треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, Білоцерківський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2018 року в складі судді Кошель Л. М. та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2018 року в складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Волохова Л. А., Мельника Я. С.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк"), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А., Білоцерківський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Київської області (далі - Білоцерківський РВДВС ГТУЮ Київської області) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовна заява мотивована тим, що 07 серпня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. вчинено виконавчий напис за № 16248, згідно якого запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки - дачний будинок, загальною площею 456,60 кв. м, який знаходиться в селі Шкарівка, Білоцерківського району, Київської області (далі - дачний будинок) та земельну ділянку, площею 0,1200 га для ведення садівництва в садово-городньому товаристві "Джерела", яке знаходиться по АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка). За рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки запропоновано задовольнити вимоги ПАТ "Укрсоцбанк" у розмірі заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання боржником ОСОБА_1 умов кредитного договору за період з 10 червня 2014 року по 10 березня 2017 року, а саме: у розмірі 842 498,27 грн, яка складається із суми заборгованості за кредитом в розмірі 341 567,59 грн та суми заборгованості по відсотках у розмірі 483 930,68 грн.

Позивач вважає, що виконавчий напис не підлягає виконанню та виданий без підтвердження безспірності вимог банку, оскільки рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2016 року у справі № 357/4703/17, яке набрало законної сили, позов ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 385/58/08-Пі від 11 квітня 2008 року залишено без задоволення, з підстав спливу строку позовної давності.

Тому позивач просив суд визнати вищезазначений виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2018 року позов задоволено.

Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. 07 серпня 2017 року зареєстрованого в реєстрі за № 16248.

Стягнуто з ПАТ "Укрcоцбанк" на користь ОСОБА_1 понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 960,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2016 року, у справі № 357/4703/17 за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яке набрало законної сили, встановлено, що позовна давність за основними вимогами до ОСОБА_1, як боржника за кредитним договором сплила, а відтак одночасно і припинилась іпотека. За таких обставин відсутні підстави вважати, що заборгованість позивача перед відповідачем на час винесення оскаржуваного виконавчого напису була безспірною.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк" - залишено без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, та зазначив, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду не спростовують.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

25 вересня 2018 року ПАТ "Укрсоцбанк", в особі представника Воробйової Т. М., надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2018 року, посилаючись на неправильне застосуванням судами норм матеріального права та не повним з`ясуванням обставини, що мають значення для справи.

Касаційна скарга мотивована тим, що чіткого переліку документів, що підтверджують безспірність заборгованості боржника прострочення виконання ним зобов`язань, які необхідно надати нотаріусу законодавець не дає. Таким чином, заява про вчинення виконавчого напису нотаріусом була оформлена відповідно до чинного законодавства України і містила всі обов`язкові відомості про боржника та стягувача, а також щодо розмірів заборгованості і строків, за які проводиться стягнення. Нотаріус не звертався до стягувача за наданням додаткової інформації, оскільки йому було надано всі необхідні і достатні документи для вчинення виконавчого напису. Нотаріусом було перевірено належне повідомлення боржника про наявну заборгованість та відповідність документів, поданих на обґрунтування стягнення, переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів. Виконавчий напис вчинено в межах трирічної позовної давності, з дотриманням 30-денного строку з моменту повідомлення боржника про заборгованість.

Судами не враховано, що за загальними нормами Цивільного Кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ) зобов`язання за кредитним договором не припинено, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстав пропущення позовної давності, а отже не може бути і припинена іпотека.

Судами не було встановлено, чи дійсно у боржника ОСОБА_1 був наявний інший розмір заборгованості перед банком, адже позивачем не надано доказів того, що на час вчинення виконавчого напису, сума заборгованості була іншою ніж та, яка вказана нотаріусом, судами було проігноровано той факт, що жодних доказів відсутності заборгованості в іншому розмірі, ніж зазначено банком в заяві до приватного нотаріуса, позивачем надано не було.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи із Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у грудні 2018 року.

Розпорядженням від 15 квітня 2020 року № 357/14288/17 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року визначено суддю - доповідача Петрова Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ПАТ "Укрсоцбанк" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення

прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 11 квітня 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 385/58/08-Пі, на підставі якого позичальнику було надано кредит в сумі 355 000,00 грн, строком до 10 квітня 2018 року, зі сплатою 15,00 % річних.

20 червня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 385/58/08-Пі, відповідно до якої збільшено розмір відсоткової ставки до 18,0 % річних та змінено графік погашення заборгованості за кредитом. 06 липня 2009 року між банком та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 385/58/08-Пі, відповідно до якої встановлено максимальний ліміт в розмірі 366 629,78 грн та встановлено строк погашення кредиту до 10 квітня 2023 року.

11 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 04/І-223, предметом якого є дачний будинок, загальною площею 456,60 кв. м, який знаходиться в селі Шкарівка, Білоцерківського району, Київської області (далі - дачний будинок) та земельна ділянка, площею 0,1200 га для ведення садівництва в садово-городньому товаристві "Джерела", яке знаходиться по АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка).

Судами встановлено, що 07 серпня 2017 року ПАТ "Укрсоцбанк" звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В. А. із заявою про вчинення виконавчого напису, в якій просило звернути стягнення на предмет іпотеки - дачний будинок та на земельну ділянку, та за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету іпотеки, задовольнити частину вимог стягувача у розмірі заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання боржником ОСОБА_1 умов кредитного договору за період з 10 червня 2014 року по 10 березня 2017 року, а саме: у розмірі 842 498,27 грн, яка складається із суми заборгованості за кредитом в розмірі 341 567,59 грн та суми заборгованості по відсотках у розмірі 483 930,68 грн (а.с. 81-82).

07 серпня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. на підставі заяви ПАТ "Укрсоцбанк" та доданих до неї матеріалів вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки та часткове задоволення за рахунок цього вимог банку про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання боржником ОСОБА_1 своїх зобов`язань по договору про надання відновлювальної кредитної лінії від 11 квітня 2008 року. Виконавчий напис зареєстровано в реєстрі під №16248 (а.с. 80).

09 жовтня 2017 року державним виконавцем Білоцерківського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області Левенець Є. С. відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 16248, виданого 07 серпня 2017 року приватним нотаріусом Чуловським В. А. (а.с. 6).

Судами також встановлено, що у квітні 2016 року ПАТ "Укрсоцбанк" звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором в розмірі 1 142 151,15 грн, яка утворилася станом на 20 січня 2016 року.

20 вересня 2016 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області було ухвалено рішення по справі № 357/4703/16 ц за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 385/58/08-Пі від 11 квітня 2008 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 року, та яким відмовлено у задоволенні позову про стягнення заборгованості з підстав спливу строку позовної давності (а.с. 7-9).

Під час розгляду вищезазначеної справи встановлено, що 12 січня 2010 року банк скористався своїм правом на дострокове повернення кредиту та заборгованості, направивши про це письмову вимогу боржнику, змінивши таким чином строк виконання основного зобов`язання. Тобто, початок перебігу позовної давності розпочався з 01 березня 2010 року. Судовим рішенням по даній справі також було встановлено, що позичальник ОСОБА_1 останній платіж вніс 17 лютого 2009 року, що підтверджується наданими позивачем розрахунками.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною третьою цієї статті визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 78 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частиною першої статті 88 Закону України "Про нотаріат" визначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Як передбачено пунктами 3.1., 3.2. Глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) , нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (1172-99-п) .

Відповідно до пункту 2-2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (1172-99-п) , для одержання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, подаються: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису".

Як встановлено судами, та вбачається з матеріалів справи 20 вересня 2016 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області було ухвалено рішення по справі № 357/4703/16 ц за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 385/58/08-Пі від 11 квітня 2008 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 року, та яким було відмовлено у задоволенні позову з підстав спливу строку позовної давності.

Під час розгляду вищезазначеної справи судами встановлено, що 12 січня 2010 року банк скористався своїм правом на дострокове повернення кредиту та заборгованості, направивши про це письмову вимогу боржнику, змінивши таким чином строк виконання основного зобов`язання. Тобто, початок перебігу позовної давності розпочався з 01 березня 2010 року. Судовим рішенням по даній справі також було встановлено, що позичальник ОСОБА_1 останній платіж вніс 17 лютого 2009 року, що підтверджується наданими позивачем розрахунками.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Відповідно до частини п`ятої статті 3, статті 17 Закону України "Про іпотеку", іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і припиняється, зокрема, у разі припинення основного зобов`язання.

Оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили, по справі за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості встановлено, що банк, надіславши 12 січня 2010 року ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення заборгованості, змінив строк виконання основного зобов`язання, тому саме з цього моменту і лише на протязі трьох років нотаріус мав право вчинити виконавчий напис за відповідною заявою ПАТ "Укрсоцбанк".

Однак, звернувшись 07 серпня 2017 року до приватного нотаріуса Чуловського В. А. з заявою про вчинення виконавчого напису, ПАТ "Укрсоцбанк" приховав факт направлення боржнику 12 січня 2010 року вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, що не дало змоги нотаріусу при вчиненні виконавчого напису зробити висновок щодо безспірності заборгованості, та висновок, що з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років.

Тому висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про задоволення позову та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню є законним та обґрунтованим.

Доводи касаційної скарги, що заява про вчинення виконавчого напису нотаріусом була оформлена відповідно до чинного законодавства України і містила всі обов`язкові відомості про боржника та стягувача, а також щодо розмірів заборгованості і строків, за які проводиться стягнення, а також те, що нотаріусом було перевірено належне повідомлення боржника про наявну заборгованість та відповідність документів, поданих на обґрунтування стягнення, переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, не можуть бути прийнятті до уваги, оскільки не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції, оскільки при вчиненні виконавчого напису головним є безспірність заборгованості та строк з дня виникнення права вимоги відповідно до статті 88 Закону України "Про нотаріат", який становить 3 роки.

Також є безпідставними доводи касаційної скарги щодо правомірності звернення банку до приватного нотаріуса та правомірності вчинення останнім виконавчого напису з тих підстав, що зобов`язання ОСОБА_1, як основне, так і забезпечувальне, перед ПАТ "Укрсоцбанк" не припинені, оскільки ці доводи жодним чином не спростовують факту спливу визначеного законом строку, протягом якого нотаріус мав право вчинити виконавчий напис, а саме трьох років.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені рішення без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.