Зазначав, що за час перебування шлюбу із відповідачем, який укладено 01 червня 2002 року та розірвано рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 17 липня 2012 року, ним набуто у власність майно: квартиру за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 70,3 кв. м; нежитлове приміщення №№ 4-1, 4-2, 4-3 загальною площею 111 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Після розірвання шлюбу між ними досягнуто згоди щодо квартири за адресою: АДРЕСА_2, за яку він сплатив ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 395 100 грн.Відповідач заперечує його право приватної власності на нежитлове приміщення № № 4-1, 4-2, 4-3 загальною площею 111 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, стверджуючи, що це її майно.13 квітня 2006 року він уклав із ВАТ "Електрон Банк" кредитний договір № KF38743, за умовами якого отримав кошти для придбання та капітального ремонту вищевказаного нежитлового приміщення. З метою забезпечення виконання даного зобов'язання 14 квітня 2006 року його матір'ю ОСОБА_4 передано в іпотеку банку квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Протягом терміну дії договору він особисто сплатив на погашення кредиту суму в розмірі 111 247 доларів США та 6 275 грн 11 коп. за договорами страхування нежитлового приміщення.В період подружнього життя відповідач не мала джерел доходів, відтак усі витрати з приводу нерухомого майна здійснені ним особисто. Просив визнати за ним право особистої приватної власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення № № 4-1, 4-2, 4-3 загальною площею 111 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

У березні 2016 року ОСОБА_1 подала зустрічний позов, в якому просила здійснити реальний поділ нежитлового приміщення загальною площею 111 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 126396146101.

Вказувала, що нежитлове приміщення набуте ними за грошові кошти, отримані подружжям за кредитним договором № KF38743 від 13 квітня 2006 року, за яким вона виступила поручителем. Грошові кошти за договором кредиту набуті подружжям у спільну сумісну власність. Оскільки нежитлове приміщення придбане за спільні кошти подружжя, воно є спільним майном подружжя. Просила здійснити реальний поділ нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 111,7 кв. м, виділивши їй: приміщення площею 1,5 кв. м у приміщенні, що позначене на поверхневому плані літ. 4-1; приміщення площею 3,1 кв. м в приміщенні, що позначене на поверховому плані літ 4-3; приміщення площею 50,9 м. кв. в приміщенні, що позначене на поверховому плані літ. 4-2 та стягнути із відповідача судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 11 липня 2016 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 . Відмовлено представнику позивача за первинним позовом у задоволенні клопотання про застосування строків позовної давності. Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Рішення суду мотивовано тим, що право власності ОСОБА_2 підтверджено правовстановлюючими документами, які не скасовані. ОСОБА_1 не оспорює право власності на підставі вказаних документів, проте просить здійснити його поділ. В судовому засіданні стороною первинного позивача не надано жодного належного доказу порушення прав на його приватну власність, а також не наведено підтверджень обставин, що свідчать про втрату ним документів, що посвідчують його право власності. За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають за відсутністю на це підстав. Задоволенню також не підлягають зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 про реальний поділ спірних нежитлових приміщень, оскільки позивачем за зустрічним позовом не ставиться питання про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя, а спірні приміщення належать ОСОБА_2 на праві приватної власності. Виходячи із поданих заяв та матеріалів справи, порушених правовідносин, суд вважає, що підстав до застосування строку позовної давності у суду не має, оскільки ОСОБА_1 дізналась про порушення свого права у зв`язку із подачею ОСОБА_2 первинного позову.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Здійснено реальний поділ нежитлових приміщень №№ "4-1", "4-2", "4-3", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 111,7 кв. м як об`єкта спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1, виділивши: ОСОБА_1 приміщення 1, площею 47,6 кв. м та приміщення 2, площею 6,3 кв. м, а всього приміщень загальною площею 53,9 кв. м; ОСОБА_2 приміщення 3, площею 52,2 кв. м та санвузол 4, площею 1,7 кв. м, а всього приміщень загальною площею 53,9 кв. м; в спільному користуванні залишено1 тамбур, площею 4,9 кв. м. Зобов`язано обох сторін з однаковими для кожної з них матеріальними затратами влаштувати перегородку між приміщеннями 1 площею 47,6 кв. м та 3 площею 52,2 кв. м. Позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 зобов`язано влаштувати двері з тамбура в приміщення 1 площею 47,6 кв. м. Відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2 зобов`язано влаштувати двері з тамбура в приміщення 3 площею 52,2 кв. м. Стягнути з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 еквівалент 14 183,97 доларів США, що станом на час розгляду справи становить 393 888 грн 84 коп., - Ѕ частину коштів, що були сплачені ним особисто на погашення кредиту, отриманого для придбання об`єкта спільної сумісної власності. В задоволенні решти позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що приміщення придбані за договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 04 травня 2006 року ОСОБА_2 за кредитні кошти, отримані ним же за кредитним договором від 13 квітня 2006 року. Про те, що отримані у кредит кошти слід вважати спільним майном подружжя, а також те, що набуте у власність та відремонтоване за ці ж спільні кредитні кошти подружжя спірне нежитлове приміщення є спільним майном подружжя, свідчить і те, що у кредитному договорі, який був змінений у зв`язку із збільшенням суми кредитування до 70 тис. доларів США вказано, що такий укладається для придбання та капітального ремонту нежитлового приміщення.Жодних доказів про те, що у будь-кого з подружжя були інші особисті кошти у таких розмірах, що надавали б можливість укласти такий договір купівлі-продажу та здійснити капітальний ремонт приміщення, сторонами не подано та доводів про це наведено не було. Відповідно набуте під час шлюбу майно, за спільні, отримані у кредит кошти, що (як придбання майна, збільшення його вартості внаслідок проведення ремонтних робіт, а також і отримання кредитних коштів), також, було здійснено за спільною згодою, в інтересах сім`ї та за спільною домовленістю, - слід вважати об`єктом спільної сумісної власності. Крім визнання спірного об`єкта спільною сумісною власністю слід також вказати і про те, що борг за отримані в кредит кошти частково був погашений особисто позивачем та у даному спорі суд не може не враховувати і обставини погашення боргу подружжя за кредитним договором, що підлягає також розподілу з метою припинення будь-яких подальших спорів між сторонами з приводу набуття спільного майна, збільшення його у вартості та погашення спільного кредитного боргу, за який набуто спільне майно.Так, подружжям в особі позивача ОСОБА_2 отримано у кредит кошти у загальному розмірі 70 тис. доларів США для придбання спільного майна та проведення у ньому капітального ремонту для покращення його стану внаслідок чого збільшилась його вартість. Вказані договори укладались в інтересах сім`ї. Крім цього, в подальшому майно теж використовувалось в інтересах обох сторін для отримання прибутку. Відповідно кредитні кошти, які були об`єктом спільної сумісної власності та витрачені на заявлені цілі, так і борг з їх повернення відповідно теж слід вважати спільним боргом подружжя.Борг за кредитним договором погашено ОСОБА_2 після розірвання шлюбу, а саме - 13 квітня 2016 року . Жодних доказів про те, що такий борг був погашений, відповідачкою суду представлено не було та матеріали справи таких не містять. Станом на день набрання законної сили рішенням про розірвання шлюбу (28 липня 2012 року) борг за кредитним договором становив 28 367 доларів 94 центи США та був погашений до 13 квітня 2016 року. Відповідно вказана сума боргу, як і об`єкт спільної сумісної власності (спірний об`єкт нерухомості), підлягає розподілу порівну між подружжям.Оскільки половина боргу відповідачкою погашена не була, така підлягає стягненню з відповідачки в корить позивача в порядку розподілу як майна, так і боргів, що виникли внаслідок набуття такого майна.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 .

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірне нерухоме майно він придбав за особисті кошти, які отримав за договором кредиту та самостійно погашав. Суд поділив між ними лише тіло кредиту, а сплачені проценти й суми на страхування залишив без уваги. Крім того, фактично шлюбні відносини припинилися у січні 2011 року. Суд виділив ОСОБА_1 приміщення 2 площею 6.3 кв. м, в якому знаходяться усі комунікації: розводка електрики, опалення, пульт управління системою кондиціонування та витяжка, що створює йому перешкоди у користуванні ними. За судовим рішенням сторін зобов`язано влаштувати двері, що є переплануванням та потребує відповідних дозволів компетентних органів. ОСОБА_1 пропустила строк звернення до суду.

(2) Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду в частині стягнення з неї грошових коштів та виключити із резолютивної частини рішення посилання на вирішення вказаних вимог, в іншій частині постанову апеляційного суду залишити без змін, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що на момент розгляду справи боргів у подружжя не існувало, кредит погашено 13 квітня 2016 року. Поділивши між колишнім подружжям зобов`язання за кредитом, суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки сторони не заявляли щодо поділу боргів між ними. Крім того, джерелом погашення кредиту були отримані від оренди спірного майна кошти. Також суд стягнув з неї грошові кошти поза межами трирічного строку позовної давності.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано із Франківського районного суду м. Львова цивільну справу.

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 року цивільну справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами у складі колегії з п`яти суддів.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-ІХ).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судами

Сторони з 01 червня 2002 року по 28липня 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Під час шлюбу за спільні кошти подружжям у спільну сумісну власність набуто спірний об`єкт нерухомості - нежитлові приміщення № № "4-1", "4-2", "4-3", що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 111,7 кв. м.

Приміщення придбані за договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 04 травня 2006 року ОСОБА_2 за кредитні кошти, отримані ним за кредитним договором від 13 квітня 2006 року, укладениміз ВАТ "Електрон банк".

Приміщення придбані за 34 тис. грн., що на той час становило - 6732,67 доларів США. У кредит ж позивач отримав 40 тис. доларів США.

22 травня 2006 року між банком та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, за яким спірне приміщення передане в іпотеку банку для забезпечення виконання ним кредитних зобов`язань за згаданим договором кредиту, зобов`язання за яким зросло до 70 тис. доларів США.

Відповідачка у письмових заявах нотаріусу при укладенні вищевказаних договорів надала згоду на придбання спірного нежитлового приміщення, передачу його в іпотеку та укладення додаткового договору до договору іпотеки внаслідок збільшення обсягу кредиту та збільшення вартості спірного приміщення.

У заявах згодах на укладення договору купівлі-продажу спірного приміщення, а також укладення договору іпотеки та внесення до нього змін ОСОБА_1 вказала про те, що спірне нерухоме приміщення придбавається за кошти, що є спільною сумісною власністю, та договори іпотеки та внесення до нього змін укладені в інтересах сім`ї на попередньо обговорених між подружжям умовах та такі договори відповідають їх спільному волевиявленню.

Вартість майна, яке придбано за 34 тис. грн, зросла до 419 150 грн.

За змістом статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності та достатнього зв`язку, суди дійшли висновку про те, що нежитлові приміщення № № "4-1", "4-2", "4-3", що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 111,7 кв. м, набуто сторонами під час шлюбу за спільні, отримані у кредит, кошти, а тому вказане майно є об`єктом спільної сумісної власності.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 в частині встановлення режиму права власності на спірне майно (особиста приватна одного з подружжя чи спільна сумісна власність) зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.

Щодо посилань ОСОБА_2 на те, що суд виділив ОСОБА_1 приміщення 2 площею 6.3 кв. м, в якому знаходяться усі комунікації: розводка електрики, опалення, пульт управління системою кондиціонування та витяжка, що створює йому перешкоди у користуванні ними; за судовим рішенням сторін зобов`язано влаштувати двері, що є переплануванням та потребує відповідних дозволів компетентних органів, необхідно зазначити таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).

Згідно частини першої статті 183 ЦК України річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, є подільною.

Виходячи з аналізу змісту наведених норм слід дійти висновку, що виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину приміщення із самостійним виходом.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Відтак визначальним для виділу частки або поділу в натурі нерухомості, яка перебуває у спільній частковій власності, розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу приміщення відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).

У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові № 6-12цс13 від 03 квітня 2013 року).

Для визначення варіантів поділу спірного нежитлового приміщення у відповідності з частками сторін у праві спільної власності, проведено судову будівельно-технічну експертизу, за висновками якої об`єкт нерухомості може бути розподілений по Ѕ ідеальній частині без відступу від ідеальних часток сторін, які є рівними. При цьому, з метою влаштування повноцінних окремих приміщень кожною із сторін їм слід провести відповідні будівельно-оздоблювальні роботи: сторони мають влаштувати перегородку між приміщеннями 1 площею 47,6 кв.м та 3 площею 52,2 кв. м; ОСОБА_1 слід влаштувати двері з тамбура в приміщення 1 площею 47,6 кв. м; ОСОБА_2 слід влаштувати двері з тамбура в приміщення 3 площею 52,2 кв. м.

Пунктом 2 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року за № 572 (572-92-п) (далі - Правила), передбачено, що власник (наймач, орендар) приміщень житлових будинків мають право на: переобладнання та перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, гуртожитку, з дозволу власника будинку (квартири), власника гуртожитку (житлового приміщення у гуртожитку) та органу місцевого самоврядування, що видається в установленому порядку.

Згідно пункту 4 Правил власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку (квартири) та органу місцевого самоврядування, виданого в установленому порядку.

Положеннями пункту 1.4. Правил утримання будинку та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 (z0927-05) (далі Правила № 76), передбачено, що переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів відповідно до законодавства; до елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків. Переобладнання - це улаштування в окремих квартирах багатоквартирних будинків індивідуального опалення та іншого інженерного обладнання, перенесення нагрівальних, сантехнічних і газових приладів; влаштування і переустаткування туалетів, ванних кімнат, вентиляційних каналів.

Пункті 1.4.4 Правил № 76 заборонено переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих, нежилих у жилих будинках приміщень, що призводять до порушення тривкості або руйнації несучих конструкцій будинку, погіршення цілісності і зовнішнього вигляду фасадів, порушення вимог протипожежної безпеки та засобів протипожежного захисту.

Отримання документів, які дають право на виконання такого виду робіт, є питанням способу та порядку виконання судового рішення, а тому доводи касаційної скарги ОСОБА_2 в цій частині є безпідставними.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 205/7623/16-ц (провадження № 61-5145св19).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 81 ЦПК України).

Заперечень щодо встановленого експертомваріанту розподілу чи альтернативних варіантів розподілу сторонами не подано та клопотань з приводу цього не заявлено, у зв`язку з чим посилання ОСОБА_2 у касаційній скарзі на те, що суд виділив ОСОБА_1 приміщення 2 площею 6.3 кв. м, в якому знаходяться усі комунікації: розводка електрики, опалення, пульт управління системою кондиціонування та витяжка, що створює йому перешкоди у користуванні ними, не впливають на правильність вирішення зустрічного позову апеляційним судом.

Колегія суддів погоджується із висновками судів щодо звернення зустрічного позивача до суду у межах позовної давності, оскільки до подання позову ОСОБА_2 про визнання об`єкта спільної сумісної власності його особистим майном права ОСОБА_1 на об`єкт спільної сумісної власності не були порушені, тому строк позовної давності слід відраховувати з часу подання такого позову (стаття 72 СК України).

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Суди встановили, що подружжям отримано у кредит кошти у загальному розмірі 70 тис. доларів США для придбання спільного майна та проведення у ньому капітального ремонту.

Кредитні кошти є об`єктом спільної сумісної власності, тому борг з їх повернення є спільним боргом подружжя.

Встановивши, що за період після розірвання шлюбу до повного погашення кредиту (із 28 липня 2012 року по 13 квітня 2016 року) ОСОБА_2 сплатив 28 367 доларів 94 центи США, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо покладення на ОСОБА_1 обов`язку компенувати колишньому чоловіку Ѕ частину таких витрат.

Доводи ОСОБА_2 про те, що подружжя фактично припинило подружні відносини у січні 2011 року, апеляційний суд визнав безпідставними, оскільки жодних доказів про те, що сторони фактично припинили подружні стосунки у січні 2011 року позивачем не надано, а відповідачка вказане заперечила. Рішенням ж суду про розірвання шлюбу між сторонами встановлено виключно те, що сторони на час ухвалення рішення не ведуть спільного господарства та не підтримують подружніх відносин. Того ж факту, що сторони фактично припинили подружні стосунки у січні 2011 року, судом не встановлено.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

З урахуванням викладеного, обставини щодо періоду, за який ОСОБА_2 компенсуються витрати на погашення кредиту, та розмір цієї суми є встановленими судом, а суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на те, що на момент розгляду справи боргів у подружжя не існувало, оскільки кредит погашено 13 квітня 2016 року, проте такі доводи не становлять підставу відмови у поділі боргу подружжя, оскільки майно, придбане за кредитні кошти, поділено між сторонами у порядку поділу майна подружжя, а кредит у період із 28 липня 2012 року по 13 квітня 2016 рокупогашався поза шлюбом ОСОБА_2 самостійно.

Також необґрунтованими є доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що, поділивши між колишнім подружжям зобов`язання за кредитом, суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки сторони не заявляли щодо поділу боргів між ними. ОСОБА_1 заявила зустрічний позов щодо поділу нежитлових приміщень № № "4-1", "4-2", "4-3", що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 111,7 кв. м, джерелом набуття яких є кредитні кошти, а тому поділ боргу за кредитом є невід`ємною частиною вирішення зустрічних позовних вимог.

Доводи ОСОБА_1 про те, що джерелом погашення кредиту були отримані від оренди спірного майна кошти, не належать до встановлених у справі обставин, перевірених доказами, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати нові докази.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд стягнув з неї грошові кошти поза межами трирічного строку позовної давності, безпідставні, так як ОСОБА_1 про сплив позовної давності не заявляла (частина четверта стаття 267 ЦК України).

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду, оскільки суд правильно застосував до правовідносин норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні первісних позовних вимог та часткове задоволення зустрічного позову.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").