Тибавської сільської ради народних депутатів Свалявського району Закарпатської області від 16 червня 1995 року ОСОБА_5, мешканці АДРЕСА_1, надано дозвіл на приватизацію земельної ділянки в розмірі 0,1650 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 склала заповіт, яким заповідала своєму сину ОСОБА_2 вітальню та веранду, а внуку ОСОБА_6 - спальню, прихожу та кладову в житловому будинку в АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

На підставі рішення Тибавської сільської ради народних депутатів Свалявського району Закарпатської області від 16 червня 1995 року на ім`я ОСОБА_5 видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 21 листопада 1996 року, згідно з яким ОСОБА_5 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,30 га для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства на території Тибавської сільської ради Свалявського району Закарпатської області.

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 21 листопада 1996 року земельна ділянка площею 0,30 га складається з двох земельних ділянок: одна площею 0,165 га, друга - 0,135 га.

Спадкоємцями померлої ОСОБА_5 за заповітом є син ОСОБА_2 та онук ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер.

Після його смерті відкрилась спадщина на частину будинку, право власності на яку в порядку спадкування за законом на підставі рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 16 березня 2012 року визнано за батьком ОСОБА_7

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 помер. Після його смерті спадщину прийняв його син ОСОБА_3 .

Згідно з довідкою Тибавської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 17 серпня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6, до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_3, не зверталися до сільської ради з питанням приватизації земельних ділянок у приватну власність (а. с. 13).

ОСОБА_1 є власником суміжної земельної ділянки, яка розташована в АДРЕСА_2, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 17 липня 2012 року, виданим на підставі рішення Тибавської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 14 липня 2011 року "Про передачу земельної ділянки у власність" (а. с. 17, на звороті).

Рішенням Тибавської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 14 липня 2011 року "Про передачу земельної ділянки у власність" передано безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1120 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд і будівель у АДРЕСА_2 .

Відповідно до висновку № 10-06/16 судової будівельно-технічної експертизи від 07 червня 2016 року, проведеної на підставі ухвали Свалявського районного суду Закарпатської області від 07 грудня 2015 року у цивільній справі № 306/1549/15-ц за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, фактична (на час проведення експертизи) конфігурація, геометричні параметри та площа земельної ділянки ОСОБА_5 не відповідає державному акту на право власності на земельну ділянку від 21 листопада 1996 року.

Фактична (на час проведення експертизи) конфігурація, геометричні параметри та площа земельної ділянки ОСОБА_1 не відповідають показникам, які зазначеним у державному акті на право власності на земельну ділянку від 17 липня 2012 року.

Відповідно до висновку № 319/03-19 судової земельно-технічної експертизи від 10 травня 2019 року, проведеної на підставі ухвали апеляційного суду Закарпатської області від 20 грудня 2017 року, площа земельної ділянки ОСОБА_5, яка перебуває у фактичному користуванні, становить 0,165 га, що відповідає державному акту на право власності на земельну ділянку від 21 листопада 1996 року.

Конфігурація земельної ділянки ОСОБА_5, яка перебуває у фактичному користуванні, не відповідає конфігурації, зазначеній у державному акті на право власності на земельну ділянку від 21 листопада 1996 року, та наявні розбіжності.

При накресленні земельної ділянки ОСОБА_5 за параметрами, зазначеними в державному акті на право власності на земельну ділянку

від 21 листопада 1996 року, площа цієї земельної ділянки складає 0,1684 га, тоді як в самому державному акті площа земельної ділянки зазначена - 0,165 га.

Земельна ділянка ОСОБА_5 на даний час не є належним чином сформованою і відомості про неї в Державний земельний кадастр не внесено.

Площа та конфігурація фактичної земельної ділянки ОСОБА_1 відповідає державному акту на право приватної власності на земельну ділянку від 12 травня 2012 року, виданому на його ім`я.

Мають місце накладки земельної ділянки площею 0,165 га за адресою: АДРЕСА_2, згідно з державним актом на право приватної власності на земельну ділянку від 21 листопада 1996 року, виданого на ім`я ОСОБА_5, на земельну ділянку площею 0,112 га за адресою: АДРЕСА_2, згідно з державним актом на право приватної власності на земельну ділянку від 12 травня 2012 року, виданого на ім`я ОСОБА_1 (а. с. 31-59 т. 2).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України ( тут і далі - в редакції Закону № 460-ІХ) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду повністю не відповідає.

Відповідно до пункту 3 частини першої, пункту 3 частини четвертої статті 6 Земельного Кодексу України 1990 року (тут і далі - в редакції, чинній на час передачі земельної ділянки у власність) (далі - ЗК України (2768-14) 1990 року) громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка). Безоплатно земельні ділянки передаються у власність громадян для будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельні ділянки, що були раніше надані у встановленому порядку громадянам для цієї мети, у межах граничного розміру, визначеного статтею 67 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою статті 17 ЗК України 1990 року передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї.

Статтею 22 ЗК України 1990 року передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (частина перша статті 23 ЗК України 1990 року).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони у справі є суміжними землекористувачами.

Звертаючись до суду із позовом про визнання частково недійсним рішення Тибавської сільської ради народних депутатів Свалявського району Закарпатської області від 16 червня 1995 року "Про надання дозволу громадянам сіл Тибава та ОСОБА_4 на приватизацію земельних ділянок", на підставі якого ОСОБА_5 видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку та скасування такого акта, який виготовлено після її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_5, позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що порушення його прав полягає у непогодженні з ним меж земельної ділянки.

Крім того, він зазначав, що відповідачі мають на меті перерозподілити належну йому на праві власності земельну ділянку, в зв`язку з чим звернулися до суду з позовом про визнання недійсним його державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, а також зазначений державний акт на право приватної власності на земельну ділянку видано на ім`я ОСОБА_5 після її смерті.

Як встановлено вище, ОСОБА_1 є власником суміжної земельної ділянки, яка розташована в АДРЕСА_2, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 17 липня 2012 року, виданого на підставі рішення Тибавської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 14 липня 2011 року "Про передачу земельної ділянки у власність" (а. с. 17, на звороті).

ОСОБА_1 зазначав про те, що він є землекористувачем земельної ділянки з 1981 року, рішенням Виконавчого комітету Свалявської районної ради Закарпатської області від 23 травня 1984 року № 113 "Про індивідуальне будівництво" йому дозволено будівництво на земельній ділянці, що знаходилася у його користуванні, а далі - у власності на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку від 17 липня 2012 року.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 07 червня 2016 року, проведеної на підставі ухвали Свалявського районного суду Закарпатської області від 07 грудня 2015 року у справі № 306/1549/15-ц за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, та судової земельно-технічної експертизи від 10 травня 2019 року, проведеної на підставі ухвали апеляційного суду Закарпатської області від 20 грудня 2017 року у зазначеній справі, земельна ділянка позивача та ОСОБА_5 накладаються одна на одну.

Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 21 листопада 1996 року виданий на ім`я ОСОБА_5, про що зроблено запис в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

Згідно з частиною другою статті 9 ЦК Української РСР (в редакції - чинній на час смерті) правоздатність громадянина виникає в момент його народження і припиняється з смертю.

Отже, моментом припинення цивільної правоздатності є момент фактичної смерті фізичної особи.

Таким чином, з дня смерті ОСОБА_5 припинилася її цивільна правоздатність (здатність набувати цивільні права та обов`язки), тому видача органом місцевого самоврядування акта після цієї дати є неправомірною.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

На підставі вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що виданий на ім`я ОСОБА_5 державний акт на право приватної власності на земельну ділянку підлягає визнанню недійсним.

Таким чином постанова Закарпатського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року в цій частині відповідає вимогам закону, тому її в цій частині необхідно залишити без змін.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновками апеляційного суду про визнання частково недійсним рішення Тибавської сільської ради народних депутатів Свалявського району Закарпатської області від 16 червня 1995 року "Про надання дозволу громадянам сіл Тибава та ОСОБА_4 на приватизацію земельних ділянок", на підставі якого ОСОБА_5 надано дозвіл на приватизацію земельної ділянки у розмірі 0,1650 га для будівництва та обслуговування житлового будинку виходячи з наступного.

Встановлено, що рішенням Тибавської сільської ради народних депутатів Свалявського району Закарпатської області від 16 червня 1995 року "Про надання дозволу громадянам сіл Тибава та ОСОБА_4 на приватизацію земельних ділянок" ОСОБА_5 надано дозвіл на приватизацію земельної ділянки площею 0,1650 га для будівництва та обслуговування житлового будинку у АДРЕСА_1 .

Також встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником суміжної земельної ділянки, на підставі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку від 17 липня 2012 року (а. с. 11).

Обґрунтовуючи визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого ОСОБА_5 передано у власність земельну ділянку, позивач зазначав, що порушення його прав полягає у тому, що на підставі вказаного рішення було видано незаконний державний акт, який порушує його права.

Разом з тим, ОСОБА_1 не зазначив, що на момент прийняття оскаржуваного рішення сільської ради він не був власником земельної ділянки, самим рішенням ради не встановлювались межі земельної ділянки, яка надавалась для приватизації ОСОБА_5, а лише зазначалось про передачу у власність земельних ділянок фізичним особам, в тому числі ОСОБА_5 .

Відповідно до пункту 17 частини другої статті 19 Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" (чинному на час прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) виключною компетенцією Ради народних депутатів є вирішення питань регулювання земельних відносин відповідно до законодавства.

Таким чином, надаючи дозвіл на приватизацію земельної ділянки ОСОБА_5 під її будинком, орган місцевого самоврядування діяв у межах своїх повноважень.

Крім того, рішення Тибавської сільської ради народних депутатів Свалявського району Закарпатської області від 16 червня 1995 року "Про надання дозволу громадянам сіл Тибава та ОСОБА_4 на приватизацію земельних ділянок" носило індивідуальний характер відносно ОСОБА_5 та втратило свою дію у зв`язку з реалізацією ОСОБА_5 вказаного рішення, зокрема виготовленням нею технічної та іншої документації, яка передувала оформленню та видачі державного акта.

Отже, місцевий суд дійшов правильного висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визнання частково недійсним рішення Тибавської сільської ради народних депутатів Свалявського району Закарпатської області від 16 червня 1995 року "Про надання дозволу громадянам сіл Тибава та ОСОБА_4 на приватизацію земельних ділянок".

Апеляційний суд неправильно визначився з підставами позову, тому постанова апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню із залишенням в цій частині рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За викладених у справі обставин касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, постанова Закарпатського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Тибавської сільської ради Свалявського району Закарпатської області про визнання частково недійсним рішення сільської ради підлягає скасуванню з залишенням в силі в цій частині рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 29 березня 2017 року, постанова Закарпатського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Тибавської сільської ради Свалявського району Закарпатської області про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку - залишенню без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Тибавської сільської ради Свалявського району Закарпатської області про визнання частково недійсним рішення сільської ради скасувати і залишити в силі в цій частині рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 29 березня 2017 року.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Тибавської сільської ради Свалявського району Закарпатської області про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку залишити без змін.