розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Славянін Михайло Олександрович, на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня 2018 року у складі судді Букіної О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Поліщук Н. В., Соколової В. В.,

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2, третя особа - Солом`янська районна державна адміністрація в місті Києві, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 06 березня 2017 року.

Зазначає, що у спірній квартирі на момент укладення вказаного договору був зареєстрований відповідач, який фактично у ній не проживає, але займає одну з кімнат, у якій, можливо, знаходяться його особисті речі.

Договір найму жилого приміщення між сторонами не укладався, тому відповідачу запропоновано знятися з реєстраційного обліку, проте такі вимоги залишені без реагування. Відповідач не є членом сім`ї позивача,

а тому порушує права останнього на вільне користування та розпорядження своїм майном.

На підставі викладеного ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: усунути йому перешкоди у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування цією квартирою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня

2018 року позов задоволено частково.

Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не є членом сім`ї позивача та, відповідно, житлового сервітуту ні в силу закону, ні в силу договору не набув. З огляду на припинення права власності ОСОБА_3 на спірну квартиру, одночасно з цим припинилось право на користування відповідачем цією квартирою, оскільки право користування є похідним від права власності. У відповідача відсутнє право власності на спірну квартиру та останній не має права користуватися нею, тому наявні підстави для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що фактично попереднім власником встановлено сервітут щодо права проживання відповідача у спірній квартирі. У даному випадку змінився власник квартири, у попереднього власника припинилося право власності на спірну квартиру, відповідно припинилося і право користування цією квартирою у особи, якій попереднім власником було надано право користування нерухомістю. Тобто припинилася обставина, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат

Славянін М. О., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, прийняти нову постанову про відмову

у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_2 з 1987 року постійно проживає разом зі своєю дружиною у спірній квартирі, куди вселився як член сім`ї власника цього нерухомого майна - матері ( ОСОБА_3 ).

Разом з тим, між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 склалися неприязні відносини, оскільки остання замінювала замки у вхідних дверях, періодично між ними виникали конфліктні ситуації, в зв`язку з чим відповідач звертався до правоохоронних органів та відповідних служб для захисту своїх прав.

ОСОБА_3 повідомила ОСОБА_2, що поміняє спірну квартиру на дві квартири меншою площею, проте у квітні 2017 року відповідач дізнався про те, що вона уклала договір дарування на користь свого сина (позивача), який почав чинити перешкоди скаржнику у користуванні цим майном.

Разом з тим, припинення сімейних відносин з власником квартири не позбавляє відповідача права користування займаним приміщенням. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений

у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Таке виселення може мати місце, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують або псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі, а заходи запобігання та громадського впливу виявились безрезультатними.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту та вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

14 червня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 був зареєстрований у вказаній квартирі за згодою попереднього власника цієї квартири як член сім`ї та проживав у ній.

На підставі договору дарування квартири від 06 березня 2017 року

ОСОБА_3 подарувала спірну квартиру ОСОБА_1

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира

АДРЕСА_1, що підтверджується договором дарування квартири від 06 березня 2017 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно .

Відповідно до довідки Житлово-будівельного кооперативу "КІБІ-3"

від 17 березня 2017 року ОСОБА_2 зареєстрований у спірній квартирі

з 22 червня 2000 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень статей 316, 317 ЦК України правом власності

є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною другою статті 64 ЖК Української РСР до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом

з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти

в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Члени сім`ї власника будинку (квартири) зобов`язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім`ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені

в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин

з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Виселення (позбавлення права на житло) є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення (позбавлення права на житло) предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК України (5464-10) підстави для позбавлення права на житло.

Разом з тим, відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бут виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим примушенням інакше, як з підстав і порядку передбачених законом.

Встановивши, що ОСОБА_2 був вселений до квартири

АДРЕСА_1 як член сім`ї своєї матері - ОСОБА_3, іншого житла не має, суди дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову частково.

При цьому позивач не довів факт чинення відповідачем перешкод

у користуванні належним йому житловим приміщенням, оскільки доказів створення таких перешкод до матеріалів справи не надано, незаконність користування відповідачем спірним житлом у суді не доведена.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, вказав, що права відповідача були похідними від прав попереднього власника, тому з припиненням права власності на спірну квартиру ОСОБА_3 припинилися й права на житло у ОСОБА_2 . Суди вважали, що на підтвердження позовних вимог позивач надав належні та допустимі докази, відповідач не є членами сім`ї позивача, не веде спільного господарства, між сторонами відсутні будь-які письмові домовленості щодо проживання у спірному будинку, тому відповідач підлягає виселенню.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до частин першої та третьої статті 47 Конституції України кожен має право на житло.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

У частині першій статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, зокрема, право кожної особи на повагу до свого житла.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом

і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Кривіцька та Кривіцький проти України" від 02 грудня 2010 року зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене "згідно із законом", не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8, і не вважається "необхідним

у демократичному суспільстві". Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування.

Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування (рішення ЄСПЛ від 17 жовтня 2013 року у справі "Вінтерстайн та інші проти Франції").

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічні за змістом норми закріплені у статтях 10, 60 ЦПК України

(в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом).

Ухвалюючи судове рішення про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1, місцевий суд не врахував, що відповідач вселився до квартири у 1987 році як член сім`ї власника ( ОСОБА_3 ), тобто проживає у спірній квартирі на законних підставах.

Доказів того, що відповідач чинить позивачу будь-які перешкоди

у користуванні спірною квартирою, судам надано не було.

Крім того, апеляційний суд не надав належної правової оцінки та не врахував того, що з моменту вселення відповідача до спірного житлового приміщення пройшло більше двадцяти років, він був належним чином зареєстрований у спірному житлі, протягом усього часу добросовісно користуються ним, іншого житла не має, що позивачем не спростовано.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, ухваливши рішення про визнання відповідача таким, що втратив право на житлове приміщення без надання іншого житла, не врахували, що застосування такого заходу захисту права позивача не буде пропорційним втручанням у прав відповідача на житло, який іншого житла не має. При цьому на важливість врахування принципу пропорційності також наголошував ЄСПЛ у рішеннях від 24 квітня 2012 року у справі "Йорданова та інші проти Болгарії" та від 17 жовтня 2013 року у справі "Вінтерстайн та інші проти Франції".

Позивач не довів належними та допустимими доказами заявлені

у справі вимоги, а викладені у позовній заяві доводи спростовані матеріалами справи та вищевказаними нормами права.

Крім того, ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги та остаточно просив усунути йому перешкоди у користуванні та розпорядженні квартирою

АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування цією квартирою.

Проте, суди дійшли помилкового висновку, що позивачем заявлено вимоги як про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1, так і про виселення його зі спірної квартири.

Отже, фактичні обставини у справі встановлено, проте суди неправильно застосували норми матеріального права, що є підставою для скасування судових рішень та ухвалення нового судового рішення про відмову

в задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову

у задоволенні позовних вимог.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судом касаційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалено нове судове рішення по суті заявлених вимог, то з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 необхідно стягнути 960 грн судового збору за подання до суду апеляційної скарги та 1 280 грн судового збору за подання до суду касаційної скарги, а всього - 2 240 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Славянін Михайло Олександрович, задовольнити.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня

2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня

2018 року скасувати, прийняти нову постанову.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Солом`янська районна державна адміністрація в місті Києві, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування цією квартирою, відмовити.