відповідачі: Комінтернівська місцева прокуратура Одеської області, Южненське відділення поліції Лиманського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Приморського районного суду м. Одеси, у складі судді Загороднюка В. І., від 22 жовтня

2018 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Черевка П. М., Драгомерецького М. М., від 10 липня

Короткий зміст позовних вимог

В жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комінтернівської місцевої прокуратури Одеської області, Южненського відділення поліції Лиманського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області в Одеській області (далі - Южненське ВП Лиманського ВП ГУНП в Одеській області), Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - ГУ ДКСУ в Одеській області) про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органами дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Позов обґрунтовано тим, що 12 лютого 2013 року слідчим відділом Южненського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справи України в Одеській області (далі - СВ Южненського МВ ГУМВС України в Одеській області) було відкрито кримінальне провадження № 1213170200000098 за фактом вчинення розбійного нападу в ювелірному магазині " ІНФОРМАЦІЯ_1", відповідальність за який передбачена частиною третьою статті 187 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ).

18 лютого 2013 року його було затримано за підозрою в скоєнні зазначеного кримінального правопорушення, а 19 лютого 2013 року до нього було застосований запобіжний захід - тримання під вартою.

Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 03 листопада

2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19 березня 2015 року, позивача визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю вчинення інкримінованого злочину, застосований до нього запобіжний захід у вигляді триманні під вартою - скасовано.

У зв`язку із притягненням до кримінальної відповідальності, він провів під вартою 1 рік 8 місяців 15 днів, через що не мав можливості заробляти грошові кошти на утримання себе та своєї сім`ї. Окрім того, його тривале перебування під вартою, за злочин, який ним не вчинявся, стало причиною погіршення стану здоров`я та моральних страждань, внаслідок порушення сімейних зв`язків і стосунків з іншими людьми, глибокого душевного неспокою, підвищення нервозності, погіршення сну в результаті пережитого, порушення звичайного способу та ритму життя, неможливості знайти нову роботу та інших негативних впливів

З урахуванням викладеного та поданих у грудні 2017 року уточнень, позивач просив суд стягнути за рахунок Державного бюджету Державної казначейської служби України на свою користь завдану йому

СВ Южненського МВ ГУМВС України в Одеській області та прокуратурою

м. Южне Одеської області, матеріальну шкоду в розмірі 24 179, 80 грн та моральну шкоду в розмірі 3 000 000 гривень.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з рахунку Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 24 179, 80 грн, моральну шкоду у розмірі 130 000 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку із притягненням позивача до кримінальної відповідальності, він провів під вартою 1 рік 8 місяців 15 днів, через що не мав можливості заробляти кошти на своє та своєї родини утримання, що є підставою для відшкодування йому завданої матеріальної шкоди виходячи з розміру мінімальної заробітної плати по Україні, відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік, за весь період тримання позивача під вартою.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 130 000 грн, суд виходив із засад виваженості, розумності і справедливості, характеру правопорушення, яке відбулось по відношенню до позивача, тривалий термін перебування під вартою, за злочин, який він не вчиняв.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 10 липня 2019 року апеляційні скарги ГУ ДКСУ України в Одеській області та Комінтернівської місцевої прокуратури Одеської області залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2018 року - без змін.

Приймаючи постанову від 10 липня 2019 року, апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ДКСУ, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ДКСУ на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня

2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 липня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 522/19221/17 та витребувано її матеріали з місцевого суду. Зупинене виконання оскаржуваного рішення суду першої інстанції до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

У жовтні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції ухвалено рішення, стосовно прав, свобод та обов`язків ДКСУ, котра не була відповідачем по справі. ДКСУ не несе відповідальності за дії органів державної влади. Судами попередніх інстанцій не враховано, що належним відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Комінтернівська місцева прокуратура Одеської області, Южненське ВП Лиманського ВП ГУНП в Одеській області (дії посадових осіб яких призвели до безспірного стягнення коштів) та ДКСУ (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

ОСОБА_1 не надано доказів його звільнення або відсторонення від посади у зв`язку із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та щодо своїх намірів знайти роботу до обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та що саме ця обставина вплинула на те, що позивач не одержав доходів, котрі повинен був одержати, а тому вимоги про відшкодування матеріальної шкоди є безпідставними.

Також заявник звертає увагу, що позивачем не надано доказів завдання йому моральної шкоди. Судами невірно визначено та необґрунтовано завищено розмір відшкодування моральної шкоди.

У встановлений судом строк відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12 лютого 2013 року

СВ Южненського МВ ГУМВС України в Одеській області було відкрите кримінальне провадження № 1213170200000098 за фактом розбійного нападу в ювелірному магазині " ІНФОРМАЦІЯ_1", відповідальність за який передбачено частиною третьою статті 187 КК України.

18 лютого 2013 року СВ Южненського МВ ГУМВС України в Одеській області затримано ОСОБА_1 за підозрою в скоєнні зазначеного розбійного нападу, а 19 лютого 2013 року до нього був застосований запобіжний захід - тримання під вартою.

Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 03 листопада

2014 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 187 КК України і за недоведеністю вчинення даного кримінального правопорушення виправдано. Застосований до нього запобіжний захід у вигляді триманні під вартою - скасовано.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19 березня 2015 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а виправдувальний вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2014 року залишено без змін.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 перебував під вартою 1 рік 8 місяців 15 днів.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі по тексту в редакції Кодексу чинній на час подачі касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не в повній мірі з огляду на наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон № 794-VIII (794-19) ) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 794-VIII право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до пунктів 1 та 5 частини першої статті 3 Закону № 794-VIII у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, та моральна шкода.

Щодо вимог про відшкодування майнової шкоди

Статтею 4 Закону № 794-VIII встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

Вирішуючи позовні вимоги в частині відшкодування ОСОБА_3 заробітку, якій він втратив внаслідок незаконного тримання під вартою, суд першої інстанції, з висновком яким погодився апеляційний суд, виходили з того, що перебування під вартою позбавило позивача можливості працювати та отримувати заробітну плату задля забезпечення себе та своєї сім`ї.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду із розглядуваним позовом ОСОБА_3 зазначав, що на момент затримання ніде не працював.

Самі по собі доводи ОСОБА_3 про те, що він планував знайти роботу не свідчать про реальність втрачених ним доходів та їх розмір.

Докази прийняття під час досудового розслідування у кримінальному провадженні рішення про відсторонення від посади ОСОБА_3 або докази його звільнення у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності суду не надані.

З урахуванням викладеного, оскільки на момент затримання та застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою

ОСОБА_3 не працював, від роботи (посади) не відсторонявся, суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для відшкодування йому втраченого заробітку відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 794-VIII.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення необхідно скасувати в частині відшкодування ОСОБА_3 майнової шкоди з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону № 794-VIII).

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 (частина перша статті 13 Закону № 794-VIII).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону № 794-VIII розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) судам роз`яснено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог

ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди в порядку, визначеному Законом № 794-VIII (794-19) .

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суди виходили із засад розумності, виваженості та справедливості, вірно врахувавши тривалість незаконного перебування позивача під вартою.

Твердження ДКСУ про недоведеність завдання моральної шкоди

ОСОБА_1 є безпідставними, з огляду на те, що позивач незаконно перебував під вартою 1 рік 8 місяців 15 днів, що очевидно завдало йому значних душевних страждань.

Колегія суддів не вбачає підстав для зменшення визначеного судами попередніх інстанцій розміру відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди.

Посилання касаційної скарги про те, що позивачем необґрунтовано завищено суму, яка підлягає відшкодуванню, оскільки визначення її розміру слід здійснювати відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (1774-19) , є безпідставним, оскільки зазначена норма стосується випадків обчислення окладів, заробітної плати та інших виплат, пов`язаних з оплатою праці.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року

у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до необхідності переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, виходить за межі розгляду суду касаційної інстанції.

Проте Верховний Суд не погоджується із визначеним судами порядком відшкодування моральної шкоди.

Ухвалюючи рішення, районний суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, у резолютивній частині свого рішення зазначив про стягнення з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з рахунку ДКСУ на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 130 000 грн.

Однак висновок суду про стягнення коштів з рахунку ДКСУ є некоректним, оскільки шкода, завдана органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовується державою стягненням коштів з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, через ДКСУ.

Отже, висновки судів у частині стягнення коштів саме з рахунку ДКСУ підлягають зміні.

Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Щодо доводів заявника про ухвалення рішення стосовно прав, свобод та обов`язків ДКСУ.

У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанови Великої Палати Верховного Суду

від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження

№ 12-161гс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19).

Сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКСУ чи її територіального органу, залучення або ж незалучення ДКСУ чи її територіального органу до участі у справі не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Саме такий висновок сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19).

Доводи касаційної скарги про помилкове покладення на ДКСУ, яка є самостійною юридичною особою і прав позивача не порушувала, відповідальності за завдану ОСОБА_1 моральну шкоду, є помилковими з огляду на таке.

Статтею 43 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) установлено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Згідно з пунктами 1, 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011 (460/2011) (яке було чинним на час ухвалення рішення суду першої інстанції) Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Державна казначейська служба України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Основними завданнями Державної казначейської служби України є: 1) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів; 2) реалізація державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

ДКСУ відповідно до покладених на неї завдань: здійснює через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних із міжнародними фінансовими організаціями проектів; здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (пункт 4 Положення про Державну казначейську службу України).

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 7, частини другої статті 23 БК України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Статтею 25 БК України установлено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Покладаючи відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди на державу, суд зобов`язує ДКСУ як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, списати ці кошти з відповідного казначейського рахунку, що відповідає визначеній законодавством процедурі, тому доводи касаційної скарги у цій частині безпідставні.

Доводам щодо неналежного суб`єктного складу у справі апеляційний суд надав оцінку в своїй постанові від 10 липня 2019 року.

Інші доводи касаційної скарги не дають правових підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Заява тимчасово виконуючого обов`язки начальника Южненського ВП Лиманського ВП ГУНП в Одеській області від 16 жовтня 2019 року про виключення Южненського ВП Лиманського ВП ГУНП в Одеській області із числа відповідачів по справі та скасування судових рішень, не є за своїм змістом та формою ні касаційною скаргою, ні відзивом на касаційну скаргу, ні заявою про приєднання до касаційної скарги, а тому не підлягає розгляду при вирішенні судом касаційної скарги ДКСУ.

Участь у справі Южненського ВП Лиманського ВП ГУНП в Одеській області не вплинула на правильність вирішення справи судами.

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року було зупинено виконання оскаржуваного рішення суду першої інстанції до закінчення його перегляду в касаційному порядку, виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2018 року у нескасованій касаційним судом частині необхідно поновити.

Керуючись статтями 400, 402, 412, 416, 418, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 липня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 липня 2019 року в частині визначення судами порядку відшкодування моральної шкоди змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції в такій редакції:

"Стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, через Державну казначейську службу України, на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 130 000 (сто тридцять тисяч) гривень".

Головуючий Судді:	Є. В. Синельников Н. Ю. Сакара О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович