розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Донецької області на рішення Володарського районного суду Донецької області, у складі судді Подліпенця Є. О., від 19 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Донецької області, у складі колегії суддів: Баркова В. М., Принцевської В. П., Мироненко І. П., від 05 липня 2018 року.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року керівник Волноваської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Донецькій області) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі, додаткової угоди та стягнення шкоди, заподіяної внаслідок нецільового використання земельних ділянок.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі розпорядження Володарської районної державної адміністрації Донецької області № 320 від 29 червня 2011 року між державною адміністрацією та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі за умовами якого відповідачу надані у строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 105,4569 га для сінокосіння, які знаходяться за межами населеного пункту на території Володарської селищної ради Володарського району Донецької області.

Відповідно до положень пункту 17 договору оренди земельні ділянки мали використовуватися тільки за цільовим призначенням.

19 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ГУ Держгеокадастру у Донецькій області було укладено додаткову угоду № 1599-СГ про поновлення договору оренди від 12 липня 2011 року.

Під час розслідування кримінального провадження № 12015050640000358 Волноваською місцевою прокуратурою встановлено, що відповідач допустив нецільове використання земельних ділянок, оскільки у 2017 році він засіяв їх сільськогосподарською культурою. Дане порушення є істотним, оскільки сторони заздалегідь при укладенні договору встановили тільки одне обмеження щодо використання відповідачем спірної земельної ділянки - виключно для сінокосіння та випасу худоби.

Діями ОСОБА_1 заподіяна шкода у розмірі 70 626,78 грн, яку останній добровільно не відшкодовує.

Посилаючись на зазначені обставини, керівник Волноваської місцевої прокуратури Донецької області просив суд достроково розірвати договір оренди землі та додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 19 серпня 2016 року № 1599-СГ, стягнути з ОСОБА_1 суму шкоди, заподіяної внаслідок нецільового використання земельних ділянок у розмірі 70 626,78 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Володарського районного суду Донецької області від 19 березня 2018 року керівнику Волноваської місцевої прокуратури Донецької області відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами не дотримано порядок розірвання договору оренди, передбачений положеннями статті 144 ЗК України, у зв`язку з чим відсутні підстави для розірвання договору оренди землі та для відшкодування завданої шкоди. Крім того, протягом дії спірного договору оренди землі відповідач лише один раз засіяв пшеницю на відповідних земельних ділянках, а саме у 2017 році, що не свідчить про систематичне порушення умов договору у частині нецільового використання земельних ділянок. Позивачем не надано суду будь-яких доказів, що орендовані земельні ділянки знаходяться у занедбаному стані, забур`янені або заліснені, що також свідчить про відсутність систематичного порушення відповідачем взятих на себе за договором оренди зобов`язань щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 05 липня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевим судом всебічно та повно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, досліджено у судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, надано їм правильну оцінку.

При вирішенні справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Крім того, спірний договір укладено Володарською районною державною адміністрацією Донецької області, а тому звертаючись до суду із позовом про розірвання цього договору, прокурор мав діяти саме в інтересах районної державної адміністрації, як сторони зобов`язання та яка до участі у справі не залучалася.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2018 року заступником прокурора Донецької області подано касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Володарського районного суду Донецької області від 19 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 05 липня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з`ясували обставини справи. Ухвалюючи рішення у справі, місцевий суд дійшов безпідставного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Судом було неправильно застосовано положення статей 25, 32 Закону України "Про оренду землі", статей 141, 143, 144 ЗК України, статті 651 ЦК України до виниклих правовідносин, а також статей 89, 263 ЦПК України. Не було враховано, що орендар самостійно змінив вид цільового використання земельної ділянки, що є підставою для розірвання договору оренди землі.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у прокурора повноважень звертатись до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

20 серпня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 "Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя", у справі № 222/1647/17 (провадження № 61-42057св18) було призначено повторний автоматизований розподіл.

14 квітня 2020 року справу розподілено судді-доповідачу.

16 червня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відзиву на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Розпорядженням голови Володарської районної державної адміністрації Донецької області від 29 червня 2011 року № 320 затверджено проект землеустрою щодо передачі земельної ділянки в оренду строком на 5 років ОСОБА_1 для сінокосіння із земель запасу сільськогосподарського призначення (поліпшені пасовища), які знаходяться на території Володарської селищної ради Володарського району Донецької області.

12 липня 2011 року між Володарською районною державною адміністрацією Донецької області та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі за умовами якого останньому передано у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 105,4569 га, у тому числі поліпшені пасовища 105,4569 га, яка розташована на території Володарської селищної ради Володарського району Донецької області, строком на 5 років, який було зареєстровано у відділі Держкомзему у Володарському районі Донецької області 13 липня 2011 року за № 142170004000035 .

Укладаючи договір сторони домовилися про те, що земельна ділянка передається в оренду з метою сінокосіння (пункт 15 договору).

19 серпня 2016 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1599-СГ від 12 липня 2011 року за умовами якої договір оренди землі від 12 липня 2011 року було поновлено строком на 7 років.

19 та 23 серпня 2017 року, при обстеженні орендованих земельних ділянок з кадастровими номерами 1421755100:04:000:1613 та 1421755100:04:000:1615, загальною площею 21,3543 га та 84,1026 га, були складені акти № 205-Дк/265/А0/10/01-17 та № 205-Дк/265/А0/10/01-17 відповідно, з яких вбачається, що по всій площі обстежених земельних ділянок у наявності стерня, яка залишилась після збирання врожаю сільськогосподарської культури - пшениці, а отже виявлено їх нецільове використання.

Постановами про накладення адміністративного стягнення № 205-ДК/0091По/08/01/-17 та № 205-ДК/0092По/08/01/-17 від 30 серпня 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за статтею 53 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

06 грудня 2017 року керівник Волноваської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Донецькій області звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі, додаткової угоди та стягнення шкоди, заподіяної внаслідок нецільового використання земельних ділянок.

Ухвалою Володарського районного суду Донецької області від 18 грудня 2017 року відкрито провадження у справі за поданою позовною заявою.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) і відповідно до пункту 11 частини першої розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За таких обставин, розгляд справи у місцевому суді відбувався за правилами ЦПК України (1618-15) у редакції, що діяла з 15 грудня 2017 року.

За положеннями частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (положення частин 3-5 статті 56 ЦПК України).

Аналогічні за змістом положення містила частина друга статті 45 ЦПК України, у редакції чинній на день звернення прокурора до суду.

Частиною першою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" установлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Згідно частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" установлено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, визначених законом.

Прокурор, як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій має право звертатися до суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави (стаття 55 Конституції України), але не на загальних підставах, а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення. Конституція України (254к/96-ВР) та Закон України "Про прокуратуру" не визначають перелік випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Наприклад, таке право виникає там і тоді, коли прокурор діє в інтересах громадян, які за певних очевидних і об`єктивних причин не здатні захистити свої порушені або оспорювані права чи реалізувати процесуальні повноваження. Здійснювати захист інтересів держави в суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки означенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього, або ж звертається в інтересах громадян, які за віком, станом здоров`я чи соціально-правовим статусом самі не спроможні захистити свої права. Таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен обґрунтувати, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Однією з умов виникнення у прокурора права на звернення до суду в інтересах держави передбачено наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, або відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

У другому випадку законодавчо обумовлено, що має бути відсутнім орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Відповідні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року в справі № 826/13768/16.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Із матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги, так само як і вимоги касаційної скарги, мотивовано нездійсненням ГУ Держгеокадастру у Донецькій області захисту порушених інтересів держави.

Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство України) з січня 2013 року було розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності.

У вересні 2014 року Держземагентство України було реорганізовано шляхом перетворення у Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

ГУ Держгеокадастру у Донецькій області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Отже, саме ГУ Держгеокадастру у Донецькій області є органом, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності в межах Донецької області.

Отже, висновки апеляційного суду про те, що спірний договір укладено з Володарською районною державною адміністрацією Донецької області, а отже звертаючись до суду із позовом про розірвання цього договору, прокурор мав діяти саме в інтересах районної державної адміністрації є безпідставними, так як станом на день звернення до суду з цим позовом саме ГУ Держгеокадастру у Донецькій області є органом, який є розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності та повинен був здійснювати дії щодо захисту порушених інтересів держави.

Підставою виникнення даного спору є порушення відповідачем умов договору оренди землі, а саме використання орендованої земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статті 25 Закону України "Про оренду землі" орендар земельної ділянки зобов`язаний:

приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку;

виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі;

дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

у п`ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу доходів і зборів.

Частиною першою статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України (2768-14) та іншими законами України.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій на підставі поданих сторонами доказів не було оцінено обставини належного виконання спірного договору, здійснено передчасний висновок про відсутність порушення з боку відповідача умов законодавства про оренду землі та договору, щодо її використання способами, що суперечать вимогам земельного законодавства та не надано оцінки факту використання орендованої земельної ділянки не за цільовим призначенням.

У статті 19 ЗК України закріплено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Статтею 22 ЗК України встановлено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:

а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;

б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;

ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій спірна земельна ділянка за своїм цільовим призначенням належить до земель сільськогосподарського призначення, передана відповідачу для сінокосіння та фактично є пасовищем.

Під час розгляду справи місцевим судом не було враховано, що передана в оренду земельна ділянка не може бути використана відповідачем для посіву пшениці або будь-якої іншої культури, оскільки вказана земельна ділянка повинна використовуватися виключно у межах, визначених договором, законом та кадастровою документацією.

Статтею 1 Закону України "Про землеустрій" встановлено, що цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Посилання місцевого суду на відсутність систематичного порушення відповідачем взятих на себе за договором оренди зобов`язань щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням у даному випадку не має правового значення, оскільки відповідач, всупереч вимог чинного законодавства та умов спірного договору оренди землі, використовував орендовану земельну ділянку для вирощування сільськогосподарських культур, а не для сінокосіння, і таке порушення є суттєвим.

У статті 36 Закону України "Про охорону земель" закріплено, що охорона земель сільськогосподарського призначення забезпечується на основі реалізації комплексу заходів щодо збереження продуктивності сільськогосподарських угідь, підвищення їх екологічної стійкості та родючості ґрунтів, а також обмеження їх вилучення (викупу) для несільськогосподарських потреб.

Статтею 35 Закону України "Про охорону земель" передбачено, що власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані:

дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України;

проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів;

підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі на основі застосування екологобезпечних технологій обробітку і техніки, здійснення інших заходів, які зменшують негативний вплив на ґрунти, запобігають безповоротній втраті гумусу, поживних елементів тощо;

дотримуватися стандартів, нормативів при здійсненні протиерозійних, агротехнічних, агрохімічних, меліоративних та інших заходів, пов`язаних з охороною земель, збереженням і підвищенням родючості ґрунтів;

забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку;

забезпечувати захист земель від ерозії, виснаження, забруднення, засмічення, засолення, осолонцювання, підкислення, перезволоження, підтоплення, заростання бур`янами, чагарниками і дрібноліссям.

За змістом статті 37 Закону України "Про охорону земель" власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов`язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється.

На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ; використання деградованих, малопродуктивних, а також техногенно забруднених земельних ділянок; необґрунтовано інтенсивного використання земель.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на статтю 144 ЗК України, зокрема положення про те, що державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою лише у разі неусунення порушення земельного законодавства.

На спростування цих доводів суди не встановили, чи є допущене порушення земельного законодавства і положень договору оренди землі таким, що може бути усунуте, та чи є дії землекористувача достатніми для дострокового припинення права користування земельною ділянкою.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки обставинам справи, зібраним доказам та дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

За таких обставин, суд першої інстанції не виконав вимоги статті 263 ЦПК України, неповно встановив обставини у справі, а апеляційний суд передчасно залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Головуючий	В. С. Висоцька

Судді	А. І. Грушицький

	І. В. Литвиненко
	І. М. Фаловська
	С. П. Штелик