розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільним майном подружжя та поділ спільного майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 11 липня 2019 року у складі колегії суддів: Боймиструк С. В., Гордійчук С. О., Хилевич С. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просив визнати домоволодіння АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності сторін, виділити кожному 1/2 його ідеальної частки.

Позовна заява мотивована тим, що з 25 травня 1997 року по 21 жовтня 2009 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

24 жовтня 2003 року відповідачу її рідна баба ОСОБА_3 подарувала житловий будинок, 1918 року побудови, житловою площею 46, 5 кв. м з надвірними будівлями (хлів, вбиральня, колодязь)

по АДРЕСА_1 . За час шлюбу сторонами було проведено ряд будівельних та ремонтних робіт.

Посилаючись на те, що в результаті здійснення будівельних робіт фактично створено нове майно, а об`єкт договору дарування знищено, позивач вважає дане майно об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки яких є рівними.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області

від 22 березня 2019 року у складі судді Кушнір Н. В. позов задоволено.

Визнано об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будинковолодіння

АДРЕСА_1 . Виділено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 ідеальної частки вказаного будинковолодіння.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що збільшення вартості майна та істотність такого збільшення внаслідок спільних трудових та грошових затрат подружжя знайшло своє підтвердження і це збільшення вартості майна дає підстави для визнання спірного житлового будинку спільною сумісною власністю сторін.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 11 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанов апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції прийшов правильного висновку, що хоча спірний будинок було подаровано відповідачу, проте за період шлюбу вартість спірного майна збільшилася внаслідок спільних трудових та грошових затрат подружжя і це збільшення вартості майна є істотним у розумінні статті 62 СК України. Проте позивач пропустив строк позовної давності звернення до суду з даним позовом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року, ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Доводи касаційної скарги зводяться до неправильного визначення апеляційним судом початку відліку строку позовної давності.

Заявник вважає безпідставним посилання апеляційного суду на відомості із матеріалів цивільної справи № 1716/1678/2012 за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору дарування, поділу майна подружжя, визнання права власності на частину майна, оскільки на день пред`явлення наведеного позову в червні 2012 року фактичного порушення права позивача відповідачем не було, так як позивач постійно проживав у спірному будинку до серпня 2017 року. Вказує, що фактичне порушення права позивача виникло в 2016 році, що й стало підставою для пред`явлення позову у справі, яка переглядається, оскільки ОСОБА_2 пред`явила позов до

про визнання ОСОБА_1 таким, що втратила право користування спірним житловим приміщенням.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 заперечила проти доводів касаційної скарги та просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження у справі

Звертаючись з позовом у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 просив здійснити поділ майна подружжя, вартість якого визначена висновком судової експертизи у розмірі 603 888 грн.

У квітні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду клопотання про закриття провадження у справі, з посиланням на те, що касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, відсутні підстави для висновку, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики чи становить для заявника виключне значення, а тому касаційного провадження у справі необхідно закрити.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Зважаючи на характер правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі, складність справи, відсутні правові підстави для визнання цієї справи малозначною.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 25 травня 1997 року по 21 жовтня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3, рідна баба ОСОБА_2, подарувала останній житловий будинок, 1918 року побудови, житловою площею 46, 5 кв. м з надвірними будівлями (хлів, вбиральня, колодязь)

по АДРЕСА_1 .

Згідно державного акту про право власності на земельну ділянкуОСОБА_2 є власником земельної ділянки за вказаною адресою площею 0,149 га на підставі рішення Квасилівської селищної ради Рівненського району Рівненської області від 27 жовтня 2004 року № 298.

04 червня 2012 року ОСОБА_1 звертався до Рівненського районного суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання частково недійсним договору дарування нерухомого майна, визнання права власності на частину майна.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 подав заяву про залишення наведеного вище позову без розгляду, у зв`язку з чим ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 02 вересня

2013 року у справі №1716/1678/2012 позов ОСОБА_1 до

ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання частково недійсним договору дарування нерухомого майна, визнання права власності на частину майна залишено без розгляду.

За результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 05 вересня 2018 року встановлено, що ринкова вартість спірного домоволодіння в цінах на час проведення експертизи станом

на 31 жовтня 2003 року становила 146 338 грн, а на даний час

603 888 грн. За цей період здійснено перепланування та переобладнання будинку, проведено його капітальний ремонт, збудовано погріб Пг/А-1, сходи "а", сарай "Б", огорожа № 1, огорожа № 2, замощення I,

замощення II.

19 червня 2018 року відповідач подала клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічна за змістом 22 КпШС України (2006-07) , у редакції, чинній на момент отримання відповідачем спірного майна у власність.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

За приписами статей 24, 25 КпШС України, які діяли на момент отримання відповідачем спірного майна в дар, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування є власністю кожного з них. Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що вартість спірного майна збільшилася внаслідок спільних трудових та грошових затрат подружжя і це збільшення вартості майна є істотним у розумінні норм статті 62 СК України, що дало підстави дійти висновку, що спірний житловий будинок набув статусу спільної сумісної власності сторін.

Водночас, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності.

Статтями 256-257 та 261 ЦК України (435-15) визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У частині другій статті 72 СК України визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15).

Початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України).

Строк позовної давності обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатись про порушення свого права, тобто з моменту виникнення спору між ними.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду

від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц (провадження № 61-19445св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19), від 13 лютого 2020 року у справі

№ 320/3072/18 (провадження № 61-5819св19).

Встановивши, що про порушення свого права ОСОБА_1 дізнався в червні 2012 року, а з позовом у даній справі звернувся до суду лише в серпні 2016 року, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду із даним позовом, про застосуванні наслідків спливу якого заявленого відповідачем у справі.

Доводи касаційної скарги проте, що фактичне порушення права позивача виникло в 2016 році жодними доказами не підтверджується та спростовуються матеріалами справи.

Так, обґрунтовуючи позовну заяву від 04 червня 2012 року до

ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору дарування, поділу майна подружжя, визнання права власності на частину майна, ОСОБА_1 вказував про неможливість добровільного поділу домоволодіння АДРЕСА_1 (а. с 165), яке є спірним у справі, яка переглядається.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області

від 02 вересня 2013 року наведена позовна заява ОСОБА_1 залишена без розгляду у зв`язку з поданням позивачем заяви про залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України в редакції, чинній на момент постановлення ухвали. Дана постанова набрала законної сили.

Частина перша статті 261 ЦК України визначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини першої статті 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтований та правильний висновок суду апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про закриття касаційного провадження у справі.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 11 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.