розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області, у складі судді Мичка І. М., від 14 серпня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Шимківа С. С., від 26 грудня 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Здолбунівська районна державна адміністрація Рівненської області, про захист прав споживача, припинення договору іпотеки, зняття заборони на нерухоме майно.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 10 квітня 2007 року між нею та ПАТ КБ "ПриватБанк" (правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк") було укладено кредитний договір № ROHPGK00000158 та договір іпотеки за реєстровим номером № 700. У квітні 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подано позовну заяву про стягнення з неї достроково всієї суми кредиту. Рішенням Здолбунівського районного суду від 23 жовтня 2017 року стягнуто з неї на користь ПАТ КБ "Приватбанк" 1 644, 98 долари США, що еквівалентно на день сплати 46 322, 64 грн. Позивач зазначила, що станом на 30 жовтня 2018 року вона повністю виконала рішення суду та сплатила заборгованість за кредитним договором, однак відповідач відмовляється зняти обтяження з предмету іпотеки.

Із урахуванням зазначеного, позивач просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 14 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Припинено дію договору іпотеки від 10 квітня 2007 року № ROHPGK00000158, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк", у зв`язку з повним виконанням основного зобов`язання за кредитним договором № ROHPGK00000158 від 10 квітня 2007 року. Знято заборону з нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, внесену на підставі договору іпотеки від 10 квітня 2007 року № ROHPGK00000158, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Приватбанк". Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач повністю виконала своє зобов`язання за кредитним договором, яке забезпечено іпотекою. Зобов`язання припинились у зв`язку із їх виконанням, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, а рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 14 серпня 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач повністю виконала зобов`язання за кредитним договором, яке забезпечувалось іпотекою, та станом на 30 жовтня 2018 року заборгованість перед банком за кредитним договором відсутня, а нараховані банком штрафні санкції за несвоєчасне виконання рішення суду не були складовою кредитного зобов`язання, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що іпотека, якою забезпечувалося зобов`язання позивача за кредитним договором, є припиненою, а обтяження щодо предмета іпотеки підлягає скасуванню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 14 серпня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що погашення заборгованості на виконання рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 23 жовтня 2017 року здійснено позивачем лише у листопаді 2018 року. Судами проігноровано, що судовим рішенням не було припинено дію кредитного договору, не було його розірвано, а відтак його дія для сторін продовжується. Розмір заборгованості, зазначений у рішенні Здолбунівського районного суду Рівненської області від 23 жовтня 2017 року, визначено станом на 07 квітня 2016 року. Натомість погашення заборгованості відбулося у листопаді 2018 року.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Враховуючи наявність заборгованості за кредитним договором (внаслідок несвоєчасного виконання рішення суду), відсутні правові підстави для припинення договору іпотеки та зняття заборони з нерухомого майна.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 квітня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ROHPGK00000158 на суму 5 тис доларів США.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 10 квітня 2007 року № ROHPGK00000158 між позивачем та відповідачем укладено договір іпотеки від 10 квітня 2007 року за реєстровим № 700, відповідно до умов якого позивач передала в іпотеку ПАТ КБ "ПриватБанк" однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

16 жовтня 2015 року державним реєстратором Здолбунівського районного управління юстиції Мішурою В. В. винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: індексний номер 25312189; заборона на нерухоме майно: однокімнатна квартира АДРЕСА_1 .

Рішенням Здолбунівського районного суду від 23 жовтня 2017 року у справі № 562/932/16-ц позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість по тілу кредиту - 1 354 долари США, прострочені відсотки - 270, 69 доларів США, штраф - 0,29 доларів США, пеню - 20 доларів США, всього - 1 644, 98 доларів США. Стягнуто з ОСОБА_1, на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" судовий збір у розмірі 2 017, 60 грн. Рішення набрало законної сили 16 січня 2018 року.

19 жовтня 2018 року державним виконавцем Здолбунівського РВ ДВС ГТУЮ у Рівненській області Струк Р. М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 57349 з виконання рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 23 жовтня 2017 року.

Згідно квитанції № 56 від 30 жовтня 2018 року ОСОБА_1 сплачено на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором згідно рішення суду 46 322, 64 грн.

Відповідно до довідки ПАТ "Державний ощадний банк України" б/н від 30 жовтня 2018 року згідно офіційного курсу гривні до іноземної валюти за даними Національного банку України 46 322, 64 грн еквівалентно 1 644, 98 доларів США.

07 листопада 2018 року державним виконавцем Здолбунівського РВ ДВС ГТУЮ у Рівненській області Струк Р. М. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 57349641 у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України, зокрема договорів.

Відповідно до частини першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Суди встановили, що рішенням Здолбунівського районного суду від 23 жовтня 2017 року у справі № 562/932/16-ц позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість по тілу кредиту - 1 354 долари США, прострочені відсотки - 270, 69 доларів США, штраф - 0,29 доларів США, пеню - 20 доларів США, всього - 1 644, 98 доларів США. Стягнуто з ОСОБА_1, на користь ПАТ КБ "Приватбанк" судовий збір у розмірі 2 017, 60 грн.

Вказане рішення ОСОБА_1 виконане повністю, що підтверджено квитанцією № 56 від 30 жовтня 2018 року на суму 46 332, 64 грн та постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження ВП № 57349641 від 07 листопада 2018 року.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) висловлено правову позицію, зміст якої зводиться до того, що за наявності судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав (виконав не у повному обсязі), відсутня підстава для нарахування процентів за кредитним договором, оскільки строк дії договору змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні, а права та інтереси кредитодавця у цих правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, після звернення з вимогою про дострокове повернення кредиту змінюється порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору у повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки. Проте вимоги на підставі частини другої статті 625 ЦК України банком до боржника не заявлялись.

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до частини першої статті 593 ЦК України право застави припиняється у разі: припинення зобов`язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізації предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Припинення основного зобов`язання є підставою для припинення іпотеки (стаття 17 Закону України "Про іпотеку").

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що з моменту виконання у повному обсязі зобов`язань, визначених рішенням суду у справі № 562/932/16-ц про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором: погашення боржником основного боргу, нарахованих процентів за користування ним, а також нарахованих штрафних санкцій, іпотека за договором іпотеки однокімнатної квартири від 10 квітня 2007 року припинилась у зв`язку із припиненням основного зобов`язання виконанням, проведеним належним чином, внаслідок чого обтяження предмета іпотеки підлягає зняттю. Вимог на підставі статті 625 ЦК України АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 не заявляло.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2019 року у справі № 127/25921/16-ц (провадження № 61-38778св18), від 29 січня 2020 року у справі № 375/512/17 (провадження № 61-18151св18), від 11 березня 2020 року у справі № 344/15324/17 (провадження № 61-14227св19), від 08 липня 2020 року у справі № 643/9153/19 (провадження № 61-21760св19).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору. Судами першої та апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Судді:	Є. В. Синельников
	С. Ф. Хопта
	В. В. Шипович