розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 жовтня 2016 року у складі судді Боярського О.О. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2018 року у складі суддів Ващенко Л.Г., Колеснікова Г.Я., Сєвєрової Є.С.,-

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання удаваним договору дарування Ѕ частини будівлі та споруди за адресою: АДРЕСА_1, від 28 січня 2011 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, визнання договору дарування Ѕ частини будівель і споруд по АДРЕСА_1 від 28 січня 2011 року є договором купівлі-продажу, визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя та поділ майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 1993 року.

В період шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1, між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав в дар від ОСОБА_4 Ѕ частини будівель і споруд по АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 1 324 м2, яка не передана у приватну власність.

ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 грошові кошти, а ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 Ѕ частину нерухомого майна.

Вказала на те, що договір дарування є удаваним, оскільки він був вчинений для приховання іншого правочину, а саме: договору купівлі- продажу Ѕ частини будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Також зазначила, що під час укладення договору дарування майно передається дарувальником обдарованому безоплатно, а у даному випадку обдарований сплатив вартість нерухомого майна, частина яких належала позивачці.

У зв`язку із викладеним просила суд визнати недійсним договір дарування Ѕ частини будівель та споруд по АДРЕСА_1 від 28 січня 2011 року; встановити, що договір дарування Ѕ частини будівель і споруд по АДРЕСА_1 від 28 січня 2011 року є договором купівлі-продажу; визнати Ѕ частину будівель і споруд по АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнати за нею право власності на 1/4 частину будівель і споруд по АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 1 324 м2, яка не передана у приватну власність; виділити їй Ѕ частину автомобіля "FIAT DOBLO" 2012 року випуску державний № НОМЕР_1, кузов НОМЕР_2 свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 від 20.11.2013 року.

18 травня 2016 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 і просив в порядку поділу майна подружжя визнати за ним право власності на: Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 ; Ѕ частину квартири у АДРЕСА_3 і визнати грошові зобов`язання за договором відновлювальної кредитної лінії від 12 грудня 2006 року, укладеним з Публічним акціонерним товариством (Далі - ПАТ) "Державний ощадний банк України" в сумі 4 904,96 доларів США та грошові зобов`язання за договором позики від 6 травня 2011 року, укладеним між ним, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на суму 80 000 доларів США, солідарним борговим зобов`язанням ОСОБА_2 й ОСОБА_1 і розподілити їх по Ѕ частині за кожним із них.

В обґрунтування своїх вимог, ОСОБА_2 посилався на те, що в період шлюбу вони придбали квартиру по АДРЕСА_4, а також квартиру у м. Ровеньки Луганської області. Крім того, для потреб сім`ї були укладені договори позики та кредитний договір.

Посилався на те, що, оскільки договори, укладені одним із подружжя в інтересах сім`ї вони створють обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використано в інтересах сім`ї, боргові зобов`язання перед позикодавцями і Банком вони з відповідачем повинні нести спільно.

Також зазначив, що в період шлюбу придбане нерухоме майно, яке підлягає поділу у рівних частках, автомобіль "FIAT DOBLO" придбано у листопаді 2013 року за власні кошти під час фактичного припинення шлюбних відносин.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 жовтня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Виділено ОСОБА_1 Ѕ частку автомобілю "FIAT DOBLO" 2012 року випуску реєстраційний державний номер НОМЕР_1, кузов НОМЕР_2 свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 від 20.11.2013 року

В задоволенні інших позовних вимогах відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано грошові зобов`язання за договором відновлювальної кредитної лінії № 1077-ни від 12 грудня 2006 року, укладеним з ПАТ "Державний ощадний банк України" в сумі 4 904,96 доларів США та грошові зобов`язання за договором позики від 6 травня 2011 року, укладеним з ОСОБА_7 і ОСОБА_6 в сумі 80 000 доларів США, солідарним борговим зобов`язанням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та розподілено їх по Ѕ частині за кожним з них.

В задоволенні інших вимогах зустрічного позову відмовлено.

Задовольняючи первісні позовні вимоги в частині виділу ОСОБА_1 Ѕ частину автомобіля "FIAT DOBLO" 2012 року випуску державний № НОМЕР_1, кузов НОМЕР_2, суд першої інстанції виходив з того, що зазначене майно є спільною сумісною власністю., оскільки придбане під час шлюбу.

Відмовляючи у частині позовних вимог про визнання договору дарування нерухомого майна удаваним і визнання факту укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 зазначені вимоги належними та допустимими доказами не підтверджені, зокрема договорами у простій письмовій формі від 20 квітня 2010 року між ОСОБА_8, директором будівельно-виробничої фірми "Дністер" та ОСОБА_2, які не підтверджують взаємозв`язок між договором купівлі-продажу від 20 квітня 2010 року та договором дарування від 28 січня 2012 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання за нею права власності на 1/4 частину будівель і споруд по АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 1 324 м2 суд першої інстанції виходив з того, що шляхом укладання в договорів дарування, по Ѕ частині по кожному договору, ОСОБА_2 став власником цілої частки будівель та споруд АДРЕСА_5 .

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги в частині визнання грошових зобов`язань за договором відновлювальної кредитної лінії від 12 грудня 2006 року, укладеним з ПАТ "Державний ощадний банк України" в сумі 4 904,96 доларів США та грошових зобов`язань за договором позики від 6 травня 2011 року, укладеним між ОСОБА_2, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на суму 80 000 доларів США, солідарним борговим зобов`язанням ОСОБА_2 й ОСОБА_1 і розподіл по Ѕ частині за кожним із них, суд першої інстанції виходив з того, що грошові кошти були взяті в період шлюбу та є спільним майном, на яке дружина та чоловік мають рівні права.

Відмовляючи у задоволенні решти вимог зустрічного позову, в частині визнання права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 та Ѕ частину квартири у АДРЕСА_3 суд першої інстанції виходив з того, що зазначене майно не перебуває у власності сторін.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2018 року рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 жовтня 2016 року у частині задоволення позову ОСОБА_1 про поділ автомобіля скасовано та ухвалено нове судове рішення в цій частині наступного змісту.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину автомобіля "FIAT DOBLO" 2012 року випуску державний № НОМЕР_1, кузов НОМЕР_2 свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 від 20 листопада 2013 року.

Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 жовтня 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 апеляційний суд виходив з того, що автомобіль є неподільною річчю, жоден із подружжя не вчинив дій, передбачених законом щодо попереднього внесення грошової суми на депозитний рахунок суду, автомобіль, як неподільна річ не може бути реально поділений між колишнім подружжя відповідно до їх часток

Короткий зміст вимог касаційної скарги

23 липня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 жовтня 2016 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2018 року у якій скаржник просив судові рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину автомобіля "FIAT DOBLO" 2012 року випуску державний № НОМЕР_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2019 року відкрито провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано з Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області справу № 495/2522/16-ц.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

24 липня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи касаційної скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що спірний автомобіль придбано за власні кошти ОСОБА_2, у зв`язку із чим не може бути спільною сумісною власністю подружжя.

Також зазначив, що апеляційний суд визнав право власності за ОСОБА_1 на Ѕ частину автомобіля "FIAT DOBLO" 2012 року випуску державний № НОМЕР_1, хоча остання просила виділити їй Ѕ частину зазначеного автомобіля.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

Відзив до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 16 жовтня 1993 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, зареєстрований відділом Державної реєстрації актів цивільного стану Ровеньківського міського управління юстиції у Луганській області, актовий запис № 505.

Від шлюбу у сторін народилась донька - ОСОБА_9

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 травня 2016 року по справі № 495/859/16-ц шлюб між сторонам розірвано, рішення суду набрало чинності 24 травня 2016 року.

28 січня 2011 року, між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 оформлено два договори дарування частини житлового будинку - Ѕ частини будівлі та споруд загальною площею 182,4 м2 на земельній ділянці АДРЕСА_6 м2 по АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 1 324 м2, яка на час укладення правочинів не передана у приватну власність, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав в дар від ОСОБА_4 по Ѕ частині будівлі та споруд загальною площею 182,4 м2 на земельній ділянці АДРЕСА_6 м2 по АДРЕСА_1, тобто в цілому будівлю зі спорудами загальною площею 182,4 м2 на земельній ділянці АДРЕСА_6 м2 по АДРЕСА_1 ..

В період шлюбу сторін, за договором дарування від 6 грудня 2006 року, ОСОБА_12 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_2, яка належала дарувальнику на підставі договору купівлі-продажу від 23 жовтня 2004 року.

12 грудня 2006 року, між ПАТ "Державний ощадний Банк України" і ОСОБА_2 укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 1077-н про отримання кредиту в розмірі 43 600 доларів США строком до 12 грудня 2011 року зі сплатою 13% річних та комісійної винагороди.

Станом на 1 січня 2016 року, заборгованість за кредитним договором № 1077-н від 12 грудня 2006 року становила 4 904,96 доларів США, з яких: 2 396,57 доларів США заборгованість за кредитом; 286,08 доларів США прострочені проценти за користування кредитом; 2 021,74 доларів США пеня за прострочення основного боргу за кредитом; 200,57 доларів США пеня за прострочені проценти за користування кредитом (а.с.76-81 т.1).

На підставі договору купівлі-продажу від 3 грудня 2010 року, ОСОБА_13 продав, а ОСОБА_12 придбала квартиру АДРЕСА_7 .

Для потреб сім`ї, зі згоди ОСОБА_1, 6 травня 2011 року укладено договір позики 80 000 доларів США під 3% річних між відповідачем ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на строк до кінця 2011 року.

20 листопада 2013 року сторони придбали автомобіль "FIAT DOBLO" 2012 року випуску державний № НОМЕР_1, кузов НОМЕР_2, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 від 20 листопада 2013 року видане на ім`я ОСОБА_2 .

Згідно кредитного договору від 21 листопада 2013 року, укладеного між ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" та ОСОБА_2, відповідно до умов якого Банк видав ОСОБА_2 кредит в сумі 117 750 гривень на споживчі потреби під заставу позичальником спірного автомобіля з терміном користування кредитом до 20 листопада 2018 року.

21 листопада 2013 року між ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" і ОСОБА_1 укладено договір поруки, за умовами якого вона зобов`язалась за виконання боржником ОСОБА_2 умов кредитного договору від 21 листопада 2013 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (частини 1,2 статті 235 Цивільного Кодекс України (Далі - ЦК)).

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (частини 1,2 статті 717 ЦК України).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування (пункт 2 частини 1 статті 57 Сімейного Кодексу України (Далі- СК)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, що спірний автомобіль придбано за власні кошти ОСОБА_2, у зв`язку із чим не може бути спільною сумісною власністю подружжя не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що автомобіль придбано в період шлюбу, зі згоди ОСОБА_1, яка була поручителем за договором поруки від 21 21 листопада 2013 року та поручилась за виконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором від 20 листопада 2013 року, кредит за яким видано під заставу автомобіля.

Загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17.

У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року (v017p710-12) у справі за конституційним зверненням приватного підприємства "ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

ОСОБА_2 не доведено, що на погашення кредиту за договором від 21 листопада 2013 року він витрачав особисті кошти, у зв`язку із чим колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя.

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що апеляційний суд визнав право власності на частину спірного автомобіля, хоча остання просила виділити їй Ѕ частину зазначеного автомобіля з огляду на наступне.

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (зокрема, неподільної речі), суд має застосовувати положення частини 4, 5 статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може відбуватися з підстав, передбачених статтею 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

Якщо жоден з подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їхніх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно в їхній спільній частковій власності.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі №464/7011/16-ц, провадження №61-12168св18).

Аналогічна правова позиція формована також раніше та міститься у Пленумі ВСУ "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року №11.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції прийшов до вірного висновку про визнання права власності на Ѕ частину автомобіля "FIAT DOBLO" 2012 року випуску державний № НОМЕР_1 .

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 жовтня 2016 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2018 року залишити без змін.