розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 23 лютого 2018 року у складі судді Медяної Ю. В. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 22 травня 2018 року у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Стадника І. М.,

Короткий зміст вимог

У червні 2017 року державний виконавець Центрального відділу державної виконавчої служби міста Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (далі - державний виконавець) Король В. В. звернувся до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника - ОСОБА_1, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

Подання мотивоване тим, що на виконанні в Центральному відділі державної виконавчої служби міста Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області знаходиться виконавче провадження з виконання виконавчого листа від 19 листопада 2015 року № 2-5360/09, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "БМ Банк" (далі - ПАТ "БМ Банк") заборгованості в розмірі 50 445,52 дол. США, що станом на 14 вересня 2009, за курсом Національного банку України становить 403 433,00 грн, а також 1 700,00 грн - судового збору, та 120,00 грн - витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

01 червня 2016 року державний виконавець відкрив виконавче провадження.

Боржник рішення суду не виконує, пенсію він не отримує, не працює, транспортні засоби за ним не зареєстровані.

Згідно з договором іпотеки від 21 травня 2008 року № 1/58/210508, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О. О., зареєстрованого за реєстровим № 2336, в іпотеці ПАТ "БМ Банк", який є стягувачем за виконавчим провадженням перебуває земельна ділянка, площею 0,1830 га, кадастровий номер 0524585600:02:002:0116, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, придбана боржником ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 травня 2008 року.

Згідно з договором іпотеки ОСОБА_1 повинен оформити право власності на земельну ділянку шляхом отримання державного акта на землю. Боржник право власності на земельну ділянку у встановленому законом порядку не зареєстрував, проте є фактичним власником цієї ділянки.

Державний виконавець просив суд надати дозвіл для звернення стягнення на вказану земельну ділянку.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23 лютого 2018 року, яка залишена без зміни постановою Апеляційного суду Вінницької області від 22 травня 2018 року, подання державного виконавця задоволено. Звернено стягнення на майно боржника ОСОБА_1, а саме: земельну ділянку, площею 0,1830 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер 0524585600:02:002:0116, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Задовольнивши подання державного виконавця про звернення стягнення на майно боржника, суд першої інстанції, з висновками якими погодився апеляційний суд виходив з того, що боржник добровільно рішення суду не виконав та звернув стягнення на земельну ділянку площею 0,1830 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер 0524585600:02:002:0116, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до договору купівлі-продажу від 21 травня 2007 року земельної ділянки належить на праві власності боржнику ОСОБА_1, право власності на яку у встановленому законом порядку він не зареєстрував, але є фактичним власником цієї ділянки, іншого рухомого та нерухомого майна за боржником не рахується, згідно з інформацією Пенсійного фонду України та Державної фіскальної служби України інші джерела доходу відсутні, а тому подання державного виконавця є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

02 липня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 23 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 22 травня 2018 року, просив судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження, зупинено виконання ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 23 лютого 2018 року до закінчення касаційного провадження.

У листопаді 2018 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, суди розглянули подання державного виконавця про звернення стягнення на майно боржника не в межах цивільної справи, у якій видано виконавчий лист № 2-5360/09, та яка розглядалась Вінницьким міським судом Вінницької області, а відкрито нове провадження, хоча виконання рішення, ухвали суду є невід`ємною частиною судового процесу.

Суди не врахували, що 21 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1830 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Скаржник не зареєстрував своє право власності на земельну ділянку та не отримав державний акт. Таким чином, суди не встановили коло осіб, не залучили до участі у справі усіх осіб, яких може стосуватись рішення у цій справі.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 листопада 2015 року Вінницький міський суд Вінницької області видав виконавчий лист № 2-5360/09 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "БМ Банк" заборгованості в розмірі 50 445,52 дол. США, що станом на 14 вересня 2009 року, за курсом Національного банку України становить 403 433,00 грн, 1 700,00 грн судового збору, та 120,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення (а. с. 4).

Відповідно до постанови державного виконавця Наконечного С. С. від 01 червня 2016 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання зазначеного вище виконавчого листа (а. с. 3).

ОСОБА_1 надавався строк для добровільного виконання рішення суду. Боржник добровільно рішення суду не виконав. Відповідно до статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV (в редакції на час відкриття виконавчого провадження) він не надав державному виконавцю достовірні відомості про свої доходи.

Постановою державного виконавця Короля В. В. від 23 січня 2017 року накладено арешт на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 (а. с. 11-12).

Згідно з відповіддю Пенсійного фонду України, Державної фіскальної служби України відомості про місце роботи, отримання пенсії, джерела отримання доходів, номери рахунків боржника ОСОБА_1 відсутні (а. с. 13-16).

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 травня 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О. О., зареєстрованого в реєстрі за № 2328, ОСОБА_1 прийняв у власність земельну ділянку площею 0,1830 га, кадастровий номер 0524585600:02:002:0116, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 9-10).

Згідно з договором іпотеки від 21 травня 2008 року № 1/58/210508, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О. О., зареєстрованого за реєстровим № 2336, в іпотеці ПАТ "БМ Банк", який є стягувачем за вищезазначеним виконавчим провадженням, перебуває земельна ділянка, площею 0,1830 га, кадастровий номер 05524585600:02:002:0116, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 травня 2008 року.

Суди встановили, що відповідно до договору іпотеки ОСОБА_1 повинен оформити право власності на земельну ділянку шляхом отримання державного акта на право власності на земельну ділянку (а. с. 5-8).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, обтяження зареєстровані за договором іпотеки від 21 травня 2008 року на земельну ділянку, площею 0,1830 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер 0524585600:02:002:0116, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, власником зазначений ОСОБА_1 (а. с. 18-19).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" завдання органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник (частина перша статті 50 Закону).

Згідно із Законом державний виконавець передає на реалізацію предмет іпотеки під час примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем.

Відповідно до статті 54 Закону примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку" (898-15) .

Таким чином, державний виконавець вживав заходів щодо встановлення майна боржника ОСОБА_1 у спосіб визначений Законом.

Згідно з частиною четвертою статті 50 Закону у разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Відповідно до частини десятої статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Згідно з частиною одинадцятою статті 440 ЦПК України суд негайно розглядає подання державного виконавця, приватного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.

Верховний Суд зазначає, що розглядаючи подання державного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, суд має встановити, належність майна боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, факт невиконання рішення суду.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не встановили коло осіб та не залучили до участі у справі усіх осіб, яких може стосуватись рішення у справі, не заслуговують на увагу з огляду на склад учасників справи № 2-5360/09 за позовом ПАТ "БМ Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Доводи касаційної скарги щодо стягнення ОСОБА_1 в першу чергу грошових коштів не заслуговують уваги, оскільки йому надавався строк для добровільного виконання рішення. Проте боржник добровільно рішення суду не виконав, відповідно до вимог статті 6 Закону (в редакції на час відкриття виконавчого провадження) не надав державному виконавцю достовірні відомості про свої доходи.

Суди дійшли обгрунтованого висновку, що у цій справі єдиним можливим засобом виконання рішення суду є звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1, право власності на яке не зареєстровано.

Отже, скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованого та правомірного висновку суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду 03 вересня 2018 року зупинено виконання ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 23 лютого 2018 рокудо закінчення касаційного провадження у справі, то згідно із положеннями статті 436 ЦПК України його виконання підлягає поновленню.