Постанова
Іменем України
14 липня 2020 року
м. Київ
справа № 174/108/19
провадження № 61-2955св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області у складі судді Борцової А. А. від 25 червня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О., від 20 січня 2020 року,
ВСТАНОВИВ :
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до
ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовну заяву мотивовано тим, що 26 вересня 2017 року між банком та
ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до якого останньому був наданий кредит у розмірі 200 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту.
Внаслідок несвоєчасної сплати боржником щомісячних платежів за користування кредитними коштами виникла заборгованість, яка станом на 07 січня 2019 року становила 222 416,53 грн, яка складається із:
190 630,10 грн - тіло кредиту; 31 786,43 грн - проценти за користування кредитом, однак банк просив стягнути з відповідача лише тіло кредиту у розмірі 190 630,10 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області
від 08 травня 2019 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що доказів укладення відповідачем та позивачем кредитного договору б/н від 26 вересня 2017 року з встановленим кредитним лімітом 200 000 грн позивачем не надано. Доказів того, що позивачем був наданий кредит в розмірі та на умовах, передбачених вищезазначеним кредитним договором та, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг є складовою частиною укладеного між сторонами договору і що саме ці Умови та правила мав на увазі відповідач, підписуючи внкету-заяву про приєднання до Умов та правил, та, відповідно, чи брав на себе зобов`язання відповідач з повернення кредиту, не надано. Тобто, позовні вимоги про стягнення заборгованості, заявлені банком, є недоведеними.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, а рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 25 червня
2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази та обґрунтовано вважав, що позивачем не доведено укладення між сторонами кредитного договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що позовні вимоги є повністю доведеними, між сторонами існують кредитні правовідносини. Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій помилково не застосували положення статті 634 ЦК України, не звернули уваги на те, що підписуючи заяву-анкету відповідач погодилася саме з тими Умовами та Правилами надання банківських послуг, які були приєднані до позовної заяви. Банк надав відповідачу кредитні кошти, однак останній їх не повернув, а тому наявні підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 07 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26 вересня 2017 року між сторонами укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
До договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку: ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https:/ / privatbank . ua /terms/.
За розрахунком банку станом на 07 січня 2019 року за відповідачем утворилась заборгованість за вказаним договором у розмірі 222 416,53 грн, яка складається із: 190 630,10 грн - тіло кредиту; 31 786,43 грн - проценти за користування кредитом, однак банк просив стягнути з відповідача лише тіло кредиту у розмірі 190 630,10 грн.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У ході судового розгляду встановлено, що надана позивачем анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містить даних якою послугою мав намір скористатись позичальник та яку картку просив оформити на своє ім`я, не містить зазначений бажаний кредитний ліміт, а також, який саме вид платіжної картки банком було видано відповідачу відповідно до її заяви, її номеру, строку дії та який кредитний ліміт йому було встановлено; не містить істотних умов договору (базову процентну ставку, порядок погашення кредиту, пільговий період та інше).
Надана позивачем довідка про отримання ОСОБА_1 картки "MC WORLD BLACK EDITION" № НОМЕР_1 (а. с. 66) не містить підпису позичальника та не узгоджується зі змістом анкети-заяви від 26 вересня
2017 року. Крім того, між заповненням відповідачем анкети-заяви та датою видачі карти минув значних проміжок часу.
Доданий до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не підписано позичальником.
Крім того, надана банком довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки (а. с. 68) містить лише підпис представника банку, однак не містить підпису позичальника, а тому не може бути доказом надання банком кредиту відповідачеві на умовах, визначених в анкеті-заяві позичальника.
Положеннями статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Матеріали справи не містять письмових доказів на підтвердження факту отримання ОСОБА_1 за кредитним договором від 26 вересня 2017 року кредитних коштів у розмірі 200 000 грн.
Встановивши, що з письмових доказів, наданих стороною позивача, неможливо встановити розмір кредитного ліміту, встановленого на картку, суди попередніх інстанцій правильно зазначили про неможливість визначення розміру заборгованості за договором, оскільки його розрахунок виходить безпосередньо з розміру наданого банком кредиту.
Як вбачається із виписки по картці № НОМЕР_1 у день її видачі відділенні банку отримано 104 000 грн, суд першої інстанції виконав процесуальний обов`язок - запропонував банку надати пояснення у справі, з огляду на те, що заявлені позовні вимоги містять суперечності щодо факту укладення кредитного договору та його істотних умов, часу, підстав та розміру отриманих відповідачем коштів і, відповідно, нарахування заборгованості. Однак банк не надав доказів отримання вказаних коштів саме ОСОБА_1 .
Висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про недоведення позивачем заявленого ним позову підтверджено письмовими доказами у справі та не спростовано доводами касаційної скарги.
При вирішенні даної справи суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, ухвалені у справі судові рішення відповідають критеріям законності і обґрунтованості.
Посилання в касаційній скарзі на те, що виписка по картковому рахунку, згідно із якою відповідач після отримання карти неодноразово здійснював операції як щодо зняття готівки з карткового рахунку, так і часткового погашення заборгованість по кредиту, підтверджує отримання відповідачем кредитної картки і користування встановленим на ній кредитним лімітом кредиту та згоду з умовами кредитування, колегія суддів не бере до уваги, оскільки дана виписка містить інформацію починаючи з 18 травня 2018 року та не доводить факт отримання 26 вересня 2017 року кредиту у розмірі
200 000 грн. Крім того, вказана виписка зроблена по картці НОМЕР_2, однак матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем цієї картки, а тому колегія суддів не може погодитися із доводами банку, що ця виписка є доказом надання банком кредитних коштів на виконання договору від 26 вересня 2017 року.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суди не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, щодо обов`язку позичальника повернути фактично отримані кошти, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки стосуються оцінки доказів, зокрема надання банком грошових коштів.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення, а рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 25 червня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2020 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович