розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 06 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Оніщука В. В., Якименко М. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16 червня 2011 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 позику в сумі 400 000 грн під 16 % річних з нарахуванням відсотків поквартально та 50 000 доларів США під 10 % річних поквартально, строком на шість місяців, тобто з 16 червня 2011 року до 16 грудня 2011 року.

Сторони погодили, що в разі відсутності повідомлення про повернення боргу за 10 днів до настання строку на повернення коштів, домовленість може бути продовжена ще на три місяці - до 16 березня 2012 року.

16 березня 2012 року сторонами було змінено домовленість шляхом переведення доларового зобов`язання у гривневе, загальна сума заборгованості становила 801 250 грн, збільшено відсоткову ставку - до 18 % річних та продовжено строк з 16 березня 2012 року по 16 вересня 2012 року.

ОСОБА_1 вказував, що після закінчення строку на повернення коштів ОСОБА_2 не було вжито жодних дій, спрямованих на повернення боргу, а тому він змушений звернутися до суду.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 811 719 грн 89 коп., яка складається з основної суми боргу у розмірі 312 850 грн, процентів за користування коштами у розмірі 273 895 грн 18 коп. та інфляційні втрати у розмірі 224 974 грн 71 коп.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 червня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішенні місцевого суду мотивовано тим, що позивачем не було доведено факту прострочення виконання зобов'язання відповідачем, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 13 жовтня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 червня 2015 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 312 850 грн, проценти за користування кредитними коштами у розмірі 1 980,49 доларів США, що еквівалентно 43 194 грн 49 коп. та інфляційні втрати за період з 01 травня 2013 року по 20 травня 2015 року у розмірі 224 974 грн 71 коп.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 13 жовтня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 04 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 312 850 грн, проценти за користування коштами у розмірі 1 980,49 доларів США, що еквівалентно 51 710 грн 59 коп. та інфляційні втрати за період з 01 травня 2013 року по 20 травня 2015 року у розмірі 224 974 грн 71 коп.

В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 04 квітня 2016 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування коштами та інфляційних втрат скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Апеляційного суду від 04 квітня 2016 року залишено без змін.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 06 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 червня 2015 року скасовано.

Постановлено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за договором позики грошові кошти в сумі 293 798 грн 41 коп., з яких: заборгованість з врахуванням індексу інфляції 286 983 грн 40 коп. та заборгованість по відсоткам у розмірі 6 815 грн 01 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Судове рішення мотивовано тим, що після закінчення строку дії договору позики відповідачем зобов`язання належним чином не виконано, тому наявні підстави для стягнення з відповідача інфляційні втрат та процентів за користування коштами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2020 року № 1072/0/226-20 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що ним в рахунок погашення боргу було передано (перереєстровано) на сина ОСОБА_1 офіс у центрі міста. Зазначає, що за домовленістю із позивачем це була гарантія повернення ним коштів, крім того, останній мав право надавати його в оренду та мати певний дохід. За їх домовленістю офіс було виставлено на продаж, а виручені кошти будуть реально відображати суму, які він повернув. У серпні 2014 року, коли курс долара до гривні перевищив 14 грн, він наполягав на продажі вказаного офісу, оскільки був покупець, який пропонував за нього 65 000 доларів США, проте ОСОБА_1 повідомив йому, що це його власність, а тому він змушений був погашати борг, хоча вартість офісу перевищувала суму боргу.

Крім того, вказує, що апеляційний суд вимушено на підставі ухвали Вищого спеціалізованого суду України розгляду цивільних і кримінальних спав визначив відсутність його зобов`язання станом на 30 квітня 2013 року, окрім залишку боргу у розмірі 312 850 грн, при цьому суд не звернув уваги на те, що після виконання погашення боргу від 30 квітня 2013 року було здійснено ще чотири виплати.

Зазначає, що стаття 1048 ЦК України передбачає право на одержання від позичальника процентів від суми позики, проте це не свідчить, що позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю проценти.

Відзив на касаційну скаргу сторонами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 червня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики (у вигляді розписки) в розмірі 400 000 грн та 50 000 доларів США із поквартальною сплатою 16 % річних, нарахованих на борг у національній валюті, та 10 % річних, нарахованих на борг у доларах США; також договором передбачено, що у разі відсутності повідомлення про повернення боргу за 10 днів до настання строку на повернення коштів вказаний договір продовжується на три місяці.

16 березня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 змінено домовленість шляхом переведення доларового зобов`язання у гривневе, збільшено відсоткову ставку та продовжено строк з 16 березня 2012 року по 16 вересня 2012 року. Таким чином, в розписку від 16 червня 2011 року було внесено доповнення від 16 березня 2012 року, а саме встановлено, що з 16 березня 2012 року за домовленістю сторін валютне зобов`язання переводиться у гривню шляхом розрахунку, загальна сума заборгованості становить 801 250 грн, виплата відсотків щоквартально під 18% річних.

Під час переведення доларового зобов`язання в гривневе в розписці було допущено описку, а саме зазначено дату підписання "16 березня 2011 року" замість "16 березня 2012 року", в судовому засіданні сторони не заперечували з приводу допущення вищезазначеної описки.

ОСОБА_2 30 квітня 2013 року було сплачено ОСОБА_1 суму 488 400 грн в рахунок погашення боргу, залишок боргу складав 312 850 грн. Розписка підписана обома сторонами.

Також судами встановлено, що 23 січня 2014 року ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 кошти у розмірі 35 000 грн, 27 травня 2014 року 40 000 грн, 02 серпня 2014 року 38 000 грн, а 31 грудня 2014 року - 35 000 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відповідно до частини четвертої статті 338 ЦПК України 2004 року висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Аналогічні положення містяться у частині п'ятій статті 411 ЦПК України.

Так, скасовуючи рішення Апеляційного суду Вінницької області від 04 квітня 2016 року, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 25 жовтня 2017 року зазначив, що, встановивши, що 30 квітня 2013 року ОСОБА_1 отримав у рахунок погашення боргу 488 400 грн, а залишок боргу складає після погашення 312 850 грн, апеляційний суд дійшов суперечливого висновку про несплачені відсотки як в доларах США, так і в гривні, проте ані вказана розписка, ані матеріали справи не містять жодних доказів про існування заборгованості у відповідача перед позивачем зі сплати відсотків за користування позикою як у валюті, так у гривні. При цьому було зроблено висновок, що судове рішення апеляційного суду в частині вирішення позову про стягнення процентів за користування коштами та інфляційних втрат не відповідає вимогам статті 213 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості, що в силу статті 338 ЦПК України 2004 року є підставою для його скасування з передачею в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У зв`язку з наведеним рішення Апеляційного суду Вінницької області від 04 квітня 2016 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування коштами та інфляційних втрат було скасовано, справа в цій частині направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З наведеного вбачається, що рішення Апеляційного суду Вінницької області від 04 квітня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 312 850 грн набрало законної сили й в цій частині не підлягало перегляду при новому розгляді судом апеляційної інстанції. В той же Апеляційний суд Вінницької області повинен був вирішити питання лише щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 процентів за користування коштами та інфляційних втрат.

Відповідно до частини першої статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною першою статті 1046 ЦК України перебачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, 16 березня 2012 року сторони змінили первісний договір позики, перевівши борг по курсу в національну валюту, вказавши, що з цієї дати суму боргу становить 801 250 грн, а також встановивши новий строк повернення коштів до 16 вересня 2012 року.

Положеннями частини першої статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такий самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначене, а також те, що судами попередніх інстанцій було встановлено, що сторонами був визначений строк повернення позики до 16 вересня 2012 року, натомість на 30 квітня 2013 року сума заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 не була погашена й становила 312 850 грн, що було зафіксовано в розписці, складеної сторонами, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що починаючи з 30 квітня 2013 року на вказану суму мають нараховуватися відсотки на рівні облікової ставки Національного банку України, а також вказана сума підлягає поверненню з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Разом з цим колегія суддів не може погодитися з висновком апеляційного суду щодо необхідності стягнення з відповідача основної заборгованості з врахуванням індексу інфляції в розмірі 286 983 грн 40 коп. та відсотків за користування позикою в розмірі 6 815 грн 01 коп., оскільки апеляційним судом під час ухвалення судового рішення не було враховано, що справа була направлена на новий розгляд лише в частині визначення інфляційних втрат та відсотків за користування коштами, оскільки рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 04 квітня 2016 року сума основної заборгованості в розмірі 312 850 грн вже була стягнена й повторному стягненню не підлягала.

Таким чином, судом апеляційної інстанції не були враховані вказівки касаційного суду та здійснено повторний перерахунок всієї суми заборгованості.

При цьому колегія суддів погоджується з методикою, яка використовувалася апеляційним судом під час проведення розрахунків відсотків та інфляційних втрат, при якій враховувалася початкова сума заборгованості в розмірі 312 850 грн станом на 20 квітня 2013 року та її поетапне погашення (23 січня 2014 року на суму 35 000 грн, 27 травня 2014 року - 40 000 грн, 02 серпня 2014 року - 38 000 грн, 31 грудня 2014 року - 35 000 грн) на суму 148 000 грн.

Виходячи з наведеного вбачається, що заборгованість ОСОБА_2 становить:

за період з 30 квітня 2013 року по 22 січня 2014 року по відсоткам - 15 402 грн 51 коп., інфляційним втратам- 1 866 грн 99 коп.;

за період з 23 січня 2014 року по 26 травня 2014 року по відсоткам - 7 822 грн 69 коп., інфляційним втратам - 30 225 грн 74 коп.;

за період з 27 травня 2014 року по 01 серпня 2014 року по відсоткам - 5 060 грн 16 коп., інфляційним втратам - 4 116 грн 08 коп.;

за період з 02 серпня 2014 року по 30 грудня 2014 року по відсоткам - 13 905 грн 23 коп., інфляційним втратам - 30 340 грн 14 коп.;

за період з 31 грудня 2014 року по 26 лютого 2015 року по відсоткам - 6 815 грн 01 коп., інфляційним втратам 22 639 грн 23 коп.;

всього по відсоткам - 49 005 грн 59 коп., інфляційним втратам - 89 188 грн 19 коп.

Таким чином, колегія суддів виходить з того, що на підставі рішення Апеляційного суду Вінницької області від 04 квітня 2016 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнута сума основної заборгованості в розмірі 312 850 грн, заборгованість по відсоткам за користування чужими коштами становить 49 005 грн 59 коп., інфляційними втратами - 89 188 грн 19 коп., тобто всього 138 193 грн 78 коп., але відповідач поетапно погасив цю заборгованість, оскільки ним було передано позивачу грошові кошти на суму 148 000 грн.

Отже, колегія суддів вважає за необхідне рішення апеляційного суду скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог у вказаній частині.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права і ухвалення нового судового рішення не потребує встановлення фактичних обставин справи, тому колегія суддів вбачає за необхідне скасувати судове рішення апеляційного суду та відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування коштами та інфляційних втрат.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що оскаржуючи судове рішення апеляційного суду в частині стягнення відсотків та інфляційних втрат ОСОБА_2 було сплачено за подання касаційної скарги 7 308 грн, тому із ОСОБА_1 підлягає стягненню вказана сума у зв`язку із скасуванням судового рішення апеляційного суду у відповідній частині.