Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - комунальне підприємство "Житлово-комунальний сервіс "Хмельницький",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2018 року у складі судді Бобуйок І. А. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 06 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Кононенко Н. А.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - комунальне підприємство "Житлово-комунальний сервіс "Хмельницький" (далі - КП "ЖКС "Хмельницький"), про визнання права на реєстрацію за місцем проживання та укладання договору найму житлового приміщення.

Позовна заява мотивована тим, що з 15 травня 2003 року він перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2, що встановлено рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 квітня 2016 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Вказував, що з 2003 року проживає у квартирі АДРЕСА_1, де по день смерті була зареєстрована ОСОБА_2 . Вказане житлове приміщення було надано ОСОБА_2 у безстрокове користування Одеською обласною державною адміністрацією, з якою було укладено відповідний договір найму житла.

Після смерті ОСОБА_2 він звертався до Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради із заявою щодо укладення договору найму квартири АДРЕСА_1, однак йому було відмовлено, оскільки він не зареєстрований за цією адресою.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право на проживання і користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 та зобов`язати Малиновську районну адміністрацію Одеської міської ради укласти з ним новий договір найму вказаного житлового приміщення.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 06 листопада 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач не набув права користування спірним житловим приміщенням, тому підстав для зобов`язання Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради укласти з ним новий договір найму житлового приміщення немає.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2020 року № 1078/2/226-20 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, безпідставно відмовив у задоволенні позову, оскільки не врахував, що у відповідності до вимог статті 106 ЖК Української РСР ОСОБА_2 після смерті своєї матері ОСОБА_3, яка була основним наймачем, фактично набула статусу основного наймача. Оскільки він перебував у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_2, то після її смерті має право вимагати визнання його наймачем спірного житла і укладення відповідного договору найму.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до ордера від 26 травня 1978 року № 537, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Іллічівської міської ради депутатів трудящих від 02 вересня 1977 року № 676, основним наймачем житлового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_1, є ОСОБА_3 . Крім того, в ордері у графі переліку відносин до наймача вказана дочка ОСОБА_2 .

Згідно з актом КП "ЖКС "Хмельницький" від 25 грудня 2008 року основним наймачем квартири АДРЕСА_1 була ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . В указаній квартирі була зареєстрована дочка ОСОБА_2, яка не перевела на своє ім`я особовий рахунок.

Відповідно до інформаційної довідки бухгалтерського обліку ділянки № 1 КП "ЖКС "Хмельницький" на квартиру АДРЕСА_1 був відкритий особовий рахунок на громадянку ОСОБА_3 .

Із відповіді КП "ЖКС "Хмельницький" вбачається, що квартира АДРЕСА_1 не приватизована, належить житловому фонду місцевих рад, особовий рахунок відкрито на ОСОБА_3

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

У частині першій статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У частинах першій, другій статті 61 ЖК Української РСР визначено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем-громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок (частина перша статті 63 ЖК Української РСР).

Відповідно до частини першої статті 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Статтею 106 ЖК Української РСР встановлено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

Судом установлено, що основним наймачем спірного житлового приміщення згідно з відповідним ордером була ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Разом з ОСОБА_3 проживала і була зареєстрована її дочка ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також судом установлено, що після смерті ОСОБА_3 її дочка ОСОБА_2 не перевела особовий рахунок на своє ім`я, не скористалась своїм правом на укладення з нею договору найму квартири АДРЕСА_1, що належить житловому фонду місцевих рад.

При цьому посилання заявника, що ОСОБА_2 відповідно до статті 106 ЖК Української РСР фактично стала основним наймачем спірного житла є безпідставним, оскільки вказаною нормою визначено, що особа набуває прав нового наймача лише після укладення відповідного договору найму із власником житла.

Таким чином, встановивши, що основним наймачем спірного житлового приміщення була ОСОБА_3, а ОСОБА_2 після смерті матері не скористалась своїм правом на укладення з нею договору найму цього житла, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що позивач не має права вимагати визнання його наймачем за договором найму жилого приміщення, укладеного з ОСОБА_3, оскільки він не є членом її сім`ї.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 396, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 06 листопада 2018 року залишити без змін.