розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Дельта Банк" на постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 27 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Височанської Н. К., Яремка В. В.

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 03 квітня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (далі - ТОВ "Український промисловий банк") та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 642-100/ФКВ-08, згідно з умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 182 750 доларів США під 12,6 % річних на строк до 02 квітня 2033 року.

Того ж дня, з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ТОВ "Український промисловий банк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 642-100/Zфпор-08, за умовами якого поручитель поручився перед кредитором за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором.

30 червня 2010 року між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Український промисловий банк" було укладено договір про передачу Активів та Кредитних зобов`язань Укрпромбанку на користь Дельта Банку, згідно з умовами якого ТОВ "Український промисловий банк" передало ПАТ "Дельта Банк" права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, зокрема і за кредитним договором укладеним із ОСОБА_1

ОСОБА_1 належним чином не виконував взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 17 червня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 2 156 490,40 грн, що складається із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 1 421 767,98 грн; заборгованості за відсотками - 639 291,89 грн; заборгованості з комісії за ведення кредиту - 95 430,53 грн.

Враховуючи викладене, ПАТ "Дельта Банк" просило стягнути солідарно з позичальника та поручителя на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 156 490,40 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 03 квітня 2017 року у складі судді Слободян Г. М. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 належним чином не виконував взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з позичальника та поручителя.

Разом з тим, суд першої інстанції зазначив про те, що позовна давність за цією вимогою спливла, оскільки 20 січня 2009 року у кредитора виникло право на звернення до суду та розпочалася трирічна позовна давність, проте банк звернувся до суду з цим позовом лише 09 липня 2013 року.

Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 27 грудня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 03 квітня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову про часткове задоволення позову.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 03 квітня 2008 року № 642-100/ФКВ-08 в сумі 1 188 051,38 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором від 03 квітня 2008 року № 642-100/ФКВ-08 в сумі 146 072,87 грн за тілом кредиту, 346 940,32 грн - заборгованість за відсотками, всього - 493 013,19 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що умовами договору передбачені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Позовна давність підлягає застосуванню за заявою не до всієї позовної вимоги, а лише до її частини, що не охоплена трирічним терміном.

Правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.

Вимогу до поручителя про повернення заборгованості шляхом пред`явлення позову було заявлено позивачем лише 07 липня 2013 року, тому поручитель відповідає за заборгованість, що не була прострочена станом на 01 січня 2013 року.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення комісії, апеляційний суд виходив з того, що установлюючи у кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, банк повинен зазначити, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому нарахування банком комісії за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, є незаконним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

23 лютого 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 27 грудня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції та/або постановити своє рішення про відмову в задоволенні позову, закрити провадження у справі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що за графіком платежів, що є невід`ємною частиною кредитного договору, щомісячна сума плати за тілом кредиту складає 609,17 доларів США і починається з 20 травня 2008 року і кожного наступного 20-го (21) числа місяця. Останній виконаний платіж з врахуванням графіку платежів, наданого суду позивачем припадає на 20 грудня 2008 року.

Загальна позовна давність для позивача так і для первісного кредитора спливла 21 січня 2012 року, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не надав оцінки кредитному договору, згідно з умовами якого банк має право на дострокове стягнення кредитної заборгованості внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань.

Також апеляційний суд не дослідив оригінали угоди про перехід права вимоги до нового кредитора і не звернув уваги на те, що банк подав позов до поручителя поза межами строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права прийняв апеляційну скаргу банку, яка була подано з порушенням строків на її подання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

23 лютого 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 27 грудня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції та/або постановити своє рішення про відмову в задоволенні позову, закрити провадження у справі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що апеляційний суд розглядаючи справу в частині позовних вимог до поручителя на порушення норм процесуального права не у повній мірі визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, яка підлягала застосуванню, не перевірив та належним чином не спростував доводи про те, що банк звернувся до поручителя поза межам строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України.

Апеляційна скарга подана з пропуском строку, встановленого для її подання.

У матеріалах справи відсутні докази направлення йому копії судового рішення та його жодного разу не викликали в судове засідання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

26 лютого 2018 року ПАТ "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Дельта Банк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу напостанову Апеляційного суду Чернівецької області від 27 грудня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просило скасувати частково оскаржуване судове рішення і ухвалити нове рішення в частині стягнення заборгованості, яким стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором в сумі 2 156 490,40 грн.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що є помилковим висновок апеляційного суду про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням, отже судом неправильно застосовано положення частини четвертої статті 559 ЦК України.

Також помилковим є висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення комісії, оскільки відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Умови кредитного договору щодо стягнення комісії відповідають пункту 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) .

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У квітні 2018 року ПАТ "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Дельта Банк" подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просило відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що положення цивільного законодавства та умови кредитного договору передбачають право, а не обов`язок кредитора на дострокове стягнення всієї суми кредиту у разі неналежного виконання позичальником умов договору. Жодним нормативним актом не передбачено обов`язку кредитора повного стягнення заборгованості у разі невиконання його умов позичальником.

Банком при поданні апеляційної скарги були надані суду всі необхідні і належні докази щодо отримання представником позивача повного тексту рішення суду першої інстанції. Зазначені докази містяться у матеріалах справи. Крім того, згідно з Єдиним державним реєстром судових рішень рішення суду першої інстанції від 03 квітня 2017 року було зареєстровано 23 травня 2017 року, а оприлюднено 25 травня 2017 року, що свідчить про те, що позивач не мав можливості отримати повний текст рішення суду і подати апеляційну скаргу до 13 квітня 2017 року. Тому твердження заявника про порушення апеляційним судом норм процесуального права є безпідставними та не підтверджуються будь-якими доказами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 квітня 2008 року між ТОВ "Український промисловий банк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 642-100/ФКВ-08, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 182 750,00 доларів США під 12,6 % річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 03 квітня 2008 року до 02 квітня 2033 року.

Згідно з пунктами 2.4, 2.5 кредитного договору повернення кредиту здійснюється щомісячно частками у розмірі не менш як 609,17 доларів США по 20 число (включно) кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту. Повернення кредиту здійснюється шляхом перерахування коштів на позичковий рахунок позичальника та/або шляхом внесення готівки до каси банку.

Пунктами 1.5, 2.6, 2.7 кредитного договору передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються у валюті кредиту за період з дня його надання до дня його повернення. Проценти нараховуються щомісячно на фактичну заборгованість по кредиту за період з першого по останній день кожного календарного місяця. Нараховані проценти сплачуються позичальником у валюті кредиту по 20 число (включно) кожного наступного місяця за місяцем нарахування процентів та одночасно з остаточним поверненням кредиту шляхом внесення готівкових коштів у касу банку або шляхом безготівкового перерахування з поточного рахунку позичальника.

Відповідно до пункту 6.2 кредитного договору банк має право вимагати повного виконання кредиту, сплати процентів, комісій, штрафних санкцій та інших платежів, передбачених цим договором, а також відшкодування збитків, завданих банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником та/або його поручителями умов цього договору та договорів, укладених у забезпечення виконання позичальником зобов`язань за цим договором, а позичальник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з дати надіслання банку відповідної вимоги повернути суму заборгованості по кредиту, що залишилась, сплатити проценти, комісії, штрафні санкції, інші платежі за цим договором, а також відшкодувати збитки, завдані банку, у випадках, передбачених пунктами а-ж, в тому числі і в випадку порушення позичальником строків платежів, що встановлені договором.

Того ж дня між ТОВ "Укрпромбанк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 642-100/Zфпор-08, згідно з умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором від 03 квітня 2008 року № 642-100/ФКВ-08. Відповідальність поручителя настає у випадку невиконання (неналежного виконання) боржником зобов`язань за договором. Поручитель і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність, а поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

30 червня 2010 року між ТОВ "Укрпромбанк", АТ "Дельта Банк" та Національним банком України було укладено договір про передачу Активів та Кредитних зобов`язань ТОВ "Укрпромбанк" на користь АТ "Дельта Банк", згідно з умовами якого АТ "Дельта Банк" набуло права вимоги за кредитним договором від 03 квітня 2008 року № 642-100/ФКВ-08.

Позичальник належним чином не виконував взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим банком у квітні 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були направлені досудові вимоги про сплату простроченої (поточної) заборгованості, проте вказані вимоги були залишені без задоволення.

Станом на 17 червня 2013 року у ОСОБА_1 перед банком виникла заборгованість в розмірі 2 156 490,40 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 1 421 767,98 грн; заборгованості за відсотками - 639 291,89 грн; заборгованості за комісією - 95 430,53 грн.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 02 березня 2018 року відкрито провадження у цій справі за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду міста Чернівці.

14 березня 2018 року справа № 727/6271/13 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 березня 2018 року відкрито провадження у цій справі за касаційною скаргою ПАТ "Дельта Банк".

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, пункту 4.2.5 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 (v0008700-17) , та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2020 року № 3 "Про внесення змін до рішень зборів суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 травня 2019 року № 3 та від 28 травня 2019 року № 10", у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.

Протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів справу призначено судді-доповідачеві: Литвиненко І. В., судді, які входять до складу колегії: Висоцька В. С. - головуючий, Грушицький А. І., Петров Є. В., Фаловська І. М.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України (1618-15) наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення у повній мірі не відповідає, з огляду на таке.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У липні 2013 року ПАТ "Дельта Банк" звернулося до суду з цим позовом і просило стягнути солідарно з позичальника і поручителя заборгованість за кредитним договором, яка виникла станом на 17 червня 2013 року.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Як встановлено апеляційним судом, позичальник зобов`язаний повернути кредит частинами в терміни, встановлені у пунктах 2.4, 2.7 у строк по 20 число кожного місяця. Дата повернення кредиту - 02 квітня 2033 року, тобто згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов`язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та у строки, визначені договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Частинами першою і третьою статті 251 ЦК України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

На підставі частини першої статті 252 та частини першої статті 253 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності - загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252- 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки із строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

Викладене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Як встановлено апеляційним судом, після 20 січня 2009 року відповідачами не здійснювалися платежі за кредитним договором.

З цим позовом ПАТ "Дельта Банк" звернулося до суду 09 липня 2013 року.

Тому позовна давність підлягає застосуванню за заявою відповідача не до всієї вимоги, а лише до її частини, що не охоплена трирічним строком.

Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Із матеріалів справи встановлено, що у квітні 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були направлені досудові вимоги про сплату простроченої (поточної) заборгованості, проте вказані вимоги були залишені без задоволення.

У липні 2013 року ПАТ "Дельта Банк" звернулося до суду з цим позовом і просило стягнути солідарно з позичальника та поручителя заборгованість за кредитним договором, яка виникла станом на 17 червня 2013 року.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

На підставі частини першої статті 252 та частини першої статті 253 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Перебіг строк починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Пунктами 2, 3, 10 договору поруки передбачено, що відповідальність поручителя настає у випадку невиконання (неналежного виконання) боржником зобов`язань за кредитним договором. Поручитель і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи повернення кредиту, сплату процентів, штрафних санкцій та відшкодування збитків. Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором боржником чи поручителем.

Тобто договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється.

Аналіз вищенаведеної частини четвертої статті 559 ЦК України дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом вказаного строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, в тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Виконання сторонами зобов`язання - це здійснення ними дій з реалізації прав і обов`язків, що випливають із зобов`язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов`язання - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов`язки сторін кредитного договору.

Вищенаведеним пунктом 2.4 кредитного договору передбачено погашення основної суми кредиту та процентів шляхом сплати щомісячних платежів в обумовлені сторонами строки.

Таким чином, сторони встановили строки виконання позичальником окремих зобов`язань (внесення періодичних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного періодичного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватися і до поручителя.

У разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Тобто банк мав протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (виникнення простроченої заборгованості за кредитним договором) пред`явити вимоги до поручителя.

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через 6 місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних періодичних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Вищевказане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, не знайшовши підстав для відступу від нього у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором визначено окремими зобов`язаннями із внесення щомісячних платежів, то строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Згідно з довідкою ПАТ "Дельта Банк", яка міститься у матеріалах справи, заборгованість за кредитним договором виникла станом на 01 січня 2013 року.

Банк з цим позовом до суду звернувся 09 липня 2013 року.

Задовольняючи позов до поручителя, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що порука ОСОБА_2 припинилася в частині щомісячних зобов`язань поза межами шестимісячного строку з моменту виникнення у банку права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань, та діє в іншій частині, враховуючи, що вимога банку про дострокове погашення заборгованості (пред`явлено позов) - 09 липня 2013 року. Заборгованість за кредитним договором в частині щомісячних платежів у межах шестимісячного строку до дати звернення з позовом до поручителя та поточна заборгованість за кредитним договором підлягає солідарному стягненню з позичальника і поручителя.

Розглядаючи цей спір апеляційний суд не врахував зазначених вимог матеріального права та висновків Верховного Суду України, з якими погодилася Велика Палата Верховного Суду,не дослідив належним чином зібраних доказів, зокрема розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 17 червня 2013 року, який містить розрахунок заборгованості у розрізі щомісячних платежів, та довідки ПАТ "Дельта Банк" (аркуш справи 162, том 2), і не звернув уваги на те, що цим договором передбачено виконання грошових зобов`язань шляхом здійснення періодичних платежів на погашення тіла кредиту та процентів.

З огляду на це апеляційним судом не з`ясовано, які з пред`явлених банком вимог знаходяться в межах шести місяців за кожним періодичним платежем та чи припинилася порука за окремими платежами.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості у розрізі щомісячних платежів та довідку про наявність кредитної заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ними повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Таким чином на порушення норм 89, 263, 264, 382 ЦПК України (1618-15) апеляційний суд на зазначені вище положення закону уваги не звернув, не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не дослідив та не надав належної правової оцінки наявним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, і дійшов передчасного висновку про солідарне стягнення з боржника і поручителя заборгованості за кредитним договором у сумі 1 188 051,38 грн, що виникла станом на 01 січня 2013 року замість заборгованості з 01 січня 2013 року, та не встановили розмір цієї заборгованості з 01 січня 2013 року.

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки апеляційним судом порушено вищенаведені норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене цим судом рішення не може вважатися законними і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково.