відповідачі (за первісним позовом): Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва", Київська міська рада,

третя особа (за первісним позовом) - Солом`янська районна у місті Києві державна адміністрація,

позивач (за зустрічним позовом)- Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва",

відповідач (за зустрічним позовом)- ОСОБА_1,

третя особа (за зустрічним позовом) - Солом`янська районна у місті Києві державна адміністрація,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 24 січня 2018 року у складі судді Шереметьєвої Л. А. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 31 травня 2018 року у складі колегії суддів: Прокопчук Н. О., Саліхова В. В., Семенюк Т. А.,

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон України № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва" (далі - КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва"), Київської міської ради, третя особа - Солом`янська районна у місті Києві державна адміністрація, про визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання здійснити реєстрацію місця проживання.

Позовна заяваОСОБА_1 мотивована тим, що вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з наймачем спірної квартири

ОСОБА_2, а у березні 2010 року вселилась у займане ним житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 та проживає в ньому по теперішній час.

Шлюб із ОСОБА_2 зареєстрований не був і в квартирі ОСОБА_1 зареєстрована не була, оскільки загубила паспорт та не мала можливості його відновити.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і вона залишилася проживати

в квартирі одна. З часу вселення позивач за первісним позовом проживає та користується спірним житловим приміщенням, бере участь у витратах, пов`язаних з оплатою комунальних послуг, та виконує інші зобов`язання, що випливають з договору найму житлового приміщення.

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Житлово-експлуатаційної дільниці № 905 (далі - ЖЕД № 905) із заявою про реєстрацію її місця проживання, однак у задоволенні заяви було відмовлено.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила визнати за нею право користування житловим приміщенням - квартирою

АДРЕСА_1 ; зобов`язати Відділ з питань реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації зареєструвати її в зазначеній квартирі.

У червні 2017 року КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва" звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - Солом`янська районна у місті Києві державна адміністрація, про виселення.

Зустрічна позовна заявамотивована тим, що спірне приміщення знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Києва та закріплене на праві господарського відання за КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва" та обслуговується ЖЕД № 905.

Особовий рахунок у квартирі АДРЕСА_1 відкритий на ім`я ОСОБА_2 09 грудня 1991 року на підставі рішення Виконавчого комітету Жовтневої районної Ради народних депутатів. ОСОБА_2 був зареєстрований у спірній квартирі один та 30 травня

2017 року був знятий з реєстрації у зв`язку зі смертю.

Зазначала, що комісією ЖЕД № 905 від 30 травня 2017 року проведено обстеження житлового приміщення, при обстеженні двері квартири ніхто не відчинив, тому встановити проживаючих осіб не вдалося. Вхідні двері було опечатано. У квартирі зареєстрованих осіб немає, договір на утримання будинку та прибудинкової території не укладався, оплата за комунальні послуги не проводиться з липня 2016 року.

На підставі викладеного КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва" просило виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 24 січня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва" задоволено.

Виселено ОСОБА_1 з квартири

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва" 1 600 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 вселилася у спірну квартиру з порушенням норм закону, не зареєстрована у цьому житлі, належними та допустимими доказами не довела згоду наймача на її вселення та перебування членом його родини.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 31 травня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що пояснення допитаних за клопотанням позивачки свідків не дають підстав для беззаперечного висновку про існування фактичних шлюбних відносин позивача за первісним позовом із ОСОБА_2 і вселення у спірну квартиру та проживання у ній як члена його сім`ї.

Належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження тих обставин, що позивач за первісним позовом та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, мали спільний бюджет, вели спільне господарство, мали спільний побут, взаємні права та обов`язки, а також, що ОСОБА_1 вселилася у квартиру за згодою наймача житлового приміщення, що він звертався з питання реєстрації позивача за первісним позовом у спірній квартирі, про участь у витратах на утримання спірної квартири, сплату комунальних платежів нею, не подано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення її позовних вимог про визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання здійснити реєстрацію місця проживання, ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення вказаних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 у касаційній скарзі не оскаржувала, КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва" з касаційною скаргою до суду не зверталося, тому ці судові рішення в указаній частині відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України не є предметом касаційного перегляду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач за первісним позовом

з 2010 року постійно проживає у квартирі

АДРЕСА_1, будь-якого іншого житла не має, проте суди цим обставинам не дали належної правової оцінки. В квартиру вона вселилася зі згоди

ОСОБА_2 . Вказані обставини підтверджені показаннями свідків, проте суди їхні показання не взяли до уваги.

ОСОБА_1 не зареєструвалася у спірному приміщенні, оскільки

у 2001 році внаслідок шахрайських дій її було позбавлено паспорта та житла, тому вона проживала у квартирі ОСОБА_2 з його згоди.

Суд повинен був зобов`язати відповідні державні органи та (або) органи місцевого самоврядування надати відповідачу інше соціальне житло відразу після виселення зі спірної квартири, проте таких дій не вчинив.

Суди не дали належної правової оцінки допитаним у судовому засіданні свідкам, зокрема особам, які проживали поряд з квартирою

АДРЕСА_1 та яким було відомо про фактичні обставини проживання та вселення ОСОБА_1 до спірної квартири.

Судами не встановлено баланс між інтересами ОСОБА_1 у збереженні житла та інтересами держави у наданні його у майбутньому для проживання іншій особі, не оцінено у сукупності з іншими доказами у справі доводи позивача за первісним позовом про те, що вона тривалий час проживала у квартирі, сплачували витрати на її утримання, ремонт майна та інші обов`язкові платежі.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту та вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу.

02 жовтня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 "Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя", у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 складається з двох кімнат та була надана ОСОБА_3 на сім`ю з трьох осіб: він, дружина - ОСОБА_4, син - ОСОБА_2, на підставі ордеру від 18 липня 1961 року.

Згідно з рішенням Виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів міста Києва від 09 грудня 1991 року особовий рахунок та договір найму на вказану квартиру були переоформлені на ОСОБА_2 .

Спірна квартира перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва та розпорядженням Солом`янської районної в міста Києві державної адміністрації від 06 травня 2015 року це нерухоме майно закріплено на праві господарського відання за КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва".

Суди встановили, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з інформацією КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва" ОСОБА_5 знятий з реєстраційного обліку в квартирі 30 травня 2017 року відповідно до актового запису про смерть.

Суди також встановили, що ОСОБА_1 згідно з розпорядженням органу приватизації Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації від 15 січня 2001 року належить на праві власності квартира

Відповідно до довідки форми "А" ОСОБА_1 була зареєстрована

у квартирі АДРЕСА_2, проте 20 лютого

2001 року вибула до м. Фастова Київської області.

Відповідно до паспорта громадянина України, який виданий 21 квітня

2017 року, місце проживання ОСОБА_1 не зареєстроване.

Згідно з листом Будинку соціального піклування від 06 травня 2017 року позивач за первісним позовом з 29 березня до 31 березня 2017 року перебувала в Будинку соціального піклування. Після цього до Будинку соціального піклування ОСОБА_1 не зверталася, ніяких послуг не отримувала.

Листом попередженням від 30 травня 2017 року КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва" звернулося до ОСОБА_1 та просило надати правовстановлюючі документи на проживання у квартирі

АДРЕСА_1, а у разі ненадання вказаних документів вимагало звільнити зазначене житлове приміщення та здати ключі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення первісних позовних вимог відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої та другої статті 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом статті 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Як встановлено вище, спірна квартира перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва та розпорядженням Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 06 травня 2015 року це нерухоме майно закріплено на праві господарського відання за

КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва".

ОСОБА_1 вказувала, що вона перебувала з наймачем спірної квартири у фактичних шлюбних відносинах до його смерті, а у березні 2010 року вселилася у квартиру за згодою останнього.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічні за змістом норми закріплені у статтях 10, 60 ЦПК України

(в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом).

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження вказаних обставин.

ОСОБА_1 стверджувала, що квартира

АДРЕСА_1, це її єдине місце проживання, іншого житла вона не має.

Разом з тим, згідно з розпорядженням органу приватизації Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації від 15 січня 2001 року ОСОБА_1 належить на праві власності квартира

Позивач за первісним позовом стверджувала, що вона продала свою квартиру, у якій вона була зареєстрована та знята з реєстрації у м. Фастові

20 лютого 2001 року та з того часу ніде не зареєстрована. Проте,

ОСОБА_1 не подала до суду доказів на підтвердження вказаних обставин, а відповідно до вимог процесуального закону доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Не підтверджені належними та допустимими доказами й доводи

ОСОБА_1 про те, що вона вселилася у спірну квартиру зі згоди її власника, а не змогла зареєструватися у цій квартирі у зв`язку з втратою паспорта.

Так, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Отже, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК Української РСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням

(стаття 65 ЖК Української РСР). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Саме такі висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12.

При розгляді вказаної справи за позовом ОСОБА_1 судами встановлено, що спірне житлове приміщення надавалося на сім`ю з трьох осіб: ОСОБА_3, дружина - ОСОБА_4, син - ОСОБА_2, на підставі ордеру від 18 липня 1961 року. Рішенням органу місцевого самоврядування від 09 грудня 1991 року особовий рахунок та договір найму на вказану квартиру були переоформлені на ОСОБА_2 .

Встановлено, що позивач за первісним позовом у спірному житловому приміщенні зареєстрована не була і належних доказів на отримання письмової згоди ОСОБА_2 на її вселення до спірної квартири АДРЕСА_1 не надала.

Вирішуючи спір, врахувавши наведені вище норми права та обставини справи, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, суди дійшли вірного висновку про те, що ОСОБА_1 безпідставно вселилась у спірну квартиру, правовстановлюючих документів на право користування спірною квартирою у неї немає.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція).

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

У матеріалах справи відсутні докази правомірного вселення ОСОБА_1 у спірну квартиру, тому в цій справі існує обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагне досягти позивач за первісним позовом.

Такі встановлені судами обставини справи виключають можливість задоволення позовних вимог у цій справі за позовом ОСОБА_1 про визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання здійснити реєстрацію місця проживання, так як нею не доведено підстав такого позову, а саме факту набуття нею права користування спірним житловим приміщенням у встановленому законом порядку.

За таких обставин суди зробили правильний висновок, що позивачем за первісним позовом не доведено факту набуття права на користування спірним жилим приміщенням, вселення до спільного житлового приміщення саме на умовах постійного проживання однією сім`єю з наймачем, і обґрунтовано відмовили у задоволенні первісного позову.

Доводи касаційної скарги про безпідставність виселення ОСОБА_1 і неврахування балансу інтересів сторін не заслуговують на увагу, враховуючи наступне.

Як вбачається з касаційної скарги, ОСОБА_1 у мотивувальній частині, а також і в резолютивній її частині просила задовольнити первісні позовні вимоги про визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання здійснити реєстрацію місця проживання. ОСОБА_1 не оскаржувала рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду в частині виселення її зі спірного житла. Разом з тим, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах касаційної скарги.

Отже, доводи касаційної скарги щодо безпідставного виселення позивача за первісним позовом зі спірної квартири не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України зустрічні позовні вимоги не є предметом касаційного перегляду, а суд касаційної інстанції переглядає судові рішення лише в межах касаційної скарги. ОСОБА_1 просила скасувати судові рішення лише в частині вирішення її первісних позовних вимог та задовольнити її позовні вимоги про визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання здійснити реєстрацію місця проживання.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлених обставин справи в оскаржуваній частині, та до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження

в судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення в частині вирішення первісних позовних вимог ОСОБА_1 ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення в указаній частині необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в касаційному порядку в частині вирішення зустрічних позовних вимог не оскаржувалися, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України зазначені судові рішення у цій частині не є предметом касаційного перегляду.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 24 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 31 травня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва", Київської міської ради, третя особа - Солом`янська районна у місті Києві державна адміністрація, про визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання здійснити реєстрацію місця проживання залишити без змін.