Постанова

Іменем України

24 червня 2020 року

м. Київ

справа № 344/8974/17

провадження № 61-1641св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Журавель В. І., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", яка підписана представником ОСОБА_2, на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 03 вересня 2018 року в складі судді: Шишко О. А., та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року в складі колегії суддів: Бойчука І.В., Девляшевського В. А., Пнівчук О. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи") звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтований тим, що 26 лютого 2008 року Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк та ОСОБА_1 уклали договір про іпотечний кредит № 81, за умовами якого банк зобов`язувався надати ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 20 000 доларів США на строк до 20 лютого 2018 року.

Позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором. Банк виконав свої зобов`язання, надавши позичальнику у кредит грошові кошти, проте ОСОБА_1 належним чином не виконував умови договору, в зв`язку з чим станом на 24 березня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 916 093,90 грн, а саме: за кредитом - 17 546,41 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 456 470,99 грн, за відсотками - 14 873,94 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 394 924,72 грн; за комісією -2 082,24 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 55 286,50 грн.

17 грудня 2012 року між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" було укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого до ТОВ "Кредитні ініціативи" перейшло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором № 81 від 26 лютого 2008 року.

ТОВ "Кредитні ініціативи" просило стягнути з ОСОБА_1 :

заборгованість в розмірі 916093,90 грн, що складається: з заборгованості за тілом кредиту в сумі 456 470,99 грн; відсотків в розмірі 394 924,72 грн; комісії в сумі 55 286,50 грн

витрати по сплаті судового збору в сумі 13741,41 грн.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 03 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року, відмовлено ТОВ "Кредитні ініціативи" у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заочним рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 19 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 06 листопада 2013 року у справі № 338/1265/13-ц за позовом ТОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки позов задоволено - в рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит № 81 від 26 лютого 2008 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - домоволодіння та майнові права на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, що по АДРЕСА_1 . Пред`явивши позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня після подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 6-298цс17. Суд першої інстанції вважав, що ТОВ "Кредитні ініціативи", відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, пред`явивши до суду вимогу до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки скористалося своїм правом дострокового повернення заборгованості за кредитним договором та змінило строк виконання основного зобов`язання в повному обсязі, який почався з наступного дня після подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто з 11 липня 2013 року. Суд першої інстанції вважає безпідставним твердження представника позивача про те, що перебіг позовної давності перервався внаслідок подання у квітні 2016 році позову про стягнення заборгованості, оскільки ухвалою Богородчанського районного суду від 04 квітня 2017 року такий позов судом залишено без розгляду (а. с. 200), а відповідно до частини першої статті 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної авності. Тому ТОВ "Кредитні ініціативи" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором 14 липня 2017 року, тобто з пропуском позовної давності. Представником відповідача подано заяву про застосування позовної давності. Тому суд зробив висновок, що у задоволенні позову слід відмовити внаслідок пропуску позовної давності.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції зробив правильний висновок, що ТОВ "Кредитні ініціативи", відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, пред`явивши до суду вимогу до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, реалізувало своє право на дострокове повернення заборгованості за кредитним договором та змінило строк виконання основного зобов`язання в повному обсязі, який почався з наступного дня після подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто з 11 липня 2013 року. Тому висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності є законним і обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги про те, що перебіг позовної давності перервався внаслідок подання у квітні 2016 році позову до суду про стягнення заборгованості, який ухвалою Богородчанського районного суду від 04 квітня 2017 року залишено без розгляду (а. с. 200), колегія суддів вважала необґрунтованими, оскільки відповідно до частини першої статті 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Аргументи учасників справи

У січні 2019 року ТОВ "Кредитні ініціативи" засобами поштового зв`язку подало касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2, в якій просило скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. При цьому, посилалася на те, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що із змісту кредитного договору за користування строковими кредитними коштами встановлено процентну ставку в розмірі 11,5 % річних (проценти за користування кредитом), а за користування простроченими кредитними коштами в розмірі 20 % річних (проценти за неправомірне користування кредитом), з кінцевим терміном погашення кредиту та відсотків за ним (які включають в себе як проценти за користування кредитом так і проценти за неправомірне користування кредитом) - не пізніше 20 лютого 2018 року (п. 1.4., 1.5., 2.2., 2.З., кредитного договору). І таке нарахування процентів згідно пункту З.2., здійснюється по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом. Отже до правовідносин сторін слід застосовувати положення Кредитного договору щодо користування кредитними коштами за відсотковою ставкою передбаченою умовами кредитного договору. Вимога про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором від 26 квітня 2013 року (а.с. 229-231) стосувалась дострокового погашення заборгованості та нарахованих відсотків, однак не стосувалась дострокового погашення процентів за неправомірне користування кредитом (пункт 5.3.2 кредитного договору).

Зазначає, що з моменту здійснення ОСОБА_1 останнього платежу за кредитним договором (19 листопада 2010 року), по дату звернення ТОВ "Кредитні ініціативи" з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки (10 липня 2013 року) минуло менш як 2 роки та вісім місяців. Одночасно з пред`явленням даного позову було перервано позовну давність відповідно до положень частини другої статті 264 ЦК України, а тому новий перебіг таких строків розпочався з 11 липня 2013 року. Аналогічного висновку дійшов суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. 26 квітня 2016 року, тобто через менш як 2 роки та 10 місяців ТОВ "Кредитні ініціативи" подано позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тим же кредитним договором, що знову ж таки слугує підставою для застосування частини другої статті 264 ЦК Україні, тобто переривання строків позовної давності а від так нового його відрахування починаючи з 27 квітня 2016 року. Проте суди безпідставно відхилили доводи представника позивача щодо даного факту переривання строку позовної давності, оскільки посилання суду на частину першу статті 265 ЦК України, про те що залишення позову без розгляду (04 липня 2017 року) не зупиняє перебігу позовної давності є необґрунтованим та безпідставним, оскільки поняття зупинення та переривання мають абсолютно різне правове значення і відрізняються за підставами виникнення та своїми правовими наслідками, а тому жодним чином не пов`язані між собою.

Вказує, що зважаючи на положення кредитного договору стягненню за будь-яких обставин підлягає сума заборгованості яка виникла у відповідача в межах трьохрічного періоду перед зверненням з позовом до суду (якщо не зважати на обставини що слугували підставою переривання позовної давності). Згідно пунктів 1.4, 1.5, 2.2, 2.3, 3.2, 3.3, 3.6, 5.2.3, 7.1, Кредитного договору, вбачається, що його умовами передбачено користування кредитними коштами як строкової заборгованості, так і простроченої, та нарахування на ці кошти різних за розміром відсоткових ставок по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості, що розраховується щомісячно в останній робочий день, за період з першого по останній день звітного місяця, а також день кінцевого терміну повернення кредиту, тобто не пізніше 20 лютого 2018 року. Із пункту 3.6 кредитного договору вбачається, що за неправомірне користування кредитом, процентна ставка встановлюється в розмірі 20 % річних, а тому саме її слід застосовувати до розрахунку заборгованості на всю суму кредиту у зв`язку із направленням вимоги про дострокове погашення заборгованості. Згідно розрахунку заборгованості вбачається, що залишок заборгованості за кредитним договором становить 17 546,41 доларів США.

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін. Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги.

Вказує, що Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Що стосується заборгованості, нарахованої банком після зміни строку виконання основного зобов`язання, то згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконує належним чином, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, тому строк дії договору змінився і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо у рішенні про стягнення заборгованості за кредитним договором сума заборгованості вказана у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, передбачених договором.

Зазначає, що на час звернення позивача в суд (14 липня 2017 року) з даним позовом такий строк ним пропущено, а тому суд першої інстанції обгрунтовано відмовив в задоволенні позову ТОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у зв`язку зі спливом строків для звернення в суд за захистом порушеного права. Відповідно до статті 265 Цивільного кодексу України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2020 року відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за участю представника відповідача та справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 26 лютого 2008 року Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк та ОСОБА_1 уклали договір про іпотечний кредит № 81, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у розмірі 20 000 доларів США зі сплатою 11,5 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту і відсотків за ним - не пізніше 20 лютого 2018 року для придбання у власність нерухомості. Позичальник зобов`язався щомісячно погашати кредит у відповідності до графіку погашення кредиту (додаток № 1), який є невід`ємною частиною укладеного Договору про іпотечний кредит № 81 від 26 лютого 2008 року та внесених змін та доповнень до нього. Банк виконав свої зобов`язання, надавши позичальнику у кредит грошові кошти.

У пункті 3.4. договору про іпотечний кредит № 81 передбачено, що за управління кредитними коштами позичальник сплачує комісійну винагороду в розмірі 0,16 % від кредитної заборгованості щомісячно.

Між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" 17 грудня 2012 року укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором про іпотечний кредит № 81 від 26 лютого 2008 року перейшло до ТОВ "Кредитні ініціативи".

10 липня 2013 року ТОВ "Кредитні ініціативи" звернулося до Богородчанського районного суду Івано-Франківської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Заочним рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 19 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 06 листопада 2013 року у справі № 338/1265/13-ц за позовом ТОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит № 81 від 26 лютого 2008 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - домоволодіння та майнові права на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, що по АДРЕСА_1 .

У справі № 338/1265/13-ц встановлено, що банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у сумі 20 000 доларів США. В свою чергу, відповідач, неналежно виконує взяті на себе зобов`язання, в результаті чого станом на 28 лютого 2013 року, має прострочену заборгованість в сумі 186 966,83 грн, яка складається : 1) за кредитом - 17 546,41 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає - 140 248,46 грн; 2) по відсотках - 5 166,16 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає - 41 293,12 грн; 3) по комісії - 678,75 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає - 5 425,25 грн.

Суди в справі, що переглядається, встановили, що ОСОБА_1 належним чином не виконував умови договору, в зв`язку з чим станом на 24 березня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 916 093,90 грн, а саме: за кредитом - 17 546,41 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 456 470,99 грн, за відсотками - 14 873,94 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 394 924,72 грн; за комісією - 2 082,24 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 55 286,50 грн.

З позовом ТОВ "Кредитні ініціативи" звернулося 14 липня 2017 року

Відмовляючи в задоволенні позову суди вважали, що позивачем пропущено позовну давність, а тому в позові слід відмовити.

Колегія суддів частково не погоджується з таким висновком судів.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Відповідно до частини першої статті 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

У постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-1763цс16 зроблено висновок, що "перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або її повернув, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами".

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц (провадження № 14-159цс19) зроблено висновок, що "позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі".

У пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що "після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання".

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що "звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що "у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання".

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зроблено висновок, що:

"надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положення спірного кредитного договору № PLRPGK0000000002 від 28 травня 2008 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частиною четвертою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) , які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок. Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України "Про споживче кредитування" № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року (1734-19) ".

У справі, що переглядається, суди:

правильно вважали, що настав строк кредитування (липень 2013 року) і позивачем пропущено позовну давність до вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 17 546,41 доларів США та по відсотках в сумі 5 166,16 доларів США. Тому в цій частині судові рішення підлягають залишенню без змін;

не звернули увагу, що проценти в сумі 9 707,78 доларів США нараховані після настання строку кредитування. Проте право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України і після настання строку кредитування кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Тому в стягнення процентів в сумі 9 707,78 доларів США потрібно було відмовити у зв`язку із необґрунтованістю вимоги, а не внаслідок пропуску позовної давності. Тому судові рішення в цій частині підлягають зміні в їх мотивувальній частині, а в іншій частині залишенню без змін;

не врахували, що умова про встановлення комісії є нікчемною. Тому суди зробили неправильний висновок про відмову в задоволенні позову в цій частині внаслідок пропуску позовної давності, хоча слід було відмовити у зв`язку із необґрунтованістю вимоги. Тому судові рішення в цій частині підлягають зміні в їх мотивувальній частині, а в іншій частині залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалені частково без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржені рішення змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови, а в іншій частині залишити без змін.

Оскільки Верховний Суд змінює судові рішення, але виключно у частині мотивів їх прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 410 та 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", яка підписана представником ОСОБА_2, задовольнити частково.

Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 03 вересня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року змінити в частині відмови у стягненні комісії та процентів, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 03 вересня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук