Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Родовід Банк",

відповідачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 квітня 2018 року в складі колегії суддів Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2013 року банк звернувся в суд із позовом, уточнивши який просив стягнути на свою користь із відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором станом на 27 травня 2015 року в сумі 18 655,26 доларів США та 6 247 631,48 грн, з яких:

- 15 637,51 доларів США заборгованості по кредиту;

- 3 017,75 доларів США заборгованості по процентах;

- 5 210 622,24 грн пені за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості;

- 1 005 093,33 грн пені за несвоєчасне погашення процентів;

- 26 755,89 грн 3% річних від суми простроченої кредитної заборгованості;

- 5 160,02 грн 3% річних від суми прострочених відсотків по кредиту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 17 березня 2008 року між ВАТ "Родовід Банк", правонаступником якого є ПАТ "Родовід Банк", та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 38.3/АА-00002.08.2, за умовами якого останній отримав кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії на загальну суму 23 844,82 доларів США зі сплатою процентів у розмірі 12,5 % річних і терміном повернення до 17 березня 2015 року.

У забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_1 17 березня 2008 року банк і ОСОБА_2 уклали договір поруки.

Зобов`язань за кредитним договором боржник належним чином не виконував, тому позивач просив стягнути з позичальника і поручителя грошові кошти у судовому порядку.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2017 року позов ПАТ "Родовід Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "Родовід Банк" заборгованість за кредитним договором від 17 березня 2008 року № 38.3/АА-00002.08.2, з яких:

- 18 655,26 доларів США заборгованості по тілу кредиту та процентах;

- 337 379,28 грн зменшеної суми пені за кредитом та відсотками;

- 26 755,89 грн 3% річних від суми простроченої кредитної заборгованості;

- 5 160,02 грн 3% річних від суми прострочених процентів по кредиту.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі свої зобов`язання по вищезазначеному договору належним чином не виконали, що призвело до утворення заборгованості, яка підлягає стягненню.

Співвідношення пред`явлених до стягнення санкцій за кредитним договором і наслідків порушення зобов`язання не є співмірними, тому розмір стягненої пені за несвоєчасне повернення кредиту та сплату процентів підлягає зменшенню з 6 215 715,57 грн до 337 379,28 грн.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 19 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ "Родовід Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ "Родовід Банк" заборгованість за кредитним договором від 17 березня 2008 року № 38.3/АА-00002.08.2, а саме:

- 8 961,37 доларів США заборгованості за тілом кредиту;

- 3 017,75 доларів США заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом;

- 178 187,93 грн пені за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості і відсотків;

- 18 316,49 грн 3% річних від суми простроченої кредитної заборгованості;

- 5 160,02 грн 3% річних від суми прострочених відсотків по кредиту.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Родовід Банк" заборгованість за кредитним договором від 17 березня 2008 року № 38.3/АА-00002.08.2, а саме:

- 6 676,14 доларів США заборгованості за тілом кредиту;

- 159 191,35 грн пені за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості;

- 8 439,4 грн 3% річних від суми простроченої кредитної заборгованості.

В задоволенні іншої частини вимог ПАТ "Родовід Банк" відмовлено.

Апеляційний суд виходив із того, що до збігу шестимісячного строку з моменту пред`явлення позову (30 серпня 2013 року) та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів слід обчислювати нарахування боргових сум, які підлягають солідарному стягненню з боржника і поручителя. В частині щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів за період, який виник до 28 лютого 2013 року, заборгованість не підлягає стягненню з поручителя, оскільки в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України в цій частині вимог порука ОСОБА_2 є припиненою.

По сплаті пені і трьох процентів річних від суми простроченої основної заборгованості за кредитом поручитель має відповідати пропорційно зобов`язанню повернути кредитні гроші.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення апеляційного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати оскаржуване рішення як таке, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Зазначає, що у справі відсутні належні та допустимі докази на підтвердження факту наявності заборгованості позичальника та поручителя перед банком.

Вважає, що положення пункту 3.6 кредитного договору щодо розміру пені є несправедливими, тому не погоджується з розміром стягненої пені навіть з урахуванням його зменшення апеляційним судом.

Рішення апеляційного суду в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 у касаційному порядку не оскаржується, а тому Верховним Судом не переглядається.

Заперечення/відзив на касаційну скаргу

Заперечення/відзив на дану касаційну скаргу до Верховного Суду від інших учасників справи не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 17 березня 2008 року ВАТ "Родовід Банк", правонаступником якого є ПАТ "Родовід Банк", та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 38.3/АА-00002.08.2, за умовами якого останній отримав кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії на загальну суму 23 844,82 доларів США зі сплатою процентів у розмірі 12,5 % річних на строк до 17 березня 2015 року для купівлі автомобіля та сплати страхових платежів.

Відповідно до пункту 3.1.1 кредитного договору боржник мав до 10-го числа (включно) кожного календарного місяця частково погашати заборгованість за кредитом у сумі 283,87 доларів США та нарахованими процентами, щомісячний розмір яких був встановлений додатком до договору.

Згідно пункту 5.2 кредитного договору банк має право у разі недотримання позичальником умов цього договору вимагати в односторонньому порядку дострокового його розірвання, повернення одержаних кредитів, сплати нарахованих за ним процентів, відшкодування збитків, заподіяних банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього договору.

17 березня 2008 року банк та ОСОБА_2 уклали договір поруки, за яким останній поручився перед банком солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання зобов`язань ОСОБА_1 .

За положеннями пункту 4.3 договору поруки цей договір припиняється припиненням дії кредитного договору, а також у випадках, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) та Господарським кодексом України (436-15) .

Згідно наданого суду розрахунку, виписки з особового рахунку за кредитним договором позичальник ОСОБА_1 порушував умови графіку повернення коштів з квітня 2009 року, останній платіж ним здійснено 20 вересня 2013 року.

Зокрема, боржник сплачував за тілом кредиту: 02 і 04 лютого 2010 року разом - 292 долари США, 02 березня 2010 року - 7,69 доларів США, 24 березня 2010 року - 30,97 доларів США, 24 травня 2011 року - 688,67 доларів США, 02 червня 2011 року - 600 доларів США, 29 червня 2011 року - 215,44 доларів США та 20 вересня 2013 року - 420,35 доларів США.

Погашення заборгованості за процентами здійснювалось до червня 2011 року, зокрема 01 березня 2011 року боржником сплачено 300 доларів США, 24 травня 2011 року - 811,33 доларів США, 29 червня 2011 року - 184,56 долари США. Наступні платежі відбулись 03 вересня 2013 року - 2 300 доларів США, 06 вересня 2013 року - 1 686 доларів США і 20 вересня 2013 року - 536,65 доларів США.

Боржник ОСОБА_1 та поручитель ОСОБА_2 не виконали зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого утворилася заборгованість.

07 серпня 2013 року банк направив боржнику ОСОБА_1 та поручителю ОСОБА_2 вимоги про дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором від 17 березня 2008 року № 38.3/АА-00002.08.2, у яких вимагав протягом не більше ніж 30 календарних днів для боржника і 5 банківських днів для поручителя з дати отримання вимоги здійснити дострокове погашення кредиту у повному обсязі разом зі сплатою процентів та пені відповідно до умов кредитного договору.

Вимоги банку про дострокове виконання грошових зобов`язань боржник та поручитель отримали 13 серпня 2013 року.

Із позовом про стягнення заборгованості банк звернувся 30 серпня 2013 року засобами поштового зв`язку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення в оскаржуваній частині у повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1050 ЦК України, якщо договором позики встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення позики, що залишилася, та сплати процентів.

Апеляційний суд на підставі наданих сторонами доказів належно встановив обставини справи, які мають значення для її вирішення, зокрема наявність заборгованості та її розмір, направлення банком вимог про дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, які були отримані, однак не виконані відповідачами, правильно застосував норми статті 559 ЦК України про припинення поруки через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості розміру заборгованості відповідачів перед банком, його встановлення виключно на підставі розрахунку банку суперечать встановленим судами обставинам, відповідно до яких виписка по рахунку позичальника надавалася банком судам та була досліджена ними, позичальник не заперечував проти дат та сум погашення кредитної заборгованості, наведених банком в розрахунку заборгованості та виписці з банківського рахунку про рух коштів.

Аргументи касаційної скарги щодо несправедливості положень пункту 3.6 договору, яким передбачено пеню за прострочення платежів у розмірі 1,6 % за день від суми простроченої заборгованості, судом не можуть бути враховані при вирішенні спору, оскільки позичальник погодився укласти кредитний договір на умовах, визначених у ньому, та був з ними ознайомлений, вказане положення кредитного договору не було визнане в судовому порядку недійсним.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення в оскаржуваній частині - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 квітня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості по кредитному договору залишити без змін.