розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_2, на постанову Київського апеляційного суду

від 22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Поліщук Н. В., Шахової О. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року, заінтересована особа - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві

та Київській області.

Заява мотивована тим, що він ІНФОРМАЦІЯ_1 народився

в Азербайджанській Радянській Соціалістичній Республіці (далі - РСР)

та на час досягнення ним повноліття проживав у Азербайджані, тому ним було отримано паспорт громадянина Азербайджану.

Зазначав, що з 26 грудня 2011 року він не є громадянином Азербайджану внаслідок добровільної відмови від громадянства вказаної держави.

У період з травня 1986 року та до набуття Україною незалежності, у тому числі станом на 24 серпня 1991 року, він проживав на території України

у с. Червоний Маяк Бериславського району Херсонської області разом

зі своїми батьками, що можуть підтвердити свідки ОСОБА_3

Зазначав, що він тривалий час проживав на території України та ураховуючи факт свого постійного проживання станом на 24 серпня 1991 року

на території України, бажає реалізувати своє право шляхом звернення

до уповноваженого органу з метою набуття громадянства України, для чого йому необхідно встановити цей факт.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд встановити факт постійного його проживання на території України станом

на 24 серпня 1991 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 11 червня 2019 року у складі судді Тітова М. Б. заяву ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання особи на території України задоволено.

Встановлено юридичний факт, а саме факт постійного проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2,

на території України станом на 24 серпня 1991 року .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надані суду докази свідчать про постійне проживання заявника на території України

до 24 серпня 1991 року.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційну скаргу Центрального управління Державної міграційної служби

у м. Києві та Київській області задоволено. Рішення Богуславського районного суду Київської області від 11 червня 2019 року скасовано,

у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що заявником не було доведено свої вимог, не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про його постійне проживання на території України станом на 24 серпня

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції надано неправильну правову оцінку наданим ним доказам, не враховано показань свідків, які підтвердили факт його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із Богуславського районного суду Київської області.

У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2020 року справу за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві

та Київській області, про встановлення факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютого 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві

та Київської області на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Чінарли Шамкірського району Азербайджанській РСР, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1, виданим повторно 23 жовтня 2012 року представництвом голови виконавчої влади Шамкірського району

у с. Чінарли Шамкірського району Азербайджанської Республіки (а. с. 5-7).

Внаслідок добровільної відмови від громадянства, ОСОБА_1 з 26 грудня 2011 року не є громадянином Азербайджану,

що підтверджується довідкою № V-70А, виданою 03 грудня 2018 року Посольством Азербайджанської Республіки в Україні (а. с. 8-10).

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, згідно даних погосподарської книги № 10, дійсно проживав без реєстрації з 01 травня

1989 року по 31 грудня 1991 року за адресою:

що підтверджується довідкою від 14 травня 2019 року № 733, виданою Червономаяцьким старостинським округом Новорайської сільської ради Бериславського району Херсонської області (а. с. 22).

Допитані судом першої інстанції у судовому засіданні свідки ОСОБА_3

та ОСОБА_4 підтвердили факт постійного проживання ОСОБА_1 у період з 1989 року станом на 24 серпня 1991 року

у с. Червоний Маяк Бериславського району Херсонської області, де він проживав разом із своїми батьками.

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні повідомив, що він з 1989 року разом із ОСОБА_1 ходив до школи у с. Червоний Маяк Бериславського району Херсонської області.

ОСОБА_3 надавав показання про те, що він достовірно знав сім`ю ОСОБА_5 та їхнього сина ОСОБА_1, які проживали

з 1989 року по грудень 1991 року на сусідній вулиці від нього, а саме:

АДРЕСА_2 . Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції

до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1, подана представником ОСОБА_6, підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати

або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини

і громадянина захищаються судом.

Частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, у порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої

статті 293 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом

не визначено іншого порядку їх встановлення.

Аналіз зазначених норм свідчить, що законом передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих

чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, паспорта громадянина України, зокрема постійного проживання на території України.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заявником не було доведено своїх вимог, не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про його постійне проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року .

Частиною другою статті 294 ЦПК України передбачено, що з метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

Аналіз зазначеної норми дає підстави дійти висновку, що суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні заяви з підстав відсутності належних

та допустимих доказів, які б свідчили про постійне проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року,

не врахував того, що ця заява розглядається в окремому провадженні

та у відповідності до вимог статті 294 ЦПК України суд може за власною ініціативою з метою з`ясування обставин справи витребувати необхідні докази.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (2235-14) є підставою для оформлення належності

до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої

статті 3 цього Закону.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України "Про громадянство України" громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня

1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно

від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (2235-14) (13 листопада 1991 року) проживали в Україні

і не були громадянами інших держав.

Пунктом 3 частини другої статті 9 Закону України "Про громадянство України" визначено, що безперервне проживання на законних підставах

на території України протягом останніх п`яти років є однією з умов прийняття до громадянства України.

Відповідно до пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями

з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (215/2001) (далі - Порядок) громадяни колишнього СРСР, які не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року, проходять процедуру встановлення їхньої незалежності

до громадянства України.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що для встановлення належності

до громадянства України відповідно до громадянства України відповідно

до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про громадянство України" особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала

на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР,

але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України

на зазначену дату, подає: а) заяву про встановлення належності

до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів,

що підтверджують зазначений факт); в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України

за станом на 24 серпня 1991 року.

Згідно із пунктом 44 Порядку у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року

на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" (1543-12) , або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української радянської Соціалістичної Республіки (УРСР),

або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки,

для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Отже одним із документів на підтвердження обставин для встановлення належності до громадянства України є рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року, на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув.

Крім того посилання у судовому рішенні суду апеляційної інстанції

на Положення про паспортну систему СРСР, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 28 серпня 1974 року № 677 та постановою Ради міністрів СРСР від 28 серпня 1974 року № 678 "Про деякі правила прописки громадян" є безпідставними, оскільки набуття громадянства України за територіальним походженням здійснюється у відповідності до частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України", за якою особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" (1543-12) , або яка сама чи хоча б один

з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили

на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Відмовляючи у задоволенні заяви з підстав ненадання належних

та допустимих доказів, які б свідчили про постійне місце заявника

на території України, не перевірив по суті рішення першої інстанції та докази на яких суд обґрунтовував свої висновки, не послався на докази,

які б спростовували встановлені обставини та докази постійного проживання заявника станом на 24 серпня 1991 року на території України.

При цьому не врахував наведених вимог закону щодо порядку розгляду зазначеної заяви в окремому провадженні, а послався на недоведеність обставин заяви, при тому, що суд апеляційної інстанції, при необхідності

з метою з`ясування обставин справи може витребувати необхідні докази щодо факту проживання на території України, перевірити доводи

та витребувати докази, на які посилався заявник щодо проживання батьків заявника за указаною адресою, навчання заявника у школі в той період часу з урахуванням його віку станом на 24 серпня 1991 року, що має значення для правильного вирішення заяви про наявність чи відсутність зазначеного факту.

Отже передчасним є висновок суду апеляційної інстанції про відмову

у задоволенні заяви з посиланням на недоведеність зазначених у ній обставин, без перевірки та оцінки інших доказів, та без мотивів відхилення поданих доказів і обґрунтованого висновку суду про наявність чи відсутність обставин щодо факту проживання заявника на території України до 24 серпня 1991 року, який підлягає з`ясуванню для правильного вирішення поданої заяви.

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права, не виконав вимог, передбачених процесуальним законодавством України щодо встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення заяви.

Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне постанову суду апеляційної інстанції скасувати та справу передати на розгляд суду апеляційної інстанції.