розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області, у складі судді Корнієнка С. В., від 21 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Приходька К. П., Таргоній Д. О., Журби С. О., від 02 липня 2019 року,

Короткий зміст позовних вимог

В липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватного нотаріуса Васильківського районного нотаріального округу Київської області Семенця О. А. про визнання правочинів недійсними.

Позов мотивовано тим, що з 01 вересня 2007 року по 04 березня 2017 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2

07 липня 2011 року подружжям була придбана земельна ділянка площею 0, 15 га, кадастровий номер 3221482000:05:019:0005, за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому 28 грудня 2015 року дана земельна ділянка ОСОБА_2 була продана ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу.

ОСОБА_1 стверджувала, що своєї згоди на продаж земельної ділянки

не надавала, а підпис від її імені на заяві про надання згоди на продаж земельної ділянки є підробленим.

Посилаючись на викладене, просила суд:

- визнати недійсною заяву від імені ОСОБА_1 про надання згоди

ОСОБА_2 на укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0, 15 га, кадастровий номер 3221482000:05:019:0005, за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), складену 28 грудня 2015 року та посвідчену приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Семенцем О. А. за реєстровим №232;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0, 15 га, кадастровий номер 3221482000:05:019:0005, за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення якої: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), укладений 28 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Семенцем О. А. за реєстровим №2327;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності (№15967924 від 16 серпня

2016 року, державного реєстратора Васильківської районної державної адміністрації Київської області - Галай Катерини Володимирівни) на зазначену земельну ділянку шляхом скасування переходу права власності від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області

від 21 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Семенця О. А. витрати на професійну правничу допомогу в сумі 140 125 грн.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності факту підробки підпису ОСОБА_1 на заяві про надання згоди на укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки

від 28 грудня 2015 року. Вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації є похідними від вимоги про визнання недійсною заяви про надання згоди на укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу в сумі 140 125 грн, суд дійшов висновку, що

відповідачем - нотаріусом Семенцем О. А. доведений розмір понесених судових витрат, тоді як позивачем не доведено неспівмірності цих витрат.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 02 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 березня 2019 року - без змін.

Приймаючи постанову від 02 липня 2019 року, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів також погодилася з висновком суду першої інстанції про стягнення з позивача витрат відповідача - нотаріуса Семенця О. А. на правову допомогу у розмірі 140 125 грн, вважаючи їх співмірними зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) та витраченим на це часом, а також значенням справи для сторони.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, поданій її представником - адвокатом Туголуковою І. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги

в повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1, подана її представником - адвокатом Туголуковою І. В., на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області

від 21 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду

від 02 липня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 362/3912/18 та витребувано її матеріали з місцевого суду.

В серпні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

У лютому 2020 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судових справ між суддями Верховного Суду справу передано судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок судів попередніх інстанції про те, що висновок № 10/17 експертного почеркознавчого дослідження

від 10 лютого 2017 року є неналежним та недопустимим доказом є хибним. Експертне дослідження проведено по технічній копії заяви, проте чинне законодавство не забороняє проводити експертні дослідження за зверненнями учасниками справи та досліджувати саме електрографічні зображення підписів по копіях документів коли якість зображення підпису, об`єм графічного матеріалу в досліджуваному підписі, його конструктивна складність, якість та інші властивості є задовільними для проведення експертного почеркознавчого дослідження, та надані на таке дослідження зразки оригінальних підписів. Клопотання про призначення будь-яких судових експертиз для спростування висновку № 10/17 експертного почеркознавчого дослідження від 10 лютого 2017 року учасниками справи не заявлялись.

Посилання суду апеляційної інстанції на закінчення строку дії ліцензії експерта ОСОБА_5, який проводив дослідження є помилковим, оскільки ліцензування судово-експертної діяльності скасовано.

Судами не досліджувався той факт, що в матеріалах справи наявна копія заяви ОСОБА_1 про надання згоди ОСОБА_2 на продаж земельної ділянки, яка посвідчена приватним нотаріусом Васильківського районного територіального округу Київської області Семенцем О. А. 28 грудня

2015 року та зареєстрована в реєстрі за № 2326, тоді як у пункті 14 оспорюваного договору купівлі-продажу зазначено, що він укладається за згодою дружини продавця - ОСОБА_1, справжність підпису якої засвідчено на заяві приватним нотаріусом Васильківського районного територіального округу Київської області Семенцем О. А. 28 грудня

2015 року за реєстровим № 2325.

Витрати на правничу допомогу відповідача у розмірі 140 125 грн є завищеними та становлять надмірний тягар для позивача. Заявлений до відшкодування розмір судових витрат є необґрунтованим. Відповідачем не доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими.

Судом апеляційної інстанції порушено принцип рівності та змагальності сторін, закріплені у статтях 2, 12 ЦПК України, оскільки позивача було поставлено в менш сприятливе становище в порівнянні з відповідачами, а апеляційний розгляд проведено без участі представника позивача.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У вересні 2019 року до Верховного Суду надійшли відзив

приватного нотаріуса Васильківського районного територіального округу Київської області Семенця О. А., поданий його представником - адвокатом Кудрявцевим О. В., та відзив ОСОБА_2 та ОСОБА_3, поданий їх представником - адвокатом Шумило Н. М., на касаційну скаргу, в якому представники відповідачів посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2019 року - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що із 01 вересня 2007 року

по 04 березня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

28 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Семенцем О. А. за реєстровим № 2327, відповідно до якого

ОСОБА_2 відчужив ОСОБА_3 вказану земельну ділянку.

Згідно пункту 14 договору він укладений за згодою дружини продавця - ОСОБА_1 .

Згідно висновку № 10/17 експертного почеркознавчого дослідження

від 10 лютого 2017 року, проведеного ОСОБА_5, підпис від імені ОСОБА_1, електрографічне зображення якого міститься в графі "Підпис" в технічній копії заяви від 28 грудня 2015 року, зареєстрованої в реєстрі за № 2326, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі по тексту в редакції Кодексу чинній на час подачі касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 Цивільного кодексу України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Такі ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Суди встановили, що 07 липня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Семенцем О. А. та зареєстрованого в реєстрі за № 796, ОСОБА_2 придбав земельну ділянку площею 0, 15 га, кадастровий номер 3221482000:05:019:0005, за адресою: АДРЕСА_1, тобто право власності на земельну ділянку набуто у період перебування в шлюбі із позивачем.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України (435-15) зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Зміст вищевказаних норм засвідчує, що відсутність згоди одного із співвласників - подружжя на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

Зазначений правовий висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), у якій Велика Палата відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16.

Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у наведених вище справах, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що він суперечить принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток, та вважала, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

У відповідності до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно пункту 14 оспорюваного договору купівлі-продажу цей правочин укладений за згодою ОСОБА_1, справжність підпису якої 28 грудня

2015 року засвідчено приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Семенцем О. А.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 стверджувала, що спірна земельна ділянка була відчужена відповідачем без її відома та відповідну згоду на укладення оспорюваного правочину вона не надавала, а підпис в заяві про надання згоди на його укладення від 28 грудня 2015 року, посвідченій приватним нотаріусом Семенцем О. А., виконаний не нею, а іншою особою.

На підтвердження своїх вимог позивачем суду було надано висновок № 10/17 експертного почеркознавчого дослідження від 10 лютого 2017 року.

Надаючи оцінку зазначеному висновку, судами попередніх інстанцій обґрунтовано враховано, що в порушення вимог пункту 3.5 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (z0705-98) (далі - Інструкції), таке експертне дослідження було проведено по копії об`єкта дослідження - заяви ОСОБА_1 від 28 грудня 2015 року.

При цьому, відповідно до пункту 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (z0705-98) основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису. Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

Згідно пункту 3.5 Інструкції коли об`єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об`єкта (крім об`єктів почеркознавчих досліджень), його описами та іншими матеріалами, доданими до справи в установленому законодавством порядку, якщо це не суперечить методичним підходам до проведення відповідних експертиз.

Відповідно до пункту 4 Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 3505/5 від 12 грудня 2011 року (z1431-11) (в редакції станом на 10 лютого 2017 року) судовий експерт здійснює свою діяльність з певного виду експертної спеціальності на підставі свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта, виданого Міністерством юстиції України відповідно до Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 301/5 від 03 березня 2015 року (z0249-15) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України № 249/26694 від 04 березня 2015 (z0249-15) року.

З наданого позивачем висновку № 10/17 експертного почеркознавчого дослідження від 10 лютого 2017 року вбачається, що таке дослідження проведено експертом ОСОБА_5, яка має вищу гуманітарну освіту, кваліфікацію експерта за спеціальністю "Дослідження почерку та підпису" і досвід експертної роботи з 2000 року.

Разом з тим за даними Реєстру атестованих судових експертів свідоцтво експерта ОСОБА_5 та доповнення до нього були анульовані рішенням Експертно-кваліфікаційної комісії КНДІСЕ від 31 жовтня 2016 року № 9.

Касаційний суд також враховує, що за змістом частини третьої статті 7 Закону України "Про судову експертизу" виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов`язана з проведенням у тому числі криміналістичних експертиз.

Почеркознавча експертиза належить до категорії криміналістичних експертиз.

Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів, наявності сумнівів щодо їх достовірності суд вправі запропонувати представити докази (у тому числі у оригіналах згідно статті 95 ЦПК України) тій стороні, яка несе обов`язок по доказуванню.

Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Сама по собі відмінність у реєстраційних номерах заяви ОСОБА_1 (№ 2325 та № 2326) у тексті договору купівлі-продажу та заяві від 28 грудня 2015 року не є підставою для задоволення позовних вимог.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно ухвалив оскаржуване рішення за відсутності позивача та її представника чим порушив їх права, оскільки колегія суддів апеляційного суду в межах повноважень, передбачених статтею 372 ЦПК України, визнала наведені у клопотанні представника позивача про відкладення судового засідання обставини неповажними.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тобто процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Туголукова І. В. були належним чином повідомлені про розгляд 02 липня 2019 року справи апеляційним судом (т. 2 а.с. 4, 7).

Адвокат Туголукова І. В. будучи 11 червня 2019 року повідомлена про судове засідання, 02 липня 2019 року о 10.38 годині безпосередньо до канцелярії Київського апеляційного суду подала клопотання про відкладення судового засідання, призначеного в цей же день на 11.15 годин, з посиланням на перебування у відпустці з 02 липня 2019 року.

Апеляційний суд надав оцінку вказаній заяві адвоката та обґрунтовано визнав неповажними причини її неявки в судове засідання 02 липня

Наведені в касаційній скарзі доводи щодо вирішення позовних вимог по суті спору переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі та незгоди із обставинами встановленими судами, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права або допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо розподілу судових витрат

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Згідно з правилами пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Представником відповідача приватного нотаріуса Васильківського районного нотаріального округу Київської області Семенець О. А. - адвокатом Кудрявцевим О. В. 21 березня 2019 року до суду першої інстанції було подано клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 140 125 грн, на підтвердження яких надано суду:

- опис витрат на правничу допомогу;

- копію додаткового договору № 1 від 31 жовтня 2018 року до договору про надання правової допомоги № 31/10 від 31 жовтня 2018 року,

- копії дублікатів квитанцій від 01 листопада 2018 року №0.0.1174300082.1 на суму 35 125 грн та від 28 листопада 2018 року № 0.0.1198161077.1 на суму 105 000 грн;

- акт приймання-передачі виконаних робіт/послуг із надання правничої/правової допомоги № 1 від 21 березня 2019 року;

Крім того, матеріали справи містять копію ордера серії КВ № 756903

від 07 листопада 2018 року на представництво Кудрявцевим О. В. інтересів Семенець О. А., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4432 від 29 березня 2011 року, виданого Кудрявцеву О. В., копію ордера серії КВ № 756857 від 07 листопада 2018 року на представництво Гурською А. С. інтересів Семенець О. А., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 5556 від 26 лютого

2015 року, видане Гурській А. С., та копію договору про надання правової допомоги № 31/10 від 31 жовтня 2018 року (далі - договір від 31 жовтня 2018 року).

За умовами договору від 31 жовтня 2018 року, укладеним між адвокатським об`єднанням "Клочков та Партнери" (далі - АО "Клочков та Партнери", об`єднання) та Семенець О. А., сторони погодили, що вартість правової допомоги сторонами визначається в додаткових угодах або в рахунках на оплату.

Зокрема, додатковим договором № 1 від 31 жовтня 2018 року сторони встановили, що згідно пункту 1.1. договору від 31 жовтня 2018 року клієнт доручає об`єднанню вчиняти всі необхідні юридичні дії, тобто, надати комплекс правової допомоги, необхідний для здійснення представництва інтересів клієнта у Васильківському міськрайонному суді Київської області як суді першої інстанції по справі № 362/3912/18, а також за необхідності в інших установах, підприємствах, організаціях, закладах, в органах державної влади та місцевого самоврядування, перед всіма юридичними та фізичними особами.

До обсягу правової допомоги, що доручається клієнтом об`єднанню відноситься зокрема, але не виключно: здійснення правового аналізу спірної ситуації, усне та письмове консультування Клієнта, складання всіх необхідних процесуальних документів, представництво інтересів клієнта у Васильківському міськрайонному суді Київської області як суді першої інстанції по справі № 362/3912/18, а також інші дії, які, на думку об`єднання, будуть доцільними та необхідними для належного надання правової допомоги.

Сторони погодили, що за правову допомогу клієнт сплачує об`єднанню гонорар у фіксованому розмірі, при якому не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатами об`єднання при наданні послуг Клієнту.

Сторони погодили, що загальний розмір гонорару становить 140 125 грн, який клієнт зобов`язаний сплатити об`єднанню протягом наступного місяця від дня укладення (підписання) договору.

Згідно акту приймання-передачі виконаних робіт/послуг із надання правничої/правової допомоги № 1 від 21 березня 2019 року з 31 жовтня

2018 року по 21 березня 2019 року відповідно до умов договору від 31 жовтня 2018 року та додаткового договору № 1 до нього об`єднанням надані, а клієнтом прийняті наступні роботи (надані послуги):

1. вивчення позовної заяви, на виконання (надання) якої витрачено

9 годин та задіяно 1 адвоката, сума гонорару - 24 300 грн;

2. аналіз законодавства по спірному питанню, аналіз судової практики, формування правової позиції по справі, на виконання (надання) якої витрачено 4 години та задіяно 1 адвоката, сума гонорару - 10 800 грн;

3. складання адвокатського запиту до ВП Васильківського УП, оформлення запиту для подання, подання запиту, на виконання (надання) якої витрачено 1 годину та задіяно 1 адвоката, сума гонорару - 2 625 грн;

4. складання відзиву на позовну заяву, оформлення відзиву для подання, подання відзиву, на виконання (надання) якої витрачено 6 годин та задіяно 1 адвоката, сума гонорару - 16 000 грн;

5. аналіз відзиву на позовну заяву, поданого іншими відповідачами, на виконання (надання) якої витрачено 2 години та задіяно 1 адвоката, сума гонорару - 5 400 грн;

6. аналіз відповіді на відзив, наданої позивачем, та додатків до неї, перевірка доводів, викладених у відповіді на відзив, на виконання (надання) якої витрачено 5 годин та задіяно 1 адвоката, сума гонорару - 13 500 грн;

7. складання заперечення на відповідь на відзив, на виконання (надання) якої витрачено 4 години та задіяно 1 адвоката, сума гонорару - 10 800 грн;

8. участь в судовому засіданні 29 листопада 2018 року, 3 години, задіяно 2 адвокати, сума гонорару 16 200 грн;

9. участь в судовому засіданні 19 лютого 2019 року, 3 години, задіяно

2 адвокати, сума гонорару 16 200 грн;

10. участь в судовому засіданні 25 лютого 2019 року, 3 години, задіяно

1 адвоката, сума гонорару 8 100 грн;

11. участь в судовому засіданні 12 березня 2019 року, 3 години, задіяно

1 адвоката, сума гонорару 8 100 грн;

12. участь в судовому засіданні 25 лютого 2019 року, 3 години, задіяно

1 адвоката, сума гонорару 8 100 грн.

З урахуванням досліджених доказів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що вказаними доказами підтверджується надання адвокатами АО "Клочков та Партнери" професійної правничої допомоги у погодженому між адвокатом та клієнтом розмірі, а також здійснення відповідачем оплати вказаних послуг у сумі 140 125 грн.

В судовому засіданні 21 березня 2019 року представник позивача звертала увагу на завищений розмір заявлених до відшкодування відповідачем - нотаріусом Семенцем О. А. витрат на професійну правничу допомогу.

Суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях послались на положення наведених норм процесуального права, присуджуючи судові витрати та вказали на їх доведеність та співмірність з складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) та витраченим на це часом, а також значенням справи для сторони.

Однак колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в цій частині.

Зокрема, судове засідання на 29 листопада 2018 року не призначалось, а фактично витрачений адвокатами час на участь в судових засіданнях

19 лютого 2019 року, 25 лютого 2019 року, 12 березня 2019 року та

21 березня 2019 року, сукупно становив менше 2 годин, а не 12 годин, як зазначено представником відповідача в описі витрат на правничу допомогу.

Обсяг поданих суду представником відповідача - нотаріуса Семенця О. А. документів по справі (відзив та заперечення) очевидно не є пропорційним часу витраченому на їх складання, зазначеному в описі витрат на правничу допомогу.

Крім того, фактично фіксована сума гонорару 140 125 грн визначена сторонами ще в день укладення договору від 31 жовтня 2018 року, тобто до надання будь-яких послуг (виконання робіт) адвокатом, а наданий суду у березні 2019 року опис витрат на правничу допомогу є довільним розподілом вказаної суми.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що стягнення із ОСОБА_1 на користь Семенця О. А. витрат на професійну правничу допомогу в сумі 140 125 грн не відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності і вважає за необхідне зменшити розмір стягнутих із ОСОБА_1 судових витрат до 14 000 грн.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Головуючий Судді:	Є. В. Синельников Н. Ю. Сакара О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович