розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2018 року у складі судді Бородіної Н. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Олійника В. І., Ігнатченко Н. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю "Магнолит" (далі - ТОВ "Магнолит") про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що з 07 липня 2007 року він перебував у юридичному шлюбі з ОСОБА_2, який розірвано на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 21 червня 2016 року. За час перебування у шлюбі ними набуто автомобіль Toyota Yaris, реєстраційний номер НОМЕР_1, який зареєстровано за ОСОБА_2 .

Зазначав, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 09 жовтня 2017 року у задоволенні його позову до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя відмовлено. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 22 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови в задоволені позову про визнання автомобіля Toyota Yaris, реєстраційний номер НОМЕР_1, спільною сумісною власністю та стягнення компенсації вартості цього транспортного засобу. В порядку поділу майна подружжя з ОСОБА_2 на його користь стягнуто 104 500 грн компенсації 1/2 частини вартості даного автомобіля.

Стверджував, що отримавши копію касаційної скарги ОСОБА_2 на це рішення, він дізнався, що остання продала вказане рухоме майно на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7218/17/000294, укладеного 14 квітня 2017 року між ТОВ "Магнолит", яке діяло на підставі договору комісії, укладеного з власником транспортного засобу та ОСОБА_3 .

Посилаючись на те, що автомобіль, який є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, продано без його згоди на відчуження майна, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля Toyota Yaris, реєстраційний номер НОМЕР_1, від 14 квітня 2017 року № 7218/17/000294, укладений між ТОВ "Магнолит", яке діяло на підставі договору комісії, укладеного з ОСОБА_2, та ОСОБА_3, застосувавши наслідки його недійсності, повернувши сторони договору до первісного стану.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою цього ж суду від 20 квітня 2018 року, скасовано.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням апеляційного суду Харківської області від 22 листопада 2017 року в порядку поділу майна подружжя з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто компенсацію 1/2 частини спірного автомобіля, який був спільною сумісною власністю. Отже позивач на час ухвалення рішення не є власником цього транспортного засобу, продажем автомобіля його права не порушені і підстави для визнання оспорюваного договору недійсним та застосування наслідків його недійсності відсутні.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Проте сторонами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 діяли недобросовісно, зокрема, що ОСОБА_3 знала чи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Оскільки законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, є правильними висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля Toyota Yaris, реєстраційний номер НОМЕР_1, № 7218 /17/000294, укладеного 14 квітня 2017 року між ТОВ "Магнолит", яке діяло на підставі договору комісії, укладеного з власником транспортного засобу - ОСОБА_2, та ОСОБА_3, та застосування наслідків недійсності цього договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2018 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 640/2800/18 із Київського районного суду м. Харкова.

У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок судів попередніх інстанцій про те, що законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя повністю суперечить нормам статей 60, 65, 70 СК України та статей 215, 216 ЦК України. Оскільки відповідачі неправомірно, без його згоди, уклали оспорюваний договір купівлі-продажу транспортного засобу, чим порушили його права власника на спільне сумісне майно подружжя та завдали йому збитків, вказана угода має бути визнана судом недійсною із застосуванням відповідних наслідків недійсності такого правочину.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, щоз 07 липня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у юридичному шлюбі, який розірвано на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 21 червня 2016 року.

Під час шлюбу подружжя придбало рухоме майно - автомобіль Toyota Yaris, реєстраційний номер НОМЕР_1, який був зареєстрований на ОСОБА_2 .

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 09 жовтня 2017 року у справі № 640/4013/17 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя відмовлено. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 22 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволені позову про визнання автомобіля Toyota Yaris, реєстраційний номер НОМЕР_1, спільною сумісною власністю подружжя та стягненні компенсації вартості цього транспортного засобу. В порядку поділу майна подружжя з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 104 500 грн компенсації 1/2 частин вартості даного автомобіля.

На підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7218/17/000294, укладеного 14 квітня 2017 року між ТОВ "Магнолит", яке діяло на підставі договору комісії, укладеного з власником транспортного засобу - ОСОБА_2, автомобіль Toyota Yaris, реєстраційний номер НОМЕР_1, продано ОСОБА_3 .

Посилаючись на те, що автомобіль Toyota Yaris, реєстраційний номер НОМЕР_1, який є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, відчужено без його письмової згоди, ОСОБА_1 просив визнати договір купівлі-продажу спірного автомобіля недійсним з підстав, передбачених статтями 25, 216 ЦК України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення першої та апеляційної інстанції відповідають не в повній мірі.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України (435-15) та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За змістом статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

За вимогами частин першої, другої, четвертої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Зміст вищевказаних норм засвідчує, що відсутність згоди одного із співвласників - подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що автомобіль Toyota Yaris, реєстраційний номер НОМЕР_1, який є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, відчужено без його згоди, чим порушено його права власника на спільне сумісне майно подружжя, а тому договір купівлі-продажу транспортного засобу від 14 квітня 2017 року № 7218/17/000294, укладений між ТОВ "Магнолит", яке діяло на підставі договору комісії, укладеного з ОСОБА_2, та ОСОБА_3, має бути визнано недійсним із застосуванням наслідків його недійсності та поверненням сторін договору до первісного стану.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсним правочинів з відчуження такого без письмової згоди одного з подружжя, за умови наявності іншої згоди, суд має виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17.

Установивши, що сторонами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 діяли недобросовісно, зокрема, що ОСОБА_3 знала чи не могла не знати про те, що майно, яке відчужується, належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя, посилаючись на те, що законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля Toyota Yaris, реєстраційний номер НОМЕР_1, № 7218 /17/000294, укладеного 14 квітня 2017 року між ТОВ "Магнолит", яке діяло на підставі договору комісії, укладеного з власником транспортного засобу - ОСОБА_2, та ОСОБА_3, та застосування наслідків недійсності цього договору.

Колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо підстав відмови у позові, з огляду на таке.

У постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права, викладених у раніше прийнятих постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, і вважала, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи ? контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Разом з тим при вирішенні спору судами попередніх інстанцій не враховано, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом у цій справі (22 лютого 2018 року) автомобіль Toyota Yaris, реєстраційний номер НОМЕР_1, вже не був об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки рішенням апеляційного суду Харківської області від 22 листопада 2017 року в порядку поділу майна подружжя з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 104 500 грн компенсації 1/2 частин вартості автомобіля Toyota Yaris, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Вказане судове рішення в цій частині залишено без змін постановою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року.

Таким чином, на час звернення до суду з позовом є безпідставним посилання ОСОБА_1 на те, що порушено його права власника на спільне сумісне майно подружжя.

Суди попередніх інстанцій ухвалили по суті правильне рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, але допустили помилку при їх мотивуванні та не врахували, що мотивом для відмови у позові за встановлених обставин має бути ті підстави, що на час звернення позивача до суду з позовом він отримав право на компенсацію половини вартості спільного сумісного майна подружжя, а спірний автомобіль вже втратив статус спільного сумісного майна подружжя, тому укладанням оспорюваного договору купівлі-продажу автомобіля не порушено права ОСОБА_1, як власника спільного сумісного майна подружжя.

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але судами першої та апеляційної інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги та зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.